Справа № 682/2599/21
Провадження № 2/682/7/2024
04 березня 2024 року
Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючої - судді Маршал І.М.,
секретаря судового засідання Захарчук С.П.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідачки адвоката Жилюка О.В.,
представника третьої особи Крупецької сільської ради Майструк Т.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Славута цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, третя особа Крупецька сільська рада Шепетівського району Хмельницької області, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, третя особа Крупецька сільська рада Шепетівського району Хмельницької області. В обгрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а проживав в АДРЕСА_2 . Після смерті батька відкрилася спадщина, яка складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка звернулася до нотаріуса для оформлення спадщини після смерті батька, проте, у нотаріуса їй стало відомо, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя склав заповіт на користь відповідача ОСОБА_2 . Позивачу відомо, що спадкодавець за життя розповідав друзям та сусідам, що мав намір належне йому майно заповісти своїй доньці, тобто позивачу по справі, а тому існування заповіту на користь відповідачки, на думку позивачки, не відповідає волі спадкодавця. Позивачка також вказує, що заповіт не був підписаний самим спадкодавцем, тобто підпис на заповіті підроблено і що його було посвідчено з порушенням вимог Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України". Також позивачка вказує, що її батько ОСОБА_3 перебував з ОСОБА_2 три роки у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в 2019 році рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області за позовом самого ОСОБА_3 з підстав постійних суперечок з ОСОБА_2 та її безпідставними претензіями та доріканнями до спадкодавця. Вказує, що навіть після розірвання шлюбу ОСОБА_2 продовжувала ворогувати з спадкодавцем ОСОБА_3 , вона писала щодо нього скарги до відділку поліції про вчинення ним щодо неї неправомірних дій, які після проведених поліцейськими перевірок не знаходили свого підтвердження. Ці факти теж викликають сумнів у позивачки на рахунок того, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя міг скласти заповіт на користь відповідачки ОСОБА_2 . Позивачка також вказує, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя хворів онкологічним захворюванням, перебував на стаціонарному лікуванні в різних медзакладах, був неодноразово прооперований в результаті чого стан його здоров'я ускладнився у зв'язку з кахексією, яка супроводжувалась психічними розладами у виді потемніння свідомості, порушення уваги, сприйняття, мислення, емоцій, тому через стійкий розлад здоров'я спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними і цим скористалась відповідачка, в результаті чого виник заповіт на її користь. З викладених підстав позивачка просить суд визнати заповіт складений ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 недійсним, стягнути з відповідача судові витрати.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала з викладених у ньому підстав. Акцентувала також увагу на таких обставинах щодо обгрунтування свого позову - як відсутність у ОСОБА_4 повноважень на вчинення нотаріальних дій, віддаленість у часі реєстрації заповіту у реєстрі, а також ведення Журналу реєстрації нотаріально посвідчених заповітів, дублікатів, заяв та алфавітної книги обліку заповітів неналежного зразка.
Відповідачкою ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідачка вказує, що доводи позивачки викладені нею у позовній заяві є надуманими та безпідставними, оскільки спадкодавець ОСОБА_3 за життя за своєю волею та у здоровому глузді склав заповіт на користь відповідачки та особисто виконав підпис на ньому у присутності посадової особи Крупецької сільської ради Семенчук В.В., якою було посвідчено вказаний заповіт. Щодо доводів позивачки про недотримання посадовою особою Крупецької сільської ради форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту, - відповідачка у своєму відзиві на позовну заяву такий факт заперечила та посилаючись на постанову Верховного Суду від 30.04.2021 року по справі № 272/583/19 вказала, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.
У відзиві посилаючись на Постанову Верховного Суду від 18.02.2021 року у справі № 727/9908/117-ц відповідачка вказувала про наявність призумпції психічного здоров'я особи, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку передбачених іншими законами України. Отже, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву доводів відповідачка просить суд в позові відмовити.
Представник відповідачки адвокат Жилюк О.В. на підтвердження доводів поданого його довірителькою до суду відзиву на позовну заяву в судовому засіданні щодо позову заперечив, вважає його необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Представником третьої особи Крупецької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області до суду подано письмові пояснення, відповідно до змісту яких представник вказує, що відповідно до п. 6 рішення сесії Крупецької сільської ради № 18 від 16.11.2020 року "Про покладення обов'язків про вчнення нотаріальних дій" начальника загального відділу Крупецької сільської ради ОСОБА_4 уповноважено на вчинення нотаріальних дій передбачених ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про нотаріат" на території сіл Крупець та Стригани Крупецької сільської ради. У поясненнях представник також вказує, що 04.01.2021 року до приміщення Крупецької сільської ради, яке розташоване за адресою: с. Крупець Шепетівського району Хмельницької області, вул. Б. Хмельницького, 106, з'явився гр. ОСОБА_3 (спадкодавець) для посвідчення заповіту, цього ж дня об 11 год. 45 хв. ним було здійснено оплату за послуги з посвідчення заповіту, на час посвідчення заповіту він не був обмежено дієздатним, сумнівів щодо обсягу його цивільної дієздатності не виникало. Під час посвідчення заповіту ОСОБА_3 начальником загального відділу Крупецької сільської ради Семенчук В.П. було дотримано всіх вимог щодо посвідчення такого, заповіт у присутності вказаної посадової особи був особисто підписаний ОСОБА_3 , а тому твердження позивача про підроблення підпису на заповіті грутнуються на припущеннях, заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі.
Представник третьої особи Майструк Т.О. вважає позов необгрунтованим, а тому просить суд відмовити в його задоволенні.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкодавець ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14.05.2021 року Серії НОМЕР_1 .
На день смерті ОСОБА_3 проживав без реєстрації разом з ОСОБА_2 (відповідач по справі) в АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою Крупецької сільської ради № 558 від 10.11.2021 року.
За життя ОСОБА_3 було складено заповіт на ім'я відповідача ОСОБА_2 , який було посвідчено 04.01.2021 року начальником загального відділу Крупецької сільської ради Славутського району Хмельницької області Семенчук В.П. та зареєстровано у реєстрі за № 1.
Відповідно до п. 6 рішення сесії Крупецької сільської ради № 18 від 16.11.2020 року "Про покладення обов'язків про вчинення нотаріальних дій" начальника загального відділу Крупецької сільської ради ОСОБА_4 уповноважено на вчинення нотаріальних дій передбачених ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про нотаріат" на території сіл Крупець та Стригани Крупецької сільської ради, що також підтверджується довідкою Крупецької сільської ради № 1205 від 11.11.2021 року.
За змістом вказаного заповіту спадкодавець ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося і все те, що належало йому на день смерті і на що він за законом мав право.
Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі реєстрація заповіту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проведена 16.01.2021 року Хмельницькою регіональною філією державного підприємства "Національні інформаційні системи".
Після смерті спадкодавця ОСОБА_3 приватним нотаріусом Артемовою Н.А. було заведено спадкову справу № 51/2021, що підтверджується Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 64990579 від 01.06.2021 року.
Позивачка ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивачки (повторно) Серії НОМЕР_2 від 13.08.2019 року.
25.10.2021 року позивачкою було подано нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 . Нотаріусом позивачці було повідомлено про існування заповіту, складеного спадкодавцем ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 3374-3376/22-26 від 08.02.2023 року - підписи від імені ОСОБА_3 в графі "Підпис" заповіту від 04.01.2021 року, посвідченого начальником загального відділу Крупецької сільської ради Славутського району Хмельницької області Семенчук В.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_3 в графі "Підпис" заповіту від 04.01.2021 року, посвідченого начальником загального відділу Крупецької сільської ради Славутського району Хмельницької області Семенчук В.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1 виконано самим ОСОБА_3 . Рукописний напис " ОСОБА_3 " в графі "Підпис" заповіту від 04.01.2021 року, посвідченого начальником загального відділу Крупецької сільської ради Славутського району Хмельницької області Семенчук В.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1 виконано самим ОСОБА_3 .
Відповідно до задоволеного клопотання сторони позивача допитаний свідок ОСОБА_5 суду показала, що вона проживала з покійним ОСОБА_3 по сусідству, він хворів. І оскільки вона є медичною сестрою, то вона іноді купувала за проханням сусіда ліки для нього. ОСОБА_3 проживав разом з відповідачкою ОСОБА_2 , між ними виникали суперечки, він скаржився свідку, що суперечки влаштовує ОСОБА_2 , було, що якийсь час ОСОБА_3 проживав окремо у своєму житлі, але згодом ОСОБА_2 знову його забрала проживати до себе та забороняла сусідці відвідувати його. Онука ОСОБА_3 . ОСОБА_6 на вихідні приїздила до нього, допомагала йому.
Свідок ОСОБА_7 суду показала, що дружила з ОСОБА_3 , він розповідав про ОСОБА_2 , що вона, як дружина погана, що їй потрібні тільки гроші. Вкзала, що ОСОБА_3 , який хворів лікувався за власні кошти, які мав від продажу будинку на вокзалі. Також вказала, що їй відомо, що через місяць після смерті ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_2 була в його будинку, зривала замки і чомусь не мала ключів від домогосподаства, що їй видалося дивним.
Свідок ОСОБА_8 суду показав, що він є дільничним офіцером поліції територіальної громади с. Крупець Шепетівського району, що до нього звертався громадянин ОСОБА_9 з приводу проникнення в будинок АДРЕСА_2 , де були речі покійного ОСОБА_3 ОСОБА_10 не вказував на ОСОБА_2 , що це вона проникла до будинку. ОСОБА_2 за життя ОСОБА_3 також зверталася до свідка, як до поліцейського громади з приводу вчинення ОСОБА_3 стосовно неї домашнього насильства. Також він знайомий із ОСОБА_4 , яка була секретарем сільської ради с. Крупець, на разі є працівником ОТГ, та характеризує її як людину відповідальну, не схильну до будь-якої протиправної поведінки.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст.1234, ч.1 ст.1233 ЦК України).
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
Частинами 2 та 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ч.ч. 1,2 ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд визнає хибним твердження позивача про те, що оскільки відсутнє рішення виконавчого комітету про уповноваження ОСОБА_4 на вчинення нотаріальних дій, то остання була позбавлена законних підстав для вчинення таких дій та не могла їх вчиняти лише на підставі рішення сесії Крупецької сільської ради.
Таку позицію викладено у постанові Верховного Суду від 29.04.2024 року у справі № 369/7921/21, де вказано судом на наступне.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див.: зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (див.: пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).
Нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій (пункт 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем (абзац третій пункту 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Існує ієрархія між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі). Устатті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див.: рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див.: постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20)).
Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.
Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22)).
Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (частина п'ята статті 4 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 13 липня 2021 року, вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».
З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що: 1) свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання; 2) на рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України можливості регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3) законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду у складі: колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 491/1528/15-ц (провадження № 61-23620св18), колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19), колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21), в яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 року у справі № 693/1314/19 зауважив, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.
Отже реєстрація в Спадковому реєстрі 16.01.2021 року заповіту ОСОБА_3 від 04.01.2021 року, яка проводилася Хмельницькою регіональною філією ДП " Національні інформаційні системи" , тобто за скеруванням від посадової особи органу місцевого самоврядування засобами поштового звязку, не є істотним порушенням та не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, і відповідно не є підставою для оспорюваності заповіту.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18.
Також про підстави визнання заповіту нікчемним Верховний Суд висловився у правовій позиції за постановою від 07.03.2018 року у справі № 525/607/17.
Також суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 1257 ЦК України повязує нікчемність заповіту тільки з порушенням його форми та посвідчення, а не з відсутністю відомостей про його прочитання чи відсутність в тексті напису про прочитання вголос заповідачем особисто, як і не зазначення повністю імені та побатькові заповідача власноруч. Таку позицію висловлює у своїй постанові від 24.03.2021 року у справі № 692/1164/18 і Верховний Суд. Також зауваживши, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чт обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку ( постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц).
Попри те, що позивачка вказувала на вищевказані обставини у судовому засіданні, суд зауважує на тому, що позовних вимог про визнання заповіту нікчемним не заявлялося.
Позивач, предявляючи позов до суду, покликалася як на підставу визнання заповіту недійсним, на те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, оскільки стверджувала, що ознайомившись із заповітом переконана, що підпис ОСОБА_3 було підроблено.
Проте ці обставини були спростовані під час судового розгляду - висновком експерта від 08.02.2023 року № 3374-3376/22-26.
Не знайшли під час судового розгляду також підтвердження і обставини того, що ОСОБА_3 через хворобливий стан не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Жодних медичних документів щодо такого стороною позивача не надано. Допитом свідків вказаних обставин не встановлено. Від проведення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану ОСОБА_3 , попри розяснення для позивача наслідків такого, позивач ОСОБА_11 відмовилася.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, доказів того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, стороною позивача не надано.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.2,12,13,76,81,89,110, 258,259,263-265 ЦПК України, ст.ст.16,202, 203, 215,225, 1234, 1233, 1257 ЦК України, суд-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту ОСОБА_3 , посвідченого начальником загального відділу Крупецької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області Семенчук Валентиною Петрівною недійсним, третя особа Крупецька сільська рада Шепетівського району Хмельницької області, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції.
Суддя Маршал І. М.