06 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/4087/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є.
секретар судового засідання - Семченко Ю.О.
за участю представників сторін
позивача - Нагаєць Д.В. (в залі суду) - довіреність №1 від 06.02.2023, адвокат
відповідача - Кожушний К.С. (поза межами приміщення суду) - ордер ВІ №1189668 від 08.01.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро" (вх.№116Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4087/23 (суддя Лавренюк Т.А., повний текст рішення підписано 01.01.2024)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тодис", м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро", м.Харків,
про зобов'язання повернути зерно вартістю 634.634,00 грн
Позивач, ТОВ “Тодис”, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача ТОВ "Агропромислова компанія "Новаагро" повернути зерно кукурудзу 3 клас у кількості 164,840 тони, судові витрати за сплати судового збору та на професійну правничу допомогу покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором складського зберігання зерна №05/09-ГЕ/21 від 10.09.2021 щодо своєчасного повернення зерна.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4087/23 позов задоволено повністю. Зобов'язано ТОВ "Агропромислова компанія "Новаагро" повернути ТОВ "Тодис" зерно - кукурудзу 3 клас у кількості 164,840 тони. Присуджено до стягнення з ТОВ "Агропромислова компанія "Новаагро" на користь ТОВ "Тодис" - 9.519,51 грн судового збору.
Відповідач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 по справі №922/4087/23 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ «Тодис» до ТОВ «АПК «Новаагро» про зобов'язання повернути зерно відмовити в повному обсязі; надати відповідачу можливість протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду довести розмір фактично понесених судових витрат відповідачем у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції та залучити до матеріалів справи докази таких витрат. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд не залишив позовну заяву ТОВ «Тодис» без розгляду, незважаючи на те, що представник позивача без поважних причин не з'явився у судове засідання, в якому справа розглядалася по суті;
- при внесенні відповідачем відомостей до Реєстру складських документів на зерно, втрати здійснення доробки якісних показників зерна позивача при прийнятті його на зберігання були враховані, тому за ТОВ «Тодис» обліковувалося 373.352 кг кукурудзи, що позивачем до подання позовної заяви жодного разу не оспорювалося. Однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки цім обставинам справи, в результаті чого з відповідача було стягнуто зерно в кількості 2668 кг, яке не обліковувалось за позивачем в офіційному Реєстрі складських документів;
- щодо знищення зерна в кількості 135.153 кг в результаті обставин непереборної сили, то у своїх висновках суд неправильно застосовує закон, а саме статті 617 ЦК України, 218, 226 ГК України, які регулюють питання звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання в результаті дії обставин непереборної сили, і не застосовані норми статей 607 ЦК України та 205 ГК України.
- судом не враховано, що оскільки спірним договором визначено умову для відвантаження залишків зерна - надання Зерновому складу певного переліку документів, до якого входить і акт-розрахунок, то зобов'язання відповідача з повернення позивачу 27.019 кг кукурудзи 3 кл не виникло, так як ТОВ «Тодис» не виконав свої зобов'язання за Договором і не надав ТОВ «АПК «Новаагро» всього переліку необхідних документів.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Радіонова О.О., Фоміна В.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Агропромислова компанія "Новаагро" залишено без руху, в з'вязку з відсутністю доказів сплати судового збору у відповідному розмірі та доказів надіслання копії апеляційної скарги іншій стороні по справі.
Після усунення недоліків апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Агропромислова компанія "Новаагро"; встановлено строк до 21.02.2024 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано учасникам справи до 21.02.2024 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України; призначено справу до розгляду на 06.03.2024. Явку учасників справи визнано не обов'язковою.
08.02.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від ТОВ “Тодис” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення, як необгрунтовану та юридично неспроможну. Оскаржуване рішення суду не порушує жодної норми процесуального права і доводи відповідача є надуманими та такими, що відводять його від відповідальності за порушення ст.526, 530, 938, 949, 953,612 ЦК України, ст.27, 32 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», до якої він притягується оскаржуваним рішенням.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Радіонова О.О., Медуниця О.Є.
Згідно положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
В судове засідання 06.03.2024 з'явились представник апелянта, відповідача по справі, - Кожушний К.С., який підтримав доводи наведені у апеляційній скарзі, та представник позивача Нагаєць Д.В., яка в свою чергу проти позиції апелянта заперечувала з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
10.09.2021 між ТОВ "Тодис" (Поклажодавець за договором, позивач по справі) та ТОВ "Агропромислова компанія "Новаагро" (Зерновий склад за договором, відповідач по справі) укладено договір складського зберігання зерна №05/09-ГЕ/21, відповідно до умов якого в порядку, строки та на умовах, визначених договором, Поклажодавець передає, а Зерновий склад приймає на знеособлене зберігання продукцію зернових, зернобобових та олійних культур (надалі - продукція або зерно), здійснює його доробку (сушіння, очищення та інші роботи, необхідні для запобігання псуванню і втрат якості зерна), зберігання й наступний відпуск зерна, а Поклажодавець сплачує вартість наданих відповідачем послуг.
Іншими умовами договору передбачене наступне:
- конкретне найменування та кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики визначаються безпосередньо при передачі його на зберігання та оформленні складського документа. Орієнтовний осяг зерна, що передається на зберігання визначається згідно з додатком №1 до договору (п.1.2);
- приймання зерна на зберігання здійснюється за адресою: Харківська область, Чугуївський р-н, с-ще Залізничне, пров.Перемоги 1 (п. 1.4.);
- у разі невідповідності якісних показників зерна нормам державних стандартів України, Зерновий склад (при наявності технічної можливості) за письмовим зверненням Поклажодавця та за його рахунок доводить зерно до необхідних показників якості. Умови прийняття на зберігання зерна, яке не відповідає нормам державних стандартів України, оформлюються Додатковою угодою (п.2.2);
- Зерновий склад взяв на себе зобов'язання прийняти на зберігання у Поклажодавця продукцію та довести її до якісних показників, зазначених у п.5.3. Договору зберігання (п.3.1.1);
- Зерновий склад доводить зерно за рахунок Поклажодавця до відповідних якісних показників, наведених у таблиці даного пункту, а саме щодо кукурудзи вологість 14,0%, сміттєва домішка 2,0%. Вказані показники якості є типовими і єдиними для всіх поклажодавців за іншими договорами складського зберігання (п.5.3);
- сторони погодили надання зерновим складом додаткових послуг (за наявності у складу технічної можливості) для уникнення псування чи зниження якості зерна. При цьому, додаткові послуги можуть надаватись без попереднього погодження з Поклажодавцем, якщо їх ненадання призведе до зниження якісних показників зерна чи його втрати (п. 3.1.4).
- Поклажодавець зобов'язався визнавати втрату ваги продукції відповідно до досягнутого при зберіганні та доопрацюванні поліпшення якості та норм природного убутку при зберіганні (п. 3.2.5);
- Зерновий склад здійснює приймання зерна за фізичною вагою, визначеною на повірених вагах зернового складу, та визначає його якість. При цьому приймання здійснюється за фактичної якості, але не гірше обмежувальних кондицій, встановлених чинними ДСТУ (ГОСТ). За узгодженням сторін допускається поставка продукції за показниками якості гірше обмежувальних норм при наявності технічної можливості доведення зерновим складом продукції до кондицій, зазначених у відповідних ДСТУ (п. 4.4);
- якщо продовж строку зберігання виникає необхідність у проведенні додаткових заходів, спрямованих на підтримання та збереження якості зерна, Зерновий склад зобов'язується повідомити про це Поклажодавця перед початком проведення таких робіт за 1 (один) робочий день, а також протягом 3-х (трьох) робочих днів по їх закінченню. Проведення додаткових заходів оформляється додатковим актом-розрахунком. Інформування позивача відбувається будь-яким зручним способом (п.5.5);
- строк зберігання зерна за цим договором до подання Поклажодавцем вимоги про його повернення, але не пізніше граничного строку зберігання, визначеного згідно додатку №1 до договору (п.9.2);
- строк дії договору до 30.06.2022, який за умовами п.13.2. договору може бути продовжений по взаємній згоді сторін шляхом підписання додаткової угоди (п.13.1).
Договір підписано представниками обох сторін та скріплено печатками підприємств.
До договору між сторонами підписано Специфікацію №1 щодо погодження вартості послуг відповідача та орієнтовний обсяг зерна, що передається на зберігання, і яка є невід'ємною частиною договору.
Також між сторонами укладено додаткову угоду №7 від 28.02.2023 до договору, в якій сторони продовжили строк дії договору до 30.04.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків та погодили вартість послуг відповідача і вартість додаткових послуг.
В період з 15.09.2021 по 01.10.2021 на виконання договору позивач передав на зберігання зерно кукурудзу 3 кл. у загальній кількості 376,020 тон, що підтверджується наступними реєстрами товарно-транспортних накладних на прийняте зерно і насіння з проведенням лабораторних досліджень якості за середньодобовим зразком, а саме: №ГЕ210000828 від 15.09.2021 у кількості 23,100 тон; №ГЕ210000849 від 16.09.2021 у кількості 25,520 тон; №ГЕ210000853 від 17.09.2021 у кількості 131,140 тон; №ГЕ210000880 від 18.09.2021 у кількості 24,300 тон; №ГЕ210000905 від 19.09.2021 у кількості 33,600 тон; №ГЕ210000941 від 23.09.2021 у кількості 37,060 тон; №ГЕ210000955 від 24.09.2021 у кількості 55,600 тон; №ГЕ210000984 від 30.09.2021 у кількості 22,420 тон; №ГЕ210000988 від 01.10.2021 у кількості 23,280 тон.
В свою чергу відповідач після отримання зерна на зберігання виписав складські квитанції, що підтверджується актом виконаних робіт (наданих виробничих послуг) №357 від 30.09.2021 та рахунком-фактурою №382 від 30.09.2021.
В період з 24.03.2023 по 11.04.2023 позивач частково забрав зі зберігання зерно у кількості 186,000 тон, що підтверджується Журналом вагаря-відвантаження відповідача.
12.04.2023 позивач засобами електронного зв'язку отримав від відповідача лист про неможливість відвантажити зерно у зв'язку із проведенням інвентаризації на складі.
19.04.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою (вих.№9) на відвантаження залишків зерна у кількості 186,000 тон, що знаходилися на зберіганні, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
05.06.2023 позивач вдруге направив на адресу відповідача вимогу кредитора за вих. №14 про повернення зі зберігання залишків зерна у кількості 186,000 тон та з вимогою не нараховувати вартість послуг за зберігання зерна починаючи з 19.04.2023 до моменту відвантаження зерна у повному обсязі. Ця вимога також залишена без відповіді та без задоволення.
12.07.2023 позивач надіслав втретє відповідачу вимогу на відвантаження залишків зерна, що знаходилися на зберіганні (вих. №18).
Відповідач вимогу позивача виконав частково, повернувши зі зберігання зерно у кількості 25,180 тон.
Тож за твердженням ТОВ “Тодис” за період з 01.03.2023 по 13.07.2023 відповідач повернув зі зберігання зерно у кількості 211,180 тон, що підтверджується Журналом вагаря-відвантаження відповідача.
14.07.2023 позивач надіслав відповідачу вимогу на відвантаження залишків зерна, що знаходилися на зберіганні (заява №18), яка отримана відповідачем 19.07.2023 (підтверджується трекінгом АТ "Укрпошта").
01.08.2023 відповідач листом №288 повідомив позивача, що 21.09.2022 комісією в складі зберігача, власника майнового комплексу, поклажодавців та ДСНС встановлено неможливість експлуатації елеватора, у зв'язку зі значними пошкодженнями та відсутністю електропостачання. Також відповідач вказав, що технічною інвентаризацією елеватора встановлено, що ємність, в якій зберігалося зерно кукурудзи, в тому числі і продукція, належна позивачу, пошкоджена через ворожі обстріли. В результаті даного пошкодження кукурудза, яка в ній зберігалася, повністю знищена. За результатами інвентаризації зерна на Граківському елеваторі встановлено нестачу кукурудзи 3 кл., яка належала ТОВ "Тодис" - 135.153 кг, в тому числі знищено в результаті збройної агресії РФ 134.469 кг. Відповідач наголосив, що зерно знищено внаслідок непереборної сили, за які жодна із сторін не відповідає, тому зазначена продукція поверненню не підлягає.
Через прострочення відповідачем зобов'язання із повернення зерна позивачу в об'ємі 164,840 тони, позивач звернувся за захистом до Господарського суду Харківської області, вважаючи свої права порушеними.
Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що матеріалами справи підтверджується факт того, що відповідачем за період з 01.03.2023 по 13.07.2023 повернуто зі зберігання зерна лише у кількості 211,180 тон, у зв'язку з чим залишок не повернутого зі зберігання зерна складає 164,840 тон. Доказів того, що позивач письмово погодив здійснення відповідачем доробки якісних показників зерна позивача при прийнятті його на зберігання матеріали справи не містять. Протягом розгляду справи позивач також зазначив про те, що відповідної згоди він не надавав. Також відповідачем не доведено вплив форс-мажорних обставин на неможливість виконання зобов'язання за договором складського зберігання зерна № 05/09-ГЕ/21 від 10.09.2021.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (Зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (Поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 66 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, відповідно до Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 ЦК є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що в період з 15.09.2021 по 01.10.2021 позивач передав на зберігання зерно кукурудзу 3 кл. у загальній кількості 376,020 тон, що підтверджується наступними реєстрами товарно-транспортних накладних: №ГЕ210000828 від 15.09.2021; №ГЕ210000849 від 16.09.2021; №ГЕ210000853 від 17.09.2021; №ГЕ210000880 від 18.09.2021; №ГЕ210000905 від 19.09.2021; №ГЕ210000941 від 23.09.2021; №ГЕ210000955 від 24.09.2021; №ГЕ210000984 від 30.09.2021; №ГЕ210000988 від 01.10.2021, актом виконаних робіт (наданих виробничих послуг) №357 від 30.09.2021 та рахунком-фактурою №382 від 30.09.2021.
З 24.03.2023 по 11.04.2023 Поклажодавцем частково забрано зі зберігання зерно у кількості 186,000 тон, що підтверджується Журналом вагаря-відвантаження відповідача, тож залишок на Зерновому складі складав 190,020 тон...
Згідно з ч. 1статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.
Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.
У відповідності до п. 9.2. договору сторони погодили, що строк зберігання зерна за цим договором до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але не пізніше граничного строку зберігання, визначеного згідно додатку № 1 до договору.
Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення товару, а саме: кукурудзи 3 кл у кількості 186,000 тон, однак відповідачем товар повернуто було частково у кількості 25,180 тон.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтовані та відповідач повинен повернути позивачу товар.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що товар було знищено, адже, Технічний звіт №799 від 02.05.2023 ТЗ не підтверджує, що кукурудза позивача зберігалась саме в ємності літ «П4», яку було пошкоджено. Наданий відповідачем Технічний звіт по-перше - складений після перебігу 8 (восьми) місяців після деокупації, а по-друге - не підтверджує, що кукурудза позивача зберігалась саме в ємності літ "П4", яку було пошкоджено.
Крім того, зданий на зберігання відповідачеві товар не визначено індивідуальними ознаками, і визначити його серед кукурудзи зданої іншими поклажодавцями неможливо. Доказів того скільки ємностей взагалі знаходиться на території належного відповідачеві Граківського елеватору, чи скільки з них містять також кукурудзу 3 го класу до суду відповідачем не надано, як і доказів, що саме в цій ємності знаходиться належна позивачу кукурудза.
Також колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що зерно в кількості 2668 кг не підлягає поверненню, оскільки це є втратою в результаті доробки відповідного зерна (його очистки і сушки) через невідповідність якісних показників відповідного зерна тим, що були погоджені сторонами у договорі. А тому, відповідні втрати повинні бути визнані поклажодавцем на підставі пункту 3.2.5. Договору.
Укладаючи спірний договір, сторони передбачили два можливих види доробки зерна: при прийманні його на зберігання у разі невідповідності якісних показників зерна нормам, визначеним сторонами у договорі (п.2.2, п.3.1.1 та п.5.3); протягом його зберігання для уникнення псування чи зниження якості зерна, що є додатковими послугами, за наявності у складу технічної можливості (п.3.1.4).
При цьому, додаткові послуги можуть надаватись без попереднього погодження з Поклажодавцем, якщо їх ненадання призведе до зниження якісних показників зерна чи його втрати, в той час як доведення якісних показників зерна при його прийнятті на зберігання сторони погодили виключно за письмовим зверненням позивача (п. 2.2 договору).
І саме таки втрати ваги продукції відповідно до досягнутого при зберіганні та доопрацюванні поліпшення якості та норм природного убутку при зберіганні позивач, як поклажодавець, погодився визнавати відповідно до п. 3.2.5 договору.
Проте, доказів того, що позивач письмово погодив здійснення відповідачем доробки якісних показників зерна позивача при прийнятті його на зберігання відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. матеріали справи не містять.
Заперечення відповідача з посиланням на те, що він був зобов'язаний здійснити доробку зерна адже у нього не було права приймати відповідне зерно через його невідповідність якісним показникам, встановленим у п.5.3 договору, не витримує критики, оскільки сторони у договорі чітко передбачили можливість здійснення складом доробки зерна до відповідних якісних показників при його прийманні на зберігання лише за письмовою згодою поклажодавця. Склад повинен був або відмовитись від прийняття відповідного зерна на зберігання, або отримати згоду поклажодавця на доробку такого зерна.
Таким чином, зважаючи на те, що письмової згоди позивача на доробку відповідного зерна при прийнятті його на зберігання не було і, як зазначає позивач, йому взагалі нічого не було про це відомо, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для проведення послуг з доробки цього зерна та, відповідно, відсутність правових підстав для зменшення кількості зерна на обсяг відповідних втрат.
Щодо доводів апеляційної скарги, то в якості доказів своїх тверджень відповідач зазначає власне Положення «Про ведення обліку й оформлення операцій з зерном і продуктами його переробки, затвердженого наказом ТОВ «АПК «Новаагро» №74-ОД від 17.06.2020. Однак жодного документа, передбаченого Наказом №728 від 08.04.2021 Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільськогогосподарства України «Про затвердження Галузевих типових форм облікових документів, які використовуються під час зберігання і переробки зерна та продуктів його переробки» відповідач у справу не надав. Зокрема, зазначений наказ передбачає видачу документів, які використовуються під час зберігання і переробки зерна та продуктів його, а саме Картки лабораторного дослідження зерна (форма №47). Жодного доказу, крім зазначення про усні домовленості з позивачем про доробку зерна, відповідачем до справи не надані.
Колегія суддів також критично оцінює доводи апелянта про настання форс-мажорних обставин, як підставу припинення зобов'язання, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1статті 617 ЦК України, ч.2статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.
У статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Відповідачем наданий до суду сертифікат №2300-23-4213 від 16.10.2023 виданий Запорізькою торгово-промисловою палатою про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Новаагро».
Однак, у відповідності до п.п. 12.1-12.3, 12.5, 12.6 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань та/або втрату продукції, якщо воно виникло внаслідок дії форс-мажорних в тому числі, але не обмежуючих обставин, як-то: стихія, страйк, локаут, інший промисловий розлад, оголошена та неоголошена війна, військові дії, проведення спеціальних заходів правоохоронними органами в місці та/або поблизу знаходження зернового складу, захват продукції незаконними збройними формуваннями, загроза війни, громадські заворушення, саботаж. блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, нагромадження снігу чи ожеледь та інші події, які неможливо було передбачити чи упередити. Дія таких непереборних сил засвідчується довідкою Торгово-промислової палати України та/або іі територіальними органами, та/або довідкою будь-якої державної установи, що підтверджує будь-яку з дій зазначених в цьому пункті та/або в діючому законодавстві України, та/або повідомленнями засобів масової інформації. Час, визначений на виконання зобов'язань за договором, повинен бути збільшений на термін тривалості форс-мажорних подій, якщо вони безпосередньо впливають на виконання умов даного договору. Сторона, для якої стало неможливим виконання зобов'язань за договором в наслідок дії форс-мажорних обставин, повинна повідомити письмово іншій стороні про початок та припинення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів з моменту їх виникнення чи припинення. Зерновий склад звільняється від відповідальності за повну або часткову втрату продукції або її псування, якщо втрата продукції або її псування відбулося внаслідок дії форс-мажорних обставин. Не повідомлення або несвоєчасне повідомленим стороною про виникнення чи припинення форс-мажорних обставин позбавляє таку сторону права посилатися на них.
Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч. 2 статті 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Приписами ч. 2 статті 226 ГК України встановлено, що сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Колегія судів наголошує, що матеріали справи не містять повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин в порядку визначеному договором, який передбачає письмове повідомлення іншій стороні про початок та припинення форс-мажорних обставин негайно, але не пізніше 10 днів з моменту їх виникнення чи припинення.
Також, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до статті 617 ЦК України, форс-мажор (він же обставини непереборної сили) звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховуються висновки наведені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, відповідно до яких, сертифікат торгово промислової палати, який підтверджує наявність форс мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватись судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
З наданого до матеріалів справи листа №288 від 01.08.2023 вбачається, що відповідач надіслав позивачу повідомлення про настання форс-мажорних обставин після спливу 10 місяців з моменту їх настання. Крім того, відповідачем виставлялись позивачу рахунки за надані послуги зі зберігання всього об'єму переданого на зберігання зерна, що підтверджується актами виконання робіт (надання виробничих послуг) № ГЕ517 від 11.04.2023 на суму 314 336,95грн та № ГЕ712 від 13.07.2023 на суму 19 762,84 грн, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та констатує, що відповідачем не доведено вплив форс-мажорних обставин на неможливість виконання зобов'язання за договором складського зберігання зерна №05/09-ГЕ/21 від 10.09.2021, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, висновки, наведені в рішенні господарського суду першої інстанції відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються - не можуть бути підставою для його скасування.
Отже, відповідачем всупереч вищенаведених норм права, не було подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в апеляційній скарзі, а наведені доводи не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.
Оскільки апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою останньому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Новаагро" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/4087/23 залишити без змін.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11.03.2024
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.О. Радіонова
Суддя О.Є. Медуниця