Справа № 306/504/22
Іменем України
15 лютого 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Мацунич М.В.
суддів: Кожух О.А., Куштана Б.П.
з участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 червня 2023 року, ухвалене головуючою суддею Жиганською Н.М. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням
встановив:
У березні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.03.2006 ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/3 частини житлового будинку на користь ОСОБА_3 . Після набуття права власності на даний житловий будинок відповідач почала чинити перешкоди позивачу у користуванні житлом, винесла її речі з будинку до прибудинкового приміщення, яке не придатне для проживання. На початку 2016 року відповідач вигнала ОСОБА_2 на вулицю. Також вказує, що відповідачка та її чоловік користується речами позивача, без її згоди, які вона придбала за своє життя для забезпечення нормальних умов для проживання.
Вимоги мотивує тим, що залишилася без житла, іншого житла не має. Постійно просить притулку у родичів та знайомих, вийняти квартиру не має можливості, оскільки крім пенсії інших доходів не має.
Вважає, що діями відповідача порушено її право, як члена сім'ї, користуватися та проживати у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому просила суд усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до вказаного житлового будинку.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 червня 2023 року позов задоволено.
Усунуто ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканці АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 - судовий збір у сумі 992,40 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Зазначає, що позивачкою було добровільно подаровано їй частку у спірному житловому будинку і через рік позивачка перейшла проживати до своєї дочки житловий будинок якої розташований у цьому ж дворогосподарстві. Через 10 років ОСОБА_2 почала скаржитися про те, що вона ніби то вигнала її з будинку та зверталася до суду за захистом своїх прав. На підставі рішень судів різних інстанцій, ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні позовів.
Так, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Позивачка не проживала в спірному будинку вже більше десяти років, однак, зараз створює конфлікті ситуації щоб принизити її та її чоловіка.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що між нею та відповідачкою існує конфлікт і останньою чиняться дії щодо перешкоди їй у доступі до житлового будинку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що спір виник з приводу права користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
29 березня 2006 року ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/3 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 . Договір посвідчено державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори Гуледза С.М. зареєстрованим в реєстрі за № 735.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно: індексний номер 30809128 від 11.12.2014 - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 січня 2019 року (справа №306/2281/17) - у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27.08.2019 року - апеляційну скаргу адвоката Гуштана Г.Г., в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Свалявського районного суду від 21.01.2019 року залишено без змін.
У ході судового розгляду встановлено, та не заперечується сторонами у справі, що відповідач заперечує щодо проживання позивача у житловому будинку, не пускає її до спірного житлового будинку, мотивуючи це тим, що позивач сама залишила будинок і тривалий час за власним бажанням в такому не проживає.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, яка передбачає, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним;б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду при порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України зазначила, що у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житла на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачене право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Права члена сім'ї власника житла на користування житлом визначені у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Наявними у справі належними і допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_2 на законних підстава зареєстрована у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не втратила інтересу до вказаного будинку, оскільки, протягом багатьох років відстоює свої права щодо такого, отже, позивач може бути позбавлений права користуватися цим житлом лише з підстав, передбачених законом. Дії відповідача свідчать про позбавлення позивача права користування спірним будинком.
Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правових підстав користування житловим будинком ОСОБА_2 , який належить ОСОБА_1 у зв'язку з даруванням такого позивачкою, і оскільки така не забезпечена іншим житловим приміщенням, то останній слід усунути перешкоди у користуванні будинком.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що оскаржуване рішення ухвало з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає, а тому, апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення суду слід залишити без змін.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 червня 2023 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 лютого 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: