09 січня 2024 року Справа № 280/8405/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Максименко Л.Я.
за участю секретаря судового засідання П'яниди Б.В.
позивач - не прибув
представника відповідача 1 - Касич-Пилипенко М.С.
представники відповідача 2 та 3 - не прибули
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 26316700), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (79005, Львівська область, м. Львів, вул. Драгоманова, буд.25, код ЄДРПОУ 26306742), Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області (далі - відповідач 2), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 3), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 15 червня 2022 року та допомоги на оздоровлення, з урахуванням доплати за обіймання адміністративної посади голови суду, у 2021, 2022 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;
зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачці суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 15 червня 2022 року та допомоги на оздоровлення, з урахуванням доплати за обіймання адміністративної посади голови суду, за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році-2481,00 грн.;
визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 16 червня 2022 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;
зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Львівській області здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачці суддівської винагороди за період з 16 червня 2022 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн.;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної позивачці суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 гри., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що за період з 01.01.2021 року по 15.06.2022 року нарахування і виплату належної позивачу суддівської винагороди проводив відповідач 1, а з 16.06.2022 року по теперішній час - відповідач 2. Вказує, що розмір суддівської винагороди визначено у ст.135 Закону № 1402-VІІІ, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні ч.2 ст.130 Конституції України. Пунктом 1 ч.3 та п.1 ч.4 ст. 135 Закону № 1402-VІІІ визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначає, що зміни до Закону №1402-VІІІ у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з 01.01.2021 по теперішній час, а також до Закону № 966-ХІV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає. Водночас Закони № 1082-ІХ, № 1982-ІХ та № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст. 135 Закону № 1402-VIII. Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2 270,00 грн.), 01.01.2022 (2481,00 грн.) та 01.01.2023 (2684,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VІІІ не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн.), на підставі положень ст.7 Закону № 1082-ІХ, Закону № 1982- ІХ та Закону № 2710-ІХ була неправомірною. Оскільки, з 01.01.2021 року і до цього моменту відповідачі Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області (Відповідач 1) та Територіальне управління державної судової адміністрації України в Львівській області (відповідач 2) як розпорядники бюджетних коштів протиправно здійснюють нарахування і виплату належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році (2270,00 грн. - у 2021 році, 2481,00 грн. - у 2022 році, 2684,00 грн. - у 2023 році), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у 2021-2023 роках у розмірі 2102,00 грн. позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач 1 позовну заяву не визнав, у відзиві від 02.11.2023 вх. № 48689 посилається на те, що частина 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною нормою, оскільки визначає лише кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який необхідний для обчислення посадового окладу судді. У той же час, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як і розмір мінімальної заробітної плати щорічно встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України». Таким чином, оскільки для обчислення посадового окладу судді Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадовою окладу судді, у розмірі 2 102, 00 грн., а не 2 270 грн, (у 2021 році), 2 481 грн. (у 2022 році), територіальне управління під час визначення базового посадового окладу судді мало застосовувати лише визначені законами для зазначеної мети розміри прожиткового мінімуму. Вказує, що без затвердження у кошторисі додаткових видатків в обсягах достатніх для проведення перерахунку суддівської винагороди за 2021-2022 роки територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник бюджетних коштів не має права брати бюджетні зобов'язання та здійснювати видатків на оплату суддівської винагороди виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб не у розмірі 2102, 00 грн., а 2 270 грн. (у 2021 році) та 2 481 грн. (у 2022 році). Також зауважує, що розмір суддівської винагороди судді Кущ Т.М., як гарантії суддівської незалежності, у зв'язку із застосуванням законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» порівняно з попередніми роками не зменшився, а відтак не відбулося звуження змісту та обсягу гарантій незалежності судді. Крім того, враховуючи той факт, що закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» в частині розрахунку посадового окладу судді виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 102,00 грн. неконституційними не визнавались та є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами владних повноважень, у територіального управління були відсутні підстави для їх незастосування під час нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у спірний період. На підставі викладеного, просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області позовну заяву також не визнало, у відзиві від 31.10.2023 вх.№ 48479 посилається на те, що територіальне управління, нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Вказує, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні. На підставі викладеного, просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
ДСА України у відзиві від 14.11.2023 вх. № 50387 зазначає, що згідно статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. ДСА України як державний орган та головний розпорядник бюджетних коштів у спірних правовідносинах та відповідачі не мають повноважень надавати оцінку прийнятим законам на їх відповідність Конституції України, а зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому у відповідача були відсутні будь- які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України. Реалізовуючи свої повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, у спірних правовідносинах ДСА України позбавлена можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою суду від 16.10.2023 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, призначено підготовче судове засідання на 13.11.2023.
Протокольною ухвалою суду від 13.11.2023 відкладено підготовче засіданні до 11.12.2023.
Протокольною ухвалою суду від 11.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09.01.2024.
Від позивача у справі 08.01.2024 надійшла заява вх.№1043 про розгляд справи за іі відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача 1 просив у задоволенні позовної заяви відмовити, з підстав, викладених у відзиві.
Відповідачі 2 та 3 представників для участі у справі не направили.
У судовому засіданні 09.01.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.
Указом Президента України від 21 червня 2006 року №559/2006 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Розівського районного суду Запорізької області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України від 07 липня 2011 року №3616-УІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Розівського районного суду Запорізької області безстроково.
Протягом перебування на посаді судді Розівського районного суду Запорізької області відповідними наказами позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років, зокрема, у розмірі 40% посадового окладу судді з 14 вересня 2013 року та у розмірі 50 % посадового окладу судді з 14 вересня 2018 року, а також з листопада 2020 року було встановлено доплату за обіймання адміністративної посади голови суду Розівського районного суду Запорізької області у розмірі 10 % посадового окладу.
Згідно рішення голови Верховного Суду від 10 червня 2022 року №228/0/149-22 позивача відряджено до Самбірського міськрайонного суду Львівської області для здійснення правосуддя з 10 червня 2022 року.
Відповідно до наказу Самбірського міськрайонного суду Львівської області №29-К від 15 червня 2022 року, ОСОБА_1 є такою, що приступила до виконання повноважень судді цього суду з 16 червня 2022 року. Цим же наказом позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу судді. В подальшому, наказом Самбірського міськрайонного суду Львівської області №58-К від 14 вересня 2023 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу судді з 14 вересня 2023 року.
Посилаючись на те, що з 01.01.2021 року і до цього моменту відповідачі Територіальне управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області (Відповідач 1) та Територіальне управління державної судової адміністрації України в Львівській області (відповідач 2) як розпорядники бюджетних коштів протиправно здійснюють нарахування і виплату належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році (2270,00 грн. - у 2021 році, 2481,00 грн. - у 2022 році, 2684,00 грн. - у 2023 році), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у 2021-2023 роках у розмірі 2102,00 грн., ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону №1402-VIII (тут і в подальшому, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII, посадовий оклад судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
За приписами ст. 136 Закону №1402-VIII, суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди та якому дорівнює розмір допомоги на оздоровлення до щорічної оплачуваної відпустки судді, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону №1082-ІХ установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Крім того, статтею 7 Закону № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Також, статтею 7 Закону № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX та Закону № 1982-IX, є неправомірною (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а).
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законами №1082-ІХ, № 1928-IX та №2710-IX запроваджено тотожне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
Застосовуючи вищенаведену сталу правову позицію Верховного Суду до обставин даної справи, можна дійти висновку, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2021 року по 15.06.2022 відповідач 1, а у період з 16.06.2022 по 31.12.2023 відповідач 2 безпідставно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн., оскільки зобов'язані були діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 Законом №1082-ІХ в розмірі 2270,00 грн, у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 Законом № 1928-IX в розмірі 2481,00 грн та у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (в межах спірних правовідносин) Законом № 2710-IX в розмірі 2684,00 грн.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про протиправність дій: відповідача 1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 15 червня 2022 року та допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням доплати за обіймання адміністративної посади голови суду у 2021, 2022 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.; відповідача 2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 16 червня 2022 року по 31.12.2023 (включно) та допомоги на оздоровлення у вказаний період, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням вказаного, враховуючи предмет позову та встановлені у цій справі обставин, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача 1 здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 15 червня 2022 року та допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням доплати за обіймання адміністративної посади голови суду за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році-2481,00 грн.; зобов'язати відповідача 2 здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 16 червня 2022 року по 31.12.2023 (включно) та допомоги на оздоровлення у вказаний період, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн.
Оскільки судове рішення ухвалено 09.01.2024, а це вже новий бюджетний рік і новий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то суд визнав обгрунтованим позовні вимоги до 31.12.2023 (включно).
У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної позивачці суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн., суд відмовляє виходячи з наступного.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону №1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону №1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є ДСА України, а ТУ ДСА в Запорізькій області та ТУ ДСА в Львівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 БК України).
Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Оскільки відповідачі 1 та 2 не здійснювали перерахунок суддівської винагороди позивача за спірний період, а відповідач 3 відповідно не відмовляв у здійснені фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2023, то вимоги в цій частині є передчасними і у задоволені їх слід відмовити.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.
Згідно з ч.3ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, інших судових витрат не заявив, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 26316700), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (79005, Львівська область, м. Львів, вул. Драгоманова, буд.25, код ЄДРПОУ 26306742), Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 15 червня 2022 року та допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням доплати за обіймання адміністративної посади голови суду у 2021, 2022 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 15 червня 2022 року та допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням доплати за обіймання адміністративної посади голови суду за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році-2481,00 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 16 червня 2022 року по 31.12.2023 (включно) та допомоги на оздоровлення у вказаний період, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 16 червня 2022 року по 31.12.2023 (включно) та допомоги на оздоровлення у вказаний період, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році - 2684,00 грн.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складео та підписано 01.03.2024.
Суддя Л.Я. Максименко