Апеляційне провадження № 22-ц/824/1728/2024
Справа № 382/1083/23
Іменем України
06 березня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Савчака С.П. в м. Яготин 18 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру та способу стягнення аліментів на утримання дитини,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В липні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, просила стягувати щомісячно з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4000 грн. щомісячно, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 4800 грн. за надання юридичних послуг, грошові кошти в якості аліментів в межах місячного платежу просила стягнути невідкладно.
Заявлені вимоги мотивувала тим, що уклала з відповідачем шлюб 02 вересня 2011 року, в якому вони перебували до 13 серпня 2013 року. Від подружнього життя мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу дитина стала проживати разом із нею та знаходиться на її утриманні.
Рішенням Яготинського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року було стягнуто аліменти з відповідача в розмірі частини всіх доходів ОСОБА_1 , але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
Впродовж близько 6 років по виконавчому провадженню стягувались аліменти, влітку 2019 року вона погодилась з пропозицією ОСОБА_1 , відкликала виконавчий лист, звернувшись до виконавчої служби з відповідною заявою, і 19 вересня 2018 року виконавчий лист було їй повернуто, відповідач сплачував аліменти нерегулярно і близько 1000 грн. на місяць.
Вказувала, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням від 14 серпня 2012 року, не може наразі відповідати вимогам чинного законодавства, є недостатнім для утримання дитини, оскільки в силу свого віку дитина потребує більших витрат на матеріальне забезпечення, розвиток, освіту, витрати на утримання дитини оцінює в 6120 грн. Її заробітної плати вочевидь мало для забезпечення достатнього життєвого рівня дитини, можливості одержувати будь-які додаткові кошти у неї відсутні. Її доходів вистачає на забезпечення мінімальних природних потреб, оскільки вона змушена сплачувати кошти за комунальні послуги, проживаючи в тимчасово орендованому житлі.
Відповідач є працездатною особою, відсутні дані про наявність у нього інших утриманців, аліментних зобов'язань, будь-яких хронічних захворювань. З урахуванням викладеного вважала, що розмір аліментів, які вона має щомісячно отримувати на утримання малолітньої дитини, має складати 4000 грн.
Повідомляла, що на даний час попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат складає 4800 грн.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з 11 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття; допущено до негайного виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 805,20 грн., на користь ОСОБА_2 - сплачені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3600 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , частково не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просив змінити Яготинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року в частині періоду, з якого починається стягнення аліментів, вказавши, що аліменти будуть стягуватися з моменту вступу рішення в законну силу. В частині допуску рішення до негайного виконання у межах суми платежів один місяць скасувати як незаконне. В частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в розмірі 805,20 грн. змінити та стягнути 50 % від вказаної суми. В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3600 грн. змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти на ці витрати в розмірі 1000 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що ОСОБА_2 звернулася з даним позовом про збільшення розміру стягнення аліментів на утримання дитини та способу стягнення, посилаючись при цьому на вимоги ст. 192 СК України. В резолютивній частині позову ОСОБА_2 просила стягувати щомісячно з відповідача аліменти, не вказавши про збільшення розміру аліментів. В судовому рішенні також про збільшення розміру аліментів не вказується. Разом із тим, вирішуючи в судовому засіданні питання про збільшення розміру стягнення аліментів, суд жодним чином не послався на ст. 192 СК України, а помилково послався на ст. 185 СК України, яка для вирішення заявленого в позові спору не має ніякого значення.
Не погоджувався зі стягненням аліментів, починаючи з 11 липня 2023 року, тобто з дня пред'явлення позову, оскільки від дня пред'явлення позову присуджуються аліменти на дитину відповідно до ст. 191 СК України, в якій мова йде про перше стягнення. Аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини вже стягнуті рішенням Яготинського районного суду Київської області від 14 серпня 2012 року, в той час як рішенням від 18 жовтня 2023 року розмір аліментів лише збільшується.
Посилався на п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», згідно якого аліменти в новому розмірі сплачуються з дня набрання судовим рішенням законної сили. При цьому суд не послався на норму, що регулює дані правовідносини.
Щодо рішення в частині допуску до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць, вказував, що положення ст. 430 ЦПК України застосовується при первинному стягненні аліментів, а не при стягнення аліментів в новому розмірі. При цьому суд не послався на норму процесуального закону, який регулює дані відносини.
Щодо стягнення судового збору в розмірі 805,20 грн., посилався на ст. 142 ЦПК України, згідно якої у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, оплаченого при поданні позову. До початку судового розгляду по суті сторона відповідача подала заяву про визнання позову, але не визнала розмір стягнення. Тому сторона відповідача вважає, що розмір стягнення судового збору на користь держави повинен становити 50 % від розміру стягнутого судом.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3600 грн., посилався на ст. 137 ЦПК України, зазначив, що справа відноситься до категорії малозначних, позов було складено з чисельними порушеннями вимог, передбачених ст. 175, 176 ЦПК України. Крім того, висновки суду про те, що підставою звернення позивача до адвоката послугувало саме невиконання відповідачем своїх обов'язків на утримання дитини, на думку відповідача, не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження такого висновку. Після повернення виконавчого листа стягувачу відповідач добровільно сплачував аліменти на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини. В зв'язку зі своєчасною сплатою аліментів позивач з 2018 по 2023 рік не зверталася до ВДВС з заявою про поновлення виконавчого провадження з метою примусового стягнення аліментів.
Посилався на неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката та виконаних робіт із виконаним об'ємом робіт.
Просив розглядати справу у його відсутності.
Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, проводити розгляд справи у її відсутності.
Зазначала, що в скарзі відповідач посилається на загальні роз'яснення, приведені в окремих постановах Пленумів Верховного Суду України, однак приведені судження апелянта в цій частині не відповідають закону. Його припущення про те, що негайне виконання може допускатись лише при первинному призначенні аліментів, нормами чинного законодавства не передбачено. Ст. 430 ЦПК України є наразі чинною, не доповненою або зміненою, не містить прямої норми, яка б забороняла суду ухвалювати рішення таким чином, як вказано в рішенні.
Вказувала, що незгода апелянта з розміром стягнутих коштів на правничу допомогу не містить жодної норми матеріального чи процесуального права, яка б ставила під нормальний сумнів визначений судом розмір стягнень. Вона вважає, що хоча суд і стягнув меншу суму, ніж вона просила, але свої висновки в цій частині аргументував належним чином. Складаючи позовну заяву, її представник не одну годину обговорював з нею окремі аспекти, викладені в судовій практиці, та роз'яснював можливості їх використання, і час для того, щоб зробити все це і викласти в позовній заяві, був витрачений значно більший.
Апелянт також не вказав, які саме докази по справі суд першої інстанції не дослідив і саме це вплинуло на висновки суду. Він не посилається на докази, які є в матеріалах справи або були подані ним і які не стали з тих чи інших причин предметом дослідження в судовому засіданні.
Вказувала, що відповідач намагається ввести в оману суд стосовно того, що вона сама забрала виконавчий лист, а він добросовісно сплачував аліменти. Однак всі справжні підстави для звернення до суду вона дійсно вказала в позовній заяві.
Висловлювала сумнів, що при проведенні повного розгляду справи, без компромісу з її боку, відповідач зміг би довести в суді, що для дитини буде достатньо сплати аліментів лише в розмірі 3000 грн.
Відповідачем направлено відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_1 зазначив, що не погоджується з відзивом та просить задовольнити його вимоги, викладені в апеляційній скарзі.
В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, в поданих ними апеляційній скарзі та відзиві просили розглядати справу у їх відсутності.
Відповідно до приписів ст. 372 ЦПК України суд розглянув справу у відсутності сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 22).
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 13 серпня 2013 року в справі № 382/1570/13-ц за позовом ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу позов задоволено, розірвано шлюб, укладений ОСОБА_5 з ОСОБА_1 02 вересня 2011 року у відділі РАЦС Яготинського РУЮ, актовий запис № 133 (а. с. 21).
14 серпня 2012 року Яготинським районним судом Київської області видано виконавчий лист, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх його доходів, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 липня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. На виконавчому листі наявна відмітка державного виконавця про повернення виконавчого листа 19 вересня 2018 року на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», зазначено про переплату у боржника станом на 31 серпня 2018 року в розмірі 2292,30 грн. (а. с. 15).
Постановою державного виконавця ВДВС Яготинського РУЮ від 15 серпня 2012 року відкрито виконавче провадження ВП № 33875747 з примусового виконання виконавчого листа № 1028/484/12, виданого 14 серпня 2012 року Яготинським районним судом Київської області (а. с. 17).
Постановою державного виконавця Яготинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області від 19 вересня 2018 року повернуто виконавчий лист № 1028/484/12, виданий 14 серпня 2012 року Яготинським районним судом Київської області, стягувачу. Зазначено, що повторно виконавчий документ може бути пред'явлено для виконання 18 квітня 2030 року (а. с. 16).
Згідно акту обстеження, складеного депутатом Яготинської міської ради восьмого скликання ОСОБА_6 01 червня 2023 року, встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_2 , її дочка ОСОБА_3 , які зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 спільно проживає з матір'ю ОСОБА_2 , має окрему кімнату, знаходиться на повному утриманні матері (а. с. 20).
На а. с. 44 - 70 знаходяться чеки за 2022 - 2023 роки щодо здійснення плати за спожитий газ, електроенергію, розподіл природного газу, комунальні послуги, за адресою АДРЕСА_1 , платником зазначена ОСОБА_7 .
На а. с. 27 - 32 знаходиться копія медичної документації ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки, виданої ТОВ «Яготинський маслозавод» 05 травня 2023 року № 495, ОСОБА_2 працює в товаристві з 04 серпня 2016 року, на даний момент займає посаду «Укладальник-пакувальник», дохід за період з 01 листопада 2022 року по 30 квітня 2023 року склав 97196,44 грн. (а. с. 19).
Відповідачем надано акт обстеження, складений депутатом Яготинської міської ради восьмого скликання 12 жовтня 2023 року, яким встановлено, що за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані і проживають ОСОБА_9 , 1949 року народження, та її син ОСОБА_1 (а. с. 84).
На а. с. 85 знаходиться копія пенсійного посвідчення ОСОБА_9 , 1949 року народження, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Частково задовольняючи позов та стягуючи з відповідача на користь позивача аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. щомісячно, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок щодо утримання дитини покладено на обох батьків, відповідачем визнано можливість сплачувати аліменти в розмірі 3000 грн. на місяць, тобто визнано наявність у нього майнового стану, який дозволяє сплачувати аліменти в розмірі, який перевищує мінімальний рекомендований розмір, тому позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. щомісячно.
Разом із тим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі частки від доходу платника вже стягнуті рішенням Яготинського районного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року, а позивач просила стягувати з відповідача на свою користь аліменти у розмірі 4000 грн. щомісячно, і суду першої інстанції належало вирішити питання не щодо стягнення аліментів в порядку ст. 180 - 184 СК України, що було судом фактично зроблено, а щодо зміни розміру і способу стягнення вже стягнутих аліментів згідно положень ч. 1 ст. 192 СК України.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню та фактично не розглянув вимоги, заявлені в позові.
Також апеляційний суд не може погодитись з рішенням суду в частині визначення періоду, з якого підлягають стягненню аліменти в твердій грошовій сумі, а саме з 11 липня 2023 року, тобто з дня пред'явлення позову, виходячи з наступного.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Зазначену правову позицію наразі підтримує та посилається на неї Верховний Суд у своїх правових висновках, зокрема в постановах від 30 жовтня 2019 року в справі № 462/4973/15-ц (провадження № 61-21858св18), від 03 жовтня 2018 року в справі № 361/4908/16-ц (провадження № 61-12441св18), від 15 серпня 2018 року в справі № 486/506/17 (провадження № 61-12719св18), у якій зокрема зазначено, що у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили, а рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, тому апеляційним судом неправильно зазначено в резолютивній частині дату, з якої необхідно сплачувати змінений судом розмір аліментів.
Крім того, суд першої інстанції допустив рішення суду до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць, не зазначивши норму процесуального права, якою при цьому керувався.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Разом із тим, оскільки в даному випадку суд мав ухвалити рішення не про стягнення аліментів, оскільки аліменти вже стягнуті, а щодо зміни розміру та порядку їх стягнення, застосування п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України не може вважатися виправданим.
Таким чином, суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу в частині застосування положень ст. 430 ЦПК України та можливості допуску судового рішення до негайного виконання апеляційний суд відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на особистому помилковому тлумаченні позивачем норм процесуального права.
Аналіз положень ч. 3 ст. 181 СК України дає підстави для висновку, що право стягувача аліментів на зміну способу їх стягнення є безумовним і не залежить від настання або зміни будь-яких обставин.
Вирішуючи по суті вимоги ОСОБА_2 про зміну розміру і способу стягнення аліментів, апеляційний суд виходить із того, що право позивача на зміну способу стягнення аліментів є беззастережним і підлягає захисту.
Водночас апеляційний суд враховує, що на підтвердження вимог ОСОБА_2 щодо збільшення розміру аліментів не надано взагалі будь-яких доказів витрат, понесених нею в зв'язку з утриманням дитини.
Відтак, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи позивача, що аліменти, визначені рішенням суду від 14 серпня 2012 року, не забезпечують витрат, які ОСОБА_2 несе в зв'язку з утриманням дитини, оскільки сама по собі недостатність аліментів, стягнутих судовим рішенням на утримання дитини, на що ОСОБА_2 посилалася в позові, не є передбаченою ст. 192 СК України підставою для збільшення розміру аліментів.
13 жовтня 2023 року відповідачем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_10 подано до суду клопотання, в якому відповідач повідомив, що визнає позовні вимоги, однак вважає їх завищеними та погоджується на збільшення розміру аліментів в розмірі 3000 грн. щомісячно (а. с. 83).
Отже, апеляційний суд враховує, що відповідачем частково визнано позовні вимоги в частині збільшення розміру аліментів на утримання дитини до 3000 грн. щомісячно, про що ним до початку розгляду по суті подано відповідну заяву.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України» прожитковий мінімум з 01 січня 2023 року на дітей віком від 6 до 18 років становив 2833 грн., отже станом на день ухвалення рішення мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим 1416,50 грн., мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину - 2833 грн.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи інформації щодо обставин, передбачених ст. 182 СК України, які мають істотне значення при визначенні розміру аліментів і мають враховуватися судом, з огляду на рівність не лише прав, а й обов'язку батьків утримувати неповнолітніх дітей, а також враховуючи визнання відповідачем позову в частині розміру аліментів 3000 грн., з чим позивач погодилась, про що нею зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку про зміну способу та розміру стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, визначивши розмір аліментів при такому способі стягнення в розмірі 3000 грн. щомісячно, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного утримання, розвитку і лікування дитини.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, змінивши спосіб і розмір стягнення аліментів з частки від заробітку (доходу) відповідача на тверду грошову суму в розмірі 3000 грн. щомісячно.
В іншій частині позов є недоведеним і необґрунтованим з наведених вище підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», стягує з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволених на 75 % позовних вимог в розмірі 805,20 грн. (75 % від 1063,60 грн.).
Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що ним було визнано позов до початку розгляду справи по суті, а тому розмір стягнення судового збору з відповідача на користь держави повинен становити 50 % від стягнутого судом, апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані, з огляду на те, що відповідач у своїй заяві про визнання позову від 13 жовтня 2023 року не погоджувався з розміром аліментів, які просила стягнути позивач, таким чином, позов ним визнано частково, а відтак судовий збір покладається на нього пропорційно до визнаних відповідачем і задоволених судом вимог.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача, апеляційний суд враховує таке.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч. ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
До позову надано копію договору № 547 про надання послуг представника у цивільному процесі, укладеного 12 червня 2023 року адвокатом Медвідь Ю.В. та Гуренко В.О. з приводу представництва інтересів ОСОБА_2 як представника позивача в цивільному процесі за позовом про зміну розміру аліментів та виконання рішення суду. За надання юридичної допомоги клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар у розмірі, визначеному за згодою сторін і зазначеному в додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною даної угоди (а. с. 23);
Акт про виконання робіт згідно договору № 547 від 12 червня 2023 року про надання юридичних послуг, складений 10 липня 2023 року адвокатом Медвідь Ю.В. та позивачем ОСОБА_2 про те, що адвокатом частково виконано умови договору в наступному об'ємі: попереднє вивчення проблеми, ознайомлення з наявними документами та матеріалами, які мають відношення до предмету спору, їх вивчення та аналіз - 2 години. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення правових позицій з даного питання, вивчення судової практики судів України та ЄСПЛ - 8 годин; формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання у співпраці з позивачем для приєднання до матеріалів, котрі будуть додані до позову для розгляду в судовому засіданні - 2 години. Загалом, на виконання умов договору № 547 від 12 червня 2023 року, станом на 10 липня 2023 року вже витрачено 12 годин. З урахуванням наведеного, сторони дійшли висновку, що частина об'єму робіт, передбачених в договорі № 547 від 12 червня 2023 року, вже виконана частково (з урахуванням необхідності та можливості виконання) на протязі 12 годин (а. с. 26).
Квитанції до прибуткового касового ордера № 547/о-1 від 12 червня 2023 року про оплату 2500 грн. та № 547/о-2 від 10 липня 2023 року про оплату 2300 грн.
Довідку-розрахунок, в якій зазначено, що проведення розрахунку попередніх (орієнтовних) витрат при виконанні договору про надання юридичних послуг в якості представника позивача у провадженні згідно договору № 547 від 12 червня 2023 року за заявою про зміну розміру аліментів та способу стягнення на утримання дитини до ОСОБА_1 виконано у відповідності із нормами, викладеними у ст. 133, 137, 176 ЦПК України. Зазначено, що згідно умов договору сторони дійшли згоди про те, що адвокат надаватиме свої послуги при проведенні збору матеріалів, підготовці позовної заяви і матеріалів на неї, та прийматиме участь в судовому засіданні при розгляді вказаної заяви, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар у розмірі, визначеному за згодою сторін і зазначеному у додатковому договорі. На момент укладення договору та в подальшому було сплачено гонорар в розмірі 2500 грн., приходний касовий ордер № 547/о-1 від 12 червня 2023 року. В подальшому розмір сплачених коштів було збільшено на 2300 грн., приходний касовий ордер № 547/о-2 від 10 липня 2023 року. Поряд з цим, обґрунтовуючи розмір гонорару, наведено посилання на те, для чого і в якій кількості він вже витрачався та буде витрачатись: попереднє вивчення проблеми, ознайомлення з наявними документами та матеріалами, які мають відношення до предмету спору, їх вивчення та аналіз - 2 години; опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення правових позицій з даного питання, вивчення судової практики судів України та ЄСПЛ - 8 годин; формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання у співпраці з позивачем для приєднання до матеріалів, котрі будуть додані до позову для розгляду в судовому засіданні - 2 години; представництво в судовому засіданні, щонайменше 3 чи 4 судових засідання - 4 години; резерв часу для підготовки процесуальних документів, необхідність у складанні яких може виникнути в ході розгляду позову - 2 години. Загалом, на виконання умов договору № 547 від 12 червня 2023 року, станом на 10 липня 2023 року вже витрачено 12 годин. З огляду на викладене, розмір орієнтовних витрат на надання правової допомоги представнику позивача ОСОБА_11 в сумі 4800 грн. є співмірним вже виконаній адвокатом роботі.
У поданому до суду 13 жовтня 2023 року клопотанні представником відповідача зазначено, що за змістом позовної заяви в ній приведено виключно цитати з джерел права, відсутні логічні висновки адвоката щодо застосування норм права та їх логічного взаємозв'язку, виконання роботи зі складання даного позову впродовж 8 робочих годин є занадто тривалим терміном часу. Крім того, позовна заява містить порушення вимог ст. 175, 176 ЦПК України. Посилаючись на ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України, просив зменшити витрати на користь позивача за надання юридичних послуг до 1000 грн. (а. с. 87 - 88).
Апеляційний суд враховує, що за умовами договору № 547 про надання послуг представника у цивільному процесі, укладеного 12 червня 2023 року адвокатом Медвідь Ю.В. та Гуренко В.О., клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар у розмірі, визначеному за згодою сторін і зазначеному в додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною даної угоди.
Разом із тим, такої угоди до суду надано не було, і в акті про виконання робіт згідно договору № 547 від 12 червня 2023 року про надання юридичних послуг, складений 10 липня 2023 року адвокатом Медвідь Ю.В. та позивачем ОСОБА_2 , посилання на таку угоду відсутні.
Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2018 року № 910/23210/17 зазначив, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і вимогам процесуального кодексу. Відповідно до ст. 632 ЦК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна з умов договору при його укладенні. Відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає суду та іншій стороні спору можливості пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст. 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити їх повністю або частково.
Враховуючи наведене, оскільки відсутність у договорі № 547 про надання послуг представника у цивільному процесі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає суду та іншій стороні спору можливості пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, і оскільки в суді першої інстанції відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а в апеляційній скарзі вважав справедливим її розмір не більше 1000 грн., апеляційний суд, використовуючи дискреційні повноваження, приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.
Виходячи із вищевикладеного, а також враховуючи, що позов було задоволено частково, апеляційний суд частково задовольняє вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, зменшивши їх розмір до 1000 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру та способу стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково.
Змінити спосіб стягнення аліментів, які були стягнуті рішенням Яготинського районного суду Київської області від 14 серпня 2012 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з частку з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на тверду грошову суму в розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили даною постановою до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 805,20 грн. та на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.