ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.02.2024Справа № 910/15342/23
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут"
до державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 2 017 593 354,28 грн.
При секретарі судового засідання: Габорак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Пеняк Іванна Володимирівна - представник за ордером серія АО №1103771 від 17.10.2023;
від відповідача: Франюк Артем Вікторович - представник за довіреністю №171-Д від 29.12.2023.
встановив:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" до державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 2 017 593 354,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2299/02/21 від 15.09.2021 здійснив часткову оплату вартості послуг.
У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основної заборгованості в розмірі 1 712 259 101,73 грн., 3 % річних в розмірі 24 131 464,76 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 309 599,52 грн. та пеню в розмірі 275 893 188,27 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 24.10.2023.
19.10.2023 через систему "Електронний суд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
24.10.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд збільшити розмір позовних вимог у справі, стягнути з відповідача суму заборгованості за розрахункові періоди квітень 2023 року - серпень 2023 року в розмірі 1 712 259 101,73 грн., 3% річних внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди січень 2022 року - серпень 2023 року в розмірі 60 783 150,00 грн., інфляційні втрати внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди лютий 2022 року - серпень 2023 року в розмірі 219 592 704,54 грн., пеню внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди лютий 2023 року - серпень 2023 року в розмірі 275 893 188,27 грн.
В судовому засіданні 24.10.2024 протокольною ухвалою відкладено підготовче засідання на 21.11.2023.
25.10.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
27.10.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд збільшити розмір позовних вимог у справі, стягнути з відповідача суму заборгованості за розрахункові періоди квітень 2023 року - серпень 2023 року в розмірі 1 712 259 101,73 грн., 3% річних внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди січень 2022року - серпень 2023 року в розмірі 60 783 150,00 грн., інфляційні втрати внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди лютий 2022року - серпень 2023 року в розмірі 219 592 704,54 грн., пеню внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди лютий 2023 року - серпень 2023 року в розмірі 275 893 188,27 грн.
27.10.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат після постановлення рішення судом першої інстанції.
14.11.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про участь в судовму засіданні в режимі відео конференції.
17.11.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання (заяву), в якій просить суд в задоволенні заяви ТОВ «Закарпаттяенергозбут» про розподіл судових витрат відмовити.
21.11.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому просить суд долучити до матеріалів справи копії актів зарахування зустрічних однорідних вимог, що додаються.
21.11.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від відповідача надійшли заперечення на клопотання (заяву) в якому просить суд повернути ТОВ «Закарпаттяенергозбут» заяву про збільшення розміру позовних вимог від 23.10.2023 №10-2023/34.
21.11.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшла відповідь на відзив.
21.11.2023 в судовому засіданні суд протокольною ухвалою прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог. Продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 12.12.2023.
11.12.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі №910/15342/23 в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, в якій просить суд провадження у справі №910/15342/23 в частині стягнення з ДП «Гарантований покупець» основної заборгованості за розрахункові періоди квітень 2023р. - черпень 2023р. в сумі 161 236 001,32 грн. згідно договору по надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2299/02/21 від 16.09.2021р. - закрити. Присудити стягнення понесених позивачем судових витрат у даній господарській справі №910/15342/23 з відповідача у повному обсязі.
12.12.2023 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 12.12.2023 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 23.01.2024.
23.01.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі №910/15342/23 в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, в якій просить суд провадження у справі №910/15342/23 в частині стягнення з ДП «Гарантований покупець» основної заборгованості за розрахункові періоди квітень 2023р. - червень 2023р. в сумі 189 743 193,98 грн. згідно договору по надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2299/02/21 від 16.09.2021р. - закрити. Присудити стягнення понесених позивачем судових витрат у даній господарській справі №910/15342/23 з відповідача у повному обсязі.
В судовому засіданні 23.01.2024 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.02.2024.
08.02.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від позивача надійшли письмові пояснення щодо заперечень відповідача на відповідь на відзив.
13.02.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від відповідача надійшло клопотання про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат, в якому просит суд зменшити розмір їх нарахувань до 1 грн.
В судовому засіданні 13.02.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд закриває провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 334 441 118,44 грн. та вважає, що позовні вимоги позивача в іншій частині позову підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
15.09.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» (постачальник) та державним підприємством «Гарантований покупець» (замовник) укладено договір №2299/02/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Відповідно до п.1 договору постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеними цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальнодоступних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 (зі змінами).
Строком надання послуг є період з 01.10.2021 до 30.04.2022 (п.3 договору).
Згідно з п. 4 договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Відповідно до п. 10 договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Відповідно до п. 34 договору цей договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє до 30.04.2022.
Строк надання послуг та дія договору змінювались сторонами на підставі додаткових угод, так, додатковою угодою №1705/04/23 від 01.06.2023 змінено строк надання послуг та дію договору до 31.12.2023.
Відповідно до п.5 догвоору прогнозована вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальнодоступних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
До 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 2-5 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу (п.6 договору).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищезазначеного пункту договору позивачем щомісячно направлялись відповідачу на електронну адресу: pso@gpee.com.ua (зазначену у реквізитах договору) розрахунки платежів прогнозованої вартсоті послуг із забезпечення достпуності електричної енергії для побутових споживачів, що надаєиться постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю у розрахунковому періоді за лютий-серпень 2023 року, за формою додатку №5 до договору.
Так, прогнозована вартість послуг надана позивачем відповідачу становить:
- за січень 2022 року - 547 391 963,50 грн.,
- за лютий 2022 року - 443 166 893,96 грн.,
- за березень 2022 року - 475 116 540,29 грн.,
- за квітень 2022 року - 433 423 510,60 грн.,
- за травень 2022 року - 329 715 014,78 грн.,
- за червень 2022 року - 238 361 484,74 грн.,
- за липень 2022 року - 319 491 971,66 грн.,
- за серпень 2022 року - 316 201 911,74 грн.
- за вересень 2022 року - 341 791 023,14 грн.
- за жовтень 2022 року - 485 862 818,64 грн.
- за листопад 2022 року - 552 667 040,76 грн.
- за грудень 2022 року - 726 314 460,00 грн.
- за січень 2023 року - 571 687 735,92 грн.,
- за лютий 2023 року - 571 662 760,54 грн.,
- за березень 2023 року - 530 066 282,16 грн.,
- за квітень 2023 року - 561 003 996,84 грн.,
- за травень 2023 року - 421 236 409,44 грн.,
- за червень 2023 року - 281 099 053,32 грн.,
- за липень 2023 року - 308 087 306,70 грн.,
- за серпень 2023 року - 350 718 979,26 грн.
Згідно п. 7 договору (в редакції додаткової угоди №2614/02/21 від 30.12.2021), оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника таким чином:
- перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
- другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
- третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
- четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
- п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
- шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозованої вартості за розрахунковий місяць (сума пеших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначені в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Відповідно до п. 10 договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Між сторонами підписано акти приймання-передачі послуг із забезпечення доступновиі електричної енергії побутових споживачів до договору від 15.09.2021 року №2299/02/21, а саме:
- №2299/02/21/01-2022 від 31.01.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.01.2022 по 31.01.2022) становить 582 979 100,48 грн.;
- №2299/02/21/02 від 28.02.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.02.2022 по 28.02.2022) становить 457 968 065,92 грн.;
- №2299/02/21/03 від 31.03.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.03.2022 по 31.03.2022) становить 470 967 845,54 грн.;
- №2299/02/21/04 від 30.04.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.04.2022 по 30.04.2022) становить 455 228 667,20 грн.;
- №2299/02/21/05 від 31.05.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.05.2022 по 31.05.2022) становить 310 036 174,02 грн.;
- №2299/02/21/06 від 30.06.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.06.2022 по 30.06.2022) становить 225 873 931,74 грн.;
- №2299/02/21/07 від 31.07.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.07.2022 по 31.07.2022) становить 311 188 714,81 грн.;
- №2299/02/21/08 від 31.08.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.08.2022 по 31.08.2022) становить 315 942 306,73 грн.;
- №2299/02/21/09 від 30.09.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.09.2022 по 30.09.2022) становить 339 744 745,46 грн.;
- №2299/02/21/10 від 31.10.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.10.2022 по 31.10.2022) становить 450 999 171,97 грн.;
- №2299/02/21/11 від 30.11.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.11.2022 по 30.11.2022) становить 498 799 398,34 грн.;
- №2299/02/21/12 від 31.12.2022 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.12.2022 по 31.12.2022) становить 542 245 907,56 грн.;
- №2299/02/21/12 від 31.01.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.01.2023 по 31.01.2023) становить 513 101 043,85 грн.;
- №2299/02/21/02 від 28.02.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.02.2023 по 28.02.2023) становить 577 151 963,32 грн.;
- №2299/02/21/03 від 31.03.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.03.2023 по 31.03.2023) становить 552 647 011,82 грн.;
- №2299/02/21/04 від 30.04.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.04.2023 по 30.04.2023) становить 508 121 813,03 грн.;
- №2299/02/21/05 від 31.05.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.05.2023 по 31.05.2023) становить 402 494 537,41 грн.;
- №2299/02/21/06 від 30.06.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.06.2023 по 30.06.2023) становить 266 455 338,83 грн.;
- №2299/02/21/07 від 31.07.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.07.2023 по 31.07.2023) становить 290 523 640,87 грн.;
- №2299/02/21/08 від 31.08.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.08.2023 по 31.08.2023) становить 334 180 902,40 грн.
Таким чином, відповідач повинен був сплачувати позивачу згідно договору планові платежі (перший - п'ятий платіж) згідно наданого позивачем відповідачу розрахунку платежів прогнозної вартості послуги, а після підписання акту приймання-передачі послуг сплатити також щостий платіж до 14 числа місяця (включно) наступного за розрахунковий.
З наявних в матеріалах справи довідок Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» №106.20-20/565116/2023 від 12.09.2023 та №106.20-20/70452/2023 від 20.10.2023 вбачається, що відповідач здійснював оплату вартості послуг із забезпечення доступності електричної енергії з простроченням.
Таким чином, станом на момент звернення до суду з позовною заявою у даній справі відповідачем було сплачено в поновму обсязі (проте з простроченням) заборгованість перед позивачем по договору за розрахункові періоди січень 2022 - березень 2023 року, як шляхом здійснення оплат так і шляхом підписання актів зарахування зустрічних однорідних вимог, які наявні в матеріалах справи.
Як зазначено позивачем станом на момент звернення до суду з позовною заявою, сума основної заборгованості за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 становить 1 712 259 101,73 грн., а саме: за квітень 2023 року в розмірі 472 352 253,25 грн., за травень 2023 року в розмірі 399 660 745,57 грн., за червень 2023 року в розмірі 255 353 665,27 грн., за липень 2023 року в розмірі 276 070 827,07 грн., за серпень 2023 року в розмірі 308 821 610,57 грн.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи після звернення позивача до суду, між сторонами складались акти зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідачем здійснювалась часткова оплата, а саме:
- 14.09.2023 між сторонами підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якого було частково припинено зобов'язання відповідача (ДП «Гарантований покупець») за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 за розрахунковий період квітень 2023 року в розмірі 68 300 500,28 грн.;
- 04.10.2023 відповідачем сплачено 22 787 307,06 грн. з призначенням платежу: «Опл факт вартості надання послуг із забезп доступ е/е для побут спожив (наказ 296) за 04.2023, зг. дог. 2299/02/21 тенд не потреб, у т.ч ПДВ 20%», що підтверджується банківською випискою по рахунку за 04.10.2023;
- 13.10.2023 між сторонами підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якого було частково припинено зобов'язання відповідача (ДП «Гарантований покупець») за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 за розрахунковий період квітень 2023 року в розмірі 53 610 117,12 грн.;
- 17.01.2024 між сторонами підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якого було частково припинено зобов'язання відповідача (ДП «Гарантований покупець») за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 за розрахунковий період квітень 2023 року в розмірі 189 743 193,98 грн.
Відповідно до п.2 ч. 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Частиною 3 статті 231 ГПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 (за розрахунковий період квітень 2023) у розмірі 334 441 118,44 грн. спростовано, оскільки, відповідачем сплачено заборгованість, тому суд закриває провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 334 441 118,44 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
Щодо наданого відповідачем акту про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.11.2023, то суд зазначає наступне.
З наданого акту вбачається, що сторонами частково припинено зобов'язання відповідача (ДП «Гарантований покупець») за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 за розрахунковий період жовтень 2023 року в розмірі 34 371 835,04 грн. Проте, предметом даної судової справи є основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 за розрахунковий період квітень 2023 - серпень 2023 включно. Отже, зазначений акт не є доказом часткового погашення заборгованості за оспорюваний період.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 (за розрахунковий період квітень 2023 - серпень 2023 включно) у відповідача перед позивачем в сумі 1 361 279 906,43 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що при поданні позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 за розрахунковий період серпень 2023 року в розмірі 308 821 610,57 грн. з розрахунку 350 718 979,26 грн. (по акту) - 41 897 368,69 грн. - оплачено.
Проте, під час розгляду справи до матеріалів справи долучено акт №2299/02/21/08 від 31.08.2023 загальна вартість (у урахування податку на додану вартість) наданих послуг (за період з 01.08.2023 по 31.08.2023) становить 334 180 902,40 грн.
Таим чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №2299/02/21 від 15.09.2021 за розрахунковий період серпень 2023 року становить 292 283 533,71 грн. (334 180 902,40 грн. (по акту) - 41 897 368,69 грн. - оплачено), тому вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 16 538 076,86 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивачем заявлено до стягнення 275 893 188,27 грн. пені, внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періодт лютий 2023р. - серпень 2023р. нарахованої по 07.09.2023 року.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 16 договору, у разі порушення замовником зобов'язань щодо строків оплати наданих послуг, визначених у порядку, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 відсотка розміру платежу, за яким допущено прострочення оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на день розрахунку), за кожний день прострочення.
При цьому, суд приймає посилання відповідача щодо застосування положень постанови НКРЕКП «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» № 332 від 25.02.2022 в частині стягнення пені, з огляду на наступне.
Відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на момент прийняття даного рішення суду не є скасованим.
За приписами ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ч.2 статті 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Статтею 17 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, а також громадяни зобов'язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.
Відповідно до ч.1 статті 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до ч.1 статті 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Відповідно до пункту 4 ч. 3 статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Судом встановлено, що НКРЕКП прийнято постанову "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" №322 від 25.02.2022.
Постановою НКРЕКП №413 від 26.04.2022 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 та визнання такою, що втратила чинність, постанови НКРЕКП від 08.04.2020 №766" доповнено пункт 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 підпунктом 16, згідно якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Пунктом 3 частини 2 статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
Пунктом 1 ч.2 ст.17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", визначено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг регулятор: приймає обов'язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.
Отже, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов'язкові до виконання.
Як вбачається із Постанови, її прийнято відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, введеним відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженим Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду з метою забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25.02.2022.
Отже, НКРЕКП (Регулятор) прийняв постанову № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) в межах своїх повноважень. Тому має застосовуватись, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Оскільки спірні господарські правовідносини склалися відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", вказана постанова НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (з урахуванням змін, внесених постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи вищезазначене, а також приписи п.16 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, яка є чинною, та обов'язковою для суб'єктів спірних правовідносин, суд дійшов про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі 275 893 188,27 грн., у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовляє.
Щодо вимог про стягнення 3% річних внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди січень 2022року - серпень 2023 року в розмірі 60 783 150,00 грн. та інфляційних втрат внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди лютий 2022року - серпень 2023 року в розмірі 219 592 704,54 грн. суд зазначає наступне.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за договором, а отже відповідач є таким, що прострочиі виконання грошового зобов'язання за договором.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком 3% річних в розмірі 60 783 150,00 грн. та індексу інфляції в розмірі 219 592 704,54 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача, що на даний час відповідно до умов договору та підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 № 483, існує відкладальна обставина, яка звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані послуги, господарський суд зазначає наступне.
Підпунктом 2 п. 8 Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затверджений постановою КМУ № 483 від 05.06.2019 (Положення про ПСО) передбачено, що гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
У відповідності до вимог п. 5 Положення про ПСО, до спеціальних обов'язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
З аналізу зазначених норм вбачається, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів.
Матеріали справи не містять доказів, що позивач має перед ДП «НАЕК «Енергоатом» заборгованості за електричну енергією закупованої за результатами проведення електронних аукціонів.
В наказі Міністерства енергетики України «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг» № 114 від 13.03.2022 (із змінами) (надалі - наказ) встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, зобов'язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідно до п.п. 2 п. 2 наказу, ДП «НАЕК «Енергоатом» має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об'єднання торгових зон була територія торгової зони «Острів Бурштинський ТЕС», за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.
Таким чином, виконання спеціальних обов'язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття наказу та до поточного розрахункового періоду між ТОВ «Закарпаттяенергозбут» (позивачем) та ДП «НАЕК «Енергоатом» забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.
Викладене свідчить про те, що з квітня 2022 позивач не закуповував електричну енергію у ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів у відповідності до вимог пункту 5 Положення.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за придбану за результатами проведення електронних аукціонів електричну енергію, у відповідача відсутні підстави для посилання на положення підпункту 2 п. 8 Положення про ПСО, як на відкладальну обставину.
Крім того, господарський суд зазначає, що в силу ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За таких обставин, факт наявності чи відсутності коштів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати за отримані послуги, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Щодо інших доводів викладених у відзиві на позов, вони не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Пунктами 20-21 договору передбачено, що обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атакми, блокадами, військоим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії та неоголошена війна, акти тероризму, масові заворушення, введення комендантської години, аварія, протиправнії дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних ріень та актами державних органів, заборона (обмеження) експорту/іспорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодніми умовами і стихійним лихом тощо. У разі виникнення обставин, зазначених у пункті 20 цього договору, сторона, яка зазначла їх впливу, повинна негайно за допомогою будь-яких допустимих засобів повідомити про такі обставини іншій стороні у максимально стислий строк шляхом надіслання письмового повідомлення про настання таких обставин. Повідомлення про обставини непереборної сили повинне містити вичерпну інформацію про природу обставин непереборної сили, час їх настання та оцінку їх впливу на можливість сторони виконувати свої зобов'язання згідно з цим договором та на порядок виконання зобов'язань згідно з цим договором у разі, коли це можливо.
Наявність і строк дії обставин непереборної сили підтверджується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Щодо посилань відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, суд зазначає таке.
Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).
Отже, із вказаного можна дійти висновку, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті Торгово-промислової палати України.
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Більш того, загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Тобто, введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.
Крім іншого, суд відзначає, що відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання конкретного зобов'язання.
Також, суд відхиляє доводи відповідача про повідомлення контрагентів про настання обставин непереборної сили шляхом оприлюднення відповідного повідомлення на своєму офіційному сайті, оскільки умовами договору визначено чіткий порядок повідомлення іншої сторони договору про настання форс-мажорних обставин, однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному договором порядку про настання форс-мажорних обставин, а також відповідний сертифікат Торгово-промислової палати, який би підтверджував що порушення зобов'язання за договором з боку ДП "Гарантований покупець" сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин.
За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.
Водночас, відповідачем із посилання на положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, частини 1, 2 ст. 233 ГК України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, заявлено клопотання про зменшення пені, та 3% річних до 1 грн.
Господарський суд розглядає вказане клопотання лише в частині зменшення інфляційних втрати та 3 % річних, оскільки в задоволені стягнення пені судом вже відмовлено.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
При цьому, суд також звертає увагу, що позивач є таким само господарюючим суб'єктом, як і відповідач, та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Також, суд зазначає, що 3% річних та інфляційні витрати за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України, з огляду на що у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Стосовно посилань відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 суд зазначає, що викладена правова позиція у вказаній справі щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України, у даному випадку не може бути застосована, оскільки у зазначеній постанові судом була надана оцінка правовідносинам, в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних, передбачених ст. 625 ЦК України. У той же час у даній справі розмір відсотків річних сторонами у договорі не збільшувався, порівняно з розміром, визначеним у ст. 625 ЦК України, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3 % річних, що відповідає чинному законодавству України.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до ч.9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В позовній заяві позивачем зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач планує понести у зв'язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції, включає в себе витрати з надання професійної правничої допомоги в розмірі 500 000,00 грн.
27.10.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат після постановлення рішення судом першої інстанції (в порядку ст.. 129 ГПК України), в якій просить суд стягнути з відповідача суму в розмірі 500 000,00 грн. без ПДВ витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом господарської справи №910/15342/23 у суді першої інстанції - Господарському суді міста Києва.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи:
- витяг з договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 за №26, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» та «Професійним адвокатським об'єднанням «Правовий Альянс», відповідно до п.2.2 якого обсяг виконання доручення визначається об'єднанням та клієнтом на основі додатку до цього договору.
Відповідно до п. 4.1 догвору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін. Вартість та умови надання правової допомоги об'єднанням по кожному конкретному дорученню клієнта визначається сторонами у додатках до цього договору.
Розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п. 2.1.5, п.2.1.6. цього договору у справах (спорах), встановлюються в додатках до цього договору по кожній справі окремо.
Оплата послуг об'єднання (гонорару) здійснюється клієнтом в гривнях на поточний рахунок об'єднання визначений в рахунку наданому об'єднання. Оплата рахунку здійснюється клієнтом на протязі 5-х робочих днів, з дня отримання такого рахунку клієнтом (п.4.2 договору).
- додаток №2 від 18.09.2023 до договору про надання правової допомоги від 25.04.2019р. за №26, відповідно до п.1 якого клієнт доручає, а об'єднання бере на себе зобов'язання в межах умов договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 року №26 здійснити в інтересах клієнта під час розгляду господарської справи за позовом ТОВ «Закарпаттяенергозбут» до ДП «Гарантований покупець» про стягнення коштів за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2299/02/21 від 15.09.2021 р. у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції усі дії необхідні для належного захисту інтересів клієнта, зокрема, але не виключно: направляти адвокатські запити, звернення, листи органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності; знайомитися з матеріалами справи; збирати необхідні докази; здійснювати аналіз процесуальних документів та доказів, поданих іншими учасниками справи; здійснювати аналіз судової практики по аналогічним судовим справам; аналізувати законодавство, що регулює спірні правовідносини, консультувати клієнта з питань, необхідних для прийняття рішень щодо подальшого супроводу справи; готувати клопотання, заяви, пояснення, позовні заяви, відзив на заяви з процесуальних питань та по суті справи, відповіді на відзив та інші процесуальні документи, забезпечити участь адвокатів об'єднання у процесуальних діях.
Вартість надання об'єднанням правової допомоги клієнту за здійснення всіх необхідних дій в інтересах клієнта з метою забезпечення захисту прав і законних інтересів клієнта у господарській справі за позовом ТОВ «Закарпаттяенергозбут» до ДП «Гарантований покупець» про стягнення коштів за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2299/02/21 від 15.09.2021 р. та супровід справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції згідно договору про надання правової допомоги від 25.04.2019 року №26 та цього додатку №2 складає 500 000, 00 грн. (п'ятсот тисяч грн. 00 коп.) без ПДВ за супровід справи в суді першої інстанції, 250 000, 00 грн. (двісті п'ятдесят тисяч грн. 00 коп.) без ПДВ в суді апеляційної інстанції та 100 000, 00 грн. (сто тисяч грн. 00 коп.) без ПДВ в суді касаційної інстанції, незалежно від кількості та обсягу складених процесуальних документів та незалежно від результату розгляду справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції (п.3 додатку №2).
Оплата послуг об'єднання (гонорару) здійснюється клієнтом в гривнях на поточний рахунок об'єднання визначений в рахунку наданому об'єднанням. Оплата рахунку за надані послуги здійснюється клієнтом на протязі 5-х робочих днів, з дня отримання такого рахунку клієнтом (п.4 додатку №2).
Акт про надання правової допомоги клієнту у господарській справі за позовом ТОВ ««Закарпаттяенергозбут» до ДП «Гарантований покупець» про стягнення коштів за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2299/02/21 від 15.09.2021 р. складається та направляється на підпис клієнту об'єднанням не пізніше наступного дня після ухвалення судом відповідної інстанції (першої, апеляційної та/або касаційної') рішення по суті позовних вимог або про закриття провадження у справі/залишення позовної заяви без розгляду/затвердження мирової угоди тощо (будь-яке процесуальне рішення, на підставі якого розгляд справи у відповідній інстанції (п.5 додатку №2).
- рахунок №4 від 03.10.2023 на суму 500 000,00 грн. за надання правової допомоги у господарській справі №910/15342/23 у суді першої інстанції (Господарському суді міста Києва) згідно договору №26 від 25.04.2019р. про надання правової допомоги та додатку №2 від 18.09.2023р. до договору №26 від 25.04.2019р.;
- платіжну інструкцію №167702 від 09.10.2023р. на суму 500 000,00 грн.
За приписами ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.11.2018р. по справі №910/23210/17.
Згідно із частинами 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У запереченнях відповідачем зазначено, що позивачем не надано жодного документа, підтверджуючого співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом наданої правової допомоги, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (наданих послуг). Також, звернуто увагу на фінансовий стан обох сторін.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, керуючись критерієм розумної необхідності розміру адвокатських витрат та фінансового стану сторін, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 250 000,00 грн.
Проте, пунктом 3 ч. 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, вимоги відповідача щодо стягнення витрат на послуги адвоката підлягають частковому задоволенню в розмірі 217 775,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 231, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 334 441 118,44 грн.
2. В іншій частині позов задовольнити частково.
3. Стягнути з державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; код ЄДРПОУ 43068454) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл.. Жупанатська, будинок 18, код ЄДРПОУ 41999833) основний борг в розмірі 1 361 279 906 (один мільярд триста шістдесят один мільйон двісті сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот шість) грн.. 43 коп., 3 % річних в розмірі 60 783 150 (шістдесят мільйонів сімсот вісімдесят три тисячі сто п'ятдесят) грн. 00 коп., індекс інфляції в розмірі 219 592 704 (двісті дев'ятнадцять мільйонів п'ятсот дев'яносто дві тисячі сімсот чотири) грн. 54 коп., судовий збір в розмірі 818 311 (вісімсот вісімнадцять тисяча триста одинадцять) грн. 34 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 217 775 (двісті сімнадцять тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн.. 00 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата підписання рішення: 29.02.2024 року.
Суддя С.М. Мудрий