№ 199/7390/23
провадження 2/201/630/2024
29 лютого 2024 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Білецька Вероніка Іванівна про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,
ОСОБА_1 13 вересня 2023 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своїй позовній заяві та із своїм представником у судовому засіданні посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який проживав з позивачем в період часу з січня 2015 року по дату смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
13 жoвтня 2022 року, позивач звернувся до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса ДМНО з заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак постановою ОСОБА_3 , приватного нотаріуса ДМНО від 13 жовтня 2022 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Підставою відмови нотаріус указала те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем за заповітом, а також не відноситься до спадкоємця будь-якої із черг, визначених ЦК України.
ОСОБА_2 являється чоловіком матері позивача ОСОБА_4 згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 26 березня 1976 року, факт того, що ОСОБА_4 доводиться позивачу матір'ю підтверджується свідоцтвом пре народження Серії НОМЕР_2 від 24 лютого 1960 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 у квартирі, яка належала померлій ОСОБА_4 (матері позивача).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_4 , після смерті ОСОБА_4 померлий ОСОБА_2 (вітчим позивача) переїхав проживати до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, оскільки ОСОБА_2 вже був у похилому віці, він почав часто хворіти, позивач почав постійно їздити до нього, возив йому ліки, готував їжу та займався побутовими питаннями, оскільки вони були не чужими людьми, завжди підтримували хороші стосунки, позивач ставився до ОСОБА_2 з повагою, хоч він і не був йому рідним батьком, однак стосунки у них були не дивлячись на це немов з рідним.
Але, постійно відвідувати ОСОБА_2 позивач не мав змоги і вони вирішили з ним, що краще буде якщо він переїде проживати до позивача, а саме за адресою де він проживав: АДРЕСА_1 . Факт того, що померлий ОСОБА_2 проживав разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , за період часу з січня 2015 року по грудень 2021 року підтверджується Актом про проживання від 20 грудня 2022 року складеного при трьох свідках: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , та завіреного підписом та печаткою Голови правління ОСББ «Дарниця» Івчук Т.О.
У померлого ОСОБА_2 інших родичів або близьких людей крім позивача не має. Крім позивача до нотаріуса Білецької В.І., приватного нотаріуса ДМНО, з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався. У зв'язку з тим, що реєстрація місця проживання позивача не співпадає з реєстрацією місця проживання його померлого вітчима, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину. Отже, він вимушений звернутися до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_2 , так як реєстрація могла бути в них різна і тому позивач змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. В добровільному порядку питання не вирішено. Просив захистити право позивача як члена сім'ї з ОСОБА_2 та встановити факт проживання його, ОСОБА_1 , з його вітчимом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 а саме з січня 2015 року по грудень 2021 року та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.
Представник відповідача Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, надав відзив на позов, де заперечували проти позовних вимог в частині визнання права власності на спадщину, оскільки позов передчасний, не доведений і не обгрунтований, їх дії відповідають закону, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали, не заперечував проти розгляду справи за їх відсутністю за наявними матеріалами і просили в задоволенні позову відмовити. Суд вважає, що відсутність (повторна) відповідача не перешкоджає розгляду справи. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Третя особа приватний нотаріус ДМНО Білецька В.І. та/або її представник в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином, її дії відповідають закону, нічиїх прав не порушувала і будь-якої шкоди не завдавала, не заперечувала проти розгляду справи за їх відсутністю за наявними матеріалами. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаної третьої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши позицію сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні з наданих документів та позиції позивача і представника відповідача судом з'ясовано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_3 від 08 грудня 2021 року, який проживав з позивачем в період часу з січня 2015 року по дату смерті за адресою: АДРЕСА_1 . 13 жoвтня 2022 року, позивач звернувся до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу з заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Білецької В.І., приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу від 13 жовтня 2022 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Підставою відмови нотаріус указала те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем за заповітом, а також не відноситься до спадкоємця будь-якої із черг, визначених Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш п'яти років до часу відкриття спадщини.
Згідно Інструкції про вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, діючої на час відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом із спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання пазом і спадкодавцем можуть бути; довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.
Згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Отже, у випадку, якщо спадкоємець фактично постійно проживав із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, проте у його паспорті відсутня відмітка про реєстрацію місця проживання разом із спадкодавцем, а також відсутні докази, визначені Порядком вчинень нотаріальних дій нотаріусами України, спадкоємець мас право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
ОСОБА_2 являється чоловіком матері позивача ОСОБА_4 згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 26 березня 1976 року, факт того, що ОСОБА_4 доводиться позивачу матір'ю підтверджується свідоцтвом пре народження Серії НОМЕР_2 від 24 лютого 1960 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 у квартирі яка належала померлій ОСОБА_4 (матері позивача).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_4 згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4 від 25 серпня 1995 року, після смерті ОСОБА_4 померлий ОСОБА_2 (вітчим позивача) переїхав проживати до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_3
Однак, оскільки померлий ОСОБА_2 , вже був у похилому віці, він почав часто хворіти, позивач почав постійно їздити до нього, возив йому ліки, готував їжу та займався побутовими питаннями, оскільки вони були не чужими людьми, завжди підтримували хороші стосунки, позивач ставився до ОСОБА_2 з повагою хоч він і не був йому рідним батьком, однак стосунки у них були не дивлячись на це немов з рідним. Але, постійно відвідувати ОСОБА_2 позивач не мав змоги і вони вирішили з ним, що краще буде якщо він переїде проживати до позивача, а саме за адресою де він проживав: АДРЕСА_1 .
Факт того, що померлий ОСОБА_2 проживав разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , за період часу з січня 2015 року по грудень 2021 року підтверджується Актом про проживання від 20 грудня 2022 року складеного при трьох свідках: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , та завіреного підписом та печаткою Голови правління ОСББ «Дарниця» Івчук Т.О.. У померлого ОСОБА_2 інших родичів або близьких людей крім позивача не має. Крім позивача до нотаріуса Білецької В.І., приватного нотаріуса ДМНО, з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався.
За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
У зв'язку з тим, що реєстрація місця проживання позивача не співпадає з реєстрацією місця проживання його померлого вітчима, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину. Отже, він вимушений звернутися до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_2 , так як реєстрація могла бути в них різна і тому позивач змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. В добровільному порядку питання не вирішено. Просив захистити право позивача як члена сім'ї з ОСОБА_2 , з яким він проживав не менше п'яти років до його смерті. Обставини цього факту підтверджуються, на його думку, крім вимог та наданих документів, також свідченнями сторін і свідків. Для упорядкування документів і вирішення питань зі своїми правами, майном та іншим позивач вимушений був звертатися до суду з позовною заявою про захист своїх прав, встановлення факту проживання однією сім'єю в певний час та визнання права на спадщину.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також і інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Судом встановлено, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_3 від 08 грудня 2021 року, який проживав з позивачем в період часу з січня 2015 року по дату смерті за адресою: АДРЕСА_1 . 13 жoвтня 2022 року, позивач звернувся до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу з заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Білецької В.І., приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу від 13 жовтня 2022 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Підставою відмови нотаріус указала те, що ОСОБА_1 не є спадкоємцем за заповітом, а також не відноситься до спадкоємця будь-якої із черг, визначених Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш п'яти років до часу відкриття спадщини.
Згідно Інструкції про вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, діючої на час відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом із спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання пазом і спадкодавцем можуть бути; довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.
Згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Отже, у випадку, якщо спадкоємець фактично постійно проживав із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, проте у його паспорті відсутня відмітка про реєстрацію місця проживання разом із спадкодавцем, а також відсутні докази, визначені Порядком вчинень нотаріальних дій нотаріусами України, спадкоємець мас право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
ОСОБА_2 являється чоловіком матері позивача ОСОБА_4 згідно свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 26 березня 1976 року, факт того, що ОСОБА_4 доводиться позивачу матір'ю підтверджується свідоцтвом пре народження Серії НОМЕР_2 від 24 лютого 1960 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 у квартирі яка належала померлій ОСОБА_4 (матері позивача).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_4 згідно свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4 від 25 серпня 1995 року, після смерті ОСОБА_4 померлий ОСОБА_2 (вітчим позивача) переїхав проживати до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_3
Однак, оскільки померлий ОСОБА_2 , вже був у похилому віці, він почав часто хворіти, позивач почав постійно їздити до нього, возив йому ліки, готував їжу та займався побутовими питаннями, оскільки вони були не чужими людьми, завжди підтримували хороші стосунки, позивач ставився до ОСОБА_2 з повагою хоч він і не був йому рідним батьком, однак стосунки у них були не дивлячись на це немов з рідним. Але, постійно відвідувати ОСОБА_2 позивач не мав змоги і вони вирішили з ним, що краще буде якщо він переїде проживати до позивача, а саме за адресою де він проживав: АДРЕСА_1 .
Факт того, що померлий ОСОБА_2 проживав разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , за період часу з січня 2015 року по грудень 2021 року підтверджується Актом про проживання від 20 грудня 2022 року складеного при трьох свідках: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , та завіреного підписом та печаткою Голови правління ОСББ «Дарниця» Івчук Т.О.. У померлого ОСОБА_2 інших родичів або близьких людей крім позивача не має. Крім позивача до нотаріуса Білецької В.І., приватного нотаріуса ДМНО, з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався.
Згідно з ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. З СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За нормами ч. 2 ст. 1258 Цивільного кодексу України - «Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу».
Згідно ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», в судовому засіданні необхідно дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідним документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщині спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійної проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факт прийняття спадщини.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянств які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільні вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом п. 3.22 розділу 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого 22 лютого 2012 року за № 282/20595, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те. що спадкоємець на день смерті проживав разом із спадкодавцем.
У зв'язку з тим, що реєстрація місця проживання позивача не співпадає з реєстрацією місця проживання його померлого вітчима, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину. Отже, він вимушений звернутися до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлим ОСОБА_2 , так як реєстрація могла бути в них різна і тому позивач змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.
У постанові Верховного Суду у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) зроблено висновок, що «для набуття права на спадкування за законом на підставі положень статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем: б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю».
Стаття 1220 ЦК України передбачає, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до частини першої, другої та третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презумується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.
Позивачем доведено факт спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, оскільки відповідно до статті 1264 ЦК України він є спадкоємцем четвертої черги за законом, відтак, на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.
Отже, керуючись чинним законодавством України, практикою ВСУ у аналогічних справах, обставинами викладеними у позовній заяві та наданими до неї доказами, можливо прийти до висновку про задоволення у повному обсязі позовних вимог.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п..
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім'ї та на повагу до свого сімейного життя.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги уточнювалися, зустрічні вимоги своєчасно в передбаченому законом порядку не заявлено.
При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити та встановити факт проживання позивача ОСОБА_1 з його вітчимом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - з січня 2015 року по грудень 2021 року та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ..
Таким чином позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16, 55, 60 ЦК України, ст. 2, 3, 4, 7, 8, 18 Сімейного кодексу України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 315 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з його вітчимом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - з січня 2015 року по грудень 2021 року.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Повний текст рішення складено 29 лютого 2024 року.
Суддя -