06 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/3926/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.
при секретарі Семенові О.Є.
за участю:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - адвоката Лебедєва Д.В. (вх. №94Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2023 року у справі №922/3926/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Лавренюк Т.А.), повний текст якого складено 19.12.2023 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна", м. Дніпро,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", м. Харків
про стягнення 616 552,63грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.12.2023 року у справі №922/3926/23 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКД Україна" 465 726,41грн. основного боргу, 121 473,70 грн. збитків від інфляції, 21 015,00грн. 3% річних, 9 123,23грн. судового збору; в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 8 337,52грн. відмовлено.
Представник ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - адвокат Лебедєв Д.В. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та збитків від інфляції в розмірі 142 488,70 грн. та ухвалити нове рішення, яким зменшити інфляційні втрати, три відсотки річних; вирішити питання розподілу судових витрат, пов'язаних з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
На підставі фактів, які були викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, про те, що у зв'язку з відсутністю коштів на балансі підприємства та різким припиненням господарської діяльності, невиплатою заробітної плати працівникам підприємства (сумарна заборгованість по виплаті становить більше 3,8 мільйонів гривень), слід було би здійснити зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу, оскільки стягнення цих сум в повному розмірі порушує принцип пропорційності та свідчить про недотримання балансу між інтересами боржника та кредитора.
Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Викладені обставини (призупинена діяльність підприємства, влучання ворожих снарядів, пожежа, відсутність коштів на рахунках) та надані відповідні докази, свідчать про те, що притягнення відповідача до відповідальності за ст. 625 ЦК України є несправедливим та непропорційним способом захисту майнового права кредитора порівняно із наслідками правопорушення та можливими наслідками виплати інфляційних втрат та 3% річних для ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування".
ТОВ "ТКД Україна" у позовній заяві не наводить фактів понесення збитків, їх розміру, завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, що проігноровано судом та не надано оцінки вказаним обставинам, чим порушено права відповідача.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2024 року,суддею-доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 “Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану” встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов'язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 року апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - адвоката Лебедєва Д.В. на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2023 року у справі залишено без руху; останнього зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
10.01.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про виконання ухвали суду (вх. № 477), з доказами сплати судового збору, яку, разом з додатками, долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - адвоката Лебедєва Д.В. на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2023 року у справі; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "06" березня 2024 р. о 10:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов'язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі “Електронний суд”; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3926/23.
17.01.2024 року на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/3926/23 (вх.№874).
Представники позивача та відповідача у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 06.03.2024 року не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за їх відсутності; фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Ухвалу суду від 15.01.2024 року було надіслано засобами поштового зв'язку: ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (№0600243725604) - відправлення отримано 22.01.2024 року; ТОВ "ТКД Україна" (№0600243730845); представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - адвокату Лебедєву Д.В. (№0600243725590).
Також, ухвалу суду від 15.01.2024 року надіслано ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування"; ТОВ "ТКД Україна"; представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - адвокату Лебедєву Д.В. до електронного кабінету в системі "Електронний суд".
05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв'язку, в зв'язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.
Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).
Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвалу суду апеляційної інстанції від 15.01.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у призначене судове засідання.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
25.08.2021 року між ТОВ "ТКД Україна" (позивач) та ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (відповідач) укладено договір поставки № 2508-21 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, виготовити і поставити товар, а відповідач прийняти та оплатити його вартість.
Найменування (асортимент), ціна, кількість, загальна вартість цього товару вказуються в специфікаціях (додатках), які додаються до договору і є його невід'ємною частиною (п.1.2 договору).
У п.2.5 договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата за товар здійснюється в наступному порядку: 50% - попередня оплата, 50% доплата по повідомленню о готовності до відвантаження. Умови оплати товару, визначені у специфікації, є пріоритетними по відношенню до тексту цього договору.
Поставка товару здійснюється на умовах DAP (склад ТОВ "ХЗПТУ", м. Харків, пр-т Ново-Баварський,18) згідно з Інкотермс 2010. Умови постачання товару, визначені у специфікації, є пріоритетними по відношенню до тексту цього договору (п.3.1 договору).
29.12.2021 року між сторонами підписано специфікацію № 6 до укладеного договору, в якій сторони погодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, строк поставки та умови оплати.
Так, відповідно до специфікації № 6 до договору поставки відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити оплату товару шляхом здійснення 30% передоплати, 70% по факту поставки протягом 30 календарних днів.
Позивач, в свою чергу, зобов'язався здійснити поставку товару протягом 2-4 тижнів з моменту отримання 30% передоплати.
Відповідач, на виконання умов договору 30.12.2021 року здійснив оплату товару в розмірі 30% передоплати на суму 199 597,03грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 5688.
Позивач передав відповідачу товар на загальну суму 665 323,44грн., що підтверджується видатковою накладною № 26 від 24.01.2022 року.
Вказана видаткова накладна підписана з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав, за поставлений товар у встановлений договором строк в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 465 726,41грн., яка не відшкодована.
27.09.2022 року позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № 0927-ЗЕ про здійснення 70% доплати за поставлений 24.01.2022 року товар.
Відповідач листом № 24-10/1 від 24.10.2022 року, з посиланням на наявність форс-мажорних обставин повідомив позивача про відсутність фінансової можливості виконати остаточний розрахунок за продукцію та зазначив, що визнає, що форс-мажорні обставини не звільняють від виконання зобов'язань, тому всі зобов'язання будуть належним чином виконані після відновлення роботи підприємства.
01.11.2022 року позивач листом за вих. № 1101-ЗЕ запропонував відповідачу створити графік поступової оплати існуючої заборгованості до кінця 2022 року.
Вказаний лист залишено відповідачем без відповіді та задоволення.
На суму поставленого товару позивач за його несвоєчасну оплату здійснив нарахування 3% річних в розмірі 21 015,00грн. та збитків від інфляції в розмірі 129 811,22грн.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 465 726,41грн., інфляційні втрати в розмірі 129 811,22грн. та 3% річних в розмірі 21 015,00грн.
14.12.2023 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Відповідно до ст.ст.11, 509 ЦК України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.ст.173-175 ГК України.
Згідно із ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За положеннями ст.ст.627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст.ст.525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України).
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).
Так, відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Вище вказано, що відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити остаточний розрахунок за поставлений товар протягом 30 календарних днів по факту поставки товару.
Проте, відповідач поставлений позивачем товар прийняв, грошові кошти не сплатив та не надав доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 665 323,44грн. підтверджується копією видаткової накладної № 26 від 24.01.2022 року, наявною в матеріалах справи, яка підписана уповноваженою особою відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.
Даний факт відповідачем не спростовано, отримання товару ним не заперечується та визнається.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач в повному обсязі розрахувався за товар, поставлений позивачем.
А отже, враховуючи фактичні обставини справи, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 465 726,41грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 21 015,00грн. за період з 01.03.2022 року по 01.09.2023 року та інфляційних втрат в розмірі 129 811,22грн. за період з 01.03.2022 року по 01.09.2023 року, слід зазначити на таке.
За змістом ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно вказаної норми, нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та збитків від інфляції та вказав на те, що таке зменшення чинним законодавством не передбачено.
Колегія суддів, перевіривши правомірність нарахування 3% річних в розмірі 21 015,00грн. за період з 01.03.2022 року по 01.09.2023 року, за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН зазначає, що місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що такий розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 129 811,22грн. за період з 01.03.2022 року по 01.09.2023 року, слід зазначити на таке.
З розрахунку позивача щодо інфляційних втрат, слідує, що позивачем в розрахунку не зазначено середній індекс інфляції, який ним було застосовано при його здійсненні.
Колегія суддів, перевіривши правомірність нарахування інфляційних втрат за допомогою калькулятору ЛІГА:ЗАКОН зазначає, що за період заборгованості з 01.03.2022 року по 01.09.2023 року середній індекс інфляції становить 1.26082654, у зв'язку з чим загальний розмір інфляційних складає 121 473,70грн.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 8 337,52грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про наявність форс-мажорних обставин з посиланням на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, яким Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Ці обставини до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами неможливості у встановлений договором термін виконати зобов'язання за договором.
Так, у п.7.3 договору сторони взяли на себе зобов'язання негайно (проте не пізніше 5 днів з моменту їх настання і припинення) у письмовій формі повідомити іншу сторону про настання, передбачуваний термін дії і припинення форс-мажорних обставин. Факти, викладені у повідомленні мають бути підтверджені Торгово-промисловою палатою або іншим компетентним органом або організацією відповідної країни. Неповідомлення або невчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку згадану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження своєчасного повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до умов договору.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Проте, відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 року № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно із п.п.6.1 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката. (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21).
Натомість відповідачем не надано Сертифікату ТПП, отриманого в порядку Регламенту за конкретним зобов'язанням, що випливає із спірного договору.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, при наявності форс-мажорних обставин сторона може бути звільнена від відповідальності за неналежне виконання нею зобов'язань, однак, це не є підставою для звільнення такої особи від виконання нею договірних зобов'язань.
Аргументи апелянта на те, що на підставі фактів, які були викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, про те, що у зв'язку з відсутністю коштів на балансі підприємства та різким припиненням господарської діяльності, невиплатою заробітної плати працівникам підприємства (сумарна заборгованість по виплаті становить більше 3,8 мільйонів гривень), слід було би здійснити зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу, оскільки стягнення цих сум в повному розмірі порушує принцип пропорційності та свідчить про недотримання балансу між інтересами боржника та кредитора; з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання; викладені обставини (призупинена діяльність підприємства, влучання ворожих снарядів, пожежа, відсутність коштів на рахунках) та надані відповідні докази, свідчать про те, що притягнення відповідача до відповідальності за ст. 625 ЦК України є несправедливим та непропорційним способом захисту майнового права кредитора порівняно із наслідками правопорушення та можливими наслідками виплати інфляційних втрат та 3% річних для ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування"; ТОВ "ТКД Україна" у позовній заяві не наводить фактів понесення збитків, їх розміру, завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, що проігноровано судом та не надано оцінки вказаним обставинам, чим, на думку апелянта порушено права відповідача, не приймаються, з огляду на наступне.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 року у справі №910/15413/21, де Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 року у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 року у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 року у справі № 908/1379/17). Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18).
Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом вказаної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (п.3 ч. 1 ст. 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 року у справі № 910/353/19, де, зокрема, вказано на те, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Також, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі №910/3243/23, де, вказано на те, що право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів; питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, беручи до уваги той факт, що внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, правових підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, у суду апеляційної інстанції, не має.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, де, зокрема, вказано на те, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора, не приймаються, з огляду на таке.
Так, у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено (такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 року у справі №910/15413/21).
Натомість, у справі, що переглядається, саме відповідач порушив грошові зобов'язання за договором, а тому є боржником, який в силу положень чинного законодавства повинен відшкодувати кредитору 3% річних та інфляційні втрати.
Колегія суддів також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.
“Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г.”
Таким чином, правовідносини у справі, на яку посилається апелянт та обставини вказаної справи №902/417/18, не є подібними до правовідносин у справі №922/3926/23, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.
Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" - адвоката Лебедєва Д.В. залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2023 року у справі №922/3926/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11.03.2024 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов