441/165/24 2/441/303/2024
11.03.2024 Городоцький районний суд Львівської області в складі:
головуючого - Ференц О.І.,
за участю секретаря судових засідань - Пеленської Х.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городок Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
24.01.2024 позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи заяву тим, що з 09.06.2017 він працював у ТОВ «Епіцентр К» на посаді продавця непродовольчих товарів, згодом на посаді фахівця відділу експертного продажу. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12.04.2023 його було поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою ідентифікації для забезпечення примусового видворення за межі території України, де він перебував до 30.06.2023. Про своє затримання повідомив за місцем роботи, після виходу з ПТПІ одразу прийшов у відділ кадрів, однак йому повідомили, що він усунутий від роботи через відсутність документів на підтвердження особи. Такі документи були вилучені у нього під час затримання. Йому сказали вирішити питання з документами, після чого повертатися на роботу. Один раз в місяць його викликали на роботу для з'ясування обставин, про можливість повернутися на роботу мови не йшло. Йому пообіцяли не звільняти з роботи, однак уже в жовтні 2023 рекомендували звільнитися за власним бажанням, однак він відмовився. Наказом № 255-К від 14.12.2023 його звільнили з роботи, копію наказу отримав 20.12.2023.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки прогулу не вчиняв, від роботи його усунуто поза його волею, саме звільнення проведено з порушенням вимог ст. 43, 147-1, 148, 149 КЗпП України.
З огляду на наведені обставини просив суд ухвалити рішення, яким поновити його на роботі на посаду фахівця відділу експертного продажу ТОВ «Епіцентр К» з 14.12.2023, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2023 до дня поновлення його на роботі.
07.03.2024 ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, окрім викладених вимог у позовній заяві просить також скасувати наказ про його звільнення з роботи № 255-К від 14.12.2023, стягнути з відповідача в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 51553 грн. 71 коп.
Згідно поданого представником відповідача відзиву на позовну заяву проти задоволення позову заперечують з наступних підстав. З 12.04.2023 до 04.07.2023 ОСОБА_1 не виходив з ними на зв”язок, на роботі не з'являвся. 17.04.2023 ними було подано запит в ГУ ДМС України у Львівській області щодо місця перебування ОСОБА_1 , згідно відповіді від 19.04.2023 ГУ ДМС України у Львівській області 24.12.2021 скасувало позивачу дозвіл на імміграцію, а його посвідка на постійне місце проживання з 19.03.2018 з безстроковим терміном дії визнана недійсною. 11.05.2023 ГУ ДМС України у Львівській області повідомило, що ОСОБА_1 перебував на території України з порушенням вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з 12.04.2023 по дату відповіді утримується у Волинському ПТПІ ДМС України. За період з 12.04.2023 до 11.05.2023 ними було складено 15 актів про відсутність позивача на роботі, в акті № 15 від 11.05.2023 причини його відсутності з 12.04.2023 були визнані поважними. 04.07.2023 ОСОБА_1 надав пояснення, пред”явив листа УВКБ ООН від 28.06.2023 і довідку про перебування іноземця або особи без громадянства в пункті тимчасового перебування іноземців, з якої стало відомо, що він з 12.04.2023 до 30.06.2023 перебував у Волинському ПТПІ як особа, яка незаконно перебуває в Україні. У своїх поясненнях ОСОБА_2 вказав, що не має чинної посвідки на постійне місце проживання в Україні, а тому не має права на працю, до роботи не приступив, звільнятися за власним бажанням відмовився. 10.08.2023 вони направили листа до позивача про надання інформації про наявність чи відсутність чинної посвідки на постійне проживання в Україні, а також інформації про його статус на території України. 11.08.2023 ОСОБА_1 надав пояснення, що він є іноземним громадянином, ним подана заява в міграційну службу України про надання статусу біженця, яка в процесі розгляду, посвідка на постійне проживання йому ще не повернута, йдуть судові розгляди. Аналогічні за змістом пояснення були надані позивачем 01.11.2023. Враховуючи те, що з 01.07.2023 по 14.12.2023 позивач до роботи фактично не приступив, документів, які підтверджують право перебування та право працевлаштування ним надано не було, як і документів, які б підтверджували його особу, 14.12.2023 комісією у складі трьох працівників було складено акт, в якому зафіксовано, що після виходу з Волинського ПТПІ з 01.07.2023 до 14.12.2023 ОСОБА_1 до роботи не приступив, з огляду на що комісія визнала відсутність його на роботі як прогул без поважних причин. 14.12.2023 директором ТОВ «Епіцентр К» у м. Львові було видано наказ про звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, з яким ОСОБА_2 ознайомився, від дачі пояснень про причини своєї відсутності у період з 01.07.2023 до 14.12.2023 відмовився. Також 14.12.2023 позивачу було виплачено розрахункові кошти на його картковий рахунок в сумі 3512.77 грн. за 22 календарні дні невикористаної відпустки. Зауважують, що ГУ ДМС України 24.12.2021 скасувало ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію, а видана йому посвідка на постійне проживання визнана недійсною, про що позивач ТОВ «Епіцентр К» не повідомив. Також позивач не звертався до відповідача з проханням оформити йому дозвіл на працевлаштування в Україні, в свою чергу відповідач не звертався до територіального центру зайнятості із заявою щодо отримання ОСОБА_1 дозволу на працевлаштування. Таким чином з 24.12.2021 у ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для працевлаштування на території України.
Позовні вимоги позивачем та його представницею підтримано в судовому засіданні. Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 , з моменту прийому його на роботу з 2017 він працював сумлінно, жодних конфліктів не було. Після звільнення з ПТПІ він одразу наступного робочого дня вийшов на роботу, однак його не допустили, юрист радив йому приходити щомісяця, писати пояснення і оформляти належним чином документи на право проживання в Україні. Він приходив кожного місяця, його запитували за документи, з приводу чого він писав письмові пояснення. Жодного разу йому не повідомили, що мають намір звільняти, тим більше за прогул. Також не говорили, що складають Акти про невихід на роботу. До роботи його впродовж усього часу не допускали. В грудні йому запропонували звільнитися на власним бажанням, але він відмовився, навіть пропонували грошову винагороду у разі, якщо він звільниться, але він також відмовився. З липня 2023 він просив роботодавця видати йому наказ про недопуск до роботи через відсутність посвідки на постійне місце проживання в Україні, але йому відмовили.
Представник відповідача - ОСОБА_3 , в судовому засідання проти задоволення позову заперечив та пояснив, що ОСОБА_2 дійсно був їхнім працівником, в квітні 2023 не вийшов на роботу і місце його перебування не було відоме. З відповіді ДМС України вони дізналися, що посвідка на право проживання в Україні ОСОБА_1 визнана недійсною в 2021, тобто позивач не мав права на працю. 04.07.2023 ОСОБА_1 надав письмові пояснення з приводу своєї відсутності на роботі до 30.06.2023, які були ними визнані поважними. В подальшому ОСОБА_2 на роботі не з”являвся, у зв”язку з чим був звільнений 14.12.2023 з виплатою компенсації за невикористані дні відпустки.
Заслухавши пояснення представників сторін, позивача, проаналізувавши підстави позовної заяви, оглянувши та оцінивши матеріали справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов слід задоволити в повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.11.2003 ОСОБА_1 - громадянину російської федерації, який у 2002 прибув з росії в с. Суховоля Городоцького району Львівської області, було видано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , дійсну безстроково (а.с.49).
ОСОБА_1 з 09.06.2017 працював в ТОВ «Епіцентр К» на посаді продавця непродовольчих товарів відділу «Електротехніка», з 01.05.2019 переведений на посаду фахівця відділу експертного продажу (а.с. 14-15).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12.04.2023 у справі 461/2622/23 ухвалено затримати з метою ідентифікації громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, для забезпечення примусового видворення за межі території України (а.с.17-24).
17.04.2023 ТОВ «Епіцентр К» звернувся із запитом до Сектору централізованого оформлення документів для іноземців та осіб без громадянства ДМС України ГУ ДМС у Львівській області про надання інформації відносно ОСОБА_1 , а саме про наявність чи відсутність в останнього чинної посвідки на постійне проживання на території України, мета звернення - для прийняття рішення щодо припинення з ОСОБА_1 трудових відносин (а.с.51).
Листом від 19.04.2023 ГУ ДМС у Львівській області повідомило, що 24.12.2021 ГУ ДМС у Львівській області прийняло рішення № 02-02/54 про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україні, видана в порядку обміну посвідка серії НОМЕР_2 від 19.03.2018 з безстроковим терміном дії визнана недійсною та такою, що підлягає знищенню (а.с.52).
10.05.2023 представник ТОВ «Епіцентр К» повторно звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із запитом про надання інформації про місцеперебування ОСОБА_1 , оскільки він не виходить з ними на зв'язок (а.с.53).
Листом № 3276 від 10.05.2023 ГУ ДМС у Львівській області повідомило ТОВ «Епіцентр К», що ОСОБА_1 з 12.04.2023 по дату надання інформації утримується у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України (а.с.54).
12.04.2023, 13.04.2023, 14.04.2023, 17.04.2023, 18.04.2023, 19.04.2023, 20.04.2023, 21.04.2023, 24.04.2023, 25.04.2023, 26.04.2023, 27.04.2023, 28.04.2023, 11.05.2023 представниками ТОВ «Епіцентр К» складалися Акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та ненадання ним будь яких письмових документів про свою відсутність (а.с.55-68).
Актом № 15 від 11.05.2023 встановлено, що у зв”язку з виявленими обставинами відсутність на робочому місці ОСОБА_1 з 12.04.2023 вважати такою, яка має поважні причини (а.с.69)
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2023 у цій же справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 12.04.2023 скасовано та прийнято нову постанову,ю якою у задоволенні позову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області відмовлено (а.с.25-28).
Згідно довідки Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні № 21 від 30.06.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин рф з 12.04.2023 до 30.06.2023 перебував у Волинському ПТПІ (а.с.16).
Листом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців від 26.06.2023 підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до УВКБ ООН з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця (а.с.88)
04.07.2023 ОСОБА_1 надав письмові пояснення ТОВ «Епіцентр К», в яких повідомив про причини своєї відсутності на робочому місці в період з 12.04.2023 до 30.06.2023, про скасування його посвідки на постійне проживання в Україні і оскарження ним такого рішення ГУ ДМС у Львівській області в судовому порядку (а.с.70).
10.08.2023 ТОВ «Епіцентр К» звернувся із листом до ОСОБА_1 з проханням надати інформацію про наявність чи відсутність чинної посвідки на постійне місце проживання в Україні, а також інформацію про його статус на території України (а.с.73).
Згідно наданих позивачем письмових пояснень від 11.08.2023 він є іноземцем, ним подана заява в міграційну службу про надання статусу біженця, яка в процесі розгляду, щодо посвідки на постійне проживання ситуація не змінилася, посвідка йому не повернута, тривають судові процеси (а.с.74). Аналогічні письмові пояснення були надані ОСОБА_1 директору гіпермаркету ТОВ «Епіцентр К» м. Львів 01.11.2023 (а.с.75).
Актом №16 від 14.12.2023 працівниками ТОВ «Епіцентр К» встановлено, що ОСОБА_1 з 01.07.2023 жодних документів про відсутність на роботі у відділ персоналу не надав, до роботи фактично не приступив, з 12.04.2023 до 10.05.2023 були складені акти про прогул без поважних причин. 04.07.2023 ОСОБА_1 надав довідку з Волинського ППІ про перебування в пункті з 12.04.2023 до 30.06.2023. ОСОБА_1 фактично до роботи не приступив, так як рішенням ГУ ДМС у Львівській області № 02/02-54 від 24.12.2021 працівнику скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, відповідно працівник втратив право на працевлаштування, про що їх вчасно не попередив. Станом на 14.12.2023 документів, що підтверджують право перебування та право працевлаштування працівником ОСОБА_1 надано не було, відтак рекомендують звільнити ОСОБА_1 14.12.2023 за прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України у зв”язку з неможливістю надати документи та фактично приступити до роботи (а.с.76).
Наказом директора ТОВ «Епіцентр К» № 255-К від 14.12.2023 «Про звільнення ОСОБА_4 » звільнено ОСОБА_1 , фахівця відділу експертного продажу, 14.12.2023 за прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України, відділу бухгалтерського обліку та звітності наказано провести розрахунок, невикористана частина щорічної основної відпустки становить 22 календарні дні (а.с. 16, 77).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Частинами першою, третьою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.
За змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов'язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
З аналізу матеріалів справи та пояснень представників сторін, позивача, вбачається, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки дисциплінарного проступку, які послужили підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Працівника у зв”язку з втратою документів, які давали йому право на постійне проживання на території України, фактично не було допущено до роботи, чим допущено дискримінацію за ознакою громадянства, хоча така обставина не перешкоджала роботодавцю при прийнятті ОСОБА_1 на роботу у 2017. Про відсутність факту прогулу свідчить і поведінка працівника, який періодично з'являвся на роботі, надавав пояснення, які в нього вимагалися представниками роботодавця, тобто мав бажання приступити до роботи, однак через обставини, які не залежали від нього, не був допущений до виконання роботи самим роботодавцем.
Крім цього, суд зауважує, що пояснення, які відбиралися у ОСОБА_5 , зводилися виключно до факту відновлення ним документів, які б давали йому право законно перебувати на території України, роботодавець не вимагав пояснень з приводу прогулу як цього вимагає ст. 149 КЗпП України, тим самим фактично визнавши, що ОСОБА_1 не був допущений до роботи. Підтверджується даний факт і Актом ТОВ «Епіцентр К» № 16 від 14.12.2023, де вказано, що представниками відповідача рекомендовано звільнити ОСОБА_1 14.12.2023 за прогул без поважних причин у зв”язку з неможливістю надати документи та фактично приступити до роботи, що є фактично взаємовиключними обставинами.
Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України встановлено, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вищенаведене узгоджується з висновками, зробленими в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 308/5864/18, від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 607/5609/17, від 04 липня 2023 року у справі № 754/13157/19. Тобто практика Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі є сталою.
В постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 761/36220/17 зазначено, що системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.
Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 сформульовано правовий висновок про те, що заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Суд погоджується з представницею позивача, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 14 грудня 2023 по 11 березня 2024 (63 робочі дні).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком про порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 з наступними змінами (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на два сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
За довідкою про одержані доходи № 116 від 31.01.2024, виданою ТОВ «Епіцентр К» (а.с.80), нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за роботу на посаді фахівця за березень 2023 і 18 днів квітня 2023 (два останні місяці перед звільненням) склала 25367 грн 70 коп., а з урахуванням 31 відпрацьованих днів у зазначений період, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 склала 818 грн. 31 коп.
Враховуючи вищенаведені докази, надані відповідачем, виходячи з положень статті 235 КЗпП України та Порядку № 100, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14 грудня 2023 по дату ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі (11 березня 2024) в сумі 51553 грн 53 коп. (818.31 грн. х 63 дні).
З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такий слід стягнути з відповідача на рахунок держави.
З урахуванням вимог ст.430 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу слід звернути до негайного виконання.
На підставі викладеного, керуючись ст. 40, 139, 235 КЗпП України, ст. 12, 13, 19, 81, 82, 141, 263-265, 267, 268, 273, 354, 355 ЦПК України суд,
Позов задоволити.
Наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» від 14 грудня 2023 № 255-К Про звільнення ОСОБА_4 , фахівця відділу експертного продажу, 14.12.2023 за прогул без поважних причин згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП скасувати.
Поновити ОСОБА_1 на фахівця відділу експертного продажу в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (Гіпермаркет «Епіцентр К» м. Львів) з 14 грудня 2023.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 грудня 2023 до 11.03.2024 включно у розмірі 51553 (п'ятдесят одна тисяча п'ятсот п'ятдесят три) грн. 53 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь держави судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення з ТОВ «Епіцентр К» в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу звернути до негайного виконання.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області через Городоцький районний суд Львівської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий Ференц О.І.