28 лютого 2024 р.Справа №160/5329/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі за її позовом до відповідача-1 Державної міграційної служби України, відповідача-2 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування висновку та зобов'язання вчити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, заявник) через представника - адвоката Ямкового Владислава Івановича, звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1 Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач-1), відповідача-2 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, відповідач-2), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати: висновок ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 07.12.2023 відносно особи без громадянства ОСОБА_1 , уродженки Азербайджанської Республіки та Наказ № 311 Державної міграційної служби України від 28.12.2023, в частині що стосується визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.02.2008, виданої ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області особі без громадянства ОСОБА_1 , уродженка Азербайджанської Республіки;
- зобов'язати ГУ ДМС України в Дніпропетровській видалити з ІП «Недійсні документи» ЄІАС УМП інформацію про недійсну посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.02.2008, видану ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області, особі без громадянства ОСОБА_1 .
Одночасно з позовною заявою подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Наказу №311 Державної міграційної служби України від 28.12.2023, в частині якого визнається недійсною та такою, що підлягає вилученню, посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.02.2008, видана ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області, особі без громадянства ОСОБА_1 , уродженкі Азербайджанської Республіки, РНОКПП НОМЕР_2 , до вирішення справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявником зазначено, що згідно Наказу №311 від 28.12.2023, на підставі висновку ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 07.12.2023, визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню, посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.02.2008, видану ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області, особі без громадянства ОСОБА_1 . Відповідно до абз.4 п.73 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, іноземець або особа без громадянства, щодо яких прийнято рішення про визнання посвідки недійсною, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та в разі відсутності підстав для подальшого тимчасового перебування на території України на законних підставах зобов'язані виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання повідомлення про це. Подання адміністративного позову щодо оскарження вказаного рішення про визнання посвідки недійсною автоматично не зупиняє його дію. З урахуванням наведеного, подальша дія оскаржуваного Наказу № 311 від 28.12.2023 про визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.02.2008, видану ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області може призвести до того, що в разі задоволення судом позовних вимог за результатами розгляду адміністративної справи, позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушеного права, у тому числі щодо повернення на територію країни, зокрема шляхом можливого ініціювання інших судових проваджень.
Крім того, позивач є особою без громадянства, і єдиний документ, що посвідчує її особу та підтверджує право на постійне проживання в Україні є посвідка НОМЕР_1 . Виконати вимоги п.73 Порядку №321 та виїхати за межі України, позивач не може, оскільки відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі виїзду з України за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону виїзду з України.
Таким чином, заявник стверджує, що ще до можливого вирішення справи по суті, невжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спосіб зупинення дії оскаржуваного рішення до вирішення судом адміністративної справи становитиме очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивачки, яка повинна буде залишити територію України.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Інститут забезпечення позову регламентовано ст.ст.150-158 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що закріплюють порядок розгляду заяв, клопотань про забезпечення позову, підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, зокрема ст.150, 151 КАС України.
Згідно із приписами ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
З огляду на приписи наведеної статті, небезпека заподіяння шкоди до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Також, при розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;
- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;
- імовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.
Надаючи оцінку доводам заявника і доказам на підтвердження, суд зазначає таке.
Предметом спору у даній праві є оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, а саме: висновку ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 07.12.2023 відносно особи без громадянства ОСОБА_1 , уродженки Азербайджанської Республіки та Наказу № 311 Державної міграційної служби України від 28.12.2023, в частині що стосується визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.02.2008, виданої ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області особі без громадянства ОСОБА_1 , уродженка Азербайджанської Республіки.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773 (далі - Закон №3773) визначаються підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Стаття 5 Закону №3773 визначає підстави видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.
Відповідно до ч.1, 7 статті 26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 затверджений Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322). Відповідно до пункту 1 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Видача іноземцеві або особі без громадянства посвідки здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим субєктом, який прийняв документи для її оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обміну (пункт 53 Порядку №322).
Посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україн (підпункт 4 пункту 63 Порядку №322). Іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (пункт 68 Порядку №322).
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція). Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Відповідно до пп.4 п.63 пункт 4 Порядку №322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, проте у оскаржених рішеннях суб'єкта владних повноважень очевидним є те, що зазначена лише ця норма, яка потребує перевірки доказів і мотивів ухвалення індивідуального та окреслення конкретного змісту дій ОСОБА_1 .
З наданої до матеріалів позову та заяви про забезпечення відповіді відповідача-2 на запит адвоката, вбачається прийняття оспорюваного рішення з підстав відсутності в матеріалах справи копії паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року та наявність лише виписки з будинкової книги з відміткою про реєстрацію на території України. Хоча з доданих документів вбачається її дійсність безстроково та законність видачі не спростовується. ОСОБА_1 прибула на територію України та постійно проживає з 1992 року.
Відповідно до постанови КМУ від 21.10.2022 № 1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» посвідки на тимчасове чи постійне проживання строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24.02.2022, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в'їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.
Верховний Суд у справі №808/2206/18 зазначив: заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, що можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Оскаржувані дії та рішення суб'єктів владних повноважень змусять позивача примусово повернутися до країни походження - Вірменії та покинути територію України у найкоротший термін. З огляду на строк має ймовірність унеможливлення особистої участі позивача під час підготовки справи до розгляду та усунення недоліків (надання підтвердних документів, залучення інших учасників, вчинення заходів щодо визначення взаємозв'язку дій/бездіяльності працівників ДМС і прикордонної служби, перевірки рішень/повідомлень навчального закладу про зарахування/відрахування студента) щодо перевірки обгрунтованості індивідуальних актів і дотримання процедур підготовки, погодження, вручення.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту.
Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову стосується предмету позову і є співмірною з позовними вимогами. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду та ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких звернувся до суду, тому заяву про забезпечення позову належить задовольнити.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Згідно з абзацом другим пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Відтак, суд зробив висновок про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, які є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки на час розгляду заяви існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.150, 151, 154, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі за її позовом до відповідача-1 Державної міграційної служби України, відповідача-2 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування висновку та зобов'язання вчити певні дії - задовольнити.
Зупинити дію Наказу №311 Державної міграційної служби України від 28.12.2023, в частині якого визнається недійсною та такою, що підлягає вилученню, посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.02.2008, видану ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області, особі без громадянства ОСОБА_1 - до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №160/5329/24.
Ухвала підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи згідно з ч.8 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України.
За цією ухвалою стягувачем є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код рнокпп НОМЕР_2 ).
За цією ухвалою боржниками є:
- Державна міграційна служба України (01001, м.Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470).
- Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській област (49000, м.Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ37806243).
Ухвала може бути пред'явлена до виконання в порядку Закону України «Про виконавче провадження» до 26.02.2027 року (включно).
Копію ухвали надіслати:
- позивачу за електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- представнику позивача до електронного кабінету;
- відповідачу-1 до електронного кабінету;
- відповідачу-2 до електронного кабінету.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова