"29" лютого 2024 р.
Справа №642/7588/23
Провадження №2/642/205/24
29 лютого 2024 року
м. Харків
Ленінський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Петрової Н.М.,
секретар судового засідання Кіора А.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
25 грудня 2023 року до Ленінського районного суду м.Харкова звернулась адвокат Дорошенко М.А., яка діє в інтересах позивача ТОВ «Цикл Фінанс» про стягнення заборгованості, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 у розмірі 138 191,05 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 99203,48 грн.; простроченої заборгованості по відсоткам - 152,29 грн.; простроченої заборгованості по комісії - 34 754,40 грн.; збитки по інфляції - 3510,12 грн.; 3 % річних - 570,76 грн.; заборгованість за кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019 у розмірі 76 772,24 грн., яка складається з: заборгованість по тілу кредиту - 42 307,13 грн., простроченої заборгованості по відсоткам - 32 724,75 грн., простроченої заборгованості по комісії - 00,00 грн., збитки по інфляції - 1496,95 грн., 3% річних - 243,41 грн.; судовий збір у розмірі 2 147,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 890,00 грн. Позовна заява с формована в системі «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.10.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 22037000199679, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування до 22.05.2025 (п. 1.2 Кредитного договору - 1).
05.07.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №26202000432145, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування до 01.07.2022 (п. 1.2 Кредитного договору - 2).
15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено Договір факторингу №15/12/2021, відповідно умов до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право Нового кредитора до Відповідача за Кредитними договорами.
Заборгованість за кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 становить 138 191,05 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 99203,48 грн.; простроченої заборгованості по відсоткам - 152,29 грн.; простроченої заборгованості по комісії - 34 754,40 грн.; збитки по інфляції - 3510,12 грн.; 3 % річних - 570,76 грн.
Заборгованість за кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019 становить 76 772,24 грн., яка складається з: заборгованість по тілу кредиту - 42 307,13 грн., простроченої заборгованості по відсоткам - 32 724,75 грн., простроченої заборгованості по комісії - 00,00 грн., збитки по інфляції - 1496,95 грн., 3% річних - 243,41 грн.
Вказані обставини вимусили позивача звернутися до суду з вищезазначеною позовною заявою.
27.12.2023 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.261).
Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про підтримання позовних вимог, не заперечувала проти розгляду справи в заочному порядку, просила провести судове засідання без участі позивача (зв.стор. а.с.5).
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, відповідно до вимог п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, в судове засідання не з'явився, в порушення ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч.2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 3 ст.131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно зі статтею 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
29.02.2024 ухвалою суду постановлено про заочний розгляд справи (а.с.267).
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Здійснюючи правосуддя (ч.1 ст.5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно п. 23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Пунктом другим частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено в пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 05.07.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено договір № 26202000432145 про встановлення кредитного ліміту у розмірі 49 999 грн., визначено проценту ставку 48 % річних, на прострочену заборгованість за Кредитом 56% річних. Розмір процентної ставки протягом пільгового періоду становить 0,01% річних (а.с.8)
22.10.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №22037000199679 на споживчі потреби. Сума кредиту становить 106 557,38 грн., визначено проценту ставку 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за Кредитом 56% річних, щомісячну комісію за обслуговування кредиту (а.с.9)
Після підписання Кредитних договорів відповідач власним підписом засвідчив факт взяття на себе відповідних зобов'язань, а саме повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та комісію, що передбачена Кредитним договором.
Відповідно до виписки по особистому рахунку відповідача вбачається, що АТ «Банк Кредит Дніпро» було перераховано кредитні кошти на особистий рахунок Боржника як це передбачено умовами Кредитного договору (а.с. 24-25).
Отже, при укладанні Кредитних договорів АТ «Банк Кредит Дніпро» виконав всі передбаченні умови договору, а саме ознайомив відповідача з умовами Кредитного договору, надав в тимчасове користування кредитні кошти в зазначеному розмірі зі сплатою певних відсотків за коритсування крдитними коштами.
15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено Договір факторингу №15/12/2021 (а.с.10-13).
Відповідно до витягів з Реєстру боржників до Договору факторингу №15/12/2021 від 15.12.2021 ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 22037000199679 від 22.10.2019 в загальному розмірі 134 110,17 грн., яка складається з: суми боргу по тілу кредиту у розмірі 99 203,48 грн; суми боргу по відсоткам 152,29 грн. та №26202000432145 від 05.07.2019 в загальному розмірі 75 031,88 грн., яка складається з: суми боргу по тілу кредиту у розмірі 42 307,13 грн; суми боргу по відсоткам 32 724, 75 грн.(а.с. 14-15).
Згідно розрахунку заборгованості за Кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019 загальна заборгованість складає 75 031,88 грн., яка складається з: суми боргу по тілу кредиту у розмірі 42 307,13 грн; суми боргу по відсоткам 32 724, 75 грн. (а.с. 16-18).
Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 загальна заборгованість складає 134 110,17 грн., яка складається з: суми боргу по тілу кредиту у розмірі 99 203,48 грн; суми боргу по відсоткам 152,29 грн. та комісії 34 754,4 грн. (а.с. 19-20).
Згідно довідки ТОВ «Цикл Фінанс» від 19.12.2023 загальна сума непогашеної заборгованості за Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 складає 134 110,17 грн.: сума боргу по тілу кредиту у розмірі 99 203,48 грн; сума боргу по відсоткам 152,29 грн. та комісія 34 754,4 грн. (а.с.21-23);
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 та за Кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019 ОСОБА_1 порушує взяті на себе зобов'язання.
Згідно з правовими висновками, наведеними в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
З виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що заборгованість за тілом кредиту перед позивачем станом на 19.12.2023 за Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 становить 99 203,48 грн., за Кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019 - 42 307,13 грн. (а.с.24-245).
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, наявні правові підстави для їх стягнення з відповідача в даному розмірі.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу.
На час розгляду справи судом, відповідачем не надано відомостей, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за Кредитними договорами у добровільному порядку.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного Кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, оскільки відповідач порушив зобов'язання, встановлені Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 та Кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019, докази своєчасної та повної оплати заборгованості за цими Договорами в матеріалах справи відсутні, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми процентів за користування кредитними коштами саме в такому розмірі, як розрахований позивачем, а саме: за Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 у розмірі 152,29 грн. та за Кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019 у розмірі 32 724,75 грн.
Щодо простроченої заборгованості по комісії у розмірі 34 754,40 грн. за Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019, суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов?язаної особи банку як обов?язкову умову надання банківських послуг.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).
Верховний суд у постанові від 27 січня 2021 року по справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов?язком банку, виконання такого обов?язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Оскільки надання кредиту - це обов?язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов?язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об?єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді щомісячної винагороди є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» яка була чинною на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов?язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі № 363/1834/17).
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, слід визначити, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому Позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит. Більш того, матеріали справи не містять і приблизного переліку послуг, які надаються банком. Тобто, відсутнє двостороннє належне погодження сплати комісії банку та визначення обсягу послуг банку, за яку є необхідність сплачувати комісію.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога щодо стягнення комісії з відповідача у розмірі 34 754,40 грн. за Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 є нікчемною та не може бути задоволена.
Щодо стягнення з відповідача штрафу збитків від інфляції у розмірі 3510,12 грн., 3% річних у розмірі 570,76 грн. за Кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 та збитків від інфляції у розмірі 1496,95 грн., 3 % річних у розмірі 243,41 грн. за Кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019 за період з 15.12.2021 по 23.02.2022, суд приходить до наступного висновку.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Суд врахувує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) міститься висновок про те, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань. Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, із невиконанням грошового зобов'язання.
В кредитному договорі №22037000199679 від 22.10.2019 та Кредитному договорі №26202000432145 від 05.07.2019 не зазначені штрафні санкції за порушення зобовязань.
Як випливає з кредитного договору №22037000199679 від 22.10.2019, строк кредитування визначено 60 місяців, з кінцевою датою повернення коштів 22 жовтня 2024 р. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України.
Що стосується договору про встановлення кредитного ліміту №26202000432145 від 05.07.2019, строк дії кредитного ліміту визначено - 12 місяців та за умовами договору продовжується на той же строк, доки не заявлено про його припинення.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі №757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі №438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договорів з ОСОБА_1 АТ «Банк Кредит Дніпро» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів, інфляційних нарахувань) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Крім того, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Встановити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Так, 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютою 2022 року строком на 30 діб та в подальшому неодноразово продовжено режим воєнного стану.
Станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13.05.2024.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов'язань може доводитися будь-якими доказами (постанова Верховного Суду у справі № 912 3323/20 від 21 липня 2021 року).
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідне яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)".
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону, ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 № 44(5), передбачено, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональгою ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідно до рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь ТОВ «Цикл Фінанс» штрафу в розмірі 814,17 грн. ( 3% річних у відповідності до ст.625 ЦК України за договором №22037000199679 від 22.10.2019 - 570,76 грн.; 3% річних у відповідності до ст.625 ЦК України за договором №26202000432145 від 05.07.2019 у розмірі 243,41 грн.), та збитків від інфляції у розмірі 3 510,12 грн. №22037000199679 від 22.10.2019 та 1496,95 грн. за договором №26202000432145 від 05.07.2019 у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу та дією воєнного стану в Україні.
Щодо витрат на правничу допомогу суд приходить до наступного висновку.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
Так, згідно наявного в матеріалах справи Договору №16/05 про надання правничої допомоги від 16.05.2023, між ТОВ «Цикл Фінанс» та адвокатом Дорошенко Мариною Анатоліївною було укладено Договір про надання правничої допомоги. Вартість послуг за надання правничої допомоги визначається сторонами у Додатку № 1 до цього Договору (а.с. 246-247).
Відповідно до Додатку №1 до договору про надання правничої допомоги, вартість 1 години роботи адвоката при наданні відповідної правничої допомоги визначена за домовленістю сторін, що становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати (а.с.248).
Згідно з розрахунком та акту виконаних робіт за надання адвокатом позивачу професійної правничої допомоги включені наступні послуги: - зустріч з представником ТОВ «Цикл Фінанс», консультація та ознайомлення з матеріалами справи; підготовка позовної заяви. Загальна сума понесених витрат за надані послуги адвоката становить 6 890,00 грн.(а.с. 10).
Відповідно до платіжної інструкції № 5701 від 20.12.2023 ТОВ «Цикл Фінанс» сплатило суму 6890,00 грн. адвокату Дорошенко М.А. за надання юридичних послуг згідно рахунку № 85 від 19.12.2023 (а.с.12).
Суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи, вважає, що витрати за надання правничої допомоги в розмірі 6890,00 грн. обгрунтовані та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У відповідності до положень ч.3 ст. 12 та ч.1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн. (а.с.11), який підлягає стягненню на його користь з відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76, 81, 82, 141, 211, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором №22037000199679 від 22.10.2019 у розмірі 99 355,77 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч триста п'ятдесят п'ять грн., 77 коп.), яка складається з: 99 203, 48 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 152,29 грн. - заборгованість по відсоткам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором №26202000432145 від 05.07.2019 у розмірі 75 031,88 грн. (сімдесят п'ять тисяч тридцять одна грн., 88 коп.), яка складається з: 42 307,13 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 32 724,75 грн. - заборгованість по відсоткам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 147,20 грн. (дві тисячі сто сорок сім грн., 20 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 890,00 грн. (шість тисяч вісімсот дев'яносто грн., 00 коп.).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», код ЄДРПОУ 43453613, місцезнаходження: 04112, м.Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8.
Представник позивача: адвокат Дорошенко Марина Анатоліївна, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю серії КС №10289/10 від 11.10.2021.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Повний текст рішення складено 05.03.2024.
Суддя Наталя ПЕТРОВА