Іменем України
04 березня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/4/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом адвоката Трофімова Руслана Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
01 січня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Трофімова Руслана Валерійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021);
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у розмірі 94805,99 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділення сил підтримки військової частини НОМЕР_1 .
Позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2021 № 32 позивач виключений із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 02.02.2021.
Позивач вважає, що при звільненні з військової служби з ним не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення (виплати грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/774/23 від 22.09.2023 зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 26.05.2020 та з 05.11.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 01.02.2021, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 - 2021 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач зазначає, що виплату зазначених коштів у розмірі 12402,64 грн відповідач здійснив лише 25.12.2023.
На думку позивача, оскільки остаточний розрахунок з ним було проведено виплатою грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - 25.12.2023, то даний факт засвідчує, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку з позивачем в день його виключення зі списків особового складу частини, 01.02.2021.
Ухвалою суду від 08 січня 2024 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 01 лютого 2024 року повторно витребувано від відповідача додаткові докази.
Від ВЧ НОМЕР_1 12 лютого 2024 року надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2021 № 32 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідач зазначив, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 вносить зміни до Постанови КМУ та впливає на права та інтереси необмеженої кількості осіб (всіх осіб, на яких поширюється дія цього акта), включно з відповідачем по даній справі.
Відповідач зазначає, що не є учасником справи № 826/6453/18, не був належним чином у встановлений законом порядку повідомлений про дане рішення суду.
Відповідач вважає, що нараховував та виплачував грошове забезпечення позивачу відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідно до довідки від 31 січня 2024 року № 1/87 зараховано 25.12.2023 на картковий рахунок Ощадбанку позивача на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 по справі № 360/774/23 перераховано грошові кошти.
Відповідач вказує, що для виплат при звільненні він замовляє кошти для виплати у розпорядника бюджетних коштів та виплачує при їх надходженні відповідачу.
З посиланням на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 640/16224/19, відповідач зазначає, що для визнання бездіяльності протиправною необхідно з'ясувати конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактичне не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Встановлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийнятої ними рішень та вчинення дій.
З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов такого.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями паспорту громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, витягами з наказів ВЧ НОМЕР_1 від 23.08.2019 № 249, від 01.02.2021 № 32.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2021 № 32 майора ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення сил підтримки, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 11.01.2021 № 8 у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), наказано вважати, що справи та посаду здав та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 01 лютого 2021 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. З продовольчого забезпечення виключено з 02 лютого 2021 року. Відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, рішення Міністра оборони України від 14.01.2020 № 248/291, наказано виплатити: - грошову допомогу у разі звільнення у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік, за 02 роки; - щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період по 01 лютого 2021 року 41% від посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років посадового окладу за період по 01 лютого 2021 року. Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік, передбачену наказом МО України від 07.06.2018 № 260. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, передбачена наказом МО України від 07.06.2018 № 260, не виплачена. Щорічна основна відпустка за 2020 рік не використана, виплатити грошову компенсацію за 32 доби невикористаної відпустки за 2020 рік. Щорічна основна відпустка за 2021 рік не використана, виплатити грошову компенсацію за 04 доби невикористаної відпустки за 2021 рік. Виплатити компенсацію за 14 діб невикористаної додаткової відпустки за 2021 рік, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23, яке набрало законної сили 24.10.2023, задоволено частково позов адвоката Трофімова Руслана Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 26 травня 2020 року та з 05 листопада 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 26 травня 2020 року та з 05 листопада 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення у період з 01 січня 2021 року по 01 лютого 2021 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2021 роки та додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2021 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23 позивачу 25.12.2023 зараховано на картковий рахунок Ощадбанку, згідно з рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 по справі 360/774/23: перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за період 29.01.2020 - 26.05.2020 та 05.11.2020 - 31.12.2020 у сумі 5341,23 грн; перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за період 01.01.2021 - 01.02.2021 у сумі 1479,26 грн; перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 у сумі 345,23 грн; перерахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2021 роки та додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 у сумі 2380,42 грн; перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 у сумі 1428,25 грн; перерахунок одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 у сумі 1428,25 грн, що підтверджено інформацією, зазначено в довідці від 31 січня 2024 року № 1/87.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232 визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008 в редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Абзацом першим пункту 242 підрозділу «Порядок звільнення» розділу ХІІ «Звільнення з військової служби» Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 в редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби).
Пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 4 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавку за вислугу років;
підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;
надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;
доплати за науковий ступінь та за вчене звання;
премію;
морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;
одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;
інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Абзацами другим, третім пункту 7 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Абзацами другим-п'ятим пункту 8 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту (абзац сьомий пункту 1 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260).
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2021 № 32 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 01 лютого 2021 року.
Враховуючи, що 01 лютого 2021 року вважається днем звільнення позивача, цей день був останнім днем виконання відповідачем обов'язку провести розрахунок з позивачем, отже у цей день відповідач ще не може вважатися таким, що прострочив виконання цього обов'язку.
Таким, що прострочив виконання вказаного обов'язку, відповідач є лише з наступного дня після звільнення позивача, тобто з 02.02.2021.
Повний розрахунок з позивачем проведено 25.12.2023, а тому середній заробіток за час затримки має бути нарахований та виплачений по 24.12.2023 включно.
Затримка розрахунку при звільненні становить 1055 календарних днів.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивачу 25 грудня 2023 року сплачено перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за період 29.01.2020 - 26.05.2020 та 05.11.2020 - 31.12.2020 у сумі 5341,23 грн; перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за період 01.01.2021 - 01.02.2021 у сумі 1479,26 грн; перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 у сумі 345,23 грн; перерахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2021 роки та додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 у сумі 2380,42 грн; перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 у сумі 1428,25 грн; перерахунок одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 у сумі 1428,25 грн, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року у справі № 360/774/23.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1153/2008 та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Нерозповсюдження на військовослужбовців Збройних сил України норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 Про захист заробітної плати, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України:
в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);
у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, починаючи з 19 липня 2022 року відбулися зміни у трудовому законодавстві України, відповідно до яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).
Згідно з підпунктом л пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Абзацами третім-п'ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 260, реченням другим абзацу другого пункту 7 розділу І «Загальні положення» якого визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260:
грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні (абзац перший);
до розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду, з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення (абзац другий);
одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються (абзац третій).
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що:
згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, військовослужбовцям Збройних Сил України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;
нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середньої заробітної плати;
до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 24 серпня 2023 року № 1/969 грошове забезпечення ОСОБА_1 складало: за грудень 2020 року (31 доба) - 16237,58 грн; за січень 2021 року (31 доба) - 16237,58 грн; середньомісячний розмір грошового забезпечення за 2 місяці - 16237,58 грн; середньоденний розмір грошового забезпечення за 2 місяці - 523,79 грн.
День відрахування позивача з усіх видів забезпечення 01.02.2021 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року (6 місяців), складає з 02.02.2021 по 01.08.2021 та становить 181 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 94805,99 грн (середньоденне грошове забезпечення 523,79 грн х 181 календарних днів).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії (C.G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період не може бути більшим за 6 місяців.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 03 січня 2024 року № 1/13 про виплату грошового забезпечення позивачу при звільненні виплачено грошове забезпечення у розмірі 88212,62 грн (нараховано всього - 88875,97 грн, утримано військовий збір в сумі - 663,35 грн).
У цій справі загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при виключенні зі списків особового складу, складає 100615,26 грн, з яких:
1) 88212,62 грн, виплачене грошове забезпечення при звільненні;
2) 5341,23 грн - перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за період 29.01.2020 - 26.05.2020 та 05.11.2020 - 31.12.2020, виплачений 25.12.2023 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23;
3) 1479,26 грн - перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за період 01.01.2021 - 01.02.2021, виплачений 25.12.2023 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23;
4) 345,23 грн - перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, виплачений 25.12.2023 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23;
5) 2380,42 грн - перерахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020-2021 роки та додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021, виплачений 25.12.2023 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23;
6) 1428,25 грн - перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021, виплачений 25.12.2023 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23;
7) 1428,25 грн - перерахунок одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021, виплачений 25.12.2023 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23.
Невиплачені позивачу при звільненні, а виплачені 25.12.2023 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 360/774/23 суми перерахунків становлять всього - 12402,64 грн.
Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 12402,64 / 100615,26 х 100% = 12,13%.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням істотності частки 12,13%, має складати: 11499,97 ((середнє грошове забезпечення за період з 02 лютого 2021 року по 01 серпня 2021 року у розмірі 94805,99 грн х 12,13%) / 100%).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, має бути виплачено позивачу у розмірі 11499,97 грн, з урахуванням пропорційності.
Що стосується обраного представником позивача способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2021 по 01.08.2021 в сумі 11499,97 грн.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити через неналежність обраного представником позивача способу судового захисту та його невідповідність об'єкту порушеного права.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, збір становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3028,00 грн.
В позовній заяві заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру при цьому одна вимога має похідний характер.
Позовна заява до суду надійшла 01 січня 2024 року.
Відтак, позивач за подання даної позовної заяви мав сплатити судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у розмірі 968,96 грн (968,96 грн (1211,20 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024) х коефіцієнт 0,8) (за позовні вимоги немайнового характеру).
Вказане свідчить, що позивачем сплачений судовий збір в більшому розміні, ніж встановлено законом на 104,64 грн.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Одночасно суд роз'яснює позивачу право звернутися до суду із заявою про повернення надміру сплаченого ним судового збору в сумі 104,64 грн.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Трофімова Руслана Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2021 року по 01 серпня 2021 року в сумі 11499,97 грн (одинадцять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять грн 97 коп.) з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова