05.03.2024 Справа № 756/16049/23
Номер справи 756/16049/23
Номер провадження 2/756/1362/24
04 березня 2024 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шролик І.С.
секретаря судового засідання - Крикуна І.В.
за участю представника відповідача - Мазур І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Житлобуд-1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2023 року позивач ТОВ «Сервіс Житлобуд-1» звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по оплаті послуг управління будинком за період з 01 вересня 2020 року по 30 листопада 2023 року в сумі 62 878,64 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що ОСОБА_1 є власником п'ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 та споживачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території, які надає ТОВ «Сервіс Житлобуд-1».
Позивач належним чином виконував узятий на себе обов'язок з надання відповідачеві послуг з утримання будинку та прибудинкової території, натомість відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за надані послуги, у зв'язку з чим за період з вересня 2020 року по листопад 2023 року виникла заборгованість у розмірі 62 878,64 грн, яку просить суд стягнути.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2023 року справу передано для розгляду головуючому судді Шролик І.С.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
22 лютого 2024 року представник відповідача - адвокат Мазур І.О. надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування поданого відзиву вказує, що 12 вересня 2023 року Оболонським районним судом м. Києва видано судовий наказ у справі № 756/11670/23 (провадження № 2-н/756/454/23), яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сервіс Житлобуд-1» заборгованість по оплаті послуг управління будинком за період з 01 вересня 2020 року по 31 серпня 2023 року в сумі 57 503,36 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 268,40 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24 листопада 2023 року за заявою боржника судовий наказ скасовано. Під час примусового виконання судового наказу стягнуті присуджені кошти, що підтверджується копією Платіжної інструкції № NBMC075PD0.
Виконавче провадження № НОМЕР_1 завершене приватним виконавцем Лановенко Л.О., що підтверджується інформацією з автоматизованої системи виконавчого провадження. Після того як відповідач дізнався, що кошти були стягнуті, через представника звернувся із заявою (клопотанням) про поворот виконання судового наказу від 12 вересня 2023 року. Станом на дату розгляду справи грошові кошти ОСОБА_1 не повернуті та зараховані в рахунок боргу. Вважає, що станом на день подачі позову заборгованість відсутня. ОСОБА_1 не є власником нерухомого майна. Він не міг користуватися об'єктом нерухомого майна і отримувати житлово-комунальну послугу від ТОВ «Сервіс Житлобуд-1», оскільки з 10 травня 2020 року фактично проживає у Республіці Польщі, та з 16 квітня 2021 року взятий на тимчасовий консульський облік в Генеральному консульстві України в Любліні. Також, у поданому відзиві представник відповідача зазначає, що ТОВ «Сервіс Житлобуд-1» не має достатніх правових підстав для надання послуг, оскільки співвласники не надавали згоду на зборах співвласників на укладання договору з ТОВ «Сервіс Житлобуд-1».
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та дату судового розгляду повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суд не повідомили.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Заявила клопотання про залишення позову без розгляду. В обґрунтування поданого клопотання зазначила, що під час примусового виконання судового наказу у справі № 756/11670/23 з відповідача стягнуті кошти по оплаті наданих позивачем послуг за спірний період. Зазначені кошти досі перебувають у позивача, поворот виконання судового наказу не відбувся. Тому між сторонами відсутній предмет спору. Також заявила клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні заявлено клопотання про залишення заявлених вимог без розгляду, оскільки судовий наказ про стягнення з відповідача заборгованості скасовано. Представником відповідача подано до суду заяву про поворот виконання судового наказу у справі № 756/11670/23.
Вислухавши позицію представника відповідача, дослідивши письмові докази подані в обґрунтування позову, суд прийшов до висновку, про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Сервіс Житлобуд-1» є юридичною особою, яка зареєстрована 15 червня 2020 року.
30 червня 2020 року зборами співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 визначено управителя будинку - ТОВ «Сервіс Житлобуд-1» та обрано уповноважених осіб від співвласників будинку для укладання, внесення змін та розірвання з управителем Договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.
31 серпня 2020 року уповноваженими особами від співвласників будинку та ТОВ «Сервіс Житлобуд-1» укладено Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.
Оболонським районним судом м. Києва від 12 вересня 2023 року у справі № 756/11670/23 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сервіс Житлобуд-1» заборгованість по оплаті послуг управління будинком за період з 01.09.2020 року по 31.08.2023 року в сумі 57 503,36 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 268,40 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року скасовано судовий наказ Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року № 756/11670/23.
Згідно розрахунку заборгованості по оплаті за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 станом на 30 листопада 2023 року становить 62878,64 грн.
Спір між сторонами виник з приводу належної оплати комунальних послуг, що надавав позивач.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно зі ст. ст. 322, 360 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Отже, враховуючи положення ст. ст. 317, 322, 360 ЦК України власник квартири зобов'язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (Постанова КЦС ВС від 02.04.2020 року у справі № 757/29813/17-ц).
При зверненні до суду, позивачем пред'явлені вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , та є споживачем житлово-комунальних послуг.
Разом з тим, згідно даних інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 712611580000), зареєстровано 28 серпня 2015 року за ОСОБА_2 , на підставі договору про поділ квартири, що є спільною сумісною власністю, з одночасним даруванням частини квартири співвласником (змішаний договір), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л.
При цьому згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги утворилась за період з вересня 2020 року, в той час як квартира з 28 серпня 2015 року не належить відповідачу.
Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Як випливає зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.
Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом.
Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач ОСОБА_1 з 28 серпня 2015 року не являється власником квартири АДРЕСА_1 , в той час як позивач просить стягнути заборгованість за житло-комунальні послуги, які утворилися за період починаючи з 01 вересня 2020 року, в який ОСОБА_1 власником квартири вже не являвся. Отже, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 не може виступати належним відповідачем у даному спорі.
Враховуючи викладене, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ТОВ «Сервіс Житлобуд-1» ло ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 12, 76 - 81, 89, 141, 263-265, 279, 280 - 282, 284, 354 ЦПК України, суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Сервіс Житлобуд-1» в задоволенні позовних вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05 березня 2024 року.
Суддя І.С. Шролик