05 березня 2024 р. Справа № 520/20742/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, по справі № 520/20742/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Харківській області в не нарахуванні та не виплаті на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.07.2023 по 27.07.2023.
- зобов'язати ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.07.2023 по 27.07.2023.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 задоволено позов.
Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Харківській області, в не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.07.2023 по 27.07.2023.
Зобов'язано ГУНП в Харківській області, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.07.2023 по 27.07.2023.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2023.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що позивач у день звільнення не працював, а отже відповідно до ст. 116 КЗпП України, суми, які належать позивачу мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. 06.07.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації за невикористану у 2023 році оплачувану відпустку. Також, відповідач зазначає, що остаточний розрахунок було проведено 26.07.2023. Отже, остаточний розрахунок з позивачем було здійснено із затримкою з 07.07.2023 по 25.07.2023, тобто 19 днів.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 07.11.2015 по 03.07.2023 ОСОБА_1 проходив службу на різних посадах в структурних підрозділах ГУНП в Харківській області
28.06.2023 ГУНП в Харківській області був виданий наказ № 288 о/с, згідно якого Позивача, старшого інспектора - чергового чергової частини сектору моніторингу відділу поліції № 1 Харківського районного управління № 2 ГУНП в Харківській області звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 03 липня 2023 року.
При звільненні ОСОБА_1 , відповідач в порушення ст. 116 КЗпП не повідомив позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які позивач має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) та не здійснив виплати, що належать Позивачеві при звільненні, а саме: грошової компенсації за невикористану у 2023 році оплачувану відпустку.
З метою досудового врегулювання та поновлення порушених трудових прав, позивачем на адресу відповідача направлено клопотання від 06.07.2023 про виплату грошової компенсації за невикористану у 2023 році оплачувану відпустку.
26 липня 2023 року відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення за період з 01 по 02 липня 2023 та грошової компенсації за невикористану у 2023 році оплачувану відпустку.
Таким чином, враховуючи дату звільнення Позивача 03.07.2023 та дату нарахування грошового забезпечення за липень 2023 та грошової компенсації за невикористану у 2023 році оплачувану відпустку вбачається, що фактичний розрахунок Відповідача із Позивачем проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що є підставою для виплати Позивачеві середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку згідно абз. 1 ст. 117 КЗпП України, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення виплати позивачу індексації 21.12.2022) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року "Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року "Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65).
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:
- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року №810/451/17.
Суд звертає увагу на те, що ст.117 КЗпП України не встановлює залежність між виплатою середнього заробітку та своєчасної виплати заробітку. Норма встановлює обов'язок роботодавця здійснити виплату належних звільненому працівникові сум, що включає не лише складові грошового забезпечення, а й інші суми, виплата яких пов'язана із фактом звільнення особи.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки.
Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як вбачається з матеріалів справи вбачається, що позивача 03.07.2023 звільнено зі служби в поліції, проте ОСОБА_1 не працював в день звільнення, до відділу поліції не з'являвся, що підтверджується листом з ВП №1 ХРУП №2 в Харківській області від 18.08.2023 № 6624/119-66/01/16.
06.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації за невикористану у 2023 році оплачувану відпустку.
Також, колегія суддів зазначає, що кінцевий розрахунок з позивачем було проведено 26.07.2023, що підтверджується листом УФЗБО ГУНП в Харківській області від 17.08.2023 № 1844/119-29/03-2023, а отже 26.07.2023 не включається в розрахунок, оскільки 26.07.2023 позивачу нараховано грошову компенсацію за невикористану у 2023 році оплачувану відпустку.
Отже, враховуючи положення ст. 116 КЗпП України, дату звернення позивача до відповідача з заявою та дату кінцевого розрахунку з позивачем, колегія суддів вважає, що позивач помилково визначив спосіб захисту порушеного права, оскільки нарахування та виплата на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні має бути нарахована та виплачена йому з 07.07.2023 по 25.07.2023 по день фактичного нарахування (а не з 03.07.2023 по 27.07.2023, як зазначено у позовній заяві), відтак позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не визначивши при цьому конкретного розміру такого відшкодування, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне здійснити відповідний розрахунок належної до виплати суми.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Отже, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У відповідності до п. 4 Порядку № 100 працівникам, які були звільнені в запас з військової служби та повторно призвані (прийняті) на військову службу під час дії особливого періоду, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням положень цього Порядку. Якщо розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби, для розрахунку застосовується середня заробітна плата, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Харківській області №625 від 31.08.2023 про доходи ОСОБА_1 встановлено, що позивачу нараховано грошове забезпечення за травень 2023 року у сумі 28 575, 00 грн., за червень 2023 року у сумі 28 575, 00 грн., всього 57 150, 00 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 936, 88 грн. (57 150, 00 грн. / 61 день).
З огляду на вимоги статті 117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 17 800, 72 грн. (936, 88 грн. х 19 днів).
Аналізуючи наведені вище нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, не дослідив та не врахував усіх доказів, які наявні в матеріалах справи.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч.1, ч.2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 у справі №520/20742/23 прийнято судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Харківській області підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 по справі № 520/20742/23 - скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області в не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 07.07.2023 по 25.07.2023.
Зобов'язати Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 07.07.2023 по 25.07.2023 розмірі 17 800 (сімнадцять тисяч вісімсот) грн. 72 коп.
В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко