Справа № 362/6358/20
Провадження № 2/362/108/24
19 лютого 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравченко Л.М.,
за участю: секретарів судового засідання: Яренко Н.М., Неділько А.С., Шмагун М.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, -
10.12.2020 р. до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, в якому позивач просила встановити факт її проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_7 у період з березня 2004 р. до 13.03.2020 р.; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 житловий будинок загальною площею 109,9 кв.м, житловою плошею 27,8 кв.м та земельну ділянку площею 0,061 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за нею право власності на частину вказаного майна.
Заявлені вимоги мотивує тим, що починаючи з березня 2004 р. і до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , позивач проживала з останнім однією сім'єю, вели спільне господарство, за спільні кошти будували будинок, що розташований на земельній ділянці, подарованій нею 14.07.2004 р. ОСОБА_7 . Проте в зареєстрованому шлюбі не перебували, спільних дітей не мали.
В 2019 р. ввели побудований ними будинок по АДРЕСА_1 в експлуатацію та право власності зареєстрували за ОСОБА_7 , де останній в березні 2019 р. зареєстрував своє місце проживання. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер в м. Василькові Київської області.
Вважаючи доведеним факт проживання із покійним однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з березня 2004 р. до 13.03.2020 р., звернулася до суду із вказаним позовом.
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Позов підтримує та просить задовольнити.
Представник відповідачів в судове засідання не з'явилася. В поданій до суду заяві просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві, а саме через безпідставність та необґрунтованість позову. Зокрема вказала, що довідки органу місцевого самоврядування є неналежним доказом, оскільки містять посилання на адресу місця проживання спадкодавця, яка була присвоєна лише після введення будинку в експлуатацію, тобто з 2019 р. При цьому стверджували, що будинок будувався виключно за кошти покійного та відповідачів, підтвердженням чого, а саме матеріальну та фізичну участь у будівництві, будуть покази свідків. Пізніше представник відповідачів від допиту заявлених свідків відмовилася. Письмових доказів, викладених у відзиві обставин, відповідачами не додано. Визнано факт реєстрації ОСОБА_7 у збудованому будинку в 2019 р. після введення такого в експлуатацію.
Заслухавши покази свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , з'ясувавши обставини справи в межах наданих письмових доказів, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Васильків Київської області помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що засвідчено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 18.03.2020 р. виконавчим комітетом Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області, актовий запис № 8.
Як вбачається з паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 02.03.1999 р. Ватутінським РУ ГУ МВС Ураїни в м. Києві, місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було зареєстровано з 09.11.1989 р. за адресою: АДРЕСА_2 .
З 15.08.1989 р., згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , актовий запис № 661, ОСОБА_7 в зареєстрованому шлюбі не перебував.
Відповідно до договору дарування земельної ділянки, укладеного 14.07.2004 р. між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_7 (обдаровуваний), останній отримав в дар земельну ділянку площею 0,061 га, розташовану по АДРЕСА_1 . Договір посвідчений державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 2-4987.
З огляду технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_7 на території в АДРЕСА_1 , зареєстрованої 20.07.2011 р. Головним управлінням держкомзему у Київській області, земельна ділянка площею 0,0800 га отримана ОСОБА_7 безоплатно у приватну власність на підставі рішення Крушинської сільської ради № 185 від 06.08.2004 р. для будівництва та обслуговування жилого будинку та розташована в АДРЕСА_1 .
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 160536877 від 21.09.2019, житловий будинок загальною площею 109,9 кв.м, житлова площа - 27,8 кв.м, розташований по АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_7 .
З огляду технічного паспорту, інвентаризаційна справа № 588, на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений 08.02.2019 р. на замовлення ОСОБА_7 , рік побудови житлового будинку - 2004.
У відповідності до довідки Крушинської сільської ради № 188 від 18.03.2020 р., виданої громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 , остання поховала ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за власні кошти.
Згідно довідки Крушинської сільської ради № 294 від 03.06.2020 р., ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав, був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 22.03.2019 р. до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з ним проживала та вела спільне господарство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з березня 2004 р. без реєстрації місця проживання.
Як вбачається з паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 20.03.1999 р. Васильківським МВ ГУ МВС Ураїни в Київській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 30.06.1976 р. зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України ).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 р. у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 р. у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 р. у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі № 372/504/17.
Сам по собі факт перебування позивача у близьких стосунках чоловіка та жінки не заперечували і відповідачі, вказуючи у відзиві на те, що їх батько періодично проживав в селі з позивачкою.
Також в судовому засіданні факт перебування позивача у близьких стосунках чоловіка та жінки із покійним ОСОБА_7 та їх спільне проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства, будівництво будинку за спільні кошти, підтвердили свідки.
Так, свідок ОСОБА_10 суду показала, що є сестрою першої дружини ОСОБА_7 , який в 2001 р. пішов жити в будинок до позивачки, де проживав разом з її дітьми. Новий будинок будували разом. Іноді до них приїздив син ОСОБА_11 . Другого сина вона не бачила, як і не бачила, щоб хтось з синів ОСОБА_7 будував будинок. Свідок приходила в гості до ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , які, з її слів, жили дружно як сім'я 19 років аж до смерті чоловіка. Помер ОСОБА_7 в лікарні, де робили операцію.
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що ОСОБА_7 квартиру та дві машини залишив синам. ОСОБА_7 та ОСОБА_1 зійшлись і жили однією сім'єю 19 років у ОСОБА_1 , а коли побудувались, то перейшли жити в новий будинок. Стверджує, що сини не допомогали в будівництві: старший взагалі не їздив, а менший приїжджав за торбами. В гостях у родини вона з чоловіком були часто, на свята і так. Чоловік ОСОБА_8 допомагав будувати будинок, просив інших хлопців. Позивач працювала, отримувала пенсію, всі гроші йшли на будівництво.
Свідок ОСОБА_9 , що є кумою позивачки, часто була в гостях у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які, з її слів, прожили разом 19 років в хаті ОСОБА_12 . Потім переїхали жити в новий будинок, де були до смерті ОСОБА_13 . Синів померлого на будівництві вона не бачила. Будувались за спільні кошти. ОСОБА_13 працював на заводі в Києві. Реєструвати шлюб збирались та все відкладали, тому і не встигли.
Крім того, в підтвердження факту перебування позивача у близьких стосунках чоловіка та жінкиз померлим ОСОБА_7 додано до справи фото-світлини, зроблені в різні періоди з 2001 р. до 2015 р. Проте, суд, через відсутність опису світлин та обставин, за яких такі зроблені, позбавлений можливості встановити осіб та обставин, наявні на фото.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 12 грудня 2019 р., справа № 490/4949/17, провадження № 61-46210св18, сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 р. у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19) встановлено, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, як і спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю, що міститься в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 р. у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) та сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (Постанова Верховного Суду від 27 лютого 2019 р. у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 р. в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18) від 24 січня 2020 р. в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із відмовою в позові понесені позивачем судові витрати залишаються на ньому.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М.Кравченко