Головуючий І інстанції: Є.Б. Супрун
05 березня 2024 р. Справа № 440/15502/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023, по справі № 440/15502/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в перерахунку пенсії від 06.09.2023, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, що дає право на перерахунок пенсії, період роботи з 29.09.1995 по 01.12.1999 в Узбекистані, згідно з трудовою книжкою від 01.11.1973.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 06.09.2023 № о/р НОМЕР_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового (страхового) стажу період роботи з 29.09.1995 по 01.11.1999 в Узбекистані згідно з трудовою книжкою від 01.11.1973.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки з 02.12.2022 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 19.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного законодавства", з огляду на що на сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та Узбекистаном не укладено. Також, в записі про звільнення в 1999 році невірно зазначена дата (не відповідає формату pppp.мм.дд).
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судовим розглядом, 30.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із врахуванням до страхового стажу періодів роботи з 29.09.1995 по 01.12.1999 в Республіці Узбекистан.
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішенням від 06.09.2023 №о/р 916190160321 відмовило у перерахунку пенсії, з огляду на те, що з 02.12.2022 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 19.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного законодавства". За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та Узбекистаном не укладено.
Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про неможливість зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 29.09.1995 по 1999 рік в Узбекистані.
Також відповідачем зазначено, що в записі про звільнення в 1999 році невірно зазначена дата (не відповідає формату pppp.мм.дд).
Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок та відповідальність за оформлення трудової книжки покладено на роботодавця, а обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; набутий на території однієї з держав, визнається іншою державою, при цьому припинення участі в Угоді, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.п. 23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Так спірні правовідносини виникли з приводу зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 29.09.1995 по 01.12.1999 в Республіці Узбекистан.
Із матеріалів справи встановлено, що трудова книжка позивача від 01.11.1973 29.09.1995 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу машиністом в компресорний цех Гулістанського домобудівного комбінату (наказ 89к від 23.09.1995), 01.12.1999 був звільнений з займаної посади в Акціонерному товаристві «Сирдар'яміськбуд» (колишній Гулістанський ДБК) (наказ № 63 від 01.12.1999).
Відмова пенсійного органу у зарахуванні даного періоду роботи до страхового стажу позивача обґрунтована відсутністю на сьогодні двосторонніх угод/договорів в галузі пенсійного законодавства між Україною та Узбекистаном.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
13.03.1992 підписана багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Узбекистан.
Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
При цьому, в силу п. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, припинення участі в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Стосовно посилань пенсійного органу на недоліки в оформленні записів трудової книжки колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідачем зазначено, що в записі про звільнення в 1999 році невірно зазначена дата (не відповідає формату pppp.мм.дд), а саме: дата звільнення внесена у наступному офрматі: «1999.I.XII» (а.с. 19), що, на думку відповідача, не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи в трудовій книжці виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У той же час, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З огляду на викладене безпідставними є посилання відповідача на недоліки, допущені роботодавцем при оформленні трудової книжки позивача від 01.11.1973, а саме запису № 30 в частині зазначення дати, приймаючи до уваги, що є очевидним зазначення місяця та дня у римській транскрипції «XII», «І», а запис в цілому слід читати як 01 грудня 1999.
Отже, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що недоліки записів в трудовій книжці не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки та відповідних періодів до страхового стажу особи, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Отже, дії відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача, зазначеного у трудовій книжці з підстав того, що така книжка заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок є неправомірними.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з підстав відсутності на теперішній час двосторонніх угод/договорів в галузі пенсійного законодавства між Україною та Узбекистаном та недоліків у оформленні роботодавцем трудової книжки позивача.
Таким чином, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість зазначених в оскаржуваному рішенні пенсійного органу підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу.
Отже, враховуючи, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності своїх дій у спірних відносинах, колегія суддів зазначає про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 по справі № 440/15502/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді І.С. Чалий В.В. Катунов