Справа № 953/4637/23
Провадження № 2/953/546/24
23 лютого 2024 року м. Харків
Київський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Бобко Т.В.,
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - держава Російська Федерація,
третя особа - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України,
представник третьої особи - Колотілова Наталя Володимирівна ,
секретар судового засідання Узденова М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація, третя особа - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації,
Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави РФ, в якому просив стягнути з останньої 4000000 гривень, що складає 109379,273 доларів США, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації..
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з сім'єю проживав у будинку АДРЕСА_1 , коли розпочалась війна. У зв'язку з постійними обстрілами у них в квартирі зникли світло, вода та опалення, у зв'язку з чим на початку березня 2022 року вони вирішити переїхати до батьків дружини, які є особами похилого віку, інвалідами та потребують стороннього догляду. В подальшому, на нервовому ґрунті у батька дружини відмовили ноги, а в жовтні 2022 року стався серцевий напад зі смертельним наслідком. ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу зателефонували і повідомили, що було влучання снаряду по даному кооперативу «Фед», де на той час перебувала його мати ОСОБА_4 , яка отримала смертельне поранення в голову. Вказані обставини були внесені до ЄРДР. Приблизно 15 березня 2022 року було влучання в будинок АДРЕСА_2 , де знаходилась родина позивача, в результаті влучення були вибито вікно та вивернуло стіни, а особи, які знаходились в квартирі отримали легкі тілесні ушкодження від скла та легку кантузію. Діти втратили можливість ходити до школи та відвідувати секції, сім'я втратила можливість їздити на дачну ділянку, яка знаходиться у напрямку Білгородського шосе, де вирощували овочі та фрукти, будинок, де знаходились спортивний інвентар, техніка для дому, інструменти, садовий інвентар, будівельні матеріали та багато іншого, розграбований. В результаті збройної агресії РФ проти України та вимушеного переселення з рідної домівки ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, які виразились в тому, що він був позбавлений можливості користуватися благами, які мав до цього, зокрема, проживаючи у власному житлі, він мав налагоджений побут, був матеріально забезпеченим і працевлаштованим, мав можливість вести повноцінне життя, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Переміщення в безпечне місце в результаті збройної агресії РФ спричинило об'єктивну необхідність облаштовувати звичний для нього спосіб життя, погіршився його емоційний, психологічний та матеріальний стан, він відчуває душевні страждання, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до цього. Отже, враховуючи характер та обсяг завданих йому моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій РФ, вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду - 4000000 гривень.
Аргументи учасників справи.
Відповідач відзиву на позов не надав, з будь-якими заявами та клопотаннями не звертався.
30 січня 2024 року через систему «Електронний Суд» представником третьої особи - Кабінету Міністрів України Колотіловою Наталею Володимирівною надані письмові пояснення, в яких вона зазначила наступне. 24 лютого 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення російських військ на територію України. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія РФ була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, РФ було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України. Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН. Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію РФ проти України, вимагає від РФ припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини, вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва РФ під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом. Факт збройної агресії РФ проти України в розумінні частини третьої статті 82 ЦПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні. Отже Російська Федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею збройної агресії, зокрема за майнову шкоду, заподіяну підконтрольними їй збройними формуваннями, а також за майнову шкоду, заподіяну збройними формуваннями, підконтрольними Україні, під час здійснення ними законного права на самозахист; потерпілі фізичні та юридичні особи мають право звертатися з позовами до РФ про відшкодування заподіяної шкоди до судів за місцем заподіяння такої шкоди. Відтак, відповідальність та компенсації за завдані позивачу збитки має бути в повній мірі покладено на РФ.
Участь у справі сторін та інших учасників справи.
В судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності та задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суд не повідомив, у встановлений строк представник відповідача не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Представник третьої особи держави України в особі Кабінету Міністрів України у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив на позов відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Рух справи.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 червня 2023 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 12 липня 2023 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 13 грудня 2023 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено державу Україну в особі Кабінету Міністрів України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_5 та неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживають та зареєстровані як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_4 (довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30 серпня 2022 року №6327-5002063292, від 30 серпня 2022 року №6327-5002062663, від 30 серпня 2022 року №6327-50020663120, від 30 серпня 2022 року №6327-5002062828, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 16 вересня 2005 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 10 вересня 2014 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 17 січня 2006 року).
ОСОБА_4 , яка є матір'ю ОСОБА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 17 червня 1981 року, Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00043393404 від 01 лютого 2024 року, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 17 серпня 2022 року). Як вбачається з довідки про причину смерті №10-12/1835-с/22 від 29 червня 2022 року, причиною смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 були воєнні дії, які призвели до ушкоджень вибухами або уламками.
22 березня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022220000000272 внесені відомості про кримінальне правопорушення за фактом встановлення ІНФОРМАЦІЯ_3 о 13 годині 20 хвилин порушення законів та звичаїв ведення війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств РФ, що полягали у здійснення обстрілів із використанням артилерійського виду озброєння невстановленими снарядами невстановленого клібру по будинкам садового товариства «Комунар», розташованого за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, що призвели до пошкодження зазначених об'єктів та загибелі ОСОБА_4 (Витяг з ЄРДР №22022220000000272 від 22 березня 2022 року)
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України кожному гарантовано право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Частиною 1 статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст.ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно з ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
За змістом п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, який діє по цей час.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант, відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977), несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-11/2 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Російської Федерації проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 затверджено заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
Відповідно до п.9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що Російська Федерація чинить збройну агресію проти України. Факт постійних артилерійських та ракетних обстрілів міста Харків військовими формуваннями Російської Федерації починаючи з 24.02.2022 також є загальновідомим.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24.02.2022, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.
РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму вказує, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Враховуючи викладене, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
Відповідну правову позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постановах Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708, від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, які згідно з приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України мають бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).
Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Таким чином, Російська Федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, колегія суддів зазначила, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи ( постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19).
Суд в контексті спірних правовідносин звертає увагу на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
З огляду на це, суд вважає належним, обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно нього.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач до початку повномасштабного вторгнення РФ, як повноправний громадянин своєї країни, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, які були порушені військовими діями Російської Федерації проти України.
Суд погоджується із доводами позивача про те, що порушивши його основоположні права і свободи, Російська Федерація завдала йому моральних страждань. З огляду на особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач відчуває душевні страждання, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії РФ проти України.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у зв'язку з військовою агресією РФ втратив близьку йому людину - матір ОСОБА_4 , яка отримала смертельне поранення в результаті військових дій, після початку військової агресії з боку РФ, був змушений разом з сім'єю залишити місце свого проживання та реєстрації, свій налагоджений побут через обставини, на які він не мав впливу, через що зазнав значного психологічного тиску на нього особисто та на його сім'ю. Суд погоджується з доводами позивача, що після вказаних обставин позивач втратив душевний спокій та звичний спосіб життя, відчуваючи постійний стрес та пригніченість. Окрім того, суд враховує, що позивач та його сім'я, в тому числі неповнолітні діти, які вимушені були змінити звичні умови навчання та втратили можливість відвідувати секції, протягом тривалого часу втратили можливість користуватись і розпоряджатись своїм житлом, змінили звичний ритм життя, і ці обставини і далі мають вплив на їхнє життя.
Отже, обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань, є зокрема втрата близької йому людини, вимушене переміщення в безпечне місце, втрата звичного для нього способу життя та порушення нормальних життєвих зв'язків, перебування позивача у стані постійного стресу, тривожності та нервозності внаслідок збройної агресії.
В своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що внаслідок збройної агресії РФ йому спричинена моральна шкода у розмірі 4000000 гривень.
Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, який заявлений позивачами, є значно завищеним, та таким, що не відповідає розмірам задоволених вимог заявників по схожим справам, що розглядалися ЄСПЛ.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, які зазнав позивач, який втратив свою близьку людину, перебування позивача та його родини у стані постійного стресу, тривожності та нервозності внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до вимущеного переміщення в безпечне місце, позбавлення їх необхідних речей, зміни звичного способу життя, враховуючи тривалий характер порушень прав та законних інтересів позивача, відчуття ними безперервного невгамовного душевного болю та страждань, враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, враховуючи обставини справи та тривалість у часі конфліктного випадку, справедливим у даній ситуації буде присудження позивачу у розмірі 2000000 гривень.
Щодо судових витрат.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 2000000 (2 мільйони) гривень, що складає 50% від ціни позову, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 7570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) гривень .
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України
Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація, третя особа - держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації- задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 2000000 (два мільйони) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Російської Федерації на користь держави 7570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) гривень.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання- АДРЕСА_4 .
Відповідач - держава Російська Федерація, останнє відоме місцезнаходження посольства: місто Київ, проспект Повітрофлотський, 27.
Третя особа - Держава України в особі Кабінету Міністрів України, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2.
Повне рішення складено 01 березня 2024 року.
Суддя Т.В. Бобко