№ провадження 11-кп/4809/234/24 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія - ст. 392 КПК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
05.03.2024 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
при участі :
прокурора ОСОБА_6 ,
адвоката ОСОБА_7 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні, у режимі відеоконференції, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_8 , ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.02.2024 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 13 квітня 2024 року включно, без визначення застави.
У провадженні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває судова справа (обвинувальний акт) про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України /ЄУН 398/6488/23, кримінальне провадження № 120231321060001691 від 24.10.2023/.
У межах даного кримінального провадження, за клопотанням прокурора, судом першої інстанції розглянуто питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
Судом встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не перестали існувати і не зменшились у тому обсязі, як їх раніше встановлено: можливість обвинуваченого переховуватись від суду, чинити незаконний вплив на малолітню потерпілу і свідків, вчинити нове кримінальне правопорушення.
Враховано судом тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке є умисним тяжким, особу обвинуваченого, який безробітний, не має міцних соціальних зв'язків, судимий.
Із судовим рішенням судді не погоджується сторона захисту, адвокат ОСОБА_7 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_8 , в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову, якою продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, до 13.04.2024, визначити ОСОБА_8 заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень.
Вказує, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 - не доведена, як і не доведено неможливості застосування щодо обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів.
Крім того, під час досудового розслідування щодо ОСОБА_8 слідчим суддею, при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначалась застава у розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, але судом при продовженні стосовно ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - розмір застави не визначений, і судом не мотивовано такого рішення.
Захист переконаний, що суд міг визначити ОСОБА_8 заставу у розмірі, передбаченому п. 2) ч. 5 ст. 182 КК України.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку сторони захисту (адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 ), які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, яка заперечила апеляційну скаргу, дослідивши виділені матеріали, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів, судом першої інстанції отримано обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 186 КК України.
Згідно із пред'явленим обвинуваченням: ОСОБА_8 , 23.10.2023, приблизно о 17 годині 30 хвилин, перебуваючи у районі площі Покровської м. Олександрія Кіровоградської області, помітив малолітню особу, якою виявилась ОСОБА_9 , 2011 року народження; реалізуючи раптово виникли злочинний намір викрадення мобільного телефону, належного малолітній, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, ОСОБА_8 наздогнав малолітню ОСОБА_9 ззаду, схопив обома руками за тулуб, зупинивши її рух, після чого відкрито заволодів мобільним телефоном «Xiaomi Redmi 10С», із сім карткою у ньому, належними малолітній потерпілій; з місця вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Як встановлено ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При цьому, у відповідності до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова №4 від 25.04.2003р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, позицію ЄСПЛ, яка висвітлена в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Москаленко проти України», - суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ «W проти Швейцарії»).
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин (справи «Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Вимог закону місцевий суд дотримався.
Суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Слід зважати, що процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були заявлені під час попереднього застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, не перестали існувати, й виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного корисливого тяжкого кримінального правопорушення, в умовах воєнного часу, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, яке карається позбавленням волі на строк до десяти років.
Загальний строк тримання обвинуваченого під вартою не перевищує меж розумного, тримається під вартою з 24.10.2023.
Обвинувальний акт надійшов до суду, розпочинається судове слідство.
Відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються й наступні обставини.
Обвинувачений ОСОБА_8 не одружений, без утриманців, безробітний, не має джерела доходу до існування, не має міцних соціальних зв'язків.
Крім того, слід зауважити, обвинувачений ОСОБА_8 судимий, за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, в тому числі аналогічного, судимість не погашена й не знята.
Більш того, будучи звільненим умовно-достроково 06.10.2023, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні нового умисного аналогічного кримінального правопорушення, подія якого датована 23.10.2023.
Відтак, можливо стверджувати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не перестали існувати.
Зважаючи на тяжкість інкримінованого злочину, розуміючи, яка міра покарання загрожуватиме йому у разі визнання винуватим, враховуючи відсутність міцних соціальних зв'язків, обвинувачений ОСОБА_8 зможе переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинення злочину, в тому числі й на тимчасово непідконтрольних державі територіях.
Також є підстави вважати, що з метою уникнення кримінальної відповідальності, зміни показань, відмови від надання показань, обвинувачений може впливати на малолітню потерпілу та/або свідків у кримінальному провадженні.
При цьому, зауважується, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілих слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України, а отже ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.
Береться до уваги, що обвинуваченому відомі дані малолітньої потерпілої, рід занять й місце роботи одного із свідків у кримінальному провадженні. Наразі ні потерпіла, а ні свідки судом не допитані.
Зважаючи на кримінальну історію минулого обвинуваченого ОСОБА_8 (зокрема вчинення умисних корисливих тяжких, в тому числі аналогічних, кримінальних правопорушень), відсутність сталого джерела доходу, заробітку або іншого законного джерела отримання коштів до існування, пред'явлення обвинувачення вчинення нового кримінального правопорушення будучи звільненим умовно-достроково, є підстави вважати, що існує ризик вчинення обвинуваченим нового (аналогічного) кримінального правопорушення у разі застосування стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу або не застосування запобіжного заходу.
Вказане сукупно свідчить про схильність обвинуваченого до протиправних вчинків, незаконного збагачення за чужий кошт, небажання ОСОБА_8 стати на шлях виправлення, соціалізації у суспільстві, неприйняття ним необхідності дотримання законослухняної поведінки, поваги до охоронюваних законом прав, як от право законного володіння майном, а в цілому - про соціальну небезпечність обвинуваченого.
Наразі, як свідчать наведені обставини, більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченим ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, також запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б на даний час унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Доводи з приводу можливості застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, який зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, - спростовуються наведеним вище.
При вирішенні питання продовження строку дії стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом належно аналізовано й взято до уваги всі обставини і можливі ризики.
Щодо визначення застави обвинуваченому ОСОБА_8 - попередньо слідчим суддею ОСОБА_8 визначалась застава, яку обвинувачений або заставодавець за нього не позбавлені були можливості внести; крім того, беруться до уваги ті обставини, що вчинення кримінального правопорушення інкримінується в умовах воєнного стану, стосовно малолітньої потерпілої, яку, як слідує з обвинувачення, ОСОБА_8 наздогнав і схопив обома руками за тулуб, щоб викрасти належне їй майно, інші наведені вище обставини, що надало суду першої інстанції підстав не визначати на підготовчій стадії провадження альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Відтак, з огляду на зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14.02.2024 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 13 квітня 2024 року включно, без визначення застави, - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4