28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 465/3919/22
провадження № 61-17848 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2023 року у складі судді Марків Ю. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», товариство) про визнання протиправним та скасування наказу у частині призупинення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він працює на посаді провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця».
Наказом відповідача від 01 квітня 2022 року № 389/ос з ним призупинено трудовий договір з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану,
у зв'язку із неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталась у зв'язку із втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства.
Вважав, що підставою для призупинення дії трудового договору може бути відсутність замовлень, зупинка виробництва, пошкодження виробництва, бойові дії тощо, проте саме по собі запровадження воєнного стану в країні не є правовою підставою для призупинення дії трудового договору з працівником.
Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи, що має настати одночасно, разом з тим АТ «Українська залізниця» будучи об'єктом критичної інфраструктури, своєї діяльності не зупиняло, продовжує працювати у посиленому режимі, що свідчить про відсутність підстав для призупинення дії трудового договору. Безпідставне та необгрунтоване призупинення трудового договору порушує його права, оскільки він не отримує заробітної плати, крім того, таке призупинення є вимушеним прогулом, оскільки він позбавлений можливості працювати з вини роботодавця.
З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору з ним; стягнуто з АТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ
АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору зі ОСОБА_1 .
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній
заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 170 051,70 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір
у розмірі 2 692,91 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ «Українська залізниця» своєї діяльності не припиняло, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу.
Сторонами визнано зміни в організації виробництва і праці, призупинення роботи працівників апарату управління АТ «Українська залізниця», пошкодження залізничної інфраструктури, втрати майна на території України.
Проте, відповідачем не доведено існування передбачених законом підстав для призупинення дії трудового договору саме з позивачем, який працював на посаді провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця».
АТ «Українська залізниця» не доведено, що на час видачі оскаржуваного наказу про призупинення трудового договору існували обставини, які виключали можливість сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ АТ «Українська залізниця»від 01 квітня
2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору з позивачем є протиправним та підлягає скасуванню зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року № 100.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 рокуапеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2023 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що АТ «Українська залізниця» станом на час збройної агресії російської федерації проти України та станом на час винесенняоскаржуваного наказу про призупинення трудового договору свою діяльність не припинило і продовжує здійснювати господарську діяльність, хоча відбулися зміни в організації виробництва і праці, організаційній структурі товариства і скорочення штату працівників, призупинення роботи працівників, пошкодження та втрата майна.
АТ «Українська залізниця» належними доказами не підтверджено існування передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору та виникнення обставин, які виключали можливість сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто абсолютної неможливості роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати.
Доводи апеляційної скарги про те, що Департамент економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця» рішенням позачергового засідання наглядової ради АТ «Українська залізниця» від 25 травня 2020 року ліквідовано та утворено апарат директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця», положення про який не містить функцій та завдань щодо запобігання корупції, тому залучення позивача, як фахівця в галузі запобігання корупції, не виявляється можливим, не заслуговують на увагу, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин штатна структура товариства передбачала наявність штатної одиниці, роботи та посади, яку обіймав позивач, і така скорочена не була. Позивач виявляв бажання та мав об'єктивну можливість працювати і виконувати свої обов'язки на робочому місці.
Водночас, відповідачем не доведено неможливості відновлення надання роботи позивачу після простою, тому що апарат директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця» працював і працівники свої функції виконували. Відсутні докази на підтвердження того, що робоче місце позивача знищене в результаті бойових дій чи передане у розпорядження іншого працівника.
Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин та не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, якщо б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визнання протиправним та скасування наказу АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору з позивачем зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 462/3919/22 з Франківського районного суду м. Львова.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що призупинення дії трудового договору слід розглядати саме у контексті таких обмежень, зумовлених воєнним станом, проте в оскаржуваних судових рішеннях інтереси працівника суд ставить вище інтересів роботодавця.
Судами не враховано, що положеннями статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачено обов'язок роботодавця пропонувати працівнику переведення на іншу роботу або організувати дистанційну форму роботи.
Аналіз статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» свідчить про те, що підставами для призупинення дії трудового договору може бути не лише повна неможливість здійснення господарської діяльності товариством через його руйнування, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше.
Обсяги господарської діяльності АТ «Українська залізниця» у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України критично зменшилися. Кількість зруйнованого та пошкодженого майна товариства зростала. Тому, з метою забезпечення функціонування підприємства виникла необхідність вжити заходи щодо призупинення дії трудових договорів з працівниками, яких неможливо було забезпечити роботою та посадами.
Судами помилково застосовано до спірних правовідносин положення
частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у випадку визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору не передбачено.
Крім того, у касаційній скарзі порушено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини першої статті 403 ЦПК України для відступлення від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження
№ 61-292 св 23). Також справу слід передати справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з вимогами частини п'ятої статті 403 ЦПК України, оскільки у справі наявна виключна правова проблема щодо застосування положень
статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Доводи особи, яка подала відзив
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи і ці умови повинні існувати одночасно. Були відсутні правові підстави для призупинення дії трудового договору, оскільки позивач працював у м. Львові та міг виконувати свої посадові обов'язки, чи іншу роботу. Безпідставним є посилання касаційної скарги на те, що судами помилково застосовано частину другу статті 235 КЗпП України, так як необґрунтоване призупинення дії трудового договору з працівником, фактично є вимушеним прогулом, оскільки такий працівник позбавлений можливості працювати з вини роботодавця. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 235 КЗпП України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом АТ «Українська залізниця» від 07 березня 2019 року № 471/ос
ОСОБА_1 прийнято з 11 березня 2019 року на посаду провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки.
Згідно з протоколом засідання наглядової ради АТ «Українська залізниця»
від 27 травня 2020 року № А-12/69 прийнято рішення про ліквідацію Департаменту економічної та інформаційної безпеки і утворення апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця».
Відповідно до витягу з протоколу № Ц-56/53 засідання правління
АТ «Українська залізниця» від 13 травня 2021 року затверджено нову організаційну структуру та Положення про апарат директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця».
Наказом АТ «Українська залізниця» від 18 вересня 2020 року № 1904/ос
ОСОБА_1 звільнено з посади провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця», унаслідок відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року
у справі № 465/6963/20 позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця». Стягнуто з АТ «Українська залізниця»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу
з 24 вересня 2020 року по 26 жовтня 2021 року у розмірі 163 888,16 грн (сума визначена із врахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору). Рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому середнього заробітку за один місяць у розмірі 12 653,13 грн (сума визначена із врахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору) допущено до негайного виконання.
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року у справі
№ 465/6963/20 апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця»задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2021 року змінено шляхом викладення абзаців 2, 3, 4 резолютивної частини рішення у такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця»з 23 вересня
2020 року.
Стягнути з АТ «Укразалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2020 року по 26 жовтня 2021 року у розмірі 163 888,16 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому середнього заробітку за один місяць у розмірі 12 653,13 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, допустити до негайного виконання». У решті рішення суду залишено без змін.
На виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 жовтня
2021 року у справі № 465/6963/20 наказом АТ «Українська залізниця»
від 29 листопада 2021 року № 2953/ос скасовано наказ АТ «Українська залізниця» від 18 вересня 2020 року № 1904/ос про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця».
Відповідно до пункту 3 наказу АТ «Українська залізниця» від 19 травня 2021 року
№ 1189/ос тимчасово, з метою належної реалізації функцій безпеки, у період впровадження організаційних змін, підпорядковано директору з економічної безпеки працівників офісу з безпеки та Департаменту економічної безпеки та інформаційної безпеки.
Виконуючим обов'язки директора з економічної та інформаційної безпеки було видано зобов'язання від 04 червня 2021 року № ЦЦБ- 12/2727 щодо підпорядкування з 04 червня 2021 року працівників Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки менеджеру-начальнику Львівського територіального управління апарату директора з економічної та інформаційної безпеки.
Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» від 24 лютого 2022 року № МЦ-42/6-В встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління відповідно до додатка.
Наказом АТ «Українська залізниця» від 24 березня 2022 року МоЦ-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року МоЦ-42/6-В «Про запровадження режиму простою», виклавши його у новій редакції.
Згідно додатку 1 до наказу від 24 лютого 2022 року ЛоЦ-42/6-В (в редакції наказу від 24 березня 2022 року МЦ-42/12-В) ОСОБА_1 встановлено режим простою
28 лютого 2022 року; 01 березня 2022 року - 31 березня 2022 року.
Наказом АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос
з ОСОБА_1 провідним інженером відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця» було призупинено трудовий договір з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану, у зв'язку із неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталась у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України, можливості повноцінного організовувати процеси діяльності товариства.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 01 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292 св 23).
Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654 св 23), розглядаючи спір про звільнення 22 серпня 2022 року з посади сестри-господині в школі/таборі в м. Одесі на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, дійшов висновку, що «існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважує, що пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України не містить умов за яким трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв'язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо. Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», в редакції чинній на час звільнення позивачки з роботи, м. Одеса до переліку таких територій включена не була. Оскільки ДП Українського дитячого центру «Молода гвардія» розташоване на території, де не проводяться бойові дії, неможливість забезпечити позивачку роботою, визначену трудовим договором не пов'язана із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, а саме по собі існування воєнного стану в країні та обставини, пов'язанні з тим, що фактично дитячій табір не працює, не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за пунктом шостим частини першої статті 41 КЗпП України».
За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18).
Судом установлено, що ОСОБА_1 обіймає посаду провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Українська залізниця».
Факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим.
АТ «Українська залізниця» обґрунтовувало неможливість надання роботи позивачу тим, що обсяги господарської діяльності товариства у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, зменшилися, кількість зруйнованого та пошкодженого майна зросла, а робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Українська залізниця», які не виконують критично важливі завдання, була зупинена, тому з метою забезпечення функціонування підприємства виникла необхідність вжити заходів щодо призупинення дії трудових договорів з працівниками, забезпечити роботою за посадами яких було неможливо.
У наказі АТ «Українська залізниця» про призупинення дії трудового договору
від 01 квітня 2022 року № 389/ос вказано про те, що з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у додатку 1 до цього наказу
(а.с. 38-39, т. 1).
Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, тому суди встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.
Як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, АТ «Українська залізниця» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги, як національний перевізник вантажів та пасажирів.
Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками. Із переважною більшістю колективу АТ «Українська залізниця» дію трудових договорів не було призупинено.
Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймає посаду провідного інженера відділу економічної безпеки та запобігання корупції, роботою. Такі висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Суд має насамперед з'ясувати, а відповідач довести, неможливість надання та виконання роботи.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду
від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735 св 23), від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897 св 23).
Оскільки суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», тому не підлягає застосуванню
частина четверта цієї статті про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суди вірно застосували.
Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суди обґрунтовано поклали на відповідача обов'язок відшкодувати йому середню заробітну плату за весь час його перебування у вимушеному прогулі, тому доводи касаційної скарги про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, у цьому випадку безпідставні.
Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судова практика у цій категорії справ є сталою, тому не має правових підстав для відступлення від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі
№ 149/1089/22 (провадження № 61-292 св 23). Крім того, факт існування виключної правової проблеми щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» позивачем також не доведено.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання акціонерного товариства «Українська залізниця» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець