Справа № 161/15356/20 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/222/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
11 березня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Житлово-комунального підприємства №3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою її представником ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2023 року,
У вересні 2020 року ЖКП №3 звернулося до суду із даним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що позивач надавав житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також з управління будинком, за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані відповідачі. Позивач вказує, що відповідачі у встановленому порядку не оплатили надані їм житлово-комунальні послуги.
З цих підстав позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 4 018,07 грн, за надані послуги з управління будинком - у сумі 1 497,00 грн, інфляційні втрати - у розмірі 1 091,97 грн , а також 3% річних - у розмірі 469,54 грн.
07 грудня 2020 року судом було ухвалено заочне рішення про задоволення позову.
15 вересня 2023 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Ухвалою суду від 03 жовтня 2023 року заочне рішення у справі було скасовано, справу призначено до розгляду.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ЖКП №3 заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 4 018,07 грн, за надані послуги з управління будинком у розмірі 1 497,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 091,97 грн, а також 3% річних у розмірі 469,54 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Покликалась на те, що фактично у вказаний період не проживала за місцем реєстрації, а також на те, що спірне помешкання на праві власності належить іншій особі - ОСОБА_4 , а тому цей позов не підлягає задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ЖКП №3, вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказував, що доводи є безпідставними, оскільки бувший власник квартири ОСОБА_4 померла у 2017 році, а тому за комунальні борги несуть відповідальність саме особи, які там проживають і зареєстровані.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судом встановлено, що позивач надавав житлово-комунальні послуги з утримання будинку і прибудинкової території та з управління будинком за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані відповідачі.
20 січня 2020 року між сторонами був укладений договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (а.с.15-23).
Згідно з наданим позивачем розрахунком, за квартирою, в якій зареєстровані відповідачі, рахується заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 4 018,07 грн, за надані послуги з управління будинком в сумі 1 497,00 грн. Заборгованість виникла за період: серпень 2017 року - липень 2020 року.
Також позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховані інфляційні втрати за цей період у розмірі 1 091,97 грн та 3% річних у розмірі 469,54 грн.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у спірному житловому приміщенні, про що вони не заперечили. На запит суду також надано відповідні довідки УДМС України у Волинській області, що ОСОБА_2 зареєстрована в цій квартирі з 27.06.2014 року, а ОСОБА_1 - з 10.11.2016 року (а.с.27, 28).
Отже, на підставі вказаного судом встановлено, що позивач ЖКП №3 надає відповідачам житлово-комунальні послуги, при цьому вони не спростували факт надання таких послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 7 та 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком - оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Обов'язком виконавця - забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.
Статтею 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (з подальшими змінами), споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлові комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на наведене, суд першої інстанції вірно виходив з того, що в квартирі, в якій послуги з утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкових територій, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем, утримання ліфтів, поточний ремон спільного майна багатоквартирного будинку тощо надає ЖКП №3, проживають відповідачі, кожен із яких має нести відповідальність за утримання, оскільки іншої домовленості не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири не надано.
Встановивши, що відповідачі є мешканцями квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з них заборгованості за житлово-комунальні послуги у солідарному порядку.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом факту належності спірної квартири на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 02 грудня 2004 року ОСОБА_4 , та необхідності пред'явлення у зв'язку з цим позовних вимог про стягнення солідарно заборгованості з трьох осіб - по 1/3 частині боргу з кожного, не заслуговують на увагу з наступних підстав.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказував, що в ході вирішення питання щодо наявної заборгованості за мешканцями даної квартири, ОСОБА_2 пояснила, що власник ОСОБА_4 померла ще у 2017 році, отже з цих підстав покликання апеляційної скарги в цій частині спростовуються даними обставинами, а тому ОСОБА_4 не може бути відповідачем у даній справі, як про це зазначає апелянт.
У своїх доводах апеляційної скарги відповідач також вказувала на те, що вона особисто в період з травня 2018 року по липень 2023 року фактично не проживала за вказаною адресою та не користувалася взагалі житлово-комунальними послугами, а тому не може відповідати за борговими зобов'язанями за цей період.
Аналізуючи зазначені доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження, відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Також споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором (п. 11 ч. 2 статті 7 Закону).
Управитель багатоквартирного будинку має право отримувати інформацію від споживачів про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором (пункт 4 частини третьої статті 8 Закону).
Відповідно до п.6 розділу «Права та обов'язки сторін» Договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком №3/59 від 20 січня 2020 року кожен із співвласників зобов'язаний інформувати управителя про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та фактичну кількість осіб, які проживають у житлі, у випадках та порядку, передбачених цим договором.
Також розділом даного договору «Порядок взаємного інформування осіб» передбачено порядок повідомлення управителю інформації, пов'язаної з виконанням умов цього договору, шляхом усного чи письмового звернення до управителя.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення ОСОБА_2 чи інших осіб, які зареєстровані за даною адресою, до ЖКП №3 із заявами про тимчасову чи постійну відсутність будь-кого із зареєстрованих мешканців. Крім того, тимчасова відсутність за місцем реєстрації не звільняє споживача від сплати за послугу з утримання спільного майна мешканців даного будинку.
Отже, такі доводи відповідача є безпідставними з огляду на те, що вона не довела належним чином повідомлення управителя про зміну кількості осіб, і вона як мешканець квартири несе відповідальність щодо оплати комунальних послуг солідарно з іншими мешканцями житла, оскільки інших обставин щодо утримання квартири не встановлено, як і не надано відповідачами інформації щодо спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті власника даної квартири .
Водночас відповідачем не спростовано правильності розрахунку боргу, наданого позивачем, свого розрахунку заборгованості суду не представлено, як і не надано заперечень щодо обсягу і якості наданих послуг.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами і не впливають на законність рішення суду в оскаржуваній частині.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам, які викладені у заяві про перегляд заочного рішення, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене судом першої інстанції рішення в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді