ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
28 лютого 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1780/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,
за участю представників:
від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Курлович О.О.,
від Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича - Гриценко В.Є.,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2023, прийняте суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст складено 12.09.2023,
у справі №916/1780/23
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича
про виселення та стягнення 65 478,06 грн
У травні 2023 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича, в якому просив виселити відповідача з нежилого приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7 (КПНЗ Одеський ПДЮТ "Еврика"), на користь позивача, а також стягнути з Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 65478,06 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних орендних відносин з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, безпідставно не здійснив своєчасне повернення останньому об'єкта оренди - нежилого приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7 (КПНЗ Одеський ПДЮТ "Еврика"), що зумовлює необхідність виселення Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича з вказаного об'єкту нерухомого майна з нарахуванням неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 16.05.2023 відкрито провадження у справі №916/1780/23.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 у справі №916/1780/23 (суддя Волков Р.В.) позов задоволено; виселено Фізичну особу-підприємця Києнка Олега Георгійовича з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7 (КПНЗ Одеський ПДЮТ "Еврика"), на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 65478,06 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди та 5368 грн витрат зі сплати судового збору.
Судове рішення мотивоване тим, що зобов'язання сторін, яке виникло на підставі укладеного між ними договору оренди нежилого приміщення №30-к/14 від 11.12.2014, припинилося у зв'язку зі спливом строку дії вказаного договору, що свідчить про відсутність правових підстав для зайняття відповідачем об'єкта оренди та зумовлює виникнення у останнього обов'язку повернути орендодавцю орендоване майно, від виконання якого Фізична особа-підприємець Києнко Олег Георгійович безпідставно ухиляється. Водночас, з огляду на доведеність Департаментом комунальної власності Одеської міської ради факту неповернення відповідачем майна, орендованого останнім на підставі вищенаведеного договору, який припинив свою дію, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо правомірності заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за період 06.11.2020-31.03.2023.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Києнко Олег Георгійович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 у справі №916/1780/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що відповідач належним чином виконував зобов'язання за укладеним між сторонами договором оренди нежилого приміщення №30-к/14 від 11.12.2014 та здійснив всі передбачені чинним законодавством дії, необхідні для пролонгації вказаного договору, між тим Департаментом комунальної власності Одеської міської ради відповідне звернення Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича не було розглянуто. Крім того, апелянт зазначає про те, що, з огляду на приймання позивачем орендних платежів відповідача за договором оренди нежилого приміщення №30-к/14 від 11.12.2014 та вчинення відповідачем дій зі зміни цільового призначення об'єкта оренди, Фізична особа-підприємець Києнко Олег Георгійович добросовісно вважав, що зазначений договір продовжив свою дію. Скаржник також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що при здійснення нарахування неустойки позивач необґрунтовано не дотримався шестимісячного строку для її нарахування, визначеного приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 30.10.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 14.11.2023.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 призначено справу №916/1780/23 до розгляду на 18.12.2023 об 11:00.
З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні, яке відбулося 18.12.2023, вирішено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 у справі №916/1780/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та оголошено перерву до 10:30 год 17.01.2024, про що постановлено протокольну ухвалу.
Між тим, з огляду на оголошення повітряної тривоги, судове засідання у справі №916/1780/23, призначене на 17.01.2024 о 10:30, не відбулося, що підтверджується відповідною довідкою.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 призначено справу №916/1780/23 до розгляду на 28.02.2024 об 11:30.
У судовому засіданні 28.02.2024 представник Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича апеляційну скаргу підтримав; представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради висловив заперечення проти її задоволення.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 11.12.2014 між Відділом освіти Київської районної адміністрації Одеської міської ради ("Орендодавець") та Фізичною особою-підприємцем Києнком Олегом Георгійовичем ("Орендар") укладено договір оренди нежилого приміщення №30-к/14 (далі - договір №30-к/14 від 11.12.2014), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне постійне користування приміщення у КНПЗ ОЦДЮТ "Еврика" загальною площею 32,66 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7 ("об'єкт оренди").
Згідно з пунктом 1.2 договору №30-к/14 від 11.12.2014 передача в оренду об'єкта, зазначеного у пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та розпорядження міського голови м. Одеси №1165 від 19.11.2017 "Про передачу в оренду фізичній особі-підприємцю (ФОП) Києнку О.Г. нежитлового приміщення першого поверху, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7".
В силу пункту 1.3 договору №30-к/14 від 11.12.2014 термін дії даного договору оренди - з 11.12.2014 до 18.11.2015.
У пункті 2.1 договору №30-к/14 від 11.12.2014 узгоджено, що орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та Виконкому Одеської міської ради.
За орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 2322,84 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату, відшкодування комунальних послуг та повернення експлуатаційних витрат (ПЕВ) щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності (пункти 2.2, 2.3 договору №30-к/14 від 11.12.2014).
Пунктом 2.4 договору №30-к/14 від 11.12.2014 передбачено, що розмір орендної плати, відшкодування комунальних послуг та ПЕВ змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до пункту 3.2 договору №30-к/14 від 11.12.2014 Орендодавець має право контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщень, переданих в оренду.
В силу пункту 3.4 договору №30-к/14 від 11.12.2014 Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в оренду нежиле приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
Згідно з пунктом 4.1 договору №30-к/14 від 11.12.2014 вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно під розміщення фотостудії; копіцентру; надання консультацій з фото/відео; продажу товарів, супутніх основному виду діяльності (фотоальбоми, фоторамки, батарейки).
Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди. (пункт 4.7 договору №30-к/14 від 11.12.2014).
Положеннями пункту 4.10 договору №30-к/14 від 11.12.2014 визначено, що у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору Орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.
За умовами пункту 7.1 договору №30-к/14 від 11.12.2014 питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.
Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається (пункт 7.5 договору №30-к/14 від 11.12.2014).
У пункті 7.11 договору №30-к/14 від 11.12.2014 вказано, що дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно з пунктами 7.13, 7.14 договору №30-к/14 від 11.12.2014 вступ Орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаних приміщень. Передача приміщень в оренду не означає передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником об'єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси.
В силу пункту 7.17 договору №30-к/14 від 11.12.2014 цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами.
На підставі акту приймання-передачі б/н від 11.12.2014, підписаного на виконання умов договору №30-к/14 від 11.12.2014, відповідачеві було передане приміщення у КНПЗ ОЦДЮТ "Еврика" загальною площею 32,66 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7.
В подальшому до договору №30-к/14 від 11.12.2014 було укладено низку додаткових договорів, а саме:
-додатковий договір №1 від 16.12.2016, яким передбачено зміну назви Орендодавця у преамбулі та розділі "Місцезнаходження сторін" договору з Відділу освіти Київської районної адміністрації Одеської міської ради на Комунальну установу "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Київського району м. Одеси", зміну площі об'єкта оренди з 32,66 кв.м на 31,1 кв.м та розміру орендної плати, а також пролонгацію договору оренди до 18.11.2017;
-додатковий договір №2 від 14.02.2017, яким змінено розмір орендної плати та продовжено строк дії договору оренди до 18.11.2018;
-додатковий договір №3 від 23.03.2018, на підставі якого сторони, керуючись рішенням Одеської міської ради №1962-VII від 26.04.2017 "Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської рад від 27.06.2006 року №56-V "Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси", рішенням Одеської міської ради №2284-VII від 26.07.2017 "Про визначення органу, уповноваженого управляти майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси", та на підставі акту приймання-передачі приміщення від 23.03.2018, узгодили зміну назви Орендодавця у преамбулі та розділі "Місцезнаходження сторін" договору оренди на "Департамент комунальної власності Одеської міської ради";
-додатковий договір №4 від 05.11.2019, відповідно до якого продовжено строк дії договору оренди до 05.11.2020 та визначено, що за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату з 05.11.2019 у розмірі 1544,32 грн, що розрахована станом на 01.10.2019 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) і є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Листом №01-13/2305 від 06.07.2020 позивач, посилаючись на пункт 4 статті 80 Закону України "Про освіту", запропонував Фізичній особі-підприємцю Києнку Олегу Георгійовичу в десятиденний термін з дати отримання цього листа в добровільному порядку змінити профіль використання орендованого приміщення, звернутися до позивача з проханням про перепрофілювання об'єкта оренди або звільнити і здати приміщення за актом прийому-передачі, оскільки в протилежному випадку департаментом будуть підготовлені документи для початку претензійно-позовної роботи.
Комунальний позашкільний навчальний заклад "Одеський центр дитячої та юнацької творчості "Еврика" в подальшому направив позивачу лист №69 від 14.07.2020, в якому зазначив про те, що вважає доцільним продовження надання Фізичній особі-підприємцю Києнку Олегу Георгійовичу в оренду нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7.
У листі б/н від 15.07.2020 відповідач запропонував Департаменту комунальної власності Одеської міської ради змінити профіль використання орендованого нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м, розташовного за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7, на надання його в оренду з метою надання послуг КПНЗ Одеський ЦДЮТ "Еврика", які не можуть бути забезпечені закладом освіти та пов'язані з забезпеченням освітнього процесу, на базі копіцентру Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича.
В адресованому відповідачу повідомленні №01-13/3988 від 05.10.2020 Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначив про те, що строк дії договору №30-к/14 від 11.12.2014 спливає 05.11.2020, у зв'язку з чим, з огляду на не вчинення Фізичною особою-підприємцем Києнком Олегом Георгійовичем передбачених чинним законодавством дій, спрямованих на продовження дії вказаного договору, позивач вимагав протягом 3 робочих днів після завершення строку дії даного договору повернути об'єкт оренди на підставі відповідного акту приймання-передачі.
19.05.2021 відповідачем було оформлено заяву-прохання до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо зміни профілю використання нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м, розташовного за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7, та пролонгації договірних орендних відносин на два роки. Додатком до цієї заяви значиться лист Комунального позашкільного навчального закладу "Одеський центр дитячої та юнацької творчості "Еврика" №47 від 18.05.2021, в якому останній просить позивача продовжити дію договору №30-к/14 від 11.12.2014.
У заяві Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича №01 від 20.07.2021 міститься адресоване Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прохання розглянути питання включення до переліку першого типу нерухомого майна нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7 з бажаним строком оренди - 5 років.
03.03.2023 комісією у складі працівників позивача було проведено обстеження нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7 (балансоутримувач - КПНЗ Одеський ЦДЮТ "Еврика"), що орендувалося Фізичною особою-підприємцем Києнком Олегом Георгійовичем за договором №30-к/14 від 11.12.2014 строком до 05.11.2020, за результатами якого у відповідному акті обстеження б/н від 03.03.2023, затвердженого заступником директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, зафіксовано, що об'єкт оренди розташований на першому поверсі житлового п'ятиповерхового фасадного будинку; окремий вхід до приміщення орієнтовано на вул. Космонавтів; приміщення Орендарем використовується для розміщення фотостудії, продажу непродовольчих товарів та розміщення ксероксу, що є порушенням Закону України "Про освіту". Додатком до даного акту є матеріали фотофіксації.
Предметом спору у даній справі є вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича з нежилого приміщення першого поверху загальною площею 31,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 7 (КПНЗ Одеський ПДЮТ "Еврика"), а також про стягнення з відповідача на користь позивача 65478,06 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за період з 06.11.2020 по 31.03.2023.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з безпідставності неповернення відповідачем майна, орендованого останнім на підставі укладеного з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради договору №30-к/14 від 11.12.2014, який припинив свою дію 05.11.2020, що, в свою чергу, зумовлює обґрунтованість позовних вимог про виселення Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича з вищенаведеного нежитлового приміщення та про стягнення з останнього неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди, нарахованої за період 06.11.2020-31.03.2023.
Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №30-к/14 від 11.12.2014 є договором найму (оренди) комунального майна.
Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Отже, договір №30-к/14 від 11.12.2014 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).
У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.
Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Колегія суддів вбачає, що у пункті 1.3 договору №30-к/14 від 11.12.2014 визначено строк його дії - до 18.11.2015, при цьому з метою пролонгації орендних правовідносин за вказаним правочином було підписано низку додаткових договорів, у зв'язку з чим строк дії даного договору оренди неодноразово продовжувався, зокрема, в останній раз до 05.11.2020 (на підставі додаткового договору №4 від 05.11.2019).
03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).
Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, строк дії укладеного між сторонами договору №30-к/14 від 11.12.2014 було продовжено до 05.11.2020, тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).
В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", регламентований Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" випадках.
За умовами пункту 143 Порядку орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
Докази своєчасного (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, тобто у даному випадку за три місяці до 05.11.2020) звернення Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з відповідною заявою щодо продовження договору №30-к/14 від 11.12.2014 у матеріалах справи відсутні, а тому Південно-західним апеляційний господарським судом критично оцінюються доводи апелянта щодо здійснення ним всіх передбачених чинним законодавством дій, необхідних для пролонгації вказаного договору.
Таким чином, як обґрунтовано зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, договір №30-к/14 від 11.12.2014 припинився 05.11.2020 у зв'язку зі спливом строку, на який він був укладений (з урахуванням минулих пролонгацій).
Посилання скаржника на продовження дії договору №30-к/14 від 11.12.2014 внаслідок подальшого перерахування відповідачем орендної плати за вказаним договором апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки проведення відповідної оплати не є безумовною підставою для пролонгації відповідного договору.
Подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 03.06.2020 у справі №916/1666/18.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом наведених вище норм чинного законодавства із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, такий договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов'язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
Таким чином, договір найму (оренди) є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном протягом строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Натомість із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Судом апеляційної інстанції враховується, що положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Саме такі правові висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
Саме така стала правова позиція суду касаційної інстанції викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2020 у справі №924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 тощо.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами першою, другою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, беручи до уваги те, що договір №30-к/14 від 11.12.2014 припинив свою дію 05.11.2020, суд апеляційної інстанції вбачає, що в силу приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України обов'язок повернути орендоване нерухоме майно виник у відповідача негайно - з 06.11.2020.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради об'єкта оренди за договором №30-к/14 від 11.12.2014.
За таких обставин, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, апеляційний господарський суд зауважує, що Фізична особа-підприємець Києнко Олег Георгійович своєчасно не повернув позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна комунальної форми власності, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов'язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме: покладення на нього обов'язку зі сплати неустойки, нарахованої за період 06.11.2020-31.03.2023.
Перевіривши наданий до місцевого господарського суду розрахунок неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди за договором №30-к/14 від 11.12.2014, колегія суддів вбачає, що вказаний розрахунок проведено правильно, що, враховуючи наведені вище норми права та викладені обставини справи, вказує на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича 65478,06 грн неустойки за несвоєчасне повернення об'єкта оренди, нарахованої за період 06.11.2020-31.03.2023.
При цьому Південно-західний апеляційний господарський зауважує на тому, що частина друга статті 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).
Саме така правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.
Зазначеним спростовуються твердження скаржника щодо безпідставності не дотримання позивачем під час розрахунку неустойки визначеного приписами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку.
Водночас, враховуючи, що договір №30-к/14 від 11.12.2014 припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений, що свідчить про відсутність на теперішній час між сторонами договірних орендних правовідносин, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів пролонгації договірних відносин, що існували між сторонами до 05.11.2020, доказів укладення нового договору на право користування спірним нерухомим майном чи інших належних та допустимих доказів наявності правових підстав використання Фізичною особою-підприємцем Києнком Олегом Георгійовичем спірного майна, а також акту приймання-передачі нерухомого майна за договором №30-к/14 від 11.12.2014, який був би підписаний сторонами після спливу строку дії останнього, або будь-яких інших доказів на підтвердження повернення відповідачем об'єкта оренди - спірного нежитлового приміщення, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 04.09.2023 у справі №916/1780/23 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Києнка Олега Георгійовича залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 у справі №916/1780/23 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Києнка Олега Георгійовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 04.03.2024.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук