28 лютого 2024 рокусправа № 380/21218/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення коштів, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на його користь середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42 693,56 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування йому передбаченої Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01.01.2016 по 10.11.2020;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати 10.08.2023 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Ухвалою суду від 15.09.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, у зв'язку з чим позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Таким чином, заявлені позовні вимоги щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні є безпідставними.
Представник відповідача зазначив, що військовослужбовець до проведення з ним усіх розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Тому позов в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати з підстав порушення норм чинного законодавства є безпідставним.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира взводу радіотехнічного забезпечення роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 05.11.2020 №36-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я), відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 11.11.2020 № 217 позивача з 11.11.2020 виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Галицько-Франківського районного військового комісаріату м. Львова.
У зв'язку з не нарахуванням та не виплатою відповідачем індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2022 року скасовано частково рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 380/1604/21 та визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15 грудня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та 01 грудня 2018 року по 11 листопада 2020 року з урахуванням базового місяця - березень 2018 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15 грудня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та 01 грудня 2018 року по 11 листопада 2020 року з урахуванням базового місяця - березень 2018 року.
На виконання вказаного рішення суду відповідач 11.08.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 42910,04 грн.
Виходячи з наявності підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша ст. 117 КЗпП України у реакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини другої ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою вказаної статті.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Щодо позовної вимоги про стягнення із Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 42693,56 гривень, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З матеріалів справи судом встановлено, що з 11.11.2020 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м. Львова.
11.08.2023 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 42 910,04 грн., тобто з порушенням строку, визначеного у ст. 116 КЗпП України.
При вирішенні питання щодо стягнення із Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в межах заявлених позовних вимог, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, відповідно до якої спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» і після цього.
Період з 12 листопада 2020 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року до 11 серпня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду, суд розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог, погоджується із розрахованою позивачем у позовній заяві сумою середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні - 42 693,56 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на його користь.
З приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то суд зазначає, що відповідно до Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд зазначає, що право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло не у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, а у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог трудового законодавства щодо виплати працівнику всього грошового забезпечення при звільненні.
Більше того, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати 10.08.2023 р. відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Разом з тим суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №240/186/20.
Судом встановлено, що позивач, станом на дату звернення до суду з даним позовом, не звертався до Військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.11.2020.
Відповідно до ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, суд приходить до переконання, що право особи порушено не було, а відтак звернення позивача до суд з цим позовом є передчасним.
Відповідні висновки суду відповідають правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на момент звернення позивача до суду з позовом спірні відносини між учасниками справи не виникли, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині було порушено.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Отже, суд вважає за необхідне наголосити, що права позивача в цій частині на час звернення до суду з позовом не було порушено, внаслідок чого вищевказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд висновує, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
вирішив:
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 42 693 (сорок дві тисячі шістсот дев'яносто три) гривні, 56 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 28.02.2024 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович