28 лютого 2024 року м. Харків Справа №905/1982/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
учасники провадження у справі - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх.№2675Д від 07.12.2023) на рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2023 у справі №905/1982/21 (м. Харків, суддя Паляниця Ю.О., повний текст рішення складено 17.11.2023),
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман, Донецька область,
до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, м. Покровськ, Донецька область,
про стягнення 386 271,36 грн, -
Позивач, Акціонерне товариство «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, м. Покровськ про стягнення збитків в сумі 386271,36 грн за пільгові перевезення пасажирів за 12 місяців 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не відшкодовано компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом в період з січня 2019 р. по грудень 2019 р., витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.01.2022 закрито провадження у справі №905/1982/21 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення з Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області збитків за пільгові перевезення громадян в сумі 386271,36 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 ухвалу місцевого суду скасовано, справу №905/1982/21 направлено до Господарського суду Донецької області для продовження її розгляду.
Скасовуючи ухвалу Господарського суду Донецької області від 27.01.2022, суд апеляційної інстанції зазначав, що висновки суду першої інстанції про наявність у вищезазначеному договорі ознак адміністративного договору, не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до законодавчого визначення адміністративного договору його ознаками є: 1) суб'єктна - обов'язковою стороною в ньому є суб'єкт владних повноважень (іншою стороною чи іншими сторонами можуть бути як суб'єкти владних повноважень, так і інші учасники правовідносин); 2) предметна - його змістом (предметом) є права й обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.10.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2023 по справі №905/1982/21 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі; стягнути з відповідача на користь позивача витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» вказує про наступне:
- обов'язок залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондується з обов'язком держави в особі її органів відшкодувати витрати з надання таких пільг перевізнику;
- відповідач здійснив свої повноваження лише стосовно зареєстрованих в місті громадян пільгових категорій, що суперечить вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян»;
- висновок Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, на яку посилався суд першої інстанції не є дієвим способом захисту прав позивача зокрема через те, що засновником та єдиним акціонером позивача є держава в особі Кабінету Міністрів України.
Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 07.12.2023 для розгляду справи №905/1982/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Склярук О.І., Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх.№2675Д від 07.12.2023) на рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2023 у справі №905/1982/21. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1982/21. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Східним апеляційним господарським судом в умовах воєнного стану, зважаючи на утруднення реалізації учасниками справи прав, наданих їм Господарським процесуальним кодексом України рекомендовано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (відзиви, заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд». Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/ Учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв'язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень. Звернуто увагу учасників судового провадження, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України.
22.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/1982/21 (вх.№15986).
Від Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№16068ел.14693 від 25.12.2023; вх.№16133 від 26.12.2023), в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача в повному обсязі, а рішення Господарського суду Донецької області залишити без змін.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області зазначає, що виконує свої зобов'язання в частині відшкодування за рахунок коштів місцевого бюджету витрат за безкоштовне перевезення пільгових категорій населення м. Покровська, м. Родинське та селища Шевченко залізничним транспортом приміського сполучення у звичайному режимі руху в 2019 році, що підтверджується Договором №47 від 01.08.2019. Відповідач вказує, що розпорядники бюджетних коштів приймають зобов'язання тільки в межах бюджетних асигнувань, а тому відсутні підстави для оплати заявлених до стягнення сум.
Від Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області надійшли додаткові пояснення (вх.№16070ел.14694 від 25.12.2023), в яких останнє зазначає про позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 щодо визначення боржника у подібних правовідносинах та просить її врахувати при розгляді апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 призначено справу №905/1982/21 до розгляду на « 28» лютого 2024 р. о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Повідомлено учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. Роз'яснено учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, розгляд апеляційної скарги може бути перенесений на іншу дату. Запропоновано учасникам справи заздалегідь визначитися із бажанням та можливістю взяти участь у судовому засіданні, про що письмово повідомити Східний апеляційний господарський суд. Явку представників учасників справи визнано необов'язковою. Запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати документи (заяви, клопотання тощо) з використанням програми «Електронний суд». Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/ Звернуто увагу учасників судового провадження, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 №3200-IX передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України.
До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 28.02.2024 учасники провадження у справі не з'явились. Ухвала про призначення справи до розгляду доставлена учасникам справи в електронні кабінети в системі «Електронний суд».
Ураховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2019 між відповідачем (розпорядник коштів) та позивачем (перевізник) укладений договір №47, за змістом п.1.1 якого (у редакції додаткової угоди №3 від 26.12.2019), предметом договору є відшкодування за рахунок коштів місцевого бюджету розпорядником коштів перевізнику витрат за безкоштовне перевезення пільгових категорій населення м. Покровська, м. Родинське та селища Шевченко залізничним транспортом приміського сполучення у звичайному режимі руху в 2019 році, згідно існуючих графіків. Сума договору складає 35987,47 грн.
За змістом пп.2.1.1-2.1.4 п.2.1 Договору сторони погодились прийняти на себе наступні зобов'язання, зокрема, перевізник: забезпечує дотримання законодавчих і інших нормативно-правових актів, які стосуються перевезення пасажирів, а також доведення до відома громадян та дотримання графіків перевезень пільгової категорії; забезпечує перевезення пільгової категорії громадян, яким згідно із чинним законодавством надані пільги на безоплатний проїзд в залізничному транспорті приміського сполучення; щомісяця, не пізніше 17 числа наступного за звітним місяцем надає розпоряднику коштів в паперовому та електронному вигляді звіт про здійснення перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення в звичайному режимі руху; до 5 числа місяця наступного за звітним, надає розпоряднику коштів акти звірки за пільгові перевезення за звітний місяць.
Розпорядник коштів здійснює компенсаційні виплати за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів місцевого бюджету на здійснення заходів соціально-економічного розвитку в межах планових призначень на рік; компенсація проводиться виключно в межах передбачених у відповідному місцевому бюджеті коштів на зазначену мету, але не більше за максимальну суму компенсації, яка визначається на приміських перевезеннях у звичайному режимі руху - виходячи з розрахунків, що їх надають перевізники; сплачує перевізникам кошти по відшкодуванню витрат за перевезення пільгових категорій населення в 5-ти денний термін при надходженні їх на зазначені цілі із місцевого бюджету, відповідно та в межах затверджених асигнувань; розпорядник коштів не несе відповідальності при відсутності зі своєї сторони порушень законодавства, за несвоєчасне або не повне відшкодування коштів перевізникові за послуги, надані громадянам, у випадку, якщо кошти на ці цілі не надходять із місцевого бюджету або надходять у не повному від необхідності обсязі (пп.2.1.7 - 2.1.10 Договору №47 від 01.08.2019).
Відповідно до п.5.1 Договору, даний договір набирає чинності з 01.01.2019 діє до 31.12.2019 або до повного виконання сторонами фінансових зобов'язань.
Вищезазначений Договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.
Як вказує позивач, протягом 2019 залізниця надала послуги з перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами по станції Покровськ Донецької області на загальну суму 422258,83 грн, що підтверджується обліковими формами та загальними зведеними відомостями за 2019 рік.
Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання щодо компенсації пільгового проїзду за 2019 рік виконав лише частково в сумі 35987,47 грн, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 386271,36 грн.
Згідно з претензією №2021/4386 від 22.09.2020 позивач просив Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області перерахувати недоотримані у 2019 році залізницею кошти на її розрахунковий рахунок. Вказане звернення було залишено без задоволення.
Зважаючи на те, що відповідачем обов'язок щодо відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом за 2019 рік не виконано належним чином, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Судове рішення мотивовано тим, що відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи. Суд вказав, що належним представником держави є орган, визначений законом про Державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п.6 ст.116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України. З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що оскільки відповідні пільги були введені не радою, остання не закладала у своєму бюджеті кошти на компенсацію витрат та не укладала договору з перевізником (щодо заявленої суми стягнення), Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області не є належним відповідачем у справі, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом.
За приписами частини 1 статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, в тому числі, з господарського договору та безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до статті 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України «Про залізничний транспорт».
Згідно з абз. 3 ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Акціонерне товариство «Українська залізниця» є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону «Основи організації перевезень на залізничному транспорті» перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.
За частиною шостою статті 9 вказаного Закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Як вже зазначалось, Товариство є суб'єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.
Таким чином, у Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі №927/291/17, від 17.04.2018 у справі №906/621/17, від 23.10.2019 у справі №911/1924/18.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України «Про залізничний транспорт»), а не Бюджетного кодексу України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить.
Тому застосування положень Бюджетного кодексу України у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.
Між тим, визначення особи, зобов'язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» відповідає і приписам Бюджетного кодексу України.
Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 Бюджетного кодексу України).
Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України).
Одночасно за підпунктом «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.
Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 Бюджетного кодексу України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Норми, викладені в абзаці 5 підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України, як і статті 102 Бюджетного кодексу України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України», який набрав чинності 01.01.2017.
Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом «ґ» пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.
За підпунктом «є» пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.
Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (стаття 48), «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).
Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Відповідно до частини шостої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.
Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму
Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).
За статтею 19 Закону «Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).
Наведене свідчить, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Відповідна правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб'єктів, які зобов'язані фінансувати таки пільги, наведена в численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного між сторонами Договору №47 від 01.08.2019 (в редакції Додаткової угоди №3 від 26.12.2019) предметом Договору являється відшкодування за рахунок коштів місцевого бюджету Управлінням соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області Акціонерному товариству «Українська залізниця» витрат за безкоштовне перевезення пільгових категорій населення м.Покровська, м. Родинське та селище Шевченко залізничним транспортом приміського сполучення у звичайному режимі руху в 2019 році, згідно існуючих графіків. Сума договору складає 35 987,47 грн.
Сторонами не заперечується, що відповідач здійснив компенсаційні виплати за безкоштовне перевезення пільгових категорій населення м. Покровська, м. Родинське та селище Шевченко залізничним транспортом приміського сполучення у сумі 35 987,47 грн, тобто відповідно до умов укладеного між сторонами Договору.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що Покровська міська рада виділила кошти на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян залізницею на суму, яка перевищує обумовлену сторонами в Договорі. Також відсутні докази наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.
Задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів було б можливим лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.
З урахуванням вищезазначеного, інші пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади. Саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах. А тому відповідач не може бути боржником за таким зобов'язанням, про що вірно зазначив суд першої інстанції у даній справі.
При цьому, колегія суддів враховує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (аналогічні висновки, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 11.09.2019 у справі №910/7122/17).
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Скаржник стверджує, що висновок Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладений у постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 не є дієвим способом захисту прав позивача, оскільки засновником позивача є саме Кабінет Міністрів України. Водночас, судова колегія вважає, що такі доводи позивача не можуть бути підставою для покладення на відповідача витрат, компенсацію яких запроваджено державою.
З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що умовами укладеного між сторонами договору не визначено суми компенсації витрат на перевезення пільгової категорії населення у межах заявлених позовних вимог, а задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також враховуючи те, що судом не встановлено наявність відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, суд апеляційної інстанції вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду судового рішення судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи, наведені апелянтом не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та не свідчать про допущення будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваного рішення. Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі
24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 13.05.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2024 №3564-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 19.10.2023 у справі №905/1982/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.03.2024.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук