28 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 910/23042/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
(суддя - Ярмак О.М.)
від 04.04.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Барсук М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
від 12.12.2023
за скаргами Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на дії та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
у справі №910/23042/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Донецька залізниця"
за участю Прокуратури міста Києва
про стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 942 885,45 доларів США та 52 621 324,56 грн.
1. Короткий зміст скарг на бездіяльність державного виконавця
1.1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") 23.02.2022 подало до суду скаргу на неправомірні дії, рішення та бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС), в якій просило:
1) визнати незаконною та скасувати постанову ВДВС про арешт коштів боржника від 21.02.2022 ВП № НОМЕР_2;
2) визнати неправомірними дії ВДВС щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків АТ «Укрзалізниця» згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2;
3) визнати незаконною бездіяльність заступника начальника ВДВС, яка полягає в не зупиненні вчинення виконавчих дій по ВП № НОМЕР_2, відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16;
4) усунути порушене право АТ «Укрзалізниця» шляхом зобов'язання посадової особи ВДВС відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16.
Вказана скарга обґрунтована тим, що всупереч вимогам чинного законодавства під час дії мораторію на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» (за зобов'язаннями Державного підприємства «Донецька залізниця») державний виконавець вчинив виконавчі дії, зокрема, виставив та направив до банківських установ платіжні вимоги щодо примусового списання коштів з рахунків скаржника, а також не зупинив вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2.
1.2. АТ "Українська залізниця" 08.09.2022 подало скаргу на неправомірні дії, рішення та бездіяльність ВДВС, де просило:
1) визнати неправомірною бездіяльність ВДВС, яка полягає в не закінчені виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2, відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/23042/16;
2) усунути порушене право АТ "Українська залізниця" шляхом зобов'язання ВДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 у відповідності до пункту 5 статті 39 та вжити відповідних заходів передбачених пунктом 7 частини п'ятої статті 27 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Вказана скарга обґрунтована тим, що у зв'язку з скасуванням судового рішення, на виконання якого було видано наказ на примусове виконання рішення суду, державний виконавець не виніс постанову про закінчення виконавчого провадження та не вжив заходів передбачених пунктом 7 частини п'ятої статті 27, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 провадження у справі №910/23042/16 за скаргами АТ «Українська залізниця» на дії та бездіяльність ВДВС закрито.
Закриваючи провадження за результатами скарг, суд першої інстанції зазначив, що заявлене до захисту право скаржника повністю відновлене винесенням ВДВС постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 15.11.2022.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 у справі № 910/23042/16 частково скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вимог скарги АТ "Українська залізниця" від 23.02.2022 на неправомірні дії, рішення та бездіяльність заступника начальника ВДВС в частині:
- визнання неправомірними дій ВДВС щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків АТ «Укрзалізниця» згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2;
- визнання незаконною бездіяльності заступника начальника ВДВС, які полягають в не зупиненні вчинення виконавчих дій по ВП № НОМЕР_2, відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 № 910/23042/16.
Провадження за скаргою АТ «Українська залізниця» від 23.02.2022 на дії та бездіяльність ВДВС в частині скасування постанови про арешт коштів боржника від 21.02.2022, усунення порушеного права боржника шляхом зобов'язання посадової особи ВДВС відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 закрито.
Відмовлено у задоволенні вимог скарги АТ "Українська залізниця" від 08.09.2022 на бездіяльність ВДВС та зобов'язання вчинити дії.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №910/23042/16, АТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу, в якій просило Суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №910/23042/16, ухвалити нове рішення, яким скарги задовольнити.
Так, в обґрунтування своєї правової позиції касатор вказує, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, прийнятими в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права та процесуального права. Крім того, судами неповно з'ясовано усі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а тому прийняті рішення підлягають скасуванню.
Окрім цього, судами попередніх інстанцій не враховано та не застосовано висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17, в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17, постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, постановах Верховного Суду від 16.06.2020, 20.02.2023 та 25.05.2023 у справі № 910/5953/17.
АТ «Укрзалізниця» вказує, що оскільки виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києві від 27.07.2021 - закінчено, предметом спору в цій справі залишаються дії та бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС.
Водночас ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не надав оцінку діям державного виконавця, а також не дослідив подані АТ «Укрзалізниця» докази, як окремо, так і в сукупності з іншими доказами з посиланням на матеріали виконавчого провадження (які судом були витребувані). За таких обставин, оскаржувані рішення першої та апеляційної інстанції не можуть вважатися обґрунтованими.
Касатор наголошує, що державним виконавцем взагалі не були розглянуті заяви АТ «Укрзалізниця» від 18.02.2022 про зупинення виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, від 21.02.2022 про відкладення проведення виконавчих дій ВП НОМЕР_2 та інші заяви які надійшли від АТ «Укрзалізниці» на виконання частини
четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Судами попередніх інстанцій такі обставини взагалі не досліджувались та оцінювались.
Зміст пункту 11 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» імперативно унормовує дії державного виконавця за умови встановлення ним певних, визначених цим пунктом, обставин та покладає на останнього обов'язок зупинити примусове виконання судового рішення у правовідносинах, що склались між сторонами при виконанні судового рішення у справі 910/23042/16. Тобто зазначені норми створюють безальтернативну правову конструкцію, що не дає державному виконавцеві жодної можливості діяти на власний розсуд і не зупиняти виконавче провадження.
Вказівки Верховного Суду в постанові від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16 не можуть бути застосовані як висновки щодо застосування норм мораторію. Адже оцінка судом якості закону, що встановлює мораторій, при вирішенні питання щодо оскарження дій/бездіяльності державного виконавця, не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні відповідної скарги на дії виконавця у разі встановлення невиконання останнім імперативних вимог чинних нормативних актів, оскільки такі висновки не спростовують доводів заявника скарги про недотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Встановлений Державою Україною мораторій на виконання зобов'язань ДП «Донецька залізниця» його правонаступником АТ «Укрзалізниця» є беззаперечним фактом, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/5953/17[4] від 16.06.2020 та у Постанові Верховного Суду у справі №905/1987/19 від 20.05.2020 тобто на момент вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій.
Тобто, мораторій було встановлено не лише в законодавчих актах, але й підтверджено (на момент вчинення оскаржуваних дій у ВП НОМЕР_2) практикою Верховного Суду.
До того ж, на момент вчинення оскаржуваних дій у ВП НОМЕР_2, колегією суддів у складі об'єднаної палати Верховного Суду було прийнято постанову від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17, де судді прийшли до висновку, що виконання судових рішень, на які поширюється дія встановленого законом мораторію, відповідно примусова реалізація майна яких забороняється, здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Отже, на момент вчинення оскаржуваних дій у ВП № НОМЕР_2 висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 17.09.2021 у справі №905/2999/17, були пріоритетними у застосуванні державним виконавцем по відношенню до висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16.
Таким чином, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій у даній справі, що вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, були обов'язковими до застосування державним виконавцем на час здійснення оскаржуваних дій, оскільки на той момент існувала пріорітетніша судова практика щодо застосування норм мораторію, зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 та постанова об'єднаної палати Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17, яка є більш «свіжою» за хронологією прийняття та пріорітетнішою відносно вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16.
При цьому касатор звертає увагу, що державний виконавець у судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» визнав, що на час вчинення оскаржуваних дій по ВП № НОМЕР_2, в останнього на примусовому виконанні також перебували виконавчі провадження, відкриті на виконання рішень судів прийнятих за зобов'язаннями ДП «Донецька залізниця» на користь інших юридичних собі та в межах яких виконавець застосував норми мораторію та положення пункту 11 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно виніс постанови про зупинення вчинення виконавчих дій, що свідчить про вибірковий підхід до виконання судових рішень, прийнятих у справах з подібними правовідносинами.
Суб'єкт владних повноважень повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема і Законом України «Про виконавче провадження», який спеціальним та основним законом під час здійснення виконавчого провадження, та який чітко визначає, що державний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежним, керується принципом верховенства права та діє виключно відповідно до цього закону.
3.2. ВДВС подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/23042/16 позов Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь позивача 192 805,68 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.12.2016 складало 5 033 928,79 грн, 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів, 88 725 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.12.2016 складало 2 316 505,05 грн, 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення кредитів та 3 026 758,17 грн пені за порушення строків сплати процентів, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 замінено позивача з Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/23042/16 змінено. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп" 192 805,68 доларів США 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів, 84 472,50 доларів США 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення кредитів та 3 026 758,17 грн пені за порушення строків сплати процентів. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 10.08.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №910/23042/16 скасовано в частині стягнення пені, а справу в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/23042/16 скасовано в частині стягнення пені та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп" щодо стягнення з АТ "Українська залізниця" 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення суми кредитів та 4 965 173,76 грн пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом. Здійснено поворот виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/23042/16.
4.2. На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 910/23042/16, 10.02.2022 видано наказ.
Заступником начальника ВДВС 17.02.2022 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 на підставі наказу № 910/23042/16 від 10.02.2022.
Заступником начальника ВДВС 21.02.2022 винесено постанову про арешт коштів боржника.
Державним виконавцем 21.02.2022 виставлено платіжну вимогу НОМЕР_2/1 на переказ 55 922 129,22 грн на рахунок Міністерства юстиції України, призначення платежу: стягнення коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп" згідно з наказом Господарського суд міста Києва від 10.02.2022 №910/23042/16; виконавчий збір; витрати виконавчого провадження.
Акціонерним товариством «Ощадбанк» 22.02.2022 виконано/проведено платіжну вимогу НОМЕР_2/1 від 21.02.2022 шляхом списання 55 922 129,22 грн з рахунку НОМЕР_1 , що належить АТ «Українська залізниця».
Відповідно до постанови ВДВС від 26.08.2022 знято арешт з коштів боржника, накладеного відповідно до постанови ВП № НОМЕР_2 від 21.02.2022.
Заступником начальника ВДВС 15.11.2022 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 на підставі наказу № 910/23042/16 від 10.02.2022 у відповідності до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва).
4.3. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з такого:
- оскільки предмет скарг відсутній, то провадження у справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підлягає закриттю;
- мораторій стосується не всіх зобов'язань АТ «Укрзалізниця», а лише зобов'язань підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Вказане місцерозташування майна стосується ідентифікації підприємств залізничного транспорту, за зобов'язаннями яких встановлений мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця», а не безпосередньо майна АТ «Укрзалізниця». При цьому в указаних законах немає вказівки про те, що на непідконтрольній території має бути розміщене все майно підприємств залізничного транспорту;
- доказів розміщення всього майна боржника на непідконтрольній території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень суду не надано, то й обов'язок із зупинення виконавчого провадження та припинення проведення заходів примусового виконання рішення у даній справі відсутні;
- виконавчі дії державного виконавця під час проведення заходів примусового виконання рішення у виконавчому проваджені № НОМЕР_2 не суперечать вимогам законодавства, а посилання скаржника на незаконну бездіяльність є необґрунтованими;
- доводи скаржника про бездіяльність державного виконавця з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження та відсутності відповіді на його звернення від 28.09.2022 є безпідставними, оскільки органом державної виконавчої служби листом від 31.10.2022 була дана відповідь на вказане звернення скаржника;
- посилання скаржника на повідомлення заявою від 19.08.2022 про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження необґрунтовані, оскільки доказів направлення вказаної заяви на адресу державної виконавчої служби суду не надано;
- заявлене до захисту право скаржника повністю відновлене винесенням ВДВС постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 15.11.2022, вимоги скарг в інших частинах задоволенню не підлягають.
4.4. Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з такого:
- правомірність чи неправомірність дій чи бездіяльності державного виконавця, які, на думку скаржника, порушують його права та охоронювані законом інтереси, повинні перевірятись судом на момент їх вчинення згідно з Законом України «Про виконавче провадження»;
- закриття виконавчого провадження на підставі постанови від 15.11.2022 без дослідження викладених у таких скаргах доводів щодо неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця не усуває порушене право скаржника, за відновленням якого він звернувся до суду, оскільки така постанова, якою було закрито виконавче провадження, не дає правову оцінку діям та бездіяльності державного виконавця під час здійснення ним заходів щодо примусового виконання рішення за наказом від 10.02.2022 у справі № 910/23042/16;
- є помилковим висновок суду першої інстанції про можливість закриття провадження за скаргами у повному обсязі, без дослідження правомірності/неправомірності дій державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження з виконання наказу від 10.02.2022 у справі №910/23042/16, про які скаржник вказував у поданих ним скаргах;
- відповідно до релевантної на сьогоднішній день правової позиції Великої Палати Верховного Суду у державного виконавця наявні підстави для зупинення виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій і заходів із примусового виконання рішення суду;
- висновки суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів розміщення всього майна боржника на непідконтрольній території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень суду, а тому обов'язку із зупинення виконавчого провадження у виконавця немає, є необґрунтованими, оскільки достатнім у даному випадку є встановлення факту наявності зобов'язання підприємства залізничного транспорту (в даному випадку ДП «Донецька залізниця», правонаступником якого виступає боржник), що розміщене на території проведення антитерористичної операції, для зупинення виконавчого провадження згідно з пунктом 11 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»;
- Верховний Суд, роблячи у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16 висновки щодо неконституційності норм Закону про мораторій, в порядку судового контролю за виконанням судових рішень надав прямі вказівки державному виконавцю Заєць Тетяні Ігорівні про порядок виконання рішень суду щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, а саме не застосовувати норми Закону про мораторій;
- дії державного виконавця на момент їх вчинення щодо виконання рішення суду в межах ВП № НОМЕР_2 відповідали вказівкам, наданим у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16;
- посилання стягувача, що на момент вчинення державним виконавцем виконавчих дій існувала інша судова практика щодо застосування норм закону про мораторій, колегія суддів відхиляє, оскільки як було встановлено колегією суддів постанова Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 905/1987/19, в якій було застосовано норми Закону щодо мораторію, стосувалась іншого державного виконавця, а саме Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), тоді як у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16 оскарження дій стосувалось саме заступника начальника ВДВС Заєць Тетяни Ігорівни;
- вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.06.2021 у справі №910/22748/16, були обов'язковими для державного виконавця Заєць Тетяни Ігорівни не тільки під час примусового виконання рішення у справі №910/22748/16, а і в цілому під час виконання аналогічних судових рішень, які стосувались звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції;
- висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/22858/17 був сформований пізніше, а саме після вчинення державним виконавцем дій щодо примусового виконання рішення суду, які є предметом оскарження у даній справі;
- державний виконавець Заєць Тетяна Ігорівна в момент вжиття оскаржуваних у даному провадженні дій щодо примусового виконання рішення мала об'єктиві підстави для їх вчинення з огляду на прямі вказівки Верховного Суду, який визнав її бездіяльність, у зв'язку із застосуванням норм Закону про мораторій, незаконною та зобов'язав вжити заходи щодо примусового виконання судового рішення в аналогічних правовідносинах;
- суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження в частині визнання незаконною та скасування постанови про арешт коштів боржника; усунення порушеного права шляхом зобов'язання відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали виконавцем було знято арешт, накладений на підставі постанови від 21.02.2022, а виконавче провадження НОМЕР_2 було закінчене;
- у державного виконавця були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження у порядку визначеному пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 скасовано або визнано нечинним не було, а постановою Верховного Суду від 10.08.2022 скасовано постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені, а справу №910/23042/16 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. В решті постанова Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022, якою було змінено рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2021 (щодо стягнення 192 805,68 доларів США 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів, 84 472,50 доларів США 3% річних за несвоєчасну сплату процентів), скасована не була, у зв'язку з чим набрала чинності та підлягала виконанню.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 08.01.2024 справу №910/23042/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2024 у справі №910/23042/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №910/23042/16 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №910/23042/16 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №910/23042/16, якими:
1) закрито провадження за скаргою від 23.02.2022 в частині зобов'язання скасування постанови про арешт коштів боржника, усунення порушеного права боржника шляхом зобов'язання посадової особи ВДВС відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження;
2) відмовлено у задоволенні скарги від 23.02.2022 у частині визнання неправомірними дій ВДВС щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків АТ «Укрзалізниця»; визнання незаконною бездіяльності заступника начальника ВДВС, які полягають в не зупиненні вчинення виконавчих дій;
3) у задоволенні скарги від 08.09.2022 (про визнання неправомірною бездіяльність ВДВС щодо не закінчення виконавчого провадження та про усунення порушене право шляхом зобов'язання ВДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження у відповідності до пункту 5 статті 39 та вжити відповідних заходів передбачених пунктом 7 частини п'ятої статті 27 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження») відмовлено повністю.
Скаржник у поданій касаційній скарзі відзначає, що оскільки виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києві від 27.07.2021 - закінчено, відтак предметом спору в цій справі залишаються дії та бездіяльність державного виконавця Відділу ДВС.
Касатор відзначає, що державним виконавцем допущена неправомірна бездіяльність щодо не зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні у зв'язку із запровадженням державою мораторію на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов'язаннями ДП «Донецька залізниця», у результаті чого незаконно було накладено арешт на рахунки АТ «Укрзалізниця» та списано кошти у розмірі 55 922 129, 22 грн (з яких 5 083 793, 40 грн виконавчий збір).
Відтак, ураховуючи доводи та мотиви касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що на вирішення Суду постають такі питання:
- наявності/відсутності підстав для визнання незаконною бездіяльність заступника начальника ВДВС, які полягають в не зупиненні вчинення виконавчих дій по ВП;
- наявності/відсутності підстав для визнання неправомірними дії ВДВС щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків АТ «Укрзалізниця»;
- наявності/відсутності підстав для визнання неправомірною бездіяльність ВДВС щодо не закінчення виконавчого провадження у відповідності до пункту 5 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»;
- наявності/відсутності підстав для усунення порушеного права АТ "Українська залізниця" шляхом зобов'язання ВДВС вжити відповідних заходів, передбачених статтею 27 та 40 Закону України «Про виконавче провадження».
6.3. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, положень частини першої статті 18, частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).
При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Так, порядок здійснення примусового виконання судового рішення встановлено, зокрема Законом України «Про виконавче провадження» №4442-VI.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (зараз і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Законом України «Про виконавче провадження» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За змістом статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (частина перша).
6.4. Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі №910/23042/16 предметом спору було стягнення коштів з АТ «Укрзалізниця», як правонаступника ДП «Донецька залізниця», за кредитними договорами, укладеними між АТ "Перший Український Міжнародний Банк" та Державним підприємством "Донецька залізниця".
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Профінанс Груп":
- 192 805,68 доларів США 3% річних за несвоєчасне повернення кредитів,
- 84 472, 50 доларів США 3% річних за несвоєчасну сплату процентів,
- 47 656 150, 80 грн пені за порушення строків повернення кредитів,
- 3 026 758, 17 грн пені за порушення строків сплати процентів. В решті позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду видано наказ, який пред'явлений до примусового виконання.
Паралельно із здійсненням виконавчого провадження, дані судові рішення оскаржувались у касаційному порядку.
6.5. З огляду на суб'єктний склад учасників виконавчого провадження № НОМЕР_2 у контексті особливостей здійснення виконавчих дій за зобов'язаннями ДП «Донецька залізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», колегія суддів відзначає таке.
20 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1787-VIII (набрав чинності 17 лютого 2017 року), яким розділ III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону №4442-VI доповнено пунктами 51 та 52 такого змісту:
« 51. До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи товариства за зобов'язаннями таких підприємств.
52. Мораторій на звернення стягнення на активи товариства, встановлений згідно з пунктом 51 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції».
Цим же Законом були внесені зміни до Закону № 1404-VIII, зокрема:
- частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі «встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження»;
- розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 101 такого змісту: «На період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 51 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження».
18 жовтня 2018 року був прийнятий Закон № 2604-VIII (набрав чинності 12 січня 2019 року), яким внесені зміни до наведених вище положень законів № 4442-VI та № 1404-VIII, зокрема після слів «що розміщене на території проведення антитерористичної операції» доповнено словами «здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях», а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Відтак вказаними законами визначено такі умови мораторію:
- строк мораторію починається з 17 лютого 2017 року і завершується (залежно від того, яка подія настане раніше):
1) після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна АТ «Укрзалізниця» як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств;
2) через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей;
- предмет мораторію - звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця». Норми чинного законодавства України включають гроші до складу активів товариства (пункт 3 розділу І «Загальні положення» Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73);
- мораторій стосується не всіх зобов'язань АТ «Укрзалізниця», а лише зобов'язань підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Вказане місцерозташування майна стосується ідентифікації підприємств залізничного транспорту, за зобов'язаннями яких встановлений мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця», а не безпосередньо майна АТ «Укрзалізниця». При цьому в указаних законах немає вказівки про те, що на непідконтрольній території має бути розміщене все майно підприємств залізничного транспорту;
- наслідками встановлення мораторію є: зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов'язанням таких підприємств, а також зупинення вчинення виконавчих дій.
Колегія суддів відзначає, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 10 червня 2003 року № 11-рп/2003, вирішуючи питання про те, чи встановлення мораторію на звернення стягнення на майно державних підприємств (боржників) робить «фактично необов'язковим» виконання ними судових рішень майнового характеру, Конституційний Суд України зробив висновок, що Закон, яким встановлено мораторій, не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття цього Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання.
Колегія суддів відзначає, що положення пункту 11 частини першої статті 34 Закону "Про виконавче провадження" передбачають імперативний обов'язок зупинити вчинення всіх виконавчих дій за наявності відповідних обставин (мораторію) на період дії мораторію, що означає неможливість вчинення будь-яких виконавчих дій у такому провадженні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 Велика Палата, висновуючи про те, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця», відзначила і те, що пунктами 51, 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону про особливості утворення Укрзалізниці зі змінами, внесеними згідно із Законами №1787-VIII від 20 грудня 2016 року та № 2604-VIII від 18 жовтня 2018 року, встановлено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств встановлено мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов'язаннями таких підприємств.
У свою чергу, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2021 у справі №905/2999/17 у вирішенні питання «Щодо вчинення державним виконавцем заходів щодо примусового виконання рішень за умов розповсюдження на зобов'язання, що були предметом спору, мораторію, передбаченого пунктом 51 розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону від 23.02.2012 № 4442-VI» відзначила, що за умов розповсюдження мораторію, передбаченого пунктом 51 розділу 3 "Перехідні та прикінцеві положення" Закону від 23.02.2012 № 4442-VI на зобов'язання, вказане не звільняє державного виконавця від необхідності вчинення дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Об'єднана палата наголосила, що обставини, передбачені частинами другою та третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відтак, лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто після закінчення цього строку, рішення суду повинно виконуватися згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №908/1525/16 Велика Палата у питанні вирішенні виключної правової проблеми «Про умови мораторію на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов'язаннями ДП "Донецька залізниця"» відзначила, що:
«Оскільки майно ДП «Донецька залізниця» знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, то відповідно до указаних норм законів № 4442-VI та № 1404-VIII на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов'язаннями ДП «Донецька залізниця», а також зупиняється вчинення відповідних виконавчих дій.
Введення державою вказаного вище мораторію на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов'язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, само собою не суперечить указаним нормам Конституції України та Конвенції. Разом з тим запровадження такого мораторію покладає на державу позитивний обов'язок створити необхідні правові механізми, щоб затримка виконання рішень не була настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 Конвенції.
Ураховуючи наведені висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного господарського суду, викладеного у пункті 6.30 постанови від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16, про те, що пункт 11 частини першої статті 34, пункт 101 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, пункти 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI за змістом є такими, що не відповідають Конституції України (суперечать статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 1291 Конституції України)».
6.6. Отже, враховуючи вищенаведене, з огляду на наявність мораторію, встановленого згідно з пунктом 5-1 розділ III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та положенням пункту 11 частини першої статті 34, частини першої статті 35 Закону "Про виконавче провадження" (що є чинними), враховуючи сталу та актуальну судову практику у застосуванні наведених норм права, колегія суддів доходить висновку, що у спорах за зобов'язаннями ДП «Донецька залізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», здійснення/вчинення виконавчих дій підлягають зупиненню.
Вказана норма (щодо мораторію) носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту.
Відтак дії державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_2 (відкритого на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 №910/23042/16) є такими, що суперечать приписам пункту 11 частини першої статті 34, частини першої статті 35 Закону "Про виконавче провадження".
Колегія суддів наголошує, що Закон України "Про виконавче провадження" встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати "доцільно" чи "недоцільно" виконувати ті чи інші дії/механізми, визначені законом. Державний виконавець як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти у межах та в порядку, встановленому законом (Законом України «Про виконавче провадження»), тобто діяти відповідно до закону. Це стосується і обов'язку у зупиненні вчинення всіх виконавчих дій у ВП у визначених законом випадках, зокрема під час дії мораторію; алгоритму дій державного виконавця після такого зупинення у порядку статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" тощо.
Отже, ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у цій частині допустили порушення норм матеріально та процесуального права, оскільки висновки судів не ґрунтуються на законі.
Окрім того, суди попередніх інстанцій не досліджували та не надавали оцінку діям державного виконавця у розгляді/нерозгляді заяв АТ «Укрзалізниця» щодо зупинення вчинення виконавчих дій від 18.02.2022 та відкладення здійснення виконавчих дій від 21.02.2022, з якими боржник звертався до державного виконавця у порядку частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Як і не досліджувалось господарськими судами питання правомірності дій ВДВС щодо виставлення та направлення в банківські установи платіжних вимог про примусове списання грошових коштів з рахунків АТ «Укрзалізниця».
Колегія суддів відхиляє посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16 як на таку, що ухвалена з прямими вказівками виключно для заступника начальника ВДВС Заєць Тетяни Ігорівни у здійсненні всіх виконавчих проваджень, що перебували/перебувають/будуть перебувати у ВДВС, адже такі висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсному змісту постанову Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16.
Колегія суддів відзначає, що закони України, а також судова практика щодо застосування норм права не приймаються для конкретного державного виконавця. Державні органи є рівними перед законом і судом поряд з іншими учасниками справи та зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб.
Так, у вказаній справі (№910/22748/16) Верховний Суд надавав оцінку правомірності/неправомірності діям державного виконавця (як суб'єкта владних повноважень) у конкретному виконавчому провадженні з огляду на конкретно встановлені обставини справи, що не є тотожними справі, що переглядається. При цьому зміст даної постанови не містить прямих вказівок для заступника начальника ВДВС Заєць Тетяни Ігорівни у здійсненні інших виконавчих проваджень.
6.7. Щодо скарги від 08.09.2022 колегія суддів відзначає таке.
У вказаній скарзі АТ «Укрзалізниця» просило суд визнати неправомірною бездіяльність ВДВС щодо не закінчення виконавчого провадження пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»; а також просило усунути порушене право шляхом зобов'язання ВДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження у відповідності до пункту 5 частини першої статті 39 та вжити відповідних заходів передбачених пунктом 7 частини п'ятої статті 27 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Так, постановою Верховного Суду від 10.08.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №910/23042/16 скасовано в частині стягнення пені, а справу в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 (що залишена без змін постановою Верховного Суду) рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/23042/16 скасовано в частині стягнення пені та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Профінанс Груп" щодо стягнення з АТ "Українська залізниця" 47 656 150,80 грн пені за порушення строків повернення суми кредитів та 4 965 173,76 грн пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом.
Отже, рішення (на виконання якого був виданий наказ) скасовано у частині стягнення пені у розмірі 52 621 324,60 грн (47 656 150,80 + 4 965 173,76).
У той же час рішення залишилось чинним лише в частині стягнення 3% річних у розмірі 7 239 406,08 грн (192 805,68 та 84 472,50 доларів США за курсом НБУ станом на 14.12.2016).
Як встановлено судами попередніх інстанцій АТ «Укрзалізниця» 19.08.2022 та 28.09.2022 зверталось до ВДВС із заявами про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а також з вимогою про вжиття заходів (пов'язаних із закінченням провадження), передбачених статтею 27 та 40 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на те, що рішення в частині стягнення пені скасовано.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні скарги у цій частині, пославшись на безпідставність доводів та вимог скаржника.
Водночас Верховний Суд з такими доводами судів попередніх інстанцій не погоджується, вважає їх передчасними, належно необґрунтованими та такими, що суперечать встановленим обставинам справи.
Так, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
З аналізу змісту пункту п'ятого частини першої та частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що закінчення виконавчого провадження може бути як в цілому, так і у відповідній частині (в якій судове рішення скасовано/визнано нечинним).
Отже, з огляду на вищенаведені приписи норм Закону колегія суддів доходить висновку, що в день отримання державним службовцем відповідної заяви (з доказами) у державного виконавця виникає обов'язок з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у цілому (у частині) із застосуванням наслідків, передбачених статтями 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки діям державного виконавця у розгляді/нерозгляді заяв АТ «Укрзалізниця» від 19.08.2022 та від 28.09.2022 у контексті наявності/відсутності підстав на день звернення з відповідними заявами для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (ураховуючи долучені до заяв докази), а також для вжиття заходів, передбачених 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому колегія суддів відхиляє посилання апеляційної інстанції на лист ВДВС від 31.10.2022, адже останній не є виконанням вимог частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та прийнятий не у строки, визначені частиною другою статті 39 даного Закону.
6.8. Отже, оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є безумовною підставою для їх скасування.
При цьому з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, що є визначальними у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в означеній вище частині, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з тим, ураховуючи, що постановою державного виконавця від 26.08.2022 знято арешт з коштів боржника, накладеного відповідно до постанови від 21.02.2022, а також те, що винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку про закриття провадження у частині зобов'язання скасування постанови про арешт коштів боржника, усунення порушеного права боржника шляхом зобов'язання посадової особи ВДВС відізвати платіжні вимоги із банківських установ та зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
Доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, не приймаються Судом з огляду на зазначене у розділі 6 даної Постанови.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
6.9. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що Суд надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду щодо порушення судами попередніх інстанцій знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.
7.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
7.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, що є визначальними у цій справі, ураховуючи мотиви цієї Постанови та доводи сторін, оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм права щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог підлягають часткову скасуванню, а справа в скасованій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 6 цієї Постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій Постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і на підставі повного та всебічного дослідження доказів та аргументів сторін за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.
8. Судові витрати.
8.1. З огляду на те, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної / касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №910/23042/16 в оскаржуваній частині скасувати, а справу № 910/23042/16 у скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі №910/23042/16 у частині закриття провадження залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова