05 березня 2024 р. Справа № 520/22328/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/22328/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській обл.) про визнання протиправною та скасування вимоги, в якому просив визнати протиправною и скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Харківській обл. № Ф-1667 У від 09.11.2020 на суму 57931,21 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Харківській обл. № Ф-1667 У від 09.11.2020 на суму 57931, 21 грн.
Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській обл. судовий збір у розмірі 908 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, а також неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення, прйнявши нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (пп. 4 п.2 розділу ІV Інструкції №449). Відповідно до реєстраційних даних ІС «Податковий блок» фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку з 24.10.2007 по 29.09.2021 (стан платника 11- припинено, але не знято з обліку ІКП не пусті) в Індустріальній ДПІ, за час ведення підприємницької діяльності знаходиться на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2016 по 21.09.2021 ( ІІІ група, ставка %%), з 01.01.2012 по 01.01.2015 (ІІІ група, ставка 4%) . Платниками єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 07.08.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Також повідомив, що протягом періоду з 01.01.2013 по 21.09.2021 платником єдиного внеску, порушувались терміни сплати єдиного внеску, а саме: сплата за звітній період сплачувалась не в повному обсязі, або відсутня повністю (за 2013-2021 додається інтегровані картки платника податків).
Також звернув увагу суду, що позивачем подавались податкові декларації за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 де самостійно визначались суми для сплати єдиного внеску. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI)
Також повідомив, що ГУ ДПС у Харківській обл. була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 09.11.2020 № ф-1667 у розмірі 57 931,21 грн. та направлена за адресою: АДРЕСА_1 10.11.2020, яка була повернута із «закінченням строку зберігання» 25.12.2020.
Вважає, що контролюючий орган діяв виключно в межах законодавства та прав позивача в жодному разі порушено не було. При цьому, ще раз зазначив, що обов'язок зі сплати єдиного внеску є у позивача навіть, якщо останній не здійснює господарську діяльність.
Позивачем подано відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування зазначив, що винесення відповідачем двох Вимог про сплату боргу (недоїмки), тим більше відкриття за ними виконавчих проваджень, що передбачають подвійне стягнення з позивача одних і тих самих сум заборгованості, суттєво порушує права позивача та прямо суперечить п. 7 Розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Крім цього зазначив, що оскаржувану вимогу не отримував, тому не мав можливості узгодити з відповідачем суму, на яку було збільшено розмір заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, що також є порушенням зі сторони відповідача.
Також звернув увагу суду, що відповідач не наводить жодних доводів чи заперечень щодо обставин, на яких ґрунтується позов та оскаржуване судове рішення, не спростовує порушення з його боку вимог Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; не коментує винесення ним двох вимог про сплату боргу (недоїмки), а також, що оскаржувана Вимога №Ф-1667 У від 11.09.2020р. передана на примусове виконання (виконавче провадження №66831129) та включає в себе заборгованість за раніше винесеною відповідачем Вимогою №Ф-1667 У від 11.05.2019р. у розмірі 43 337,37 грн.; не надав доказів, які б свідчили про правильність розрахунку суми боргу, що зазначається в оскаржуваній вимозі; не спростовує факт сплати за позивача як за найманого працівника ЄСВ з 1998 і по 2021 рік та жодним чином не коментує дану обставину.
Вважає, що аргументи, що наводяться відповідачем в апеляційній скарзі ідентичні тим, що заявлялись та досліджувались судом І інстанції, вони не стосуються фактичних підстав позову, а є лише формальною відповіддю, що не має жодного значення для винесення рішення по справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
24.10.2007 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець.
30.09.2021 проведено державну реєстрацію припинення.
Відповідно до довідки КП "Харківський метрополітен" від 30.09.2021 позивач перебуває у трудових відносинах з даним підприємством - працює машиністом електропоїзда з 01.07.1993 по теперішній час.
Єдиний соціальний внесок за нього сплачує роботодавець, що підтверджується реєстрами застрахованих осіб за спірний період.
11.05.2019 Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено вимогу про сплату боргу № Ф-1667У про нарахування ОСОБА_1 недоїмки в розмірі 43 373,37 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
13.11.2019 рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 641/6669/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу.
25.07.2019 головним державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харкова Ярошенко В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59634255 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 43 373,37 грн. за вимогою № Ф-1667У від 11.05.2019, виданою ГУ ДФС в Харківській обл.
09.11.2020 ГУ ДПС у Харківській обл. складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1667У з єдиного внеску в розмірі 57 931,21 грн.
Позивач стверджує, що спірна вимога № Ф-1667 У від 09.11.2020 включає суму заборгованості за попередньою вимогою № Ф-1667 від 11.05.2019 у розмірі 43 373, 37 грн, що відповідачем під час розгляду справи не заперечувалося.
16.09.2021 головним державним виконавцем Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Аршавою І.Я. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 66831129 щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 57 931,21 грн. за вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1667 У від 09.11.2020, виданою ГУ ДПС у Харківській обл.
Вважаючи протиправною вимогу контролюючого органу про сплату боргу №Ф-1667У від 09.11.2020, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимога про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Харківській обл. від 09.11.2020№Ф-1667У в частині суми 43 373,73 винесена з порушенням норм чинного законодавства України, а в частині суми боргу зі сплати єдиного внеску, що увійшла до спірної вимоги, у розмірі 14 557,84 вважав, що у позивача відсутній обов'язок зі сплати такого внеску як фізичною особою-підприємцем, оскільки відносно нього роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначають Податковий кодекс України (далі - ПК України) та Закон № 2464-VI.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464-VI зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774 внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого), ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Згідно з ч. 2-3, 8 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у п.4, 5 та 5-1 частини першої ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Частиною 12 ст. 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією № 449, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція №449).
Так, положеннями п. 1 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розд. VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції № 449).
Відповідно до п. 3 розд. VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Згідно з п. 7 розд. VI Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти: позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІТС станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред'явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі; позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними ІТС станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред'явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що відповідачем порушено положення п. 7 Розділу VI Інструкції № 449 та надано на виконання до державної виконавчої служби оскаржувану вимогу №Ф-1667У від 09.11.2020, яка складена не на суму зростання боргу відносно раніше винесеної вимоги №Ф-1667У від 11.05.2019, а на суму, що включає заборгованість за попередньою вимогою у розмірі 43 373,37 грн. При цьому, попередню Вимогу №Ф-1667У від 11.05.2019 податковим органом не відкликано, виконавче провадження щодо примусового стягнення за вимогою від 11.05.2019 не закінчено.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Харківській обл. № Ф-1667 У від 09.11.2020 в частині суми 43 373,37 грн. винесена з порушенням норм чинного законодавства України.
Щодо іншої частини суми боргу зі сплати єдиного внеску, що увійшла до спірної вимоги у розмірі 14 557,84 грн., колегія суддів зазначає.
Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що фізичні особи - підприємці у відповідності до норм спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов'язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Колегія суддів звертає увагу, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов єдиний соціальний внесок не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає податковий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.07.2021 по справі № 142/252/19.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.07.1993 працює машиністом електропоїзду (при роботі на лінії) в одну особу цеху експлуатації електродепо «Московське» служби електрорухомого складу КП «Харківський метрополітен», тобто протягом спірного періоду був найманим працівником.
У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи (а.с.23-28).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності ні судом першої інстанції ні судом апеляційної інстанції не встановлено.
ГУ ДПС у Харківській обл. про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст. 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2019-2021 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від КП «Харківський метрополітен», не підлягають доказуванню.
Колегія суддів звертає увагу, що з наданих до матеріалів справи доказів не можливо встановити, який період охоплює сума заборгованості позивача із сплати єдиного внеску.
Враховуючи викладене, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає, що у позивача відсутній обов'язок сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано належних доказів правомірності формування спірної вимоги.
Доводи апеляційної скарги щодо про те, що Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи вище згадане.
Посилання апелянта на те, що позивачем самостійно подавалися податкові декларації за 2013-2020 роки, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, оскільки за позивача у зазначений період страхові внески сплачувались роботодавцем.
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Щодо інших доводів апеляційної скарги.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року по справі № 520/22328/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін