Головуючий І інстанції: Л.М. Петрова
08 березня 2024 р. Справа № 440/9697/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2023, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/9697/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимог,
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі по тексту відповідач, ГУ ДПС У Полтавській області), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-4598-17/1693-У від 12.02.2020 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 21549,44 грн,
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-4598-17/820-У від 15.04.2021 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 21549,44 грн,
- зобов'язати ГУ ДПС у Полтавській області внести зміни (коригування) до Інтегрованої картки платника шляхом виключення відомостей про наявність у позивача боргу (недоїмки) в сумі 31100,74 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-4598-17/1693-У від 12.02.2020 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 21549,44 грн.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-4598-17/820-У від 15.04.2021 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 21549,44 грн.
Зобов'язано Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни (коригування) до Інтегрованої картки платника шляхом виключення відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 31100,74 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що з набуттям статусу підприємця у платника податків виникає обов'язок сплати єдиного внеску, незалежно від провадження ним своєї діяльності в межах чи поза межами юридичної особи на якій він працює.
Вказує, що за позивачем рахується заборгованість, що виникла в результаті несплати єдиного внеску, а тому податковим органом на підставі, в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, правомірно сформовано оскаржувану вимогу та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.
Також вказує на передчасність висновків суду першої інстанції в частині заявлених вимог щодо зобов'язання відповідача внести зміни (коригування) до Інтегрованої картки платника шляхом виключення відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 31100,74 грн.
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до даних інформаційної системи органів ДПС ОСОБА_1 перебував на обліку в ТУ ДПС у Полтавській області (Кременчуцька ДПІ) як фізична особа - підприємець з 17.01.2017 року по 09.02.2023 року.
З 01.02.2017 року по 31.03.2018 року ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування (1 група), з 01.04.2018 року по 09.02.2023 року платник податків перебував на загальній системі оподаткування.
Станом на 31.01.2020 згідно ІКП по ОСОБА_1 рахувалась заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі - 22605,44 грн.
ГУ ДПС у Полтавській області сформовано вимогу боргу (недоїмки) №Ф-4598-17/1693-У від 12.02.2020 про сплату ОСОБА_1 в сумі 21549,44 грн.
Станом на 31.03.2021 згідно ІКП по ОСОБА_1 збільшилася заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та становила 31100,74 грн.
ГУ ДПС у Полтавській області сформовано вимогу боргу (недоїмки) №Ф-4598-17/820-У від 15.04.2021 про сплату ОСОБА_1 в сумі 8495,30 грн.
Вважаючи протиправною вимоги контролюючого органу про сплату боргу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску за спірний період, адже такий внесок за нього, у розмірі, що перевищує мінімальний, сплачено роботодавцями позивача.
Також з метою відновлення прав і інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача внести зміни (коригування) до Інтегрованої картки платника шляхом виключення відомостей про наявність у позивача боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 31100,74 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначають Податковий кодекс України (далі - ПК України) та Закон України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п.п. 14.1.226 п.14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст. 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Приписами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відтак, платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку).
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Втім, проаналізувавши положення Закону №2464-VI, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 виклав правовий висновок, згідно з яким особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 31.03.2023 по справі №600/2686/21-а.
Відповідач зазначив, що з 01.02.2017 по 31.03.2018 ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування (1 група), з 01.04.2018 по 09.02.2023 платник податків перебував на загальній системі оподаткування.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідач приймаючи оскаржувані вимоги, не врахував ту обставину, що позивач є найманим працівником.
Також матеріали справи містять довідки форми ОК-5 та ОК-7, що підтверджують сплату роботодавцем єдиного внеску за позивача протягом спірного періоду.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу в період у спірний період, а також доказів на спростування висновків суду про сплату роботодавцем за найманого працівника ОСОБА_1 єдиного внеску в цей період.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка не здійснювала прибуткову діяльність.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки такий внесок за ОСОБА_1 у розмірі, що перевищує мінімальний, сплачено роботодавцем позивача.
Колегія суддів зазначає, що з 21.04.2021 правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12.01.2021 №5, зареєстровано в Міністерстві юстиції 15.03.2021 за №321/35943 (далі - Порядок №5).
За приписами Порядку №5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються інтегровані картки платника за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
Так, у підрозділі 4 розділу V Порядку №15 визначено механізм перенесення до інтегрованої картки платника результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі "Апеляційне та судове оскарження" підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.
Колегія суддів зазначає, що оскаржуючи індивідуальний акт, яким контролюючим органом здійснено нарахування податків і зборів, в тому числі і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, платник податків і зборів має матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру його податкових вигод та зобов'язань.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.02.2018 у справі №816/2042/16 (№К/9901/3492/17), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-4598-17/1693-У від 12.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21549,44 грн., №Ф-4598-17/820-У від 15.04.2021 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21549,44 грн та зобов'язання Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни (коригування) до Інтегрованої картки платника шляхом виключення відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 31100,74 грн.
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 по справі № 440/9697/23 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко