16 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/2402/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Вронська Г.О.,
за участю секретаря судового засідання Омельчук А.В.,
за участю представників сторін:
позивача - Рудницького Ю.І.,
відповідача - Тютюніка О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіс"
на рішення Господарського суду Львівської області
(суддя - Кітаєва С.Б.)
від 19.05.2023,
додаткове рішення Господарського суду Львівської області
(суддя - Кітаєва С.Б.)
від 01.06.2023,
постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Бонк Т.Б., судді - Бойко С.М., Якімець Г.Г.)
від 05.09.2023
та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Бонк Т.Б., судді - Бойко С.М., Якімець Г.Г.)
від 19.09.2023
у справі за позовом Спільного підприємства "Київ-Захід" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіс"
про зобов'язання провести державну реєстрацію змін до статуту ТОВ "Гравіс" у зв'язку із виходом СП "Київ-Захід" із складу учасників товариства, та стягнення вартості частини майна, пропорційної частці у статутному капіталі товариства.
Короткий зміст позовних вимог, суть спору
1. 22 листопада 2017 року Спільне підприємство "Київ-Захід" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство) подало до суду позов проти Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіс" (далі - Товариство). Позивач просив суд:
- зобов'язати Товариство провести державну реєстрацію змін до установчих документів щодо його виходу зі складу учасників Товариства;
- стягнути з Товариства вартість частини майна в розмірі 50% дійсної (ринкової) вартості майна у зв'язку з виходом станом на 25.10.2016.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він був співзасновником Товариства і мав 50% частки в його статутному капіталі. У 2016 році позивач прийняв рішення вийти з Товариства, про що повідомив шляхом направлення заяви та рішення загальних зборів, оформленого протоколом № 17 від 25.10.2016, справжність підписів на якому посвідчено нотаріально. Однак Товариство не оформило вихід позивача зі складу учасників шляхом проведення відповідної державної реєстрації змін до установчих документів, не здійснило виплату вартості частини майна Товариства пропорційно частці у статутному капіталі Товариства, ухилилось від вирішення проведення розрахунку з позивачем, в тому числі проведення незалежної експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості майна.
3. 29 листопад 2022 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача 51 106 500,00 грн основного боргу, 34 687 074,47 грн інфляційних втрат та 7 808 793,16 грн 3% річних, що нараховані за період з 26 жовтня 2017 року по 28 листопада 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. На загальних зборах засновників Товариства, що відбулися 5 січня 2009 року, було схвалено статут Товариства, який згодом, 18 січня 2009 року, пройшов державну реєстрацію.
5. Засновниками Товариства були ОСОБА_1 та позивач з часткою у статутному фонді у розмірі 50% кожен. Статутний фонд Товариства становить 3 467 548,00 грн.
6. Згідно зі статутом ОСОБА_1 вніс до статутного фонду грошові кошти в сумі 1 623 626,00 грн та майно на суму 110 148,00 грн, зокрема: магазин №5, АДРЕСА_1 ; магазин №16, АДРЕСА_2 ; адмінкорпус, АДРЕСА_3 ; гаражі автомобільні з адмінкорпусом, АДРЕСА_3; землі під приміщеннями адмінкорпусу, АДРЕСА_3 ; склад-холодильник, АДРЕСА_4; склад №1 "Продтоварів", АДРЕСА_4; цех безалкогольних напоїв, АДРЕСА_4.
7. Позивач вніс до статутного фонду Товариства грошові кошти в сумі 1 733 774 грн (пункт 5.5, 5.6 статуту).
8. При виході з підприємства засновнику повертається вартість майна у грошовій або натуральній формі, а також належна частина прибутку, який отримало підприємство на момент цього виходу. Загальні збори засновників вирішують питання про порядок і форму повернення. Виплата прибутку і дивідендів здійснюється після затвердження квартального звіту, у якому засновник вийшов з підприємства, і у термін до 12 місяців з дня виходу (пункти 8.2, 8.3 статті 8 "Оплата вартості майна при виході з підприємства засновника" статуту Товариства).
9. На зборах 25 жовтня 2016 року учасники Підприємства вирішили, що Підприємство вийде зі складу засновників Товариства і звернеться з вимогою до Товариства про проведення розрахунку у зв'язку з виходом з числа засновників на підставі дійсної (ринкової) вартості майна Товариства (необоротних та оборотних активів), за участю незалежної експертної установи (експерта).
10. Протокол № 17 цих зборів був підписаний трьома учасниками Підприємства та засвідчений печаткою.
11. 25 жовтня 2016 року державний нотаріус Червоноградської державної нотаріальної контори Зайцев М.В. посвідчив справжність підписів учасників Підприємства на протоколі № 17, що зареєстровано в реєстрі за №1-934, 1-935, 1-936.
12. У цей же день позивач відправив лист № 302 до загальних зборів засновників (учасників) Товариства, його засновнику та директору ОСОБА_1 , до якого було додане нотаріально посвідчене рішення загальних зборів від 25 жовтня 2016 року (протокол №17) про вихід із засновників Товариства.
13. У цьому листі позивач просив розглянути та ухвалити рішення про негайне проведення незалежної експертної оцінки всього майна Товариства (оборотних та необоротних активів) для оплати його дійсної (ринкової) вартості пропорційно до частки Підприємства у статутному капіталі Товариства.
14. Він запропонував здійснити це у спосіб та строки, що передбачені статтею 88 ГК України, пунктом 3 частини першої статті 116, статтею 148 ЦК України, статтями 10, 54 Закону України "Про господарські товариства", пунктами 4.19, 4.20 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25 лютого 2016 року №4.
15. Позивач також просив надіслати йому копію висновку експерта про визначення дійсної (ринкової) вартості майна Товариства та балансу, складеного на дату виходу.
16. Лист підписав директор позивача ОСОБА_2, завіривши підпис печаткою Підприємства.
17. Відповідач отримав лист, що підтверджує особистий підпис головного бухгалтера ОСОБА_3, що засвідчений печаткою Товариства; фіскальний чек УДППЗ "Укрпошта" про направлення 25 жовтня 2016 року цінного листа (штрих-код 8011000515389) та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення директору Товариства за адресою (пр. Шевченка, б.16а, Червоноград, Львівська обл., 80100), а також опис вкладення (протокол загальних зборів засновників СП "Київ-Захід" у формі ТзОВ та супровідний лист) у цінний лист від 25 жовтня 2016 року.
18. Надалі у листі №31 від 01 лютого 2017 року позивач знову вимагав від Товариства вчинити дії щодо проведення зборів засновників, внесення змін до установчих документів та їх державної реєстрації, проведення експертної оцінки всього майна товариства з метою здійснення для виплати дійсної (ринкової) його вартості пропорційно до його частки у статутному капіталі Товариства відповідно до вимог Закону України "Про господарські товариства".
19. Цей лист відповідач отримав 01 лютого 2017 року, що засвідчено письмовим записом на примірнику цього листа. Також підтвердженням є рекомендоване повідомлення про вручення директору Товариства ОСОБА_1 поштового відправлення.
20. У листі від 03 лютого 2017 № 9) Товариство повідомило, що:
- генеральний директор ініціює проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства 6 березня 2017 року;
- у зв'язку з вимогою щодо проведення розрахунків у зв'язку із виходом позивача з числа учасників Товариства, керівництво проводить роботу щодо залучення незалежного експерта для оцінки дійсної (ринкової) вартості майна Товариства.
- після оцінки активів та зобов'язань Товариства буде здійснена виплата вартості частини майна в порядку та строки, встановлені законодавством.
21. До листа було додано повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників Товариства 6 березня 2017 року з порядком денним про вихід позивача з числа учасників Товариства та про внесення змін до статуту Товариства шляхом викладення його в новій редакції.
22. У листі №36 від 08 лютого 2017 року позивач вимагав внести зміни до питань порядку денного зборів, зокрема, під номером 2 розглянути таке питання: "Розгляд заяви СП "Київ-Захід" у формі ТзОВ про вихід зі складу засновників (учасників) Товариства та визначення порядку, умов і форми проведення розрахунків з ним та погодження кандидатури незалежного експерта, який на вимогу СП "Київ-Захід" у формі ТзОВ буде здійснювати оцінку дійсної (ринкової) вартості необоротних і оборотних активів товариства та його зобов'язань для обчислення вартості частини майна, що належить до сплати СП "Київ-Захід" у формі ТзОВ". Цей лист отримала особисто головний бухгалтер Товариства.
23. 06 березня 2017 загальні збори учасників Товариства не відбулись через неявку ОСОБА_1 .
24. Для визначення реальної ринкової вартості активів Товариства, суд у межах справи №914/2402/17 ухвалою від 11 квітня 2018 року призначив проведення судової експертизи. Згодом, 7 грудня 2020 року, Господарський суд Львівської області вирішив здійснити повторну судову експертизу. Пізніше, 29 липня 2021 року, суд постановив направити матеріали справи №914/2402/17 до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для складення єдиного (спільного) висновку комплексної судової експертизи на основі аналізу попередніх експертиз, проведених згідно з рішеннями суду від 11 квітня 2018 року та 7 грудня 2020 року.
25. На дослідження представлено наступні документи із даними щодо визначення показників ринкової вартості об'єктів майна Товариства станом на 25 жовтня 2016 року, використання яких передбачено ухвалою суду від 29 липня 2021 року, а саме:
-висновок експерта №2514-2523 від 18.11.2019 за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи (т. 8 а. с. 104-118);
-висновок експерта №560/561/562/563/564/565 від 21.05.2021 за результатами проведеної додаткової судової транспортно-товарознавчої експертизи (т. 9, а. с. 194- 230);
-висновок експерта №1691/1692/1693/1694/1695 від 28.05.2021 за результатами проведення повторної судової оціночно-земельної експертизи (т. 10, а.с. 5-20);
-висновок експерта №8309-8311 від 30.06.2021 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи (т. 10, а.с. 28-44);
-висновок експерта №406/1677-1690 від 01.07.2021 за результатами повторної оціночно-будівельної експертизи (т. 10, а.с.64-89);
-висновок експерта №8312-8313 від 02.07.2021 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи (т. 10, а.с. 47-60).
26. На основі експертного висновку №3600 від 29 квітня 2022 року, складеного за результатами проведення комплексної судової експертизи, визначено, що загальна вартість активів Товариства на момент 25 жовтня 2016 року, яка має бути розділена між учасниками з урахуванням ринкових цін на нерухомі та інші активи (за даними з оціночної будівельної, земельної, товарознавчої, автотоварознавчої та транспортно-товарознавчої експертиз), складає 102213000,00 грн. Сума, що відповідає 50% частці в статутному капіталі Товариства і має бути виплачена учаснику при його виході, враховуючи реальну вартість усіх активів, зобов'язань та прибутку Товариства, становить 51106500 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
27. Господарський суд Львівської області рішенням від 19.05.2023 частково задовольнив позов, стягнув з відповідача на користь позивача 51 106 500,00 грн основного боргу, 31 835 820,24 грн інфляційних втрат, 742 234,40 грн 3% річних, 838 313,80 грн судового збору, 356 034,14 грн витрат на проведення судових експертиз. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
28. Суд підтвердив право позивача вийти з Товариства та вимагати виплати у сумі 51 106 500,00 грн за свою частку в статутному капіталі, вартість якої було визначено відповідно до висновку судово-економічної експертизи експерта від 29.04.2022 №3600.
29. Суд виснував, що виплату позивач зобов'язаний був здійснити до 25 жовтня 2017 року, оскільки стаття 54 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначала строки проведення виплати - до дванадцяти місяців з дня виходу, а днем виходу є 25 жовтня 2016 року - дата подання заяви.
30. Суд зробив перерахунок інфляційних втрат до 31 835 820,24 грн, а також зменшив розмір 3% річних із заявлених 7 808 793,16 грн до 742 234,40 грн, керуючись статтями 551 ЦК України та 233 ГК України та дотримуючись принципів справедливості та балансу інтересів сторін.
31. Суд відмовив у задоволенні вимоги про зобов'язання Товариства провести державну реєстрацію змін у зв'язку із виходом позивача із складу учасників, оскільки така вимога є неналежним та неефективним способом захисту порушеного права. Після подання позову змінилось законодавство, учасник товариства мав право встановлювати фактичні обставини свого виходу з товариства у спорі з товариством про виконання обов'язків, пов'язаних з таким виходом, спростовуючи дані, внесені до ЄДР.
32. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2023 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з відповідача 241 832,70 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
33. 05.09.2023 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою:
- апеляційну скаргу Товариства залишив без задоволення;
- апеляційну скаргу Підприємства задовольнив частково;
- скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 7 066 558,76 грн 3% річних та інфляційних втрат у сумі 2 851'254,23 грн. У цій частині прийняв нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задовольнив повністю;
- виклав пункт резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіс" на користь Спільного підприємства "Київ-Захід" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 51 106 500,00 грн основного боргу, 34 687 074,47 грн інфляційних втрат, 7 808 793,16 грн 3% річних, 868 350,03 грн судового збору та 360 790,60 грн витрат на проведення судових експертиз";
- стягнув з Товариства на користь Підприємства 227 176,80 грн судового збору за перегляд рішення апеляційним судом;
- додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2023 залишив без змін.
34. Суд апеляційної інстанції, зокрема, дійшов таких висновків:
- наслідком подання учасником товариства заяви про вихід з нього є припинення корпоративних відносин з товариством та отримання права на виплату вартості частини майна, пропорційно частці такого учасника у статутному капіталі товариства;
- позивач має право на отримання вартості своєї частки на основі реальної (ринкової) вартості майна Товариства, обчисленої на дату подання учасником заяви про вихід з Товариства;
- відповідач мав виплатити позивачу відповідну вартість його частки до 25.10.2017;
- аргументи відповідача, що мінімальною можливою розрахунковою датою виходу позивача з товариства мало б бути 26.01.2017, є помилковими.
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/7674/18 вказала, що за змістом частини першої статі 148 ЦК України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" станом на час виникнення спірних правовідносин учасник товариства (безвідносно до розміру належної йому частки в статутному капіталі товариства) мав право вийти з товариства у будь-який строк незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Підставою припинення участі в господарському товаристві має бути юридичний факт подання учасником заяви про вихід з товариства, моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку;
- за практикою Верховного Суду учасник, який вийшов зі складу товариства, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми па підставі статті 625 ЦК України;
- суд першої інстанції визначив суму інфляційних втрат без жодного мотивування (зазначення відповідних розрахунків). Суд апеляційної інстанції перевірив проведений позивачем розрахунок і встановив, що він є арифметично правильним, тому стягненню з відповідача підлягають 34 687 074,47 грн;
- місцевий господарський суд неправильно зменшив розмір 3 % річних, керуючись висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. У цій справі Велика Палата Верховного Суду виснувала про можливість зменшення відсотків річних з огляду на конкретні обставини справи, а саме: встановлення такої процентної ставки на рівні 40 %та 96 %, та її невідповідності принципу справедливості. Тоді як у справі № 914/2402/17 застосована стандартна ставка в 3% річних, що встановлена у статті 625 ЦК України, і це не є порушенням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
35. 19 вересня 2023 року Західний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, згідно з якою стягнув з Товариства на користь Підприємства 27 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
36. 25 вересня 2023 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
37. 17 жовтня 2023 року відповідач подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
38. Скаржник визначив підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
39. Скаржник стверджує:
- суди неправильно застосували норми частини першої статті 148 ЦК України та статті 54 Закону України "Про господарські товариства", дійшовши помилкового висновку щодо дати виходу позивача зі складу Товариства та моменту виникнення права на виплати належної йому частки без врахування висновків щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18 (пункт 6.15 постанови), від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 (пункт 6.4 постанови), від 28.02.2018 у справі № 910/21160/16, щодо встановлення моменту виходу учасника з товариства. Позивач звернувся з позовом передчасно, оскільки станом на 14.11.2017 - на момент звернення до суду не сплинув 12-ти місячний строк для проведення виплати, пов'язаної з виходом, тому право позивача не було порушено. Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 912/2438/20, якими керувався суд апеляційної інстанції, не підлягають врахуванню (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);
- суди порушили норму частини четвертої статті 75 ГПК України, не врахувавши преюдиційні обставини, встановлені в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 17.10.2017 у справі №459/892/17 та ухвалі Червоноградського міського суду Львівської області від 30.08.2017 у справі № 459/1525/17, щодо дослідження листа-заяви про вихід зі складу учасників Товариства (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України);
- суди не дотримались вимог другої частини статті 118 ГПК України, оскільки суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача та залишив без розгляду експертні висновки, не постановивши відповідної ухвали, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано не брав до уваги цей аргумент відповідача (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України);
- суди прийняли висновок експерта № 406/1677-1690 від 01.07.2021, який не відповідає правильному визначенню загальної вартості майна Товариства, тому є недопустимим доказом, чим порушили норми статей 77, 86, 236 ГПК України (пункт 4 частини другої статті 287, пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
40. Скаржник також вказує на порушення судами норм статей 129, 221, 244 ГПК України щодо ухвалення додаткових судових рішень, стверджуючи, що оскільки вони є похідними від основних судових рішень та їх невід'ємною складовою частиною, тому й підстави касаційного оскарження мають загальний характер, як і для основних судових рішень.
41. Відповідач у додаткових поясненнях, поданих 18.12.2023 за пропозицією Верховного Суду, вказав, що:
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду;
- суд апеляційної інстанції при розгляді справи помилково керувався не правовими позиціями, сформованими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі №910/7674/18, від 24.04.2018 у справі №925/1165/14, а вибірково висновками колегії суддів Верховного Суду у постанові від 18.08.2022 у справі №912/2438/20 з нетотожними спором та обставинами;
- у справі №912/2438/20 товариство не заперечувало вихід учасника і не оспорювало виникнення у нього зобов'язань перед ним, пов'язаних з таким виходом, а оскаржувало рішення судів попередніх інстанцій, щодо оцінки ринкової вартості, оскільки вважало, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення повторної судової комплексної оціночно-будівельної, оціночно-земельної, товарознавчої та економічної експертизи;
- зміст сформованих висновків у постанові у справі №912/2438/20 підтверджує позицію скаржника щодо темпорального розрахунку строку виконання зобов'язань перед учасником, що вийшов з товариства та самої природи зобов'язань, що виникають у товариства перед ним у зв'язку з таким виходом;
- суди у справі № 912/2438/20 посилалися на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у постанові від 24.04.2018 у справі №925/1165/14 в аспекті оцінки майна товариства (пункт 5.9 постанови у справі №912/2438/20), а не моменту та дати виходу учасника;
- у справі, що розглядається, суди повністю проігнорували положення пунктів 6.2 - 6.3 цієї ж постанови у справі №925/1165/14;
- суди, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/7674/18 та №925/1165/14, виокремили з загального контексту окремі пункти
цих постанов (пункт 6.14 та пункт 6.4 відповідно), проте при вирішенні спору потрібно було керуватись пунктом 6.15 та пунктом 6.2 відповідно. Висновки у постанові від 18.08.2022 у справі №912/2438/20 зроблені у тотожному спорі та з відмінними обставинами справи, а тому врахуванню - не підлягають.
Позиція позивача
42. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
43. Позивач у додаткових поясненнях, поданих 18.12.2023 за пропозицією Верховного Суду, вказав, що:
- Верховний Суд у справах № 912/2438/20, 910/7674/18 та № 912/2438/20 чітко сформулював правову позицію про те, що датою виходу учасника з товариства з обмеженою відповідальністю є дата подання ним відповідної заяви, а саме суб'єктивне цивільне право учасника товариства вийти з нього є таким, що не може обмежуватися діями, бездіяльністю чи рішеннями інших осіб. Будь-які дії, які є методом правового оформлення та вибором способу виходу учасника товариства мають свій відлік саме з дати подання заяви в порядку одностороннього волевиявлення про це самого учасника товариства, який заявив про свій намір вийти з нього;
- призначення повторної експертизи є правом, а не обов'язком суду, яке (право) він реалізує в межах власних повноважень, з урахуванням обставин справи і зібраних у ній доказів. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.10.2021 у справі №912/1583/18.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
44. Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевірив правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
45. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
46. Статтями 116 ЦК України та 10 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства.
47. Частинами першою та другою статті 148 ЦК України було встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
48. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18 (провадження № 12-112гс19):
- за змістом частини першої статті 148 ЦК України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" станом на час виникнення спірних правовідносин учасник товариства (безвідносно до розміру належної йому частки в статутному капіталі товариства) мав право вийти з товариства у будь-який строк незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Підставою припинення участі в господарському товаристві міг бути юридичний факт подання учасником заяви про вихід з товариства (пункт 6.8);
- реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов'язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству (пункт 6.9);
- право на вихід з товариства у відповідний період було законодавчо врегульовано як безумовне суб'єктивне право учасника, яке не залежало від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого мала наслідком припинення участі в товаристві (пункт 6.10);
- моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку (пункт 6.14);
- щодо строків, наведених у статті 148 ЦК України, то вони мають значення для визначення моменту, коли в товариства настає строк виконання перед особою, яка вийшла з товариства, своїх обов'язків, пов'язаних з таким виходом (пункт 6.15).
49. У цій справі № 910/7674/18 колегія суддів Касаційного господарського суду, яка передавала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в ухвалі від 03 липня 2019 року, обґрунтовуючи мотиви відступу від висновку щодо застосування ч.1 ст.148 ЦК України (чинної на час виникнення спірних правовідносин, що склались між сторонами у справі) у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України у справі №12/198 (№3-12гс11), мотивувала це так:
"Проаналізувавши зміст цієї статті, колегія суддів вважає, що право виходу учасника з товариства є його безумовним правом, яке не може бути будь-ким обмежене або залежати від прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення. Водночас, у ч.1 ст.148 ЦК України встановлено умову для виходу учасника, а саме, про свій вихід учасник повинен попередити товариство не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
Тобто, встановлюючи момент виходу учасника з товариства, слід враховувати, що таким моментом є дата спливу строку, передбаченого статутом товариства або частиною першою статті 148 ЦК України, або інша дата, зазначена у заяві учасника, якщо така дата визначена з дотриманням вимог цієї норми Цивільного кодексу України".
50. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18 (провадження № 12-112гс19) не підтримала надане колегією суддів тлумачення змісту норми частини першої статті 148 ЦК України, і не знайшла підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 14.03.2011, про те, що моментом виходу з товариства є дата подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства.
51. Суди встановили, що позивач прийняв рішення про вихід з Товариства 25.10.2016, і у цей же день відправив лист № 302 до загальних зборів засновників (учасників) Товариства, його засновнику та директору ОСОБА_1 , до якого було додане нотаріально посвідчене рішення загальних зборів від 25.10.2016 (протокол №17) про вихід із числа засновників Товариства.
52. Отже, висновок судів, що моментом виходу позивача з Товариства є 25.10.2016 відповідає вищенаведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладено у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18 (провадження № 12-112гс19).
53. З цих підстав, відхиляються аргументи скаржника, що датою виходу позивача зі складу Товариства має бути 26.01.2017 (25.10.2016 + 3 місяці). Такі аргументи фактично повторюють мотиви, що були викладені в ухвалі від 03.07.2019 колегії суддів Касаційного господарського суду, які Велика Палата Верховного Суду не підтримала.
54. Посилання скаржника на ретроспективну зміну судової практики також не беруться до уваги, оскільки Верховний Суд України у п. 28 своєї постанови "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 р. за №13 зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК України та Закону про господарські товариства, учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства, незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим, моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.
55. Окрім того, як вже зазначалось в цій постанові Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18 (провадження № 12-112гс19) підтримала висновок Верховного Суду України, що був викладений в постанові від 14.03.2011.
56. Те, що Вищий господарський Суд України у своїй практиці пов'язував момент припинення корпоративних прав саме з закінченням відповідного строку для повідомлення про вихід, не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки саме Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина друга статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Висновки викладені у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25.02.2016 № 4 не є обов'язковими для застосування. Відповідач на момент виникнення спірних подій та подачі позову міг розумно передбачити про наявність у нього обов'язку виплатити учаснику товариству вартість частки та вчинити необхідні дії, оскільки такий обов'язок був передбачений як чинним законодавством, так і практикою Верховного Суду України.
57. Щодо висновку Великої Палати Верховного Суду у пункті 6.15 постанови від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18 (провадження № 12-112гс19), що "строки, наведені у статті 148 ЦК України, мають значення для визначення моменту, коли в товариства настає строк виконання перед особою, яка вийшла з товариства, своїх обов'язків, пов'язаних з таким виходом", на який посилається скаржник, то Верховний Суд виходить з того, що цей висновок стосується всіх обов'язків, пов'язаних з таким виходом, зокрема, строк є необхідним для скликання зборів, вирішення питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію, тощо. Натомість обов'язок виплати належної учасника частки вартості майна у товариства виникає у строки, визначені статтею 54 Закону України "Про господарські товариства". Зокрема, виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
58. Відповідно до встановлених обставин таким днем є 25.10.2016. Товариство не вчинило жодних необхідних дій, пов'язаних з виходом учасника. Тому колегія суддів відхиляє аргументи скаржника, що на момент звернення позивача до суду право позивача не було порушено. У будь-якому разі така обставина не могла бути підставою для відмовив в позові, оскільки на момент ухвалення рішення у спорі сплили всі строки виконання зобов'язання щодо виплати позивачу вартості його частки. Ухилення Товариства від виконання цього обов'язку протягом тривалого часу не відповідає вимогам закону та чесній діловій практиці, порушує права позивача.
59. Твердження скаржника, що суди не перевіряли питання затвердження Товариством звіту за 2016 рік, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки такий обов'язок покладено на відповідача, і він його прострочив. Натомість, відповідно до частини третьої статті 147 ЦК України спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.
60. Заперечення відповідача щодо форми листа-заяви про вихід Верховний Суд не бере до уваги, оскільки в цій частині скаржник не обґрунтував неправильне застосування норм матеріального права з урахуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, що визначена у частині другій статті 287 ГПК України.
61. Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у редакції Закону України від 26.11.2015 №835-VIII, що набрав чинності 13.12.2015) для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, пов'язаних зі зміною складу учасників ТОВ, подаються примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід зі складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників).
62. Зазначені зміни, які були внесені Законом України від 26.11.2015 за №835-VIII, не встановлювали обов'язку подачі державному реєстратору саме нотаріально посвідченої заяви про вихід зі складу учасників ТОВ, як це передбачалося у редакції Закону до 21.04.2011. У постанові від 01.10.2019 у справі 909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів про "необов'язковість нотаріальної форми заяви про вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю та обґрунтовано не застосували до спірних відносин сторін висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 14 березня 2011 року у справі № 12/198 (провадження № 3-12гс11) відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації змін до статуту" (пункт 33).
63. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності" № 1666-УІІІ від 06.10.2016, який набрав чинності 02.11.2016, згадану норму викладено у наступній редакції: "Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню".
64. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що на момент отримання відповідачем листа № 302 та протоколу загальних зборів позивача законодавчі вимоги щодо скерування саме нотаріально-посвідченої заяви учасника про вихід із складу товариства були відсутні. Відсутні такі вимоги і у статуті Товариства, копія якого наявна у матеріалах справи.
65. Відповідно встановлених обставин позивач є юридичною особою, рішення про вихід зі складу учасників Товариства приймалось загальними зборами, справжність підписів учасників позивача нотаріально засвідчено. Це рішення було передано Товариству згідно з заявою, яка підписана директором позивача. Суди обґрунтовано виходили з того, що позивач вийшов з Товариства, належним чином повідомивши Товариство про свій вихід.
66. Щодо пункті 6.3 та 6.4 постанови від 24.04.2018 у справі №925/1165/14 (провадження №12-38гс12), на які посилається скаржник, то колегія суддів зауважує, що в цих пунктах Велика Палата Верховного Суду лише процитувала положення законів і не робила правових висновків, а саме:
"Частинами першою та другою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (пункт 6.3).
Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" та пункту 11.2. статуту ТОВ "Черкаситехномаш" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди (пункт 6.4)".
67. Натомість у цій справі Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що за наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів (пункт 6.9).
68. У справі, що розглядається, суди також виходили з того, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із цього товариства, має визначатися із дійсної (ринкової) вартості об'єкта оцінки, з урахуванням всього майна Товариства.
69. З метою з'ясування дійсної (ринкової) вартості майна Товариства станом на дату виходу позивача, суд призначав декілька експертиз.
70. На основі експертного висновку №3600 від 29 квітня 2022 року, складеного після проведення комплексної судової експертизи на основі аналізу попередніх експертиз, суди встановили, що загальна вартість активів Товариства на момент 25 жовтня 2016 року, яка має бути розділена між учасниками з урахуванням ринкових цін на нерухомі та інші активи (за даними з оціночної будівельної, земельної, товарознавчої, автотоварознавчої та транспортно-товарознавчої експертиз), складає 102 213 000,00 грн. Сума, що відповідає 50% частці в статутному капіталі Товариства і має бути виплачена учаснику при його виході, враховуючи реальну вартість усіх активів, зобов'язань та прибутку Товариства, становить 51 106 500 грн.
71. Заперечення скаржника щодо визначеного розміру вартості частки, що підлягає сплаті, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
72. Аргументи скаржника щодо недопустимості висновку експерта № 406/1677 -1690 від 01.07.2021 й відсутність мотивів відхилення інших висновків експертів № 2529/2543 від 02.05.2019 та № 3641,8776 від 11.10.2021 Верховний Суд визнає необґрунтованими з таких підстав.
73. Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
74. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
75. Верховний Суд виходить з того, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Оскаржувані судові рішення містять оцінку аргументів, наведених відповідачем щодо висновків експертів.
76. Зокрема, щодо висновку експерта №2529-2543 (що був складений на виконання ухвали суду від 11.04.2018), то ухвалою від 07.12.2020 суд призначив повторну судову оціночно-будівельну експертизу, оскільки подані експертизи з попереднього обстеження не мають сили висновків судової експертизи, у таких висновках не вказано ні дати проведення обстеження, ні технічного стану обстежуваних будівель станом на 25.10.2016, а відтак такі висновки взагалі не є доказами в розумінні статті 73 ГПК України, оскільки жодним чином не дають встановити будь-які обставини, які мають значення для вирішення справи.
77. Щодо аргументів скаржника стосовно не наведення мотивів відхилення висновків експертів від 11.10.2021 № 3641, 8776, Верховний Суд виходить з того, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд може бути порушення норм процесуального права, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, але за умови, що це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, і за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
78. У касаційній скарзі взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування, які обставини підтверджували чи спростовували висновки експертів від 11.10.2021 № 3641, 8776, і як це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Переоцінка доказів не є завданням Верховного Суду.
79. Висновки експертів від 11.10.2021 № 3641, 8776 були складені на замовлення відповідача і були надані суду 19.11.2021 з заявою №27741/21 про долучення після того, як 29.07.2021 суд постановив направити матеріали справи №914/2402/17 до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз для складення єдиного (спільного) висновку комплексної судової експертизи на основі аналізу попередніх експертиз.
80. Відповідно до ухвали від 21.12.2022 суд за усним клопотанням відповідача залишив без розгляду інше його клопотання про визнання причин пропуску строку на подання доказів поважними та встановлення додаткового строку на подання доказів. Водночас суд ухвалив приєднати висновки експертів від 11.10.2021 № 3641, 8776 до матеріалів справи, зазначивши, що подання доказів врегульовано статтею 80 ГПК України. Зазначеною нормою (як і іншими нормами ГПК) не передбачено можливості повернення судом документів (доказів), які подані учасником (в даному випадку відповідачем) до суду в тій чи іншій справі. Оцінку доказів суд здійснює в нарадчій кімнаті із врахуванням положень ГПК України.
81. У постанові суд зазначив, що питання стосовно прийняття доказів, долучених до таких заяв, скарг і документів, суд повинен вирішувати, керуючись положеннями частини восьмої статті 80 ГПК України та зважаючи на поважність причин пропуску строку на подання кожного конкретного доказу. Беручи до уваги викладене судом в ухвалі від 21.12.2022 долучені відповідачем до матеріалів справи документи (в додаток до клопотань від 19.11.2021 (вх.№27741/21 від 19.11.2021) та від 12.09.2022 (вх.№19005/22 від 13.09.2022)) не беруться судом до уваги, а наведені в них обставини та доводи не враховуються при ухвалені рішення.
82. Частинами 2, 4, 8 та 10 статті 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
83. Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанова Верховного Суду у справі № 910/16181/18 від 27.06.2023 та інші).
84. Частина восьма статті 80 ГПК містить імперативну заборону суду приймати до розгляду докази, якщо вони подані не у встановлений судом строк. Особа має письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (постанова Верховного Суду у № справі № 910/7381/21 від 11.10.2023).
85. Вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності (пункт 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23).
86. Скаржник не обґрунтував наявність об'єктивних причин для прийняття додаткових доказів у розумінні частини восьмої статті 80 ГПК України, тому суд першої інстанції правильно не брав до уваги відповідні докази, про що зазначив у мотивувальній частині рішення.
87. Щодо аргументів скаржника в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України (щодо недопустимості доказів), то Верховний Суд виходить з такого.
88. Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
89. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
90. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 14.04.2021 у справі №910/7431/19). Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (постанови Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17).
91. Натомість відповідач у поданій касаційній скарзі не обґрунтував того, яким чином було порушено статтю 77 ГПК України, не вказав, який закон порушено при отриманні доказу (висновок №3600 від 29.04.2022). Аргументи скаржника щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності експертів, що складали інший висновок, який передував висновку №3600 від 29 квітня 2022 року, не можуть бути підставою для визнання доказу недопустимим у розумінні статті 77 ГПК України.
92. Отже, відповідач належним чином не обґрунтував та не довів, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку оцінки доказів, зокрема, процедури отримання доказів та/або дослідження доказів. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
93. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення суду апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
94. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судові рішення, переглянуті в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
95. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник. Інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
96. Касаційна скарга не містить доводів та обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухвалені додаткових судових рішень щодо судових витрат. Відповідач оскаржує додаткові рішення лише як похідні від основного.
97. З огляду на те, що судові рішення по суті позовних вимог залишаються без, додаткове судове рішення та додаткова постанова суду апеляційної інстанції також залишається без змін.
Розподіл судових витрат
98. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 332, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2023, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2023, постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 914/2402/17 залишити без змін.
Поновити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2023, додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2023, постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 та додаткової постанови Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 914/2402/17.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко