Провадження № 22-ц/803/839/24 Справа № 212/5389/23 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
04 березня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/5389/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції,
на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року,
встановив:
У липні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 серпня 2022 року приблизно о 16.21 год. в Покровському районі міста Кривого Рогу на нерівнозначному перехресті вул. Ярошенка - вул. Паризької Комуни сталася ДТП за участю водія автомобілі «БМВ» н/з НОМЕР_1 , належного ОСОБА_2 , та службового автомобіля «Тойота Пріус» н/з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .
Постановою Жовтневого районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року по справі № 212/4148/22 ОСОБА_3 за невиконання вимог п. 16.11 ПДР був визнаний винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, що є підставою для подачі позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяних внаслідок ДТП. У справі про відшкодування шкоди, заподіяної поліцейським у результаті ДТП, відповідає юридична особа, у якій працевлаштований такий співробітник.
В результаті ДТП автомобіль «БМВ», належний ОСОБА_1 зазнав значних механічних пошкоджень. Згідно висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження № 98/22 від 27 серпня 2022 року вартість матеріального збитку становить 292658,50 гривень, при ринковій вартості автомобіля в аварійному стані 130 429,79 гривень за висновком № 105/22 від 07 вересня 2022 року, який фізично знищений.
Службовий автомобіль «Тойота» був застрахований в СК «Омега», яка за актом 712-1735 платежем № 65963760272 СR від 06 грудня 2022 року сплатила позивачці кошти в розмірі 129 950 гривень, що відповідає ліміту відповідальності страховика, у зв'язку з чим претензій позивачки до СК «Омега» не має.
Невідшкодована сума матеріальної шкоди становить 32 278,80 гривень (292658,50 - 130429,70 - 129950 грн. = 32 278,80), яка підлягає відшкодуванню відповідачем.
Крім того зазначають, що позивачам була завдана моральна шкода, оскільки у результаті ДТП водій, ОСОБА_2 , отримав забої попереку тулубу, що за висновком експерта від 15 серпня 2022 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, а також ОСОБА_1 , оскільки у зв'язку з противоправною поведінкою ОСОБА_3 було пошкоджено належний їй автомобіль, який був таким необхідним для її сім'ї, що створило незручності в житті позивачів. ОСОБА_1 через пошкодження автомобіля оцінила моральну компенсацію в цій частині в еквівалентні 50% розміру мінімальної заробітної плати на 2023 рік на місяць, тобто в сумі 3350 гривень, а в зв'язку з протиправною поведінкою відносно водія ОСОБА_2 через отриману травму останній оцінив моральну компенсацію також в сумі 3350 грн., яка в загальному розмірі становить 6700 гривень та підлягає відшкодуванню відповідачем.
Крім того, просили суд стягнути з відповідача на їх користь судові витрати, які складаються з оплати судового збору в сумі по 1073,60 гривень кожним, банківські послуги становили 50 гривень (2 квитанції по 25 гривень). Також за проведення експертного дослідження згідно переказу від 16 серпня 2022 року експертам сплачено 3 000 гривень та 2000 гривень, а всього 5 000 гривень. Також були проведені витрати на телеграми виклику представників ДПП на огляд автомобілів за загальну суму 102 гривні. Витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15 075 гривень.
Загалом судові витрати складають 22374,80 гривень.
На підставі викладеного просили суд стягнути з відповідача компенсацію на користь ОСОБА_1 за майнову шкоду 32 278,80 гривень, за моральну шкоду 3350 гривень, на користь ОСОБА_2 за моральну шкоду 3350 гривень, а також судові витрати в сумі 22374,80 гривень.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 32 278,71 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 350 гривень, а всього 35 628,71 гривень. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 182,50 гривень. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 1073,60 гривень, з оплати судових експертиз в сумі 5000 гривень, з оплати правничої допомоги в сумі 13 400 гривень, а всього 19 473,60 гривень. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції України на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору в сумі 1019, 92 гривень.
В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що т.з. «Toyota Prius» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 20717139 на момент ДТП був забезпеченим і відповідно до умов вказаного полісу сума страхового відшкодування на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю та здоров'ю може становити до 260 000 гривень, за шкоду заподіяну майну до 130 000 гривень. Тому відповідачу незрозумілі підстави звернення позивачів до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення ДТП саме до Департаменту патрульної поліції, відповідальність якого була застрахована. Натомість, в порушення ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції зменшив лише на 5% моральну шкоду заподіяну ОСОБА_4 . Крім того, звертає увагу, що позивачем не надано належних доказів про наявність самої моральної шкоди. Всі посилання позивача про наявність завданої йому моральної шкоди без належних доказів є лише припущенням і не можуть братись судом до уваги як факт. Розмір відшкодування моральної шкоди входить до предмету доказування.
Також заявник не погоджується з висновком транспортно-товарознавчої експертизи, оскільки огляд проводився експертом та позивачем без участі представника Департаменту патрульної поліції.
Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 400 гривень, посилаючись на те, що предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним, зазначає, що стягнуті судом витрати на професійну правову допомогу є завищеними та позивачем не підтверджено їх розмір.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 серпня 2022 року по справі № 212/4148/22, яка набула чинності, що ОСОБА_3 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, з накладенням на нього стягнення в межах санкції даної статті.
Вказаною постановою встановлено, що 09 серпня 2022 року об 16.21 год. у місті Кривий Ріг Покровського району на перехресті вул. Паризької Комуни та вул. Ярошенко водій ОСОБА_3 , керуючи службовим автомобілем «Тойота Пріус» н/з НОМЕР_2 , не надав дорогу та скоїв зіткнення з транспортним засобом «БМВ 1181» н/з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження із завданням майнової шкоди, чим ОСОБА_3 порушив п. 1.5, 2.3 (б), 16.11 ПДР.
Відповідно ч. 6 ст. 82 ЦПК постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої вона ухвалена, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що не потребує доказування факт наявності вини ОСОБА_3 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 09 серпня 2022 року між автомобілями «Тойота Пріус» н/з НОМЕР_2 та «БМВ» н/з НОМЕР_1 під керуванням позивача ОСОБА_2 відповідно.
Відповідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ( НОМЕР_3 ) власником автомобіля «БМВ 1181» н/з НОМЕР_1 є ОСОБА_1 .
Відповідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 207171939 від 30 червня 2022 року цивільно-правова відповідальність власника Департаменту патрульної поліції України автомобіля «Тойота Пріус» н/з НОМЕР_2 була застрахована у СК «Омега», яким було визначено 260 000 гривень ліміту страхової суми на одного потерпілого внаслідок заподіяння шкоди життю чи здоров'ю, а також на суму 130 000 гривень в разі заподіяння майнової шкоди.
Згідно висновку експерта від 07 серпня 2022 року № 105/22 вбачається, що ринкова вартість автомобіля «БМВ» н/з НОМЕР_1 , належного ОСОБА_2 , у аварійному стані становить 130 429,79 гривень.
Також за висновком експерта від 27 серпня 2022 року № 98/22 вбачається, що ринкова вартість автомобіля «БМВ» н/з НОМЕР_1 , належного ОСОБА_2 , та відповідно вартість матеріального збитку, завданого позивачці, як власнику такого транспортного засобу, складає 292658,50 гривень.
Відповідно висновку від 15 серпня 2022 року № 1133 водія ОСОБА_2 було виявлено внаслідок ДТП від 09 серпня 2022 року синці тулубу, садна правового стегна, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції врахувавши, що відповідати за завдану потерпілій шкоду внаслідок ДТП в межах ліміту страхового відшкодування по даній справі повинен саме страховик СК «Омега», а за межами страхового ліміту страхувальник Департамент патрульної поліції, страховик СК «Омега» провів відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодування шкоди, заподіяної в результаті такої події майну ОСОБА_1 , врахувавши висновок експерта №98/22 та №105/22, дійшов висновку, що Департамент патрульної поліції повинен відповідати в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди майну ОСОБА_1 та сумою виплаченого страхового відшкодування, враховуючи вартість автомобіля «БМВ» н/з НОМЕР_1 в аварійному стані, тобто в розмірі 32 278,71 гривень.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд, врахувавши, що позивачем ОСОБА_2 доведено завдання йому моральної шкоди, яка полягала у фізичному болі та стражданнях, яких він зазнав внаслідок ушкодження свого здоров'я через дорожньо-транспортну пригоду 09 серпня 2022 року, положення ст. 26-1 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», дійшов висновку про зменшення визначеного позивачем розміру моральної шкоди на 5%, визначивши до стягнення 3 182,50 гривень.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував відсутність відшкодування завданої правопорушенням майнової шкоди, позбавлення позивачки користуватися належним їй автомобілем, що порушило нормальні життєві зв'язки ОСОБА_1 та її родини, суд дійшов висновку, що визначений нею розмір моральної шкоди в сумі 3 350 гривень буде відповідати принципу розумності та справедливості.
З урахуванням задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції стягнув понесені нею витрати з оплати судового збору в сумі 1 073,60 гривень, з оплати судових експертиз в загальній сумі 5000 гривень, а також доведену в суді правничу допомогу в сумі 13 400 гривень, в загальній сумі 13 400 гривень, з відповідача на користь позивачки. Щодо витрат позивача ОСОБА_2 по сплаті судового збору в суді першої інстанції, суд стягнув у відшкодування понесених ним витрат 1 019,92 гривень пропорційно розміру задоволених вимог.
Апеляційний суд в цілому погоджується з такими висновками та зазначає наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Статтями 1166, 1167 ЦК України (відповідальність за завдану майнову та моральну шкоду) передбачено загальне правило, згідно з яким відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Згідно ст. 1187, 1188 ЦК України обов'язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки. Ці норми встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Відповідно ч.1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Відповідно до роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 р. № 6 під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
Відповідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно ст. 6 Закону страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц.
З матеріалів справи убачається, що відповідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 207171939 від 30 червня 2022 року цивільно-правова відповідальність власника Департаменту патрульної поліції України автомобіля «Тойота Пріус» н/з НОМЕР_2 була застрахована у СК «Омега», яким було визначено 260 000 гривень ліміту страхової суми на одного потерпілого внаслідок заподіяння шкоди життю чи здоров'ю, а також на суму 130 000 гривень в разі заподіяння майнової шкоди.
Відповідно п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону № 85/96-ВР в Україні одним із видів обов'язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно ст. 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно п. 22.1 статті 22 Закону № 1961-IVу разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК України).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону № 1961-IV, можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15, провадження № 14-176цс18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17, провадження № 14-95цс20, зазначено, що враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).
Таким чином, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Встановивши, що ОСОБА_3 на законних підставах керував на час ДТП 09 серпня 2022 року службовим транспортним засобом «Тойота Пріус» н/з НОМЕР_2 , який був забезпечений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності в СК «Омега», а також проведення оплати страховиком відповідача страхового відшкодування у межах лімітів на пошкоджений автомобіль позивачки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що відповідач має нести відповідальність в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди майну ОСОБА_1 та сумою виплаченого страхового відшкодування в розмірі 32 278,71 гривень.
При цьому, стягуючи на користь позивачів моральну шкоду у визначеному оскаржуваним рішенням суду розмірі, суд вірно виходив з наступного.
Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (не майнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4 визначено: за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, із якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. Тому положення ст. 1172 ЦКУ стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.
Встановивши наявність деліктних зобов'язань між позивачами та відповідачем, суд першої інстанції, врахувавши доведеність вимог позивачів про спричинення їм моральної шкоди та ступінь їх душевних страждань, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача моральної шкоди у визначеному судом розмірі.
При цьому судом першої інстанції застосовано положення ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно якої страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Розподіляючи між сторонами судові витрати, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що понесені позивачкою ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката підтверджуються договором від 13липня 2023 року № 90 про надання юридичних послуг, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Цепелєвим Ю.М., яким визначено вартість послуг адвоката за годину в сумі 1675 гривень, а також визначено розмір гонорару в сумі 15075 гривень за 9 годин роботи, актом виконаних робіт від 17 липня 2023 року на суму 15 075 гривень за ознайомлення з матеріалами справи, консультацію, складання та подання до суду позовної заяви, а також участь у судових засіданнях (підготовчому засіданні - 1 год. та в розгляді справи по суті - 1 год.).
Натомість, судом першої інстанції враховано, що розгляд справи відбувся без проведення підготовчого судового засідання, внаслідок чого витрати позивачки на правничу допомогу адвоката в сумі 1 675 гривень в цій частині не були підтверджені належним чином.
В іншій частині наведених витрат, враховуючи докази на їх підтвердження, з огляду правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги про відшкодування витрат позивачки на правничу допомогу підлягають задоволенню в сумі 13 400 гривень, оскільки вони пов'язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також при цьому були дотримані критерії розумності їх вартості, внаслідок чого суд не прийняв посилання представника відповідача про їх необґрунтованість та необхідність їх зменшення.
При цьому суд зауважив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція була викладена неодноразово Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 листопада 2021 року по справі № 922/449/21 та від 3 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині.
Доводи апелянта про недоведеність позивачкою розміру завданого їй матеріального збитку, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. При цьому колегія суддів погоджується з посиланням суду першої інстанції на ту обставину, що безпідставне посилання відповідача на те, що огляд пошкодженого автомобіля позивачки був проведений експертом у відсутність представника відповідача, оскільки дійсно при проведенні такого огляду був присутній працівник поліції Гуров А.О. (а.с. 35-38)
Також суд правомірно вважав зазначену дату складання висновку № 105/22 «07.08.2022» технічною помилкою, оскільки подія ДТП сталася 09 серпня 2022 року та у вказаному висновку мається посилання на те, що він був підготовлений судовим експертом за звернення позивачки 02 вересня 2022 року. (а.с. 12)
При цьому відповідач на спростування позовних вимог, зокрема щодо розміру матеріального збитку, ні суду першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надав належних та допустимих доказів.
Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів апеляційного суду перевірені та є такими, що не спростовують законність оскаржуваного рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно ст. 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 04 березня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста