Справа № 743/309/24
Провадження №2-з/743/1/24
29 лютого 2024 року смт Ріпки
Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Кравчук М. В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури Анастасії Гресь про забезпечення позову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, поданим заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури Анастасією Гресь в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації, -
26.02.2024 р. заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернулася з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач є громадянкою Російської Федерації, та власником двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території України, які вона набула у власність у порядку спадкування та зареєструвала відповідні права у 2019 році. Оскільки відповідач не відчужила ці земельні ділянки протягом року позивач вважає, що такі земельні ділянки підлягають конфіскації.
Разом із позовною заявою заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами:
- 7424483000:06:001:0066, площею 1,2463 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Задеріївської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.04.2019 р., номер запису про право власності 31189251 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 46481268 від 16.04.2019);
- 7424483000:06:001:0067, площею 2,1919 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Задеріївської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.04.2019, номер запису про право власності 31190215 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 46482381 від 16.04.2019 р.).
Підставою для забезпечення позову заявник зазначає те, що відповідачем під час розгляду справи можуть вчинятись дії щодо відчуження земельних ділянок на користь третіх осіб, що може призвести до відсутності предмету спору, у зв'язку із чим позов про конфіскацію земельних ділянок не забезпечить належного захисту інтересів держави в суді та у подальшому виникне потреба у залученні до участі у розгляді справи інших осіб, зміни позовних вимог, внаслідок чого розгляд справи штучно затягуватиметься.
За положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та дослідивши додані до неї докази суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Зазначаючи про те, що відповідачем під час розгляду справи можуть вчинятись дії щодо відчуження земельних ділянок на користь третіх осіб заявник, між тим, жодним чином таке припущення не обґрунтував до розумного ступеня достовірності.
Навпаки, у тексті позовної заяви заявник зазначив формулювання наступного змісту: «про відсутність у відповідача наміру виконати обов'язок щодо відчуження земельних ділянок також свідчить факт передачі їх 11.04.2019 у користування».
Відтак заявник, по суті, заперечує у позові намір відповідача на вчинення будь-яких дій, висловлюючи при цьому протилежну тезу у заяві про забезпечення позову.
Таким чином, заява про забезпечення позову не обґрунтована заявником за критерієм об'єктивного існування наведених ризиків, на необхідності встановлення існування яких наголосила ВП ВС у постанові від 18 травня 2021 року.
Крім того, важливість забезпечення позову заявник аргументував необхідністю недопущення зникнення предмета спору, тобто потребою у його існуванні для заявника.
В цьому контексті заявником, який представляє інтереси держави Україна, не викладено чіткої та логічної позиції щодо того, чому відновлення державних інтересів у вигляді переведення відповідачем власної поведінки у правове поле шляхом відчуження земельних ділянок на користь громадян України суперечитиме меті заявленого позову: вибуттю земельних ділянок із власності іноземця.
Суд наголошує, що предметом даного спору не є питання правомірності набуття права власності особою на земельні ділянки, яка, фактично, визнається заявником з огляду на доводи заяви.
Водночас конфіскація земельної ділянки за рішенням суду і відчуження земельної ділянки за рішенням власника є двома рівнозначними підставами припинення права власності на земельну ділянку, визначеними статтею 140 ЗК України. Саме припинення права власності іноземця на земельні ділянки, з огляду на підстави позову, і було єдиною детермінантою звернення заявника до суду.
Таким чином, заявник, фактично, просить суд забезпечити позов з метою реалізації обраного ним конкретного способу припинення права власності, та використовує інститут забезпечення позову в якості запобіжника для можливості припинення права власності у інший спосіб.
При цьому, заявник жодним чином не обґрунтовує, чому інший спосіб припинення права власності не здатен повною мірою захистити інтерес держави, що полягає у припиненні права власності іноземця на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з огляду на предмет спору.
В свою чергу, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання (позиція ВС у постанові від 22.02.2024 р. у справі № 469/606/22).
Відтак доводи заяви про забезпечення позову за критерієм обґрунтованості прав, свобод та законних інтересів заявника є прямо протилежними позиції ВП ВС, висловленій у постанові від 18 травня 2021 року, оскільки заявник зазначає, що незабезпечення позову призведе до зникнення предмету спору, жодним чином не вказуючи при цьому про ймовірність залишення неврегульованих питань.
Підсумовуючи зазначене, з огляду на те, що забезпечення позову є крайнім заходом втручання держави, в тому числі, але не виключно, у право приватної власності та свободу розсуду щодо його об'єктів, що є суттю такого права, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у заявленому вигляді з причини відсутності належного обґрунтування його необхідності, як того вимагають положення п. 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України.
Питання розподілу судових витрат щодо розгляду заяви про забезпечення позову має бути вирішено судом за наслідками розгляду справи по суті.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-153, 247, 260, 261, 353 ЦПК України, суд,-
У забезпеченні позову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, поданого заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури Анастасією Гресь в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Чернігівського апеляційного суду.
Суддя М. В. Кравчук