29 лютого 2024 року м. Чернігів Справа № 620/18674/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неприйнятті рішення згідно поданого ОСОБА_1 рапорту від 05.07.2023 року на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з утриманням 3 дітей віком до 18 років, в порядку підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням додатково поданих документів із заявою від 25.07.2023 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 в особі її керівництва прийняти рішення згідно поданого ОСОБА_1 рапорту від 05.07.2023 року на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з утриманням 3 дітей віком до 18 років, в порядку підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням додатково поданих документів із заявою від 25.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав рапорти про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що на його утриманні перебуває четверо дітей віком до 18 років.
У відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. Зазначає, що при поданні рапорту від 02.06.2023 позивач не надав відповідні документи, які дають право на звільнення, у зв'язку з чим вказаний рапорт було йому повернуто. Щодо посилань позивача про надсилання документів на усунення недоліків відповідач заперечує та вказує, що жодних документів не отримував. Окрім того відповідач заперечує, щодо наданих позивачем документів, які підтверджують утримання неповнолітніх дітей, вважає доводи безпідставними та необгрунтованими.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що позивача взято на військовий облік та призвано на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
05.07.2023 позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби, відповідно до вимог підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з перебуванням на його утриманні чотирьох неповнолітніх дітей.
Відповідач листом від 13.07.2023 №4090 повідомив, що для розгляду рапорту позивача від 05.07.2023 необхідно вказати у рапорті до якого територіального центру комплектування та соціальної підтримки надіслати документи після звільнення, копії документів повинні бути завірені нотаріально, долучити до комплекту документів довідку про склад сім'ї (а.с.8).
25.07.2023 позивач подав заяву до старшого військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , до якої було долучені нотаріально завірені копії документів: паспорт громадянина України, свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , свідоцтво про шлюб та військовий квиток та зазначив, що вимога щодо залучення довідки про склад сім'ї є протиправною, оскільки така форма довідки про склад сім'ї втратила чинність згідно з наказом Міністерства соціальної політики України від 17 липня 2019 року № 1106 (а.с.14-15, 38).
12.10.2023 за вих № 03/10 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача щодо отримання інформації про розгляд рапорту та документів, які були подані позивачем, що підтверджується рекомендованими повідомлення про відправлення вказаного запиту (а.с.62-69).
Оскільки вказаний рапорт відповідачем розглянуто не було, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу вимог статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За нормами частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема,
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Абзацом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Матеріалами справи встановлено, що позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що його утриманні перебувають четверо дітей віком до 18 років.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): в тому числі, перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Судом встановлено, що у ОСОБА_1 є троє дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с.16); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с.17); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 (а.с.18).
Так, вказані діти є дітьми від попереднього шлюбу з ОСОБА_6 .
Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2021 по справі №331/614/21, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, шлюб між позивачем та ОСОБА_6 було розірвано та визначено стягнути аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позивача у цій справі у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходу щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.02.2021 року до досягнення дітьми повноліття (а.с.27-33).
Судом встановлено, що позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 (а.с.26).
Відповідно до рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2023 у справі № 333/1972/23 встановлено, що позивач набув статусу усиновлювача - дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.19-25).
Відповідно до частини 2 та 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно статей 133-134 Сімейного кодексу України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини 1 статті 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Судом встановлено, що позивач сплачує аліменти добровільно, що підтверджується виписками по картоковому рахунку позивача за період з 2020-2023 роки (а.с.34-37).
Окрім того, відповідно до інформації з Єдиного реєстру боржників сформованого відносно ОСОБА_1 станом на 12.12.2023 інформація відсутня (а.с.49).
Суд зазначає, що з аналізу норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається наступне, під членом сім'ї військовослужбовця слід розуміти особу, яка визначається кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами, постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства.
До членів сім'ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені в шлюбі або позашлюбні.
Членами сім'ї військовослужбовця може бути визнано й інших осіб за умов постійного проживання разом, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки тощо). Членом сім'ї, котрий перебуває на утриманні військовослужбовця, є та особа, яка перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, що є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, які не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний дохід яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать: а) неповнолітні; б) непрацездатні; в) інші особи, яких військовослужбовець зобов'язаний утримувати за законом; г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім'ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника; д) працездатні члени сім'ї військовослужбовця, котрі зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли восьмирічного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає члену сім'ї військовослужбовця право на трудову пенсію; е) інші особи, визнані утриманцями у встановленому порядку.
Таким чином, виходячи з принципу єдиного підходу для визначення термінів при застосуванні законодавства, що регламентує статус та соціальний захист військовослужбовців та порядок проходження військової служби, можна зробити висновок, що законодавець, що на утриманні позивача перебувають троє дітей, які не досягли 18 років, що відповідно до абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є підставою для звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно із абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Станом на день розгляду справи доказів, що рапорт позивача було розглянуто, або позивач його відкликав, суду не надано.
Суд звертає увагу, що за загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своєї бездіяльності.
З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем на дату винесення рішення суду не надано доказів розгляду відповідачем вказаного рапорту позивача, позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо не розгляду по суті рапорту позивача від 05.07.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням додатково поданих документів із заявою від 25.07.2023 року; зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи (а.с.67) підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 2147,20 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Крім того, суд вказує, що позовна заява містить вимогу немайнового характеру та похідну від неї, у зв'язку з чим відповідно до Закону України «Про судовий збір» належною сплатою судового збору у цьому випадку є 1073,60 грн.
Відповідно до частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не розгляду по суті рапорту позивача від 05.07.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням додатково поданих документів із заявою від 25.07.2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 .
Повний текст рішення виготовлено 29 лютого 2024 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА