28 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 130/76/22
провадження № 61-18225 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 серпня 2023 року у складі судді Порощука П. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада
2023 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він працює слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 6 розряду вагового господарства дільниці № 3 (Жмеринська) у виробничому підрозділі Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 06 лютого 2020 року.
Наказом виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20 грудня 2021 року № 119, виданого на підставі положень статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 його відсторонено від роботи з 20 грудня 2021 року до моменту усунення ним причин відсторонення, на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювалося.
Вважав, що вищевказаним наказом та діями відповідача було порушено його конституційні права, оскільки останнім вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом
SAPS-CoV-2, його було відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення
від зазначеної хвороби. У зв'язку з видачею відповідачем оспорюваного наказу його позбавлено права на працю, чим порушено його трудові права.
З врахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця»від 20 грудня 2021 року № 119, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 серпня
2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця»
АТ «Укрзалізниця» від 20 грудня 2021 року № 119 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 6 розряду вагового господарства дільниці № 3 (Жмеринка) черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 20 грудня 2021 року по 26 травня 2023 року включно. Зобов'язано АТ «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи з 20 грудня 2021 року по 26 травня 2022 року включно у сумі 56 202,30 грн. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 992,40 грн. Рішення у частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання. У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, приймаючи оспорюваний наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, не довів, що позивач, працюючи слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики, міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників
АТ «Укрзалізниця». Позивача відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов'язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого позивача.
Відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.
Отже, відповідачем видано наказ про відсторонення позивача з порушенням положень закону.
Відсторонення від роботи може тривати невизначений проміжок часу, що по своїй суті є аналогічним звільненню, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що
за аналогією закону можливо застосувати положення статті 235 КЗпП України, отже, він підлягає поновленню на роботі з 20 грудня 2021 року по 26 травня
2022 року включно, враховуючи, що позивач з 27 травня 2022 року вже допущений до роботи, тобто фактично поновлений на роботі.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з часу відсторонення 20 грудня 2021 року до 27 травня 2022 року, розмір якого відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2023 рокуапеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» задоволено частково. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області
від 29 серпня 2023 року у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 6 розряду вагового господарства дільниці № 3 (Жмеринка) черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 20 грудня 2021 року по 26 травня 2023 року включно скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до позивача передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів, у тому числі його відсторонення від роботи. Доказів об'єктивної необхідності під час виконання позивачем посадових обов'язків особисто контактувати з іншими людьми відповідачем не надано. Факт того, що, працюючи слюсарем, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Українська залізниця», учасників дорожнього руху, відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено.
Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що необхідності відсторонення позивача через створення ним загрози, які б вимагали вжиття суворого заходу для втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавив позивача заробітку, відповідачем при прийнятті рішення про відсторонення ОСОБА_1 від роботи обґрунтовано не було. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів та не зазначив правових підстав на підтвердження правомірності своїх дій щодо нагальної необхідності відсторонення позивача від роботи.
Наведеним також спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив умови праці позивача для належної оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести такий невакцинований працівник. Відповідне обґрунтування має бути зазначено не у судовому рішенні, а в наказі відповідача, яким до працівника застосовуються відповідні обмеження, чого відповідачем зроблено не було.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про поновлення на роботі задоволенню не підлягає, оскільки позивач допущений до роботи 27 травня 2022 року, що сторонами не оспорюється. Крім того, ОСОБА_1 не був звільнений з роботи. На період відсторонення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, а звільнення працівника призводить до повного припинення з ним трудових відносин. Отже, поновленню на роботі підлягають лише звільнені з роботи працівники.
Суд апеляційної інстанції зазначив про обґрунтованість висновку районного суду щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 11 грудня 2021 року по 26 травня 2022 року .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 130/76/22 з Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що
АТ «Українська залізниця»входить до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83. Судами не враховано кількість контактів ОСОБА_1 на підприємстві, де за штатним розписом працює 180 працівників, відповідно до посадової інструкції позивач не може здійснювати свої трудові обов'язки дистанційно або надомно.
Враховуючи, що позивач є слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики шостого розряду вагонного господарства, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього підприємства та, як наслідок, підвищує ризик інфікування респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню на підприємстві, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, а іншу форму організації роботи, зокрема дистанційну або надомну, відповідач організувати позивачу не може, тому
АТ «Українська залізниця»правомірно винесено оспорюваний наказ про відсторонення позивача від роботи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працює слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 6 розряду вагового господарства дільниці №3 (Жмеринска) у виробничому підрозділі Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця»
АТ «Українська залізниця» з 06 лютого 2020 року (а. с. 10-14).
Наказом виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20 грудня 2021 року № 119 виданого на підставі положень статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153
ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 20 грудня 2021 року до моменту усунення ним причин відсторонення, на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювалося. Підставою видачі зазначеного наказу визначено подання 20 грудня 2021 року, акт про відмову від пред'явлення документа про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Наказом відповідача від 27 травня 2022 року № 58 ОСОБА_1 допущено до роботи з 27 травня 2022 року (а. с. 61).
Відповідно до штатно-посадового розміщення станом на 04 липня 2023 року виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця»
АТ «Українська залізниця», де працює позивач, кількість працівників у відповідному підрозділі складає 180 осіб (а. с. 148-153).
Посадові обов'язки позивача визначені робочою інструкцією затвердженою
08 лютого 2023 року начальником виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» (а. с. 146-147).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.
Щодо проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно з частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов'язків відмови чи ухилення працівника від обов'язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров'я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22)).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (речення третє частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року
№ 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року
№ 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ?інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за
№ 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком
№ 2 до цієї Інструкції.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України
від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22)).
Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.
У зв'язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов'язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати
Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження
№ 14-82 цс 22)).
Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.
11 березня 2020 року у зв'язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.
Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року
№ 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392,
від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого
2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня
2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.
24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).
Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.
Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року
№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.
Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов'язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров'я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов'язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов'язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22)).
Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження
№ 14-82 цс 22), щодо законності проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.
Щодо пропорційності втручання у приватне життя
За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно
до пункту 14.9постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.
Критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивача, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 працює слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 6 розряду вагового господарства дільниці № 3 (Жмеринка) черговим по переїзду 4 розряду
3-го околодку виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця», відповідно належить до працівників, які підлягають обов'язковому профілактичному щепленню
від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Наказом виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20 грудня 2021 року № 119 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 20 грудня 2021 року до моменту усунення ним причин відсторонення, на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювалося.
Наказ про відсторонення позивача від роботи видано на підставі положень
статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153.
Держава зобов'язана здійснити ефективні заходи, зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов'язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров'я людей, фундаментальні конституційні цінності.
Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров'я є найбільш тісно пов'язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв'язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров'я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.
Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що посадові обов'язки ОСОБА_1 обумовлюють факт контактування з іншими працівниками цього підприємства та, як наслідок, підвищують ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню на підприємстві, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, АТ «Укрзалізниця», а іншу форму організації роботи (зокрема, дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, тому АТ «Укрзалізниця» правомірно було змушене ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.
З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.
У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Не застосувавши стандарт переваги більш вагомих доказів, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено у результаті відсторонення його від роботи у зв'язку з непроходженням обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19 до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення.
За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя.
Верховний Суд звертає увагу на те, що у цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове його відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.
Отже, обов'язковість щеплень є втручанням у право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але таке втручання є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров'я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов'язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі
№ 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), Верховний Суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи відбулося правомірно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а тому відсутність у позивача вакцинації проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.
Об'єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку про те, що таке індивідуальне обмеження, а саме тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров'я суспільства від серйозних загроз, пов'язаних із поширенням на території України COVID-19.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 серпня
2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2023 рокускасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець