29.02.2024м. СумиСправа № 920/604/23(920/1147/23)
Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Павлючок І.М., розглянувши матеріали справи №920/604/23(920/1147/23)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 34013028)
до відповідача: Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро” (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32, код 14352406)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 3, оф. 14, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1057 від 04.07.2013, ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код 05747991),
про визнання недійсним договору поруки
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Адвокатського об'єднання “Група правової допомоги”
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, 2) Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро” ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код 05747991),
про визнання недійсним договору поруки
представники учасників справи:
позивача - Похилько Л.В.;
відповідача (в режимі відеоконференції) - Сухая М.В.;
третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги: Танчик О.М.
До господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (далі ТОВ “СМНВО”) до Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро” (далі АТ “Банк Кредит Дніпро”, в якій просить суд визнати недійсним договір поруки № 310816-П/1 від 31.08.2016, що укладений між ними.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 справу № 920/1147/23 розподілено судді Джепі Ю.А.
Ухвалою від 04.10.2023 суд постановив матеріали позовної заяви б/н від 03.10.2023 (вх.№ 3802 від 03.10.2023) та справу №920/1147/23 передати до Господарського суду Сумської області для розгляду в межах справи № 920/604/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 34013028).
На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.10.2023 матеріали позовної заяви передано судді Яковенку В.В.
18 жовтня 2023 року суд ухвалив: прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 920/604/23 банкрутство ТОВ “СМНВО”; здійснювати розгляд справи № 920/604/23(920/1147/23) у порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначити у судове засідання на 16.11.2023.
Однак тоді розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. перебував на лікарняному, що унеможливлювало розгляд справи, проте не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
13.11.2023 Адвокатське об'єднання “Група правової допомоги” звернулося з позовною заявою, як третя особа з самостійними вимогами, відповідно до якої просить визнати недійсним договір поруки від 31.08.2016 № 310816-П/1, укладений між АТ “Банк Кредит Дніпро” та ТОВ “СМНВО”.
Ухвалою від 20.11.2023 суд постановив прийняти позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Адвокатського об'єднання “Група правової допомоги” до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, 2) Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро” про визнання недійсним договору поруки до спільного розгляду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” та призначити справу до розгляду на 12.12.2023.
11 грудня 2023 року до суду надійшов відзив представника АТ “Банк Кредит Дніпро” на позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами, в якому просить суд у позові Адвокатського об'єднання “Група правової допомоги” відмовити повністю з огляду на пропуск строку позовної давності.
Того ж дня до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких просить суд у задоволенні позовної заяви ТОВ “СМНВО” до АТ “Банк Кредит Дніпро” відмовити, зазначивши про те, що позивачем не доведено та не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ГПК України, в підтвердження своїх доводів зазначених у позові.
Ухвалою від 12.12.2023 суд залучив до участі у справі Акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (далі АТ “Сумське НВО”) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ТОВ “СМНВО”; перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання на 16.01.2024.
Ухвалою від 16.01.2024 закрито підготовче провадження у справі № 920/604/23(920/1147/23) та призначено її до судового розгляду по суті на 08.02.2024.
08 лютого 2024 року суд оголосив перерву в судовому засіданні до 29.02.2024.
28.02.2024 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача з посиланнями на судові рішення Верховного Суду.
Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
08.10.2011 між AT «Сумське НВО» та AT «Банк Кредит Дніпро» було укладено Кредитний договір № 081010-КЛВ (далі Кредитний договір), за яким Банк надав кредит Боржнику шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на загальну суму 7 000 000,00 дол. США з можливістю конвертації у гривню, з терміном остаточного повернення кредитних кошів не пізніше 07.10.2011.
У подальшому умови Кредитного договору неодноразово змінювались і доповнювались сторонами.
31 серпня 2016 року Договором № 310816 про зміну Кредитного договору №081010-КЛВ від 08.10.2010 сторони:
- змінили розмір відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 17 605 286,90 дол. США (п. 1.1.);
- змінили кінцевий термін кредитування - не пізніше 30.08.2017 (п. 1.1.);
- змінили розмір процентної ставки за користування кредитом з 01.05.2015, виходячи з процентної ставки 11,5% річних, а з 31.08.2015 у розмірі 10% річних;
- змінили розмір процентної ставки у випадку порушення Позичальником встановлених п. 1.1. Кредитного договору строків повернення отриманих сум кредитів. виходячи із процентної ставки у розмірі 16,5% річних, що діє з 01.05.2015;
- змінили порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами, а саме, що з дати підписання Договору про зміну Кредитного договору проценти нараховуються Банком щомісячно в останній робочий день поточного місяця, а також у день повного погашення заборгованості за кредитами для закриття цього Договору (достроково або при настанні строку погашення), та сплачуються Позичальником в розмірі 25% нарахованих процентів в строк до 10-го числа місяця. наступного за звітним кварталом нарахування, а в місяці повного погашення заборгованості за кредитами для закриття цього договору (достроково або при настанні строку погашення) - в день їх нарахування у повному розмірі х урахуванням нарахованих та несплачених процентів за попередні періоди, але в будь-якому випадку не пізніше дати надання кредитів, виходячи із суми заборгованості на позичковому рахунку (п. 2.3.2);
- погодили договірне списання з поточного рахунку Позичальника № НОМЕР_2 та інших поточних рахунків, відкритих в ПАТ «Банк Кредит Дніпро», на погашення будь-якої існуючої простроченої заборгованості за Кредитним договором (п. 2.3.2);
- домовились, що умови пункту 1.1. Кредитного договору в редакції Договору про зміну в частині строку повернення кредиту та пунктів 1.4. та 6.4. Кредитного договору в редакції Договору про зміну застосовуються до відносин між сторонами, як виникли з 01.05.2015.
31.08.2016 Договором № 310816/1 про зміну Кредитного договору №081010-КЛВ від 08.10.2010 змінено пункт про сплату Позичальником комісії з обслуговування рахунків Позичальника за відкритою кредитною лінією, що включає проведення розрахунків Позичальника зі списання та зарахування безготівкових коштів. надання виписок з рахунку (рахунків) Позичальника в паперовій формі з додатками до них. яка здійснюється щомісячно гривнями за курсом Національного банку України на дату нарахування комісії протягом місяця наступного за звітним в розмірі: 0,36% від суми ліміту кредитування з 01.12.2014: 0,33% від суми кредиту лімітування з 01.12.2015.
31 серпня 2016 року в забезпечення виконання AT «Сумське НВО» зобов'язань за Кредитним договором, між AT «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «СМНВО» було укладено Договір поруки №310816-П/1 (далі Договір поруки), за умовами якого Поручитель солідарно відповідає перед Кредитором за виконання Боржником, зобов'язань у повному обсязі за Кредитним договором та додатковими договорами до нього, які укладені та/або можуть бути укладені в майбутньому, згідно з якими Боржнику надано кредит у сумі: 17 605 286,90доларів США.
Згідно з п. 2.5 Договору поруки цією угодою не передбачається винагорода Поручителю за надання поруки.
Пунктами 1.1, 1.4 договору поруки визначено, що поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором № 081010-КЛВ від 08.10.2010, а також поручитель ознайомлений зі змістом кредитного договору і заперечень щодо нього не має.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.06.2023 у справі №920/857/20 суд стягнув солідарно з AT «Сумське НВО» та ТОВ «СМНВО» на користь AT «Банк Кредит Дніпро» 14 720 151,50 доларів США заборгованості за основною сумою кредиту за Кредитним договором, 1 706 248,40 доларів США заборгованості за простроченими процентами та 43 794 094,96 грн заборгованості за простроченою комісією.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає про те, що наведений вище договір поруки, укладений ТОВ «СМНВО» у серпні 2016 року, є фраудаторним правочином.
Підставами визнання недійсними договорів поруки позивач вказує: договір поруки укладено без спрямування на настання реальних наслідків поруки та спрямований на завдання збитків іншим кредиторам, що вказує на недійсність такого договору. Станом на дату укладання договору поруки у позивача вже була наявна прострочена заборгованість зі сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, активи підприємства становили суму меншу ніж загальна сума наданої поруки за договором укладеним 31.08.2016, що з урахуванням заборгованості перед іншими кредиторами та обтяження нерухомого майна та основних засобів виробництва підприємства заставою, фактично виключало можливість виконання боржником зобов'язання за порукою як на дату укладання договору поруки, так і у майбутньому.
У відповідності до ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
На підставі ч.1 ст.42 згаданого Кодексу господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.
Проте, оскільки справу про банкрутство ТОВ «СМНВО» відкрито 13.07.2023, оспорюваний правочин вчинено 31.08.2016, суд вирішує цей спір за загальними вимогами цивільного законодавства.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та ч. 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
На підставі ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України
Як зазначалося вище, підставою для визнання недійсним договору поруки позивач у позові зазначив їх фіктивність, мотивуючи свої доводи тим, що договір поруки був укладений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором поруки.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.
Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Згідно зі ст. 553 ЦК України поручитель за договором поруки поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед останнім за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Порука є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов'язання (ч. 1 ст. 559 ЦК України).
Системний аналіз положень статей 553-559 ЦК України свідчить, що за своє правовою природою порука є угодою з відкладальною обставиною. Укладення договору поруки є актом розпорядження майном на майбутнє. Поручитель, укладаючи договір поруки, розуміє, що у випадку невиконання боржником зобов'язання, саме йому доведеться виконувати зобов'язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.
Отже, укладення третьою стороною та кредитором договору поруки для забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у поручителя майнових зобов'язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов'язання і не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору поруки.
Наведений висновок є цілком очевидним, адже як свідчать приписи статей 212, 553-559 ЦК України, метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання основного зобов'язання забезпеченого цим договором, у разі невиконання якого боржником таке зобов'язання підлягає виконанню, зокрема, й поручителем. Тобто порука є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер.
Аналогічної судової практики у подібних правовідносинах дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі №922/2960/17.
При цьому, судом враховано, що наявність грошових зобов'язань станом на день укладення спірних договорів не означає безумовну заборону на ведення господарської діяльності та договірної роботи.
Суд звертає увагу, що правовідносини поруки щодо кредитного договору № 081010-КЛВ від 08.10.2010 між АТ «Банк Кредит Дніпро» і ТОВ «СМНВО» розпочалися ще у 2013 році, так як у зв'язку з проведенням реструктуризації заборгованості АТ «Сумське НВО» оспорюваний договір поруки був укладений АТ «Банк Кредит Дніпро» і ТОВ «СМНВО» на заміну іншого договору поруки № 300513-П від 30.05.2013, що вбачається з протоколу № 29/07-2016 засідання Наглядової ради ПАТ «Сумське НВО» від 29.07.2016, укладеного між тими ж сторонами в забезпечення виконання зобов'язань АТ «Сумське НВО» за тим же кредитним договором. Отже, правовідносини поруки щодо кредитного договору № 081010-КЛВ від 08.10.2010 не могли створювати загрозу невиконання зобов'язань зі сплати податкового боргу, щодо якого ДПІ в м. Суми та прокуратура Сумської області почали процедуру стягнення у 2016-2017 роках.
Крім того слід відзначити, що ТОВ «СМНВО» не визнавало вимоги ДПІ в м. Суми та прокуратури Сумської області, про що свідчить тривалий розгляд справи та оскарження в апеляційному порядку рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі № 818/968/16.
Верховний Суд у своїх постановах від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19, від 22.05.2023 у справі № 936/721/21 (провадження № 61-129св23) та інших зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Також Верховний Суд у вказаних вище постановах зазначив, що основними ознаками фіктивного правочину є:
- введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;
- свідомий намір невиконання зобов'язань договору сторонами;
- приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні висновки щодо ознак фіктивного правочину також зробив Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2019 у справі № 903/439/18, зазначивши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зроблено правові висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду.
Разом з тим, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами умисел обох сторін договору поруки на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені умовами договору поруки.
У свою чергу відсутність наміру виконувати зобов'язання за спірним договором має бути також доведена позивачем відповідними доказами.
Однак позивач у позовній заяві не зазначив, якими доказами підтверджується свідомий намір (умисел) сторін договору поруки не виконувати його зобов'язання.
Отже, основною ознакою фіктивного правочину (на відміну від фраудаторного правочину), є те, що обумовлені таким правочином наслідки не настають (тобто такий правочин не породжує жодних майнових наслідків) (правовий висновок у постанові Судової палати з розгляду справ про банкрутство Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19).
Натомість свідченням волевиявлення відповідача щодо настання передбачених договором поруки наслідків було звернення з позовами до ТОВ «СМНВО» та АТ «Сумське НВО» про стягнення боргу солідарно, за наслідками чого винесено судове рішення.
Отже, дії АТ «Банк Кредит Дніпро» були спрямовані на досягнення правового результату, а саме: забезпечити виконання кредитних зобов'язань.
У момент укладення договору поруки АТ «Банк Кредит Дніпро» не було заздалегідь відомо, чи виконає АТ «Сумське НВО», як позичальник свої зобов'язання за кредитним договором від 31.08.2016, оскільки таке зобов'язання є забезпечувальним та похідним від основного зобов'язання за кредитним договором.
Виконання поручителем зобов'язань за договором напряму залежить від виконання або невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у майбутньому.
При належному виконанні позичальником умов кредитного договору, грошове зобов'язання у поручителя за договором поруки взагалі не виникає, що є особливістю забезпечувальних (акцесорних) зобов'язань.
Також посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на пов'язаність ТОВ “СМНВО” та АТ “Сумське НВО” навпаки свідчить про реальність і ділову мету оспорюваного правочину.
З огляду на вказане вище у сукупності позивачем не доведено фіктивність договору поруки, а тому відсутні підстави для задоволення позову з цих підстав.
Крім того, однією з підстав для визнання недійсним договору поруки позивач у позові зазначив також їх фраудаторність, мотивуючи свої доводи тим, що договір поруки було укладено сторонами на суму, що перевищувала розмір активів самого Товариства, неможливістю виконання зобов'язань перед кредиторами, тобто завдання іншим кредиторам збитків.
У постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Отже, основною ознакою фраудаторності є майновий критерій, відсутність якого виключає фраудаторність правочину, суть такого критерію в наступному: 1) фраудаторний правочин спрямований на умисне приховання майна (активів) боржника від кредиторів або умисне уникнення виконання зобов'язань перед кредиторами (тобто має явно очевидний характер заподіяння шкоди кредиторам або самому боржнику; 2) внаслідок вчинення такого правочину боржник перестає бути платоспроможним перед кредиторами, чим останнім завдається шкода (збитки).
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 сформульовано поняття фраудаторного правочину - це правочин, учинений боржником умисно на шкоду кредитору. Також у цій постанові Верховний Суд наголосив, що важливими ознаками фраудаторності правочину також є: - момент укладення договору (наприклад, коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано кредиторами за борги); - характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інші пов'язана особа); - ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника, занижена ціна.
Разом з тим, на момент укладення оспорюваного договору поруки ТОВ «СМНВО» здійснювало господарську діяльність, жодних доказів неплатоспроможності станом на дату укладення договору поруки позивачем не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 ст. 267 ЦК України).
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав, за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Розглянувши позов третьої особи, суд не вбачає підстав для його задоволення, враховуючи наступне.
Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсними договорів поруки, АО «ГПД» зазначає, що заявляє цей позов у якості заінтересованої особи (кредитора) з метою усунення несприятливих наслідків пов'язаних з вчиненням оспорюваного правочину.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України господарський суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З наведеного вбачається, що підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду з позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
При цьому, звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і заінтересованою особою, яка не є стороною правочину.
Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яка особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулась, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єкта господарювання стосовно захисту порушених прав. Так, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
У цьому випадку договір між ТОВ «СМНВО» та Адвокатським об'єднанням «Група правової допомоги» (далі АО «ГПД») було укладено 03.03.2018, а борг у боржника перед адвокатським об'єднанням підтверджено станом на 30.06.2023, тобто такий борг у боржника виник вже після укладання договору поруки між боржником та АТ «Банк Кредит Дніпро» та винесення судових рішень Господарським судом Сумської області.
За правовою позицією Верховного Суду правочин, який ставиться під сумнів має бути вчинений боржником у період настання й нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором.
Оскільки зобов'язання боржника перед АТ «Банк Кредит Дніпро» виникли задовго до настання зобов'язань перед АО «ГПД» це виключає можливість порушення прав конкретно цього кредитора.
Заінтересованою особою при оспорюванні договорів може бути тільки та особа, яка мала підтверджені вимоги до боржника.
Зважаючи на недоведеність порушень прав АО «ГПД» укладенням спірного договору, в задоволенні його вимог слід відмовити.
Також доречно зауважити, що третя особа не заявила самостійних вимог (ті, що відрізняються від первісних), оскільки її позов співпадає у більшості тексту з позовом ТОВ «СМНВО». Тому мотиви відмови в позові ТОВ «СМНВО» є доречними також і для аналогічної позовної заяви АО «ГПД».
Щодо застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 ст. 267 ЦК України).
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав, за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” відмовити.
2. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Адвокатського об'єднання “Група правової допомоги” відмовити.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено 06.03.2024
Суддя В.В. Яковенко