Справа № 420/24859/23
06 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним, скасування рішення, та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.07.2023 року №155250023521 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, згідно із ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на заяву позивача, подану разом із додатком 10.07.2023 року;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно переглянути заяву від 10.07.2023 року про призначення пенсії ОСОБА_1 , врахувавши до страхового стажу наступні періоди:
період навчання з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області (запис №1 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 07.12.1983 року);
період роботи з 27.12.1990 року по 14.05.1991 року у MП «Прогрес» (запис №10-11 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 07.12.1983 року);
період отримання допомоги по безробіттю з 24.12.2001 року по 19.08.2002 року (запис №24 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 07.12.1983 року) у Авдієвському міському центрі зайнятості;
- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії по інвалідності. Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.07.2023 року №155250023521 їй було відмовлено у призначенні такої пенсії через недостатність у неї страхового стажу. При цьому пенсійним органом до страхового стажу позивача не було зараховано період її навчання з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області, період роботи з 27.12.1990 року по 14.05.1991 року у малому підприємстві (далі MП) «Прогрес» та період отримання допомоги по безробіттю з 24.12.2001 року по 19.08.2002 року у Авдієвському міському центрі зайнятості.
Позивач не погоджується із зазначеним рішенням відповідача та вважає його протиправними, з огляду на що звернулась із позовом до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 20.09.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
10.10.2023 року та 13.10.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до суду надійшли відзиви (з аналогічним змістом), з яких вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що згідно ст.32 Закону України №1058 особи, яким встановлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років. Відповідач у відзивах на позовну заяву зазначив, що у позивача наявно лише 13 років 10 місяців 18 днів страхового стажу з необхідних 14 років. При цьому, до страхового стажу позивача не було враховано наступні періоди:
період навчання з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області, згідно диплому НОМЕР_2 та довідки №257 від 17.07.2002 року, оскільки вказане по-батькові позивача не відповідає її паспортним даним;
період роботи з 27.12.1990 року по 14.05.1991 року у MП «Прогрес», оскільки запис внесений з порушенням вимог Інструкції №58, а саме: дописана дата наказу про прийняття на роботу;
період отримання допомоги по безробіттю з 24.12.2001 року по 19.08.2002 року у Авдієвському міському центрі зайнятості, оскільки запис внесений з порушенням вимог Інструкції №58, а саме: відсутня печатка, ПІБ та підпис відповідальної особи.
Ухвалою суду від 13.11.2023 року провадження у справі №420/24859/23 було зупинено на підставі п. 6 ч. 2 ст. 236 КАС України та в подальшому поновлено 15.01.2023 року.
Ухвалою суду від 16.01.2024 року залучено до участі у справі №420/24859/23 в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Розгляд справи розпочато спочатку.
29.01.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач позов також не визначає та вважає, що рішення Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.07.2023 року №155250023521 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №497788 від 27.06.2023 року, має 2 групу інвалідності.
На підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №5106-5001840949 від 06.07.2022 року, фактичним місцем проживання позивача наразі є: АДРЕСА_1 .
10.07.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії по інвалідності, згідно приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, заява позивача від 10.07.2023 року за принципом екстериторіальності (відповідно до п.п. 4.1 та 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1), була передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 18.07.2023 року №155250023521 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, та зазначено, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю необхідний страховий стаж має становити 14 років.
Страховий стаж позивача становить 13 років 10 місяців 18 днів.
За результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, пенсійним органом до страхового стажу позивача не були зараховані наступні періоди:
- період навчання згідно диплому НОМЕР_2 та довідки №257 від 17.07.2002 року, оскільки вказане по-батькові ОСОБА_1 не відповідає паспортним даним;
- період роботи з 27.12.1990 року по 14.05.1991 року згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки дописана дата наказу на прийняття;
- період отримання допомоги по безробіттю з 24.12.2001 року по 19.08.2002 року, оскільки відсутні печатка, ПІБ та підпис відповідальної особи.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням та вважаючи його протиправними, позивач звернулась до адміністративного суду за захистом власних прав та інтересів в адміністративній справі №420/24859/23.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви відповідачів, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Розділом IV Закону №1058-IV встановлені особливості призначення пенсії по інвалідності в солідарній системі.
Згідно ч.1 ст. 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ч.2 ст. 30 Закону №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст. 31 Закону №1058-IV залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.
За ч.1 ст. 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема, від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою (ст. 34 Закону №1058-IV).
Як було зазначено судом вище, позивачу на час звернення до територіального управління пенсійного органу виповнилось 58 років, та згідно довідки серії 12 ААГ №497788 від 27.06.2023 року, було встановлено 2 групу інвалідності. Тобто, вказані ознаки підпадали під дію ч.1 ст. 32 Закону №1058-IV для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема, від 56 років до досягнення особою 59 років включно.
Згідно із частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п. 2 ч.1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (ч.2 статті 45 Закону №1058-IV).
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (ч.5 статті 45 Закону №1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року №13-1 (далі Порядок №22-1) (у редакції станом на 10.12.2021 року).
Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За приписами пункту 2.2 Порядку №22-1 до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу.
Згідно пп.1-4 п.2.1. Порядку №22-1 перелічені наступні документи: документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу); для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу; відомості про місце проживання особи.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акта огляду МСЕК (пункт 2.2 Порядку №22-1).
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах (п. 2.23 Порядку №22-1).
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що положення вищевказаного Порядку поширюються саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд зазначає, що приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за №58 (далі-Інструкції №58) передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.п. 1.3, 1.4 Інструкції №58 при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції №58 встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У п. 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №155250023521 від 18.07.2023 року позивачу не було враховано, зокрема, страховий стаж за період роботи з 27.12.1990 року по 14.05.1991 року у MП «Прогрес», оскільки дописана дата наказу про прийняття на роботу; період отримання допомоги по безробіттю з 24.12.2001 року по 19.08.2002 року у Авдієвському міському центрі зайнятості, оскільки відсутня печатка, ПІБ та підпис відповідальної особи.
Суд зауважує, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємств не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З цього приводу суд вважає слушним твердження позивача у позові про те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а ні дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів на підприємстві.
Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , позивач прийнята на роботу в малому підприємстві «Прогрес» звірівником 27.12.1990 року на підставі відповідного наказу №11, та звільнена за власним бажанням 14.05.1991 року на підставі наказу №20 (записи 10-11).
Згідно запису 24 в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 . Авдіївським міським центром зайнятості розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» на підставі наказу №132 від 25.09.2001 року.
При цьому в трудовій книжці містяться записи (25, 26 та 27), в яких зазначено про, відповідно, скорочення позивачу відповідної виплати 19.08.2002 року, її відновлення 20.09.2002 року, та визнання запису 26 недійсним. Зазначені записи виконані в трудовій книжці суцільним шляхом, після яких міститься печатка Авдіївського міського центру зайнятості та підпис його директора.
Суд вважає за необхідне зазначити, що певні неточності (зображення печатки на записах в трудовій книжці, помилки, інші неточності, що допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а також іншої документації) не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу особи, що дає їй право на призначення пенсії.
На підставі вищезазначеного суд доходить висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 27.12.1990 року по 14.05.1991 року у малому підприємстві «Прогрес» та період отримання допомоги по безробіттю з 24.12.2001 року по 19.08.2002 року в Авдієвському міському центрі зайнятості.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду її навчання з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року у середньому професійно-технічному училищі №30 м.Ангарська Іркутської області, згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки вказане по-батькові позивача не відповідає її паспортним даним, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз.1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ від 05.11.1991 року «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно п. «д» абз. 3 ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як вже було зазначено вище, згідно Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, виданих за місцем навчання.
Згідно п. 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ПІБ позивача є - « ОСОБА_2 » (мовою оригіналу).
Як слідує з трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , вона видана на особу -« ОСОБА_2 » (мовою оригіналу).
Згідно з першим записом трудової книжки серії НОМЕР_3 , позивач у період з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року навчалась у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області. Запис внесено на підставі диплому серії НОМЕР_2 від 16.07.1983 року.
Водночас, згідно запису у дипломі серії НОМЕР_2 від 16.07.1983 року, останній виданий на особу - « ОСОБА_2 » (мовою оригіналу).
При цьому згідно у паспорта громадянина України позивача її анкетні дані зазначені, як ОСОБА_1 .
Разом з тим суд наголошує на тому, що відповідно до вищезазначених приписів законодавства основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і лише за відсутності у трудовій книжці, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди, зокрема, навчання, на підтвердження таких періодів приймаються інші документи, що уточнюють спірні моменти.
У даному випадку в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 містяться всі необхідні відомості про спірний період навчання з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області (запис №1), які є чіткими та не мають виправлень. При цьому час навчання позивача, зазначений в у дипломі серії НОМЕР_2 від 16.07.1983 року збігається із записом, зробленим в трудовій книжці.
Крім того, відповідачем не було надано до суду жодних доказів, які б спростовували факт навчання позивача за спірний період у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області, або свідчили про наявність обґрунтованого сумніву у тому, що дипломі серії НОМЕР_2 від 16.07.1983 року виданий на іншу особу. При цьому довідка №257 від 17.07.2002 року, на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, взагалі не стосується спірних правовідносин у справі, оскільки видана позивачу про її навчання в період з 01.09.1993 року по 07.12.1993 року в ПТУ №43 м. Авдіївка.
Зазначені обставини, на думку суду, свідчать про прояв відповідачем надмірного формалізму при неврахуванні пенсійним органом спірного періоду до страхового стажу позивача.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини наголошує, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").
З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що наявність незначної відмінності в написанні в російськомовному варіанті по батькові позивача в її трудовій книжці та дипломі не свідчить про наявність розбіжностей в її прізвищі, імені та по батькові, які не дозволяють ідентифікувати цю особу та, відповідно, про відсутність у ОСОБА_1 відповідного стажу, зазначеного у трудовій книжці.
За таких умов, на думку суду, відповідач діяв неправомірно при неврахуванні до страхового стажу позивача періоду її навчання з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області згідно наявного запису у трудовій книжці ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі вищезазначеного, суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не доведено протягом часу розгляду справи обґрунтованості рішення №155250023521 від 18.07.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Також суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2023 року про призначення їй пенсії по інвалідності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, та зарахувати до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області; періоду роботи з 27.12.1990 року по 14.05.1991 року у MП «Прогрес»; періоду отримання допомоги по безробіттю з 24.12.2001 року по 19.08.2002 року в Авдієвському міському центрі зайнятості, що зазначені у трудовій книжці.
Щодо клопотання позивача допустити до негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Так відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3)поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1 - 4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1)у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
З аналізу наведених норм вбачається, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його проголошення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Разом з тим, положеннями КАС України не передбачено негайне виконання всіх судових рішень, а стаття 371 КАС України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно. Так, негайному виконанню підлягає, зокрема, судове рішення, яким присуджено виплату пенсії, тобто задоволено вимогу позивача про стягнення конкретно визначеної суми пенсії, з якої і виокремлюється сума стягнення за один місяць.
Таким чином, при вирішенні питання, чи є підстави допустити негайне виконання рішення, суду необхідно встановити, яких саме спірних правовідносин стосується предмет спору та який саме обрано спосіб захисту порушених прав особи.
Оскільки судом у справі №420/24859/23 не приймалось рішення про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сум пенсійних виплат, а прийнято рішення зобов'язального характеру, яке не відноситься до судових рішень, що підлягають негайному виконанню, підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення у справі №420/24859/23 до негайного виконання відсутні.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачами судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21028, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №155250023521 від 18.07.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2023 року про призначення їй пенсії по інвалідності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, та зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1980 року по 16.07.1983 року у середньому професійно-технічному училищі №30 м. Ангарська Іркутської області; період роботи з 27.12.1990 року по 14.05.1991 року у MП «Прогрес»; період отримання допомоги по безробіттю з 24.12.2001 року по 19.08.2002 року в Авдієвському міському центрі зайнятості, що зазначені у трудовій книжці.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький