01 березня 2024 року Справа № 160/930/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/930/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
І. ПРОЦЕДУРА
09.01.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за №046350014715 від 25.12.2023 року про відмову в призначенні мені - ОСОБА_1 - пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву про призначення мені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, призначити, нарахувати та виплатити мені - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22 грудня 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 09.01.2024 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
Ухвалою суду від 11.01.2024 року залучено до участі у справі №160/930/24 у якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Ухвалою суду від 11.01.2024 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме:
- пенсійної справи позивача;
- заяви позивача про призначення пенсії від 22.12.2023 року;
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за №046350014715 від 25.12.2023 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 - пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- відомості/інформацію щодо зарахування/незарахування спірних періоду роботи позивача;
- відомості/інформацію щодо підстав відмови позивачеві у призначенні пенсії згідно поданої нею заяви від 22.12.2023 року та інші докази щодо суті спору.
26.01.2024 року відповідачем 2 до суду через підсистему Електронний суд подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
29.01.2024 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву позивача. Також, долучені додаткові докази по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 01.03.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1
Вказують, що оскаржувані дії та рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірними та скасуванню не підлягають.
В обґрунтування такої позиції вказують, що рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтувань позову, не відновлює дію Закону №1788 і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин.
Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017 року.
Зазначеним рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України «Про внесення змін до деякий законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213, якими вносились зміни до Закону № 1788.
Проте, станом на момент виникнення спірних правовідносин (на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, а саме 07.08.2023 року, положення Закону №1788 не застосовувались при визначенні права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Єдиним законом, який регулював питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах був Закон №1058.
Відтак, у Пенсійного органу був відсутній вибір між положеннями ст.13 Закону №1788 та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, а отже дії Головного управління, які полягають у застосуванні до позивача положень Закону №1058, є правомірними, такими що відповідають законодавству та Конституції України.
Враховуючи викладене, посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року є безпідставними, оскільки зазначене рішення впливає виключно на Закон №1788, який станом на час звернення заявниці із заявою про призначення пенсії не застосовувався та не повинен був застосовуватися при прийнятті Головним управлінням рішення, що оскаржується.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2
Вказують, що оскаржувані дії та рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірними та скасуванню не підлягають.
В обґрунтування такої позиції вказують, що згідно пункту 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право на пенсію за віком на пільгових умовах мають, незалежно від місця останньої роботи мають працівники зайняті повний робочий день на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівники, які не мають стажу роботи з шкідливими та важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Позивач на дату звернення не досягла віку передбаченого ст. 114 Закону №1058 віку, а саме: 55 років.
Пенсія за віком на пільгових умовах призначається відповідно до положень ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до змін внесених Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, Закон № 1058 доповнено розділом XIV-1 (зміни набрали чинності 11.10.2017 року).
Відповідно до статті 91 Закону України “Про Конституційний Суд України від 13.07.2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Дія Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року не поширюється на ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки Конституційним Судом не розглядалось питання та не приймалося рішення щодо відповідності Конституції даної статті Закону.
Відтак, спірні правовідносин між Позивачем та Пенсійним органом регулюються виключно положеннями ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Згідно матеріалів справи, 22.12.2023 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої додала правовстановлюючі документи.
На дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачці виповнилося - 50 років.
Згідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій. Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Враховуючи наведене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та за результатами такого розгляду, відповідачем 1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, про що винесено рішення за №046350014715 від 25.12.2023 року, через недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку, а саме 55 років на дату звернення.
Згідно цього рішення від 25.12.2023 року, відповідачем 1 було визначено, що страховий стаж позивача становить 29 років 8 місяців 6 днів.
До загального страхового стажу відповідачем 1 невраховано період роботи позивача з 24.03.1993 року по 01.09.1993 року, оскільки дати наказів при зарахуванні та звільненні не відповідають зарахуванню та звільненню.
Пільговий стаж за Списком №2 складає 10 років 8 місяців 15 днів, який враховано згідно довідки від 22.12.2023 №1165 з 16.01.2023 року по 30.09.2023 року.
До пільгового стажу невраховано період роботи з 08.04.2010 року по 15.01.2013 року, оскільки в атестації від 21.12.2009 року №2222 атестована посада машиніст конвеєра на дільниці технологічного комплексу №9.
Враховуючи вищевикладене, позивачу, згідно рішення відповідача 1 від 25.12.2023 року ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування», у зв'язку із не досягненням пенсійного віку (55 років).
Не погоджуючись з таким рішенням органів Пенсійного фонду, позивач звернулась до суду з цим позовом. При цьому, у справі відсутній спір щодо страхового стажу і пільгового стажу, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а спірним є питання щодо віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1,2, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Гарантії конституційного права людини на соціальний захист закріплено в положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно із п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Крім того, пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено запровадження правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Таким чином, статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.
При цьому з 01.01.2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017 року) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за списком №2 регламентувались п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (до 11.10.2017 року), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 року №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за списком №2 були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.
Відповідно до п.2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам» .
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Отже, з 23.01.2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за списком №2, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Відносно обставин справи, що розглядається, означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у цьому випадку, суд зважає на вищенаведені приписи п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).
Як слідує з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 25.12.2023 року за №046350014715 вік заявника - 50 років. Страховий стаж позивача становить 29 років 8 місяців 6 днів.
До загального страхового стажу не враховано період роботи з 24.03.1993 по 01.09.1993р.р., оскільки дати наказів при зарахуванні та звільненні не відповідають зарахуванню та звільненню.
Пільговий стаж за Списком №2 складає 10 років 8 місяців 15 днів, який враховано згідно довідки від 22.12.2023 №1165 з 16.01.2023 по 30.09.2023 р.р..
До пільгового стажу не враховано період роботи з 08.04.2010 по 15.01.2013, оскільки в атестації від 21.12.2009 №2222 атестована посада машиніст конвеєра на дільниці технологічного комплексу №9.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування», у зв'язку із не досягненням пенсійного віку (55 років).
Так, Пенсійним органом не заперечується наявність у позивача достатньої кількості загального страхового стажу, який дає право на право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
При цьому, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач покликається лише на те, що позивач не досягла, необхідного віку, зокрема - 55 років (станом на час звернення до пенсійного органу 22.12.2023 року позивач досягла лише 50 років).
З цього приводу суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06), у якому вказано, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи №360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі щодо визначення віку, з якого особа має право на пільгову пенсію. застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Виходячи з вищевикладеного, слід здійснити висновок про необхідність застосування до заяви позивача про призначення пенсії саме положень ст. 13 Закону №1788-XII, в т.ч. вікової вимоги 50 років для призначення пенсії за Списком №2, яка працювала до 1 квітня 2015 року на посадах за Списком №2.
При цьому, суд звертає увагу, що у межах цієї справи відсутній спір щодо страхового стажу і пільгового стажу, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а спірним є питання щодо віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, тому судом питання щодо правомірності зарахування/незарахування страхового/пільгового стажу роботи позивача судом не досліджується.
Щодо вимог позивача про призначення/виплату пенсії за віком на пільгових умовах.
Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 44 Закону № 1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1 Порядку № 22-1).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У цьому випадку заява позивача розглянута - відповідачем 1, за результатом якої прийнято рішення від 25.12.2023 року яке оскаржується в рамках цієї справи.
Суд зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до п. 4.7 Порядок №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Приймаючи рішення від 14.08.2023 року відповідачем 2 не виконано свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за №046350014715 від 25.12.2023 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно поданої нею заяви від 22.12.2023 року та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 22.12.2023 року згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
При цьому, зобов'язуючи саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що позивач реєстрований за адресою: 51453, Дніпропетровська область, Павлоградський район, с.Вербки, вул. Сонцева, 18.
Так, п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.
З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем 1 заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, у даному випадку, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов'язок, так і фізичну можливість виконати зобов'язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 454,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1,2, кожного окремо.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за №046350014715 від 25.12.2023 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно поданої нею заяви від 22.12.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 22.12.2023 року згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 454,20 гривень.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 454,20 гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 01.03.2024 року.
Суддя В.В. Ільков