Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/1872/2024
м. Київ Справа № 757/54143/23-ц
28 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Музичко С.Г.
- Болотова Є.В.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Доценка Володимира Олександровича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року, про відмову у відкритті провадження у справі, постановлену ОСОБА_2 , у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Малишева Максима Сергійовича про скасування арешту майна та скасування рішення державного реєстратора,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Малишева М.С. про скасування арешту майна та скасування рішення державного реєстратора, в якому просив суд: скасувати арешт нерухомого майна належного ОСОБА_1 , що накладений на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №46116486, виданої 01 вересня 2015 року державним виконавцем Удавицькою Є.В.; скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Малишева М.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24556707 від 18 вересня 2015 року.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Малишева М.С. про скасування арешту майна та скасування рішення державного реєстратора.
Роз'яснено позивачу, що він має право на оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця, у порядку, встановленому ст. 447 ЦПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Доценко В.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначав, що суд помилково відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , чим порушив право на справедливий суд, а також на своєчасний розгляд справи.Також зазначав, що твердження суду про те, що цей позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства не відповідає нормам діючого законодавства, так як спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 16, 391 ЦК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
На думку позивача, законодавець чітко визначив підстави, коли сторони виконавчого провадження мають право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби - під час виконання судових рішень, тобто під час їх фактичного виконання у межах відкритого виконавчого провадження, однак виконавче провадження, в яких були накладені обтяження на його майно, як боржника, завершені.
Суд не врахував положення частини четвертої, п'ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають чіткі підстави, коли органи державної виконавчої служби мають право на зняття арешту з майна, до яких не відноситься зняття арешту по вже завершеному виконавчому провадженню, яке знищено за термінами зберігання.
В судове засіданні учасники справи не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені, про причини неявки суду не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом.
Такі підстави визначено у статті 186 ЦПК України.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Припис закону про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства стосуються як позовів (заяв, скарг), які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів (заяв, скарг), які взагалі не можуть розглядатися судами.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив ухвалити рішення про скасування арешту нерухомого майна належного ОСОБА_1 , що накладений на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №46116486, виданої 01 вересня 2015 року державним виконавцем Удавицькою Є.В.; скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Малишева М.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24556707 від 18 вересня 2015 року.
Зокрема вказував, що він являвся боржником у виконавчому провадженні № 46116486 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва від 03 січня 2013 року, в межах якого постановою державного виконавця було накладено арешт на його майно у межах суми боргу. Відповідно до письмової заяви нового кредитора ОСОБА_3 від 04 лютого 2023 року, відповідно до вимог ст. 605 ЦК України, відбулося звільнення (спрощення) боргу ОСОБА_1 за кредитним договором.
Згідно із частиною першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Згідно приписів, що містяться у статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина друга статті 40 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини четвертої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про цивільне право, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Врахувавши, що позивач має процесуальний статус боржника у виконавчому провадженні, в межах якого державним виконавцем було вжито заходи примусового характеру у вигляді накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Оскільки арешти на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, то він не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні, а отже суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20.
Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (див. висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 04 січня 2023 року у справі № 336/6130/20).
Вирішення питання про скасування арешту щодо майна боржника може здійснюватись державним виконавцем виключно у межах діючого виконавчого провадження, тому колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги, оскільки навіть після завершення виконавчого провадження ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися зі скаргою на бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту, а не під час прийняття державним виконавцем постанов про закінчення виконавчих проваджень.
Колегія суддів звертає увагу, що між сторонами немає спору про право власності на нерухоме майно, на яке накладено арешт. Позивач, який був боржником у виконавчих провадженнях, позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо не зняття арештів із належного йому майна.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 379 ЦПК України, як підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Доценка Володимира Олександровича - залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року-залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 04 березня 2024 року.
Головуючий: Судді: