05 березня 2024 року
м. Київ
справа № 640/13679/22
адміністративне провадження № К/990/5782/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Антонова Кирила Олександровича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 20 червня 2022 року № 168 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 31 серпня 2016 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 27 травня 2022 року № 80112300014484;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення (видачу) посвідки на постійне проживання позивачеві.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 27 травня 2022 року № 80112300014484;
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, подавши її до Суду 14 лютого 2024 року.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 20 червня 2022 року № 168 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 31 серпня 2016 року та про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 27 травня 2022 року № 80112300014484.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Оскаржуючи судові рішення, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 10 червня 2022 року у справі № 640/13572/20, від 27 вересня 2019 року у справі №815/3420/17 та №820/285/17, від 13 листопада 2019 року у справі №815/3651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 820/5383/16 та від 22 січня 2020 року у справі №802/1432/17-а, від 09 липня 2020 року у справі № 823/407/18, від 18 квітня 2018 року у справі №820/2262/17, 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.
Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас, аргументи скаржника зводяться лише до зазначення постанов Верховного Суду, вибіркове цитування окремих постанов, проте не зазначено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, сутність такого неправильного застосування та суперечливість такого застосування позиції Верховного Суду.
Отже, в касаційній скарзі позивач конкретну норму, щодо якої викладені висновки Верховного Суду, не зазначив та не обґрунтував подібність правовідносин у цій справі та у справах, на які він посилається, що з огляду на це, не може вважатися належним обґрунтуванням касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відтак, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій.
Разом з цим скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
Так, вказаною нормою зазначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Як зазначає скаржник, за його переконанням означена справа мала розглядатись із викликом сторін, а розгляд справи у порядку спрощеного провадження не дав можливості позивачеві надати суду роз'яснення з приводу строків подання ним заяви про отримання дозволу на імміграцію та дати припинення шлюбу, що призвело до помилкового висновку.
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд зазначає наступне.
Так, судом першої інстанції в ухвалі від 07 вересня 2022 року встановлено, що позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно частиною шостою статті 12 КАС України належить до справ незначної складності (пункту 20 частини першої статті 4; частини другої статті 12 КАС України) та у відповідності до частини першої статті 257, частини п'ятої статті 262 КАС України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, тому враховавши предмет і підстави позову, а також положення статті 262 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд зазначає, що порядок розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження, визначений Главою 10 КАС України.
Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Такі самі положення містить також частина четверта статті 12 КАС України, яку, окрім того, доповнено також пунктами 5 і 6 згідно із законами України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII і від 13 травня 2020 року № 590-IX відповідно ( 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу).
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, справи щодо: 1) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Аналіз наведених положень процесуального закону свідчить, що за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи тільки за правилами загального позовного провадження суд може дійти висновку про розгляд адміністративної справи як за правилами спрощеного позовного провадження, так і за правилами загального позовного провадження з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС.
Отже, врахувавши предмет спору, суд першої інстанції вирішив здійснити розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до приписів адміністративного процесуального законодавства.
Водночас в касаційній скарзі відсутні будь-які належні обґрунтування від скаржника щодо необхідності розгляду цієї справи виключно у порядку загального позовного провадження, як наголошують приписи частини другої статті 353 КАС Укарїни. Обґрунтування позивача, які ґрунтуються лише на його переконанні, не може бути прийнято Судом як належний довід.
Отже, сама по собі незгода заявника касаційної скарги з судом першої інстанції щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не може бути підставою касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
Відтак, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Антонова Кирила Олександровича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень- повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяС.А. Уханенко