04 березня 2024 р. справа № 400/5728/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 22.09.18 р. до 01.05.23 р. включно;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.18 р. до 01.05.23 р. включно в сумі 376 450,89 грн. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.95 р. № 100.
Обґрунтовуючи свої вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.18 р. № 280 позивача з 21.09.18 р. звільнено з військової служби у зв'язку з закінченням контракту. Проте при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. 02.05.23 р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.07.22 р. у справі № 400/3822/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.15 р. до 28.02.18 р. із застосуванням базового місяця січень 2008 р. у сумі 84 588,95 грн. Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 22.09.18 р. до 01.05.23 р.
Від відповідача надійшов відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що на відміну від спеціального законодавства, КЗпП не регулює питання проходження військової служби.
Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Позивач проходив військову службу з 04.11.13 р. до 21.09.18 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.18 р. № 280 позивача з 21.09.18 р. звільнено з військової служби у зв'язку з закінченням контракту.
Проте при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
26.10.21 р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.08.21 р. у справі № 400/3821/21 відповідачем виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 р. у сумі 3 678,79 грн., що підтверджується повідомленням про находження коштів.
02.05.23 р. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.07.22 р. у справі № 400/3822/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.15 р. до 28.02.18 р. із застосуванням базового місяця січень 2008 р. в сумі 84 588,95 грн.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 22.09.18 р. до 01.05.23 р.
Через бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 22.09.18 р. до 01.05.23 р. включно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ч. 1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 р. № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З матеріалів справи вбачається, що рішеннями Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.08.21 р. у справі № 400/3821/21 та від 08.07.22 р. у справі № 400/3822/21, встановлено, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок.
Кошти за вказаними судовими рішеннями у сумі 3 678,79 грн. та 84 588,95 грн. були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 26.10.21 р. та 02.05.23 р. відповідно, що підтверджено матеріалами справи, тобто, остаточний розрахунок відповідачем з позивачем проведено 02.05.23 р.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.19 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У своїй постанові від 29 січня 2024 р. у справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 р.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19 липня 2022 р. стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 р. і після цього.
Період до 19 липня 2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 р. у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 р. у справі № 560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29 січня 2024 р. у справі № 560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 22.09.18 р. до 18.07.22 р. та з 19.07.22 р. до 01.05.23 р. включно.
Згідно з довідкою про грошове забезпечення позивача за період з 01.12.15 р. до 21.09.18 р., грошове забезпечення позивача за останні два місяці складає 8 003,16 грн. за липень 2018 р., 8 003,16 грн. за серпень 2018 р. Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 258,17 грн. (8 003,16 + 8 003,16)/62 (липень 2018 р. та серпень 2018 р.). Відтак, середній заробіток за час затримки з 22.09.18 р. до 18.07.22 р. складає 360 405,32 грн. (1396 днів х 258,17 грн.).
У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу відповідно до картки особового рахунку про виплачене грошове забезпечення склав 101 873,11 грн., з яких:
- виплачено у добровільному порядку у вересні 2018 р. відповідно до довідки про грошове забезпечення - 13 605,37 грн.;
- індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішень суду - 84 588,95 грн. (83,03%);
- грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 р. виплачена на виконання рішень суду 3 678,79 грн. (3,61%).
З урахуванням невиплачених позивачу сум індексації грошового забезпечення та за невикористані дні відпустки (88 267,74 грн.), до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 101 873,11 грн. (13 605,37 грн. + 88 267,74 грн).
Отже, сума виплаченої із затримкою індексації грошового забезпечення та за невикористані дні відпустки складає 86,64% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((88 267,74 грн. / 101 873,11 грн.) х 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 22.09.18 р. до 18.07.22 р.) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 360 405,32 грн х 86,64% (83,03% + 3,61%) = 312 255,17 грн.
Період стягнення з 19.07.22 р. до 01.05.23 р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 19.07.22 р. до 19.01.23 р.) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 47 761,45 грн (258,17 грн. х 185).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин в цій справі та правової позиції Верховного Суду щодо співмірності, суд вважає, що позивач частково довів позовні вимоги в розмірі 360 016,62 грн., а саме за період з 22.09.18 р. до 18.07.22 р. - 312 255,17 грн. та за період з 19.07.22 р. до 19.01.23 р. - 47 761,45 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку з 22.09.18 р. до 19.01.23 р.
3. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.18 р. до 19.01.23 р. в розмірі 360 016,62 грн. (триста шістдесят тисяч шістнадцять гривень шістдесят дві копійки).
4. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 20.01.23 р. до 01.05.23 р. включно, зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.23 до 01.05.23 р. та в сумі 376 450,89 грн., відмовити.
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз