Справа № 554/2588/23 Номер провадження 22-ц/814/677/24Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л.І. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
20 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участю секретаря: Сальної Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди
за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Плескача В'ячеслава Юрійовича та Полтавської обласної прокуратури
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 вересня 2023 року,
В березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, в якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь 300000 грн. компенсації моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що у 2017 році вона працювала на підприємстві ТОВ «УС-ТРАНС-УНІВЕРСАЛ», з якого її було незаконно звільнено без виплати заробітної плати, лікарняних, видачі трудової книжки. Усі ці обставини були вирішені у судовому порядку та ухвалено ряд рішень, якими стягнуто 117918, 25 грн., але жодне виконане не було. Директором цього підприємства був ОСОБА_2 , колишній працівник міліції, який з метою невиконання рішень судів, зареєстрував нове підприємство ТОВ «УС-ТРАНС» та перевів на нього всі кошти, активи та господарську діяльність. Після цього він перереєстрував підприємство на ТОВ «УС-ТРАНС-УНІВЕРСАЛ» на підставну фізичну особу. Всі ці обставини не є спірними та визнавалися слідчими, дізнавачами та прокурором.
За цими подіями у 2017 році було зареєстроване кримінальне провадження № 12017170020003167, в якому вона визнана потерпілою. Досудове розслідування спочатку здійснював слідчий ВП № 1 Пугін С.Є., який систематично вчиняв затримки у вчиненні слідчих дій, ухилявся від виконання клопотань, ухвал слідчих суддів і вказівок прокурора. Пізніше його відсторонили від досудового розслідування, а потім повернули в цю справу в якості дізнавача. В подальшому він знову був відсторонений за поданням прокурора. Також було відсторонено і одного із прокурорів Хмару М.А., у зв'язку із невиконанням ухвал слідчих суддів, ігнорування клопотань та саботування досудового розслідування.
Позивач була визнана потерпілою в кримінальному провадженні, а також цивільним позивачем, оскільки їй було спричинено матеріальну та моральну шкоду внаслідок протиправних дій, які мали кримінальний характер.
Вважає, що умисні затягування досудового розслідування із втратою в його ході можливості отримати релевантні докази призвели до неможливості подальшого досудового розслідування і закриття кримінального провадження.
Вказані обставини призвели до неможливості вирішення цивільного позову та стягнення шкоди, завданої директором підприємства. Тобто бездіяльність та халатність слідчих, дізнавачів і прокурорів позбавила її можливості ефективного захисту від вчинених щодо неї дій директором ТОВ «УС-ТРАНС-УНІВЕРСАЛ». Вказує, що у цій справі не підлягає встановлення і доведення вини за прямою вказівкою норми статті 1173 ЦК України. Позов у цій справі стосується неефективного і надміру тривалого розслідування у кримінальному провадженні № 12017170020003167 за ст. ст. 172, 175 КК України, яке тривало з 2017 по 2022 роки, в якому вона була визнана потерпілою, яке стосувалося невиплати їй заробітної плати, грубі порушення законодавства про оплату праці.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 вересня 2023 рокупозов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Полтавської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 грн. компенсації моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судові витрати у вигляді судового збору віднесено за рахунок держави.
Рішення мотивоване тим, що надмірна тривалість досудового розслідування призвела до моральних страждань позивача, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та звернення до органів державної влади із скаргами та клопотаннями щодо ефективного проведення досудового розслідування.
В апеляційному порядку вказане судове рішення оскаржила ОСОБА_1 , яка через свого представника - адвоката Плескач В.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, проте вважає, що суд стягнув занадто низьку суму моральної шкоди. Станом на дату подання апеляційної скарги стягнута сума складає 250 євро, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини у подібних справах.
Вважає, що стягнута судом сума є неналежною і недостатньою для моральної сатисфакції за протиправні дії, завдані потерпілій з боку держави. Розмір шкоди не повинен бути настільки низьким, аби державі було простіше виплатити шкоду, аніж належно виконувати закон.
Просить рішення районного суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу на вказане судове рішення подано Полтавською обласною прокуратурою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Стягнути судові витрати з позивача за подачу апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано, а судом в оскаржуваному рішенні не зазначено жодного доказу порушення розумних строків розслідування кримінального провадження.
Реалізація позивачем свого процесуального права на заявлення клопотань, оскарження рішень, дій та бездіяльності дізнавача не свідчить про протиправну бездіяльність органу досудового розслідування. Задоволення скарг на рішення дізнавача слідчим суддею не свідчить про незаконність прийняття дізнавачем рішень та обмеження прав і свобод позивачів, а є реалізацією повноважень судового контролю під час досудового розслідування.
Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України.
Вказує, що обставини розслідування кримінального провадження, свідчать про відсутність надмірної тривалості досудового розслідування.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 вказує, що частково згоден з апеляційною скаргою органів прокуратури в тій частині, що суд першої інстанції не в повній мірі відображає в мотивувальній частині предмет позову, містить не всі доводи та підстави позову. Зазначає, що позивач посилалася не тільки на тривалість досудового розслідування, а ще й його неефективність, так як сторона обвинувачення вчиняла ряд порушень, що констатувалися відповідними органами. Норми ст. 1176 ЦК України не були правовою підставою позову у даній справі, підстави позову чітко відображені у позовній заяві.
Щодо стягнення з позивача судових витрат зазначає, що позивач в силу закону звільнена від сплати судового збору у даній категорії справ.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що у 2017 році ОСОБА_1 працювала на підприємстві ТОВ «УС-ТРАНС-УНІВЕРСАЛ», з якого її було незаконно звільнено без виплати заробітної плати, допомоги по тимчасовій втраті працездатності та видачі трудової книжки. Усі ці обставини були вирішені у судовому порядку та ухвалено ряд рішень:
1) Судовим наказом Київського районного суду м. Полтави від 17.08.2017 року стягнуто заробітну плату за квітень 2017 року на суму 3200 грн. (справа № 552/3299/17) (том 1 а.с.13);
2) Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12.10.2017 року стягнуто середній заробіток за час затримки з 20.06.2017 року по дату винесення судового рішення на суму 13458, 15 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки на суму 830, 75 грн., зобов'язано видати ОСОБА_1 трудову книжку (справа 545/2308/17) (том 1 а.с.15-16);
3) Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 24.11.2017 року стягнуто допомогу з тимчасової втрати працездатності у сумі 4378, 92 грн. і середній заробіток за період з 20.06.2017 по день винесення судового рішення у сумі 16378, 18 грн. ( справа № 545/2917/17) (том 1 а.с.18);
4) Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 18.12.2017 року стягнуто заробітну плату за травень 2017 року на суму 1120 грн (справа № 525/2152/17) (том 1 а.с.14);
5) Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25.01.2008 року змінено дату і формулювання причин звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на ч.3 ст. 38 КЗпП України, стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку та видачі трудової книжки у сумі 26085, 55 грн. та вихідну допомогу у сумі 9600 грн. (справа № 552/4150/17) (том 1 а.с.19-20);
6) Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 02.02.2018 року стягнуто середній заробіток за невиплату заробітної плати за період з 13.10.2017 по день постановлення рішення на суму 12793, 55 грн. (справа № 545/2777/17) (том 1 а.с.11);
7) Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.10.2018 року стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.02.2018 у сумі 30073, 15 грн. (справа № 308/7690/18) (том 1 а.с.21-22).
У зв'язку із грубим порушенням трудового законодавства, невиконання вказаних рішень судів, позивач ОСОБА_1 11.09.2017 звернулася до Полтавської місцевої прокуратури із заявою про вчинення кримінальних правопорушень громадянином ОСОБА_3 за ст.ст. 172, 175, 366, 376 і 383 КК України (а.с.56-61).
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07.11.2017 року зобов'язано уповноважену особу Полтавської місцевої прокуратури і ВП № 1 Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою від 11.09.2017 (том 1 а.с.62).
У кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12017170020003167 від 12.12.2017 року за ч.1 ст. 172, ч.1 ст. 175 КК України ОСОБА_1 була визнана потерплою у вказаному кримінальному провадженні. Також нею був заявлений цивільний позов.
Постановою старшого дізнавача ВП № 1 Полтавського РУЮ ГУНП в Полтавській області Педоряки А.В. від 15.09.2022 року кримінальне провадження № 12017170020003167 від 12.12.2017 року закрито, у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 172, ч.1 ст. 175 КК України (том 2 а.с.53-55).
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Полтави від 05.01.2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження № 12017170020003167 від 12.12.2017 року відмовлено (том 1 а.с.238-239).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 березня 2023 року ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Полтави від 05.01.2023 року залишено без змін (том 2 а.с.58-63).
В обґрунтування заподіяної шкоди позивач надала суду її скарги та клопотання в межах кримінального провадження № 12017170020003167 (т. 1 а.с. 63-227)
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що тривалість досудового розслідування є надмірною, така тривалість призвела до моральних страждань позивача, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та звернення до органів державної влади із клопотаннями, скаргами щодо ефективного проведення досудового розслідування.
Суд прийшов до висновку, що у даній справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад чотири роки і дев'ять місяців) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд з урахуванням характеру й глибини заподіяних позивачу моральних страждань, тривалості та неефективності здійснення кримінального провадження, в якому позивач є потерпілим, а також виходячи з засад розумності та справедливості, прийшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнення на користь позивача 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 2 Конвенції визначає зобов'язання держави здійснити ефективне розслідування у випадку наявності ознак насильницької смерті.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування.
Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, швидкість розслідування та незалежність слідства.
Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди по своєму характеру є доволі складним процесом. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (§ 62 рішення від 12 липня 2007 року в справі «Stankov v. Bulgaria, заява № 68490/01).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (провадження № 61-3288св19), від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (провадження № К/9901/17533/18).
У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20) зазначено, що «згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись
у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови […]».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зокрема, обґрунтувала свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження, в якому вона є потерпілою, внаслідок чого винна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності.
Розглядаючи даний спір суд врахував, що надмірна тривалість кримінального провадження, здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.
У даній справі встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017170020003167 розпочато 12.12.2017 року та тривало до 15.09.2022 року, тобто 4 роки 9 місяців. При цьому ОСОБА_1 неодноразово оскаржувала бездіяльність органів досудового слідства щодо неефективного проведення досудового розслідування, а Національна поліція України, прокуратура та слідчі судді своїми процесуальними рішеннями підтвердили, що досудове розслідування належним чином не організовано, необхідні слідчі (розшукові) дії проводилися епізодично або взагалі не проведені.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (майже п'ять років) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.
За встановлених судом обставин відсутності належного процесуального керівництва з боку прокуратури та несвоєчасного розгляду клопотання заявника про проведення слідчих дій, надмірної тривалості кримінального провадження, в якому позивач є потерпілою, очевидним є факт заподіяння ОСОБА_1 немайнової шкоди.
Враховуючи зазначене, суд зробив вірний висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
З урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, тривалості та неефективності здійснення кримінального провадження, в якому позивач є потерпілою, а також засад розумності та справедливості, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про стягнення на користь позивача 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, яка згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Доводи сторони позивача про занадто низький розмір моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, так як вважає, що зазначений розмір моральної шкоди відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивача та є обґрунтованим, оскільки судом першої інстанцій у повній мірі враховано принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні такого розміру моральної шкоди.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Разом з тим, у справі, яка переглядається, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн, оскільки врахував фактичні обставини конкретної справи, а також характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Посилання в апеляційній скарзі на практику ЄСПЛ є безпідставними, так як у справі, яка переглядається, інші фактичні обставини, інше доведення позовних вимог й обов'язковості складових цивільно-правової відповідальності.
Доводи відповідача про те, що сторона позивача не довела факт протиправної поведінки чи бездіяльності посадових осіб, або винесення незаконних рішень, колегія суддів не приймає, адже обставина протиправності діянь слідчих та/або прокурорів не підлягає обов'язковому встановленню в окремому судовому рішенні. Правовідносини в цій справі виникли з факту надмірної тривалості та неефективність досудового розслідування кримінального провадження. Питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України. Суд при розгляді цивільної справи самостійно встановлює наявність чи відсутність підстав для відшкодування немайнової шкоди при оцінці наданих сторонами доказів. Правовою підставою позову є норми ст. 1173, 1174 ЦК України, які передбачають цивільну відповідальність за відсутності вини заподіювача.
Вказані висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі №920/715/17, провадження № 12-199гс18).
Посилання прокурора на правову позицію Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17-ц є неспроможним, оскільки предмет і підстави позову у даній справі не є тотожними і позивач не прохає стягнути шкоду із винної особи.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 в розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Полтавської обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 - адвоката Плескача В'ячеслава Юрійовича - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20.02.2024.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль