29.02.2024м. СумиСправа № 920/604/23(920/1139/23)
Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Павлючок І.М., розглянувши матеріали справи № 920/604/23(920/1139/23)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” 40004, Сумська область, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 34013028)
до відповідачів: 1) Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, ідентифікаційний код 05747991); 2) Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (01001, м. Київ, пров. Шевченка, буд. 12, ідентифікаційний код 00039002),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 3, оф. 14, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1057 від 04.07.2013, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ),
про визнання недійсними договорів поруки
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Адвокатського об'єднання “Група правової допомоги” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 41959235)
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004; код за ЄДРПОУ 34013028); 2) Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код 05747991); 3) Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, код 00039002)
про визнання недійсними договорів поруки
представники учасників справи:
позивача - Похилько Л.В.;
відповідача (в режимі відеоконференції) - Суденко Р.В.;
третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги: Танчик О.М.
До господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” до Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” та Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, в якій просить суд визнати недійсними договори поруки № 20-0516/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017, № 20-1339/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017, № 20-3189/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017, № 20-3543/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017 та № 20-3626/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” та Публічним акціонерним товариством “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2023 справу № 920/1139/23 розподілено судді Джепі Ю.А.
Ухвалою від 04.10.2023 суд постановив матеріали позовної заяви б/н від 28.09.2023 (вх.№ 3780 від 02.10.2023) та справу № 920/1139/23 передати до Господарського суду Сумської області для розгляду в межах справи № 920/604/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 34013028).
На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.10.2023 матеріали позовної заяви передано судді Яковенку В.В.
18 жовтня 2023 року судом ухвалено прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 920/604/23 банкрутство ТОВ “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”; здійснювати розгляд справи № 920/604/23(920/1139/23) у порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначити у судове засідання 16.11.2023.
10.11.2023 до суду надійшов відзив другого відповідача, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю, зазначивши про те, що у відносинах між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «СМНВО» відсутні ознаки, як «фраудаторності» так і «фіктивності».
Однак 16.11.2023 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. перебував на лікарняному, що унеможливлювало розгляд справи, проте не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
Ухвалою від 20.11.2023 суд постановив розгляд справи по суті призначити в судове засідання на 12.12.2023.
13 листопада 2023 року Адвокатське об'єднання “Група правової допомоги” звернулося з позовною заявою, як третя особа з самостійними вимогами, відповідно до якої просить: 1) визнати недійсним Договір поруки № 20-0516/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017; 2) визнати недійсним Договір поруки № 20-1339/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017; 3) визнати недійсним Договір поруки № 20-3189/2- 1-І212017/п1 від 12.12.2017; 4) визнати недійсним Договір поруки № 20-3543/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017; 5) визнати недійсним Договір поруки № 20-3626/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017.
Ухвалою від 01.12.2023 суд постановив прийняти позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Адвокатського об'єднання “Група правової допомоги” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 41959235) до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004; код за ЄДРПОУ 34013028) (далі ТОВ “СМНВО”); 2) Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код 05747991) (AT “Сумське НВО”); 3) Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, код 00039002) (ПАТ “Промінвестбанк”) про визнання недійсними договорів поруки до розгляду (спільно з первісним позовом) та призначити у судове засідання на 12.12.2023.
12.12.2023 до суду надійшли пояснення третьої особи про визнання недійсними договорів поруки, в яких просить суд у задоволенні позовної заяви ТОВ “СМНВО” до ПАТ “Промінвестбанк” відмовити, зазначивши про те, що позивачем не доведено та не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ГПК України, в підтвердження своїх доводів зазначених в позові.
Ухвалою від 12.12.2023 суд постановив перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 16.01.2024.
22.12.2023 до суду надійшов відзив другого відповідача на позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки матеріалами справи не підтверджується порушення прав позивача та третьої особи внаслідок укладення договорів поруки, здійснення з боку ПАТ “Промінвестбанк” недобросовісних дій, які сумнівно зменшують розмір активів боржника, спрямованих на ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань перед кредиторами, з метою завдання їм шкоди, зокрема АО “Група правової допомоги”, що і є основною ознакою фраудаторного правочину, укладені договори поруки не надають Банку ніяких преференцій відносно інших кредиторів, а відтак відсутні підстави для визнання їх недійсними.
Ухвалою від 16.01.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів - до 11.03.2024 та призначив підготовче засідання на 13 лютого 2024 року.
Ухвалою від 13.02.2024 закрито підготовче провадження у справі № 920/604/23(920/1139/23) та призначено її до судового розгляду по суті на 29.02.2024.
28 лютого 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача з посиланнями на судові рішення Верховного Суду.
29.02.2024 до суду надійшли заперечення представника другого відповідачана застосування наданої позивачем судової практики при розгляді вимог про визнання договорів поруки недійсними.
Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Між AT “Сумське НВО” та ПАТ “Промінвестбанк” було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3189/2-1 від 05.11.2013, за яким Банк надав AT “Сумське НВО” кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 9500000,00 доларів США, а АТ “Сумське НВО” зобов'язалося прийняти кредит та використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором, з терміном остаточного повернення кредитних коштів 04.08.2015 (договір від 31.07.2014 про внесення змін та доповнень № 20-1908/2-1 до кредитного договору).
30.09.2016 сторонами кредитний договір було укладено в новій редакції шляхом укладення договору від 30.09.2016 № 20-3189/2-1-30092016, за яким збільшено ліміт кредитної лінії до 10945000,00 доларів США з остаточним терміном повернення кредитних коштів та строком дії ліміту кредитної лінії - до 21.12.2017 (зі змінами та доповненнями згідно договору від 21.02.2017 № 20-3189/2-1-21022017 та договору від 12.12.2017 № 20-3189/2-1-12122017).
12.12.2017 в забезпечення виконання АТ “Сумське НВО” зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ “Промінвестбанк”, АТ “Сумське НВО” та ТОВ “СМНВО” було укладено договір поруки № 20-3189/2-1-12122017/п1, за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором, у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту, на суму 10947000,00 доларів США.
Пунктом 2.1. Договору поруки №20-3189/2-1-12122017/п1 визначено, що поручитель відповідно до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, а саме погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту 10 947 000,00 доларів США.
Договором про внесення змін № 20-3189 2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до Договору поруки сторони виклали п.5.2. Договору поруки в новій редакції, змінивши умови Припинення дії поруки, а саме: в разі припинення забезпечених нею зобов'язань: через три роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1. цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якшо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/663/19 суд, серед іншого, стягнув солідарно з AT “Сумське НВО” та з ТОВ “СМНВО” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3189/2-1 від 15.11.2013 в сумі 10 946 555.78 доларів США.
23.02.2012 між AT “Сумське НВО” та ПАТ “Промінвестбанк” було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3543/2-1 від 08.11.2013, за яким ПАТ “Промінвестбанк” надав Кредит AT “Сумське НВО” шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 4 101 560,00 доларів США, a AT “Сумське НВО” зобов'язалося прийняти кредит та використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором, з терміном остаточного повернення кредитних коштів 01 червня 2015 року (відповідно до договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 08.11.2013).
30.09.2016 року сторонами Кредитний договір було викладено в новій редакції шляхом укладення Договору від 30.09.2016 № 20-3543/2-1-30092016, за яким встановили ліміт кредитної лінії в розмірі 782 000,00 доларів США з остаточним терміном повернення кредитних коштів та строком дії ліміту кредитної лінії - до 21.12.2017 (зі змінами та доповненнями).
12.12.2017 в забезпечення виконання AT “Сумське НВО” зобов'язань за Кредитним договором, між ПАТ “Промінвестбанк”, AT “Сумське НВО” та ТОВ “СМНВО” було укладено Договір поруки №20-35432-1-12122017/п1, за умовами якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобов'язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту, на суму 782 000,00 доларів США.
Відповідно до п. 2.1. Договору поруки №20-3543/2-1-12122017/п1 Поручитель відповідно до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором зобов'язується виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, а саме погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту 782 000,00 доларів США.
Договором про внесення змін № 20-3543/2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до Договору поруки сторони виклали п. 5.2. Договору поруки в новій редакції, змінивши умови припинення дії поруки, а саме: в разі припинення забезпечених нею зобов'язань: через три роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1 і цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.09.2021 у справі № 920/744/19 суд, серед іншого, стягнув солідарно з AT “Сумське НВО” та з ТОВ “СМНВО” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3543/2-1 від 23.02.2012 в сумі 781918,28 доларів США.
20.04.2012 між AT “Сумське НВО” та ПАТ “Промінвестбанк” було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-1339/2-1, за яким ПАТ “Промінвестбанк” надав кредит AT “Сумське НВО” шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 35 000 000,00 доларів США з терміном остаточного повернення кредитних коштів до 20.03.2015 (відповідно договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору).
30.09.2016 сторонами Кредитний договір було викладено в новій редакції шляхом укладення Договору від 30.09.2016 № 20-1339/2-1-30092016, за яким збільшено ліміт кредитної лінії до 40660500,00 доларів США з остаточним терміном повернення кредитних коштів та строком дії ліміту кредитної лінії - до 21.12.2017 (зі змінами та доповненнями).
12.12.2017 в забезпечення виконання AT “Сумське НВО” зобов'язань за Кредитним договором, між ПАТ “Промінвестбанк”, AT “Сумське НВО” та ТОВ “СМНВО” було укладено Договір поруки №20-1339/2-1-12122017/п1, за умовами якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобов'язаний по погашенню заборгованості за Кредитним договором, погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту, на суму 40 660 500,00 доларів США.
Договором про внесення змін № 20-1339/2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до Договору поруки сторони виклали п.5.2. Договору поруки в новій редакції, змінивши умови Припинення дії поруки, а саме: в разі припинення забезпечених нею зобов'язань: через три роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1. цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 02.09.2021 у справі № 920/617/19 суд, серед іншого, стягнув солідарно з AT “Сумське НВО” та з ТОВ “СМНВО” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-1339/2-1 від 20.04.2012 в сумі 40 660 049,59 доларів США.
23.02.2012 між AT “Сумське НВО” та ПАТ “Промінвестбанк” було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1, за яким ПАТ “Промінвестбанк” надав кредит АТ “Сумське НВО” шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 11000000,00 доларів США з терміном остаточного повернення кредитних коштів до 20.03.2015.
30.09.2016 сторонами Кредитний договір було викладено в новій редакції шляхом укладення Договору №20-0516/2-1-30092016 від 30 вересня 2016 року, за яким встановлено ліміт кредитної лінії в розмірі 6 396 000,00 доларів США з остаточним Терміном повернення кредитних коштів та строком дії ліміту кредитної лінії - до 21.12.2017 (зі змінами та доповненнями).
12.12.2017 в забезпечення виконання AT “Сумське НВО” зобов'язань за Кредитним договором, між ПАТ “Промінвестбанк”, AT “Сумське НВО” та ТОВ “СМНВО” було укладено Договір поруки №20-0516/2-1-12122017/п1, за умовами якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобов'язання по погашенню Заборгованості за Кредитним договором, погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту, на суму 6 396 000,00 доларів США.
Договором про внесення змін № 20-0516/2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до Договору поруки сторони виклали п.5.2. Договору поруки в новій редакції, змінивши умови припинення дії поруки, а саме: в разі припинення забезпечених нею зобов'язань: через три роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1. цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якшо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.08.2021 у справі №920/569/19 суд, серед іншого, стягнув солідарно з AT “Сумське НВО” та з ТОВ “СМНВО” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 в сумі 6 395 815,02 доларів США.
15.11.2013 між AT “Сумське НВО” та ПАТ “Промінвестбанк” було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3626/2-1, за яким ПАТ “Промінвестбанк” надав кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 4 981 320,00 доларів США- з терміном остаточного повернення кредитних коштів 01 червня 2015 року (відповідно до договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору).
30.09.2016 сторонами Кредитний договір було викладено в новій редакції шляхом укладення Договору №20-3626/2-1-30092016 від 30 вересня 2016 року, за яким встановлено ліміт кредитної лінії 2 295 000,00 доларів США з остаточним терміном повернення кредитних коштів та строком дії ліміту кредитної лінії - до 21.12.2017.
12.12.2017 в забезпечення виконання AT “Сумське НВО” зобов'язань за Кредитним договором, між ПАТ “Промінвестбанк”, AT “Сумське НВО” та ТОВ “СМНВО” було укладено Договір поруки №20-3626/2-1-12122017/п1, за умовами якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором, у Випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобов'язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту, на суму 2 295 000,00 доларів США.
Договором про внесення змій № 20-3626/2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до Договору поруки сторони виклали п.5.2. Договору поруки в новій редакції, змінивши умови припинення поруки и саме: в разі припинення забезпечених нею зобов'язань: через три роки після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1. цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.07.2023 у справі №920/863/19 суд, серед іншого, стягнув солідарно з AT “Сумське НВО” та з ТОВ “СМНВО” на користь ПAT “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3626/2-1 від 23.02.2012 в сумі 2 294 162,34 доларів США.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає про те, що наведені вище договори поруки, укладені ТОВ “СМНВО” у грудні 2017 року, є фраудаторними правочинами.
Підставами визнання недійсними договорів поруки позивач вказує: договори поруки укладено без спрямування на настання реальних наслідків поруки та спрямовані на завдання збитків іншим кредиторам, що вказує на недійсність таких договорів.
Станом на дату укладання договорів поруки у позивача вже була наявна прострочена заборгованість зі сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, активи підприємства становили суму меншу ніж загальна сума наданої поруки за договорами укладеними 12.12.2017, що з урахуванням заборгованості перед іншими кредиторами та обтяження нерухомого майна та основних засобів виробництва підприємства заставою, фактично виключало можливість виконання боржником зобов'язання за порукою як на дату укладання договорів поруки, так і у майбутньому.
У відповідності до ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
На підставі ч.1 ст.42 згаданого Кодексу господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.
Проте, оскільки справу про банкрутство ТОВ “СМНВО” відкрито 13.07.2023, оспорювані правочини вчинено 12.12.2017, суд вирішує цей спір за загальними вимогами цивільного законодавства.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами ст. 215 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та ч. 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України
Як зазначалося вище, підставою для визнання недійсними договорів поруки позивач у позові зазначив їх фіктивність, мотивуючи свої доводи тим, що договори поруки були укладені сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами поруки.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається “про людське око”, таким критеріям відповідати не може.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Згідно зі ст. 553 ЦК України поручитель за договором поруки поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед останнім за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Порука є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов'язання (ч. 1 ст. 559 ЦК України).
Системний аналіз положень статей 553-559 ЦК України свідчить, що за своє правовою природою порука є угодою з відкладальною обставиною. Укладення договору поруки є актом розпорядження майном на майбутнє. Поручитель, укладаючи договір поруки, розуміє, що у випадку невиконання боржником зобов'язання, саме йому доведеться виконувати зобов'язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.
Отже, укладення третьою стороною та кредитором договору поруки для забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у поручителя майнових зобов'язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов'язання і не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору поруки.
Наведений висновок є цілком очевидним, адже як свідчать приписи статтей 212, 553-559 ЦК України, метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання основного зобов'язання забезпеченого цим договором, у разі невиконання якого боржником таке зобов'язання підлягає виконанню, зокрема, й поручителем. Тобто порука є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер.
Аналогічної судової практики у подібних правовідносинах дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі №922/2960/17.
При цьому судом враховано, що наявність грошових зобов'язань станом на день укладення спірних договорів не означає безумовну заборону на ведення господарської діяльності та договірної роботи.
Верховний Суд у своїх постановах від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19, від 22.05.2023 у справі № 936/721/21 (провадження № 61-129св23) та інших зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Також Верховний Суд у вказаних вище постановах зазначив, що основними ознаками фіктивного правочину є:
- введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;
- свідомий намір невиконання зобов'язань договору сторонами;
- приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні висновки щодо ознак фіктивного правочину також зробив Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2019 у справі № 903/439/18, зазначивши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зроблено правові висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду.
Разом з тим, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами умисел обох сторін договорів поруки на приховування яких-небудь інших намірів таких правочинів в момент його вчинення, ніж ті, що визначені умовами договорів поруки.
У свою чергу відсутність наміру виконувати зобов'язання за спірними договорами має бути також доведена позивачем відповідними доказами.
Однак позивач у позовній заяві не зазначив, якими доказами підтверджується свідомий намір (умисел) сторін договору поруки не виконувати його зобов'язання.
Отже, основною ознакою фіктивного правочину (на відміну від фраудаторного правочину), є те, що обумовлені таким правочином наслідки не настають (тобто такий правочин не породжує жодних майнових наслідків) (правовий висновок у постанові Судової палати з розгляду справ про банкрутство Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19).
Натомість свідченням волевиявлення другого відповідача щодо настання передбачених договорами поруки наслідків було звернення з позовами до ТОВ “СМНВО” та АТ “Сумське НВО” про стягнення боргу солідарно, за наслідками чого винесені судові рішення.
Отже, дії ПАТ “Промінвестбанк” були спрямовані на досягнення правового результату, а саме: забезпечити виконання кредитних зобов'язань.
У момент укладення договорів поруки ПАТ “Промінвестбанк” не було заздалегідь відомо, чи виконає АТ “Сумське НВО”, як позичальник свої зобов'язання за кредитними договорами від 21.12.2017, оскільки таке зобов'язання є забезпечувальним та похідним від основного зобов'язання за кредитним договором.
Виконання поручителем зобов'язань за договором напряму залежить від виконання або невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у майбутньому.
При належному виконанні позичальником умов кредитного договору, грошове зобов'язання у поручителя за договором поруки взагалі не виникає, що є особливістю забезпечувальних (акцесорних) зобов'язань.
Також посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на пов'язаність ТОВ “СМНВО” та АТ “Сумське НВО” навпаки свідчить про реальність і ділову мету оспорюваних правочинів.
З огляду на вказане вище у сукупності позивачем не доведено фіктивність договорів поруки, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову з цих підстав.
Крім того, однією з підстав для визнання недійсними договорів поруки позивач у позові зазначив також їх фраудаторність, мотивуючи свої доводи тим, що договори поруки було укладено сторонами на суму, що перевищувала розмір активів самого Товариства, неможливістю виконання зобов'язань перед кредиторами, тобто завдання іншим кредиторам збитків.
У постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Отже, основною ознакою фраудаторності є майновий критерій, відсутність якого виключає фраудаторність правочину, суть такого критерію в наступному: 1) фраудаторний правочин спрямований на умисне приховання майна (активів) боржника від кредиторів або умисне уникнення виконання зобов'язань перед кредиторами (тобто має явно очевидний характер заподіяння шкоди кредиторам або самому боржнику; 2) внаслідок вчинення такого правочину боржник перестає бути платоспроможним перед кредиторами, чим останнім завдається шкода (збитки).
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 сформульовано поняття фраудаторного правочину - це правочин, учинений боржником умисно на шкоду кредитору. Також у цій постанові Верховний Суд наголосив, що важливими ознаками фраудаторності правочину також є: - момент укладення договору (наприклад, коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано кредиторами за борги); - характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інші пов'язана особа); - ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника, занижена ціна.
Разом з тим, на момент укладення оспорюваних договорів поруки ТОВ “СМНВО” здійснювало господарську діяльність, жодних доказів неплатоспроможності станом на дату укладення договорів поруки позивачем не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Розглянувши позов третьої особи, суд не вбачає підстав для його задоволення, враховуючи наступне.
Обгрунтовуючи своє право на звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсними договорів поруки, АО “ГПД” зазначає, що заявляє цей позов у якості заінтересованої особи (кредитора) з метою усунення несприятливих наслідків пов'язаних з вчиненням оспорюваних правочинів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ГПК України господарський суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З вище наведеного вбачається, що підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду з позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
При цьому звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і заінтересованою особою, яка не є стороною правочину.
Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яка особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулась, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єкта господарювання стосовно захисту порушених прав. Так, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
У даному випадку, договір між ТОВ “СМНВО” та Адвокатським об'єднанням “Група правової допомоги” було укладено 03.03.2018, а борг у боржника перед Адвокатським об'єднанням підтверджено станом на 30.06.2023, тобто такий борг у боржника виник вже після укладання договорів поруки між боржником та ПАТ “Промінвестбанк” та винесення судових рішень Господарським судом Сумської області.
За правовою позицією Верховного Суду правочин, який ставиться під сумнів має бути вчинений боржником у період настання й нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором.
Оскільки зобов'язання боржника перед ПАТ “Промінвестбанк” виникли задовго до настання зобов'язань перед АО “ГПД” це виключає можливість порушення прав конкретно цього кредитора.
Заінтересованою особою при оспорюванні договорів може бути тільки та особа, яка мала підтверджені вимоги до боржника.
Зважаючи на недоведеність порушень прав АО “ГПД” укладенням спірних договорів, у задоволенні його вимог слід відмовити.
Також доречно зауважити, що третя особа не заявила самостійних вимог (ті, що відрізняються від первісних), оскільки її позов співпадає у більшості тексту з позовом ТОВ “СМНВО”. Тому мотиви відмови в позові ТОВ “СМНВО” є доречними також і для аналогічної позовної заяви АО “ГПД”.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Керуючись статтями 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” відмовити.
2. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Адвокатського об'єднання “Група правової допомоги” відмовити.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено 06.03.2024
Суддя В.В. Яковенко