ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 лютого 2024 року м. ОдесаСправа № 915/1526/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Колоколова С.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Миколаїв
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року, м. Миколаїв, суддя Давченко Т.М., повний текст рішення складено та підписано 05.12.2023 року
у справі №915/1526/23
за позовом: Акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК” м. Дніпро
до відповідача: Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Миколаїв
про стягнення 266 049 грн. 38 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У жовтні 2023 року Акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК" звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у загальному розмірі 266049 грн. 38 коп., із яких: 183148 грн. 75 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 43462 грн. 82 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами; 28437 грн. 81 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою; 1000 грн. - штраф (фіксована складова); 10000 - штраф (змінна складова); а також вирішити питання про відшкодування судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Банк зазначив, що відповідач належним чином не виконала своїх зобов'язань з повернення кредитних коштів та сплати процентів за кредитним договором від 01.12.2021 року №20.00.0001026036, внаслідок чого у позичальниці утворилася заборгованість у зазначеній вище сумі.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 (суддя Давченко Т.М.) позовні вимоги Банку задоволено у повному обсязі; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Акцент-Банк” заборгованість за кредитним договором № 20.00.0001026036 від 01.12.2021 року у загальній сумі 266049 грн. 38 коп., із яких: 183148 грн. 75 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 43462 грн. 82 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами; 28437 грн. 81 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою; 1000 грн. - штраф (фіксована складова); 10000 - штраф (змінна складова), вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги Банку, місцевий господарський суд виснував, що вимоги Акціонерного товариства “Акцент-Банк” про стягнення з ОСОБА_1 суми грошових коштів за кредитним договором є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами, з огляду на що потребують задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення іншого учасника справи.
ОСОБА_1 , м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилася, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 скасувати; закрити провадження у справі через порушення правил юрисдикції господарських судів.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на фактичні обставини справи та низку правових позицій Верховного Суду, наголосила, що обрана Банком юрисдикція суду на час подання ним позову до ОСОБА_1 не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки станом на момент подання позову ОСОБА_1 припинила ведення підприємницької діяльності як фізична особа - підприємець та позов подано до неї, як до фізичної особи, що унеможливлює його розгляд за правилами господарського судочинства. Відтак, рішення Господарського суду Миколаївської області у даній справі ухвалено з порушеннями норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для його скасування в силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
Також, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначила, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення було неправомірно стягнуто з позичальниці загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 183 148 грн. 75 коп. та проценти за користування кредитом у розмірі 43 462 грн. 82 коп., оскільки, по-перше, Банком під час розрахунку заборгованості не доведено належними доказами узгодження між сторонами порядку сплати, розміру та нарахування процентів, що свідчить про безпідставне направлення Банком сплачених позичальником коштів на погашення боргів, а по - друге, у зв'язку із тим, що відповідач є внутрішньо переміщеною особою, вона звільняється від господарської відповідальності за невиконання зобов'язань за кредитним договором в силу ч. 2 ст. 9-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Окрім наведеного, скаржниця наголосила, що судом першої інстанції неправомірно було висновано про наявність підстав для стягнення з відповідача залишку заборгованості за винагородою у розмірі 28 437 грн. 81 коп., оскільки нарахуванням, окрім процентів за користування кредитом, винагороди на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» порушується принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, що передбачено ст. 3 Цивільного кодексу України.
Щодо висновків місцевого господарського суду про підставність вимог Банку в частині стягнення штрафів (фіксованої та змінної складової), скаржник зауважила, що у даному разі до відповідача застосовується і пеня, і штраф за одне й те саме порушення, що суперечить нормі ст. 61 Конституції України, яка визначає, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Окрім того, на думку апелянта, позичальниця також звільняється у даному разі від відповідальності (сплати штрафів) за невиконання нею зобов'язання за кредитним договором, оскільки остання є внутрішньо переміщеною особою.
Наведені обставини, на переконання скаржника, є належними підставами для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23, розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
09.02.2024 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Акціонерного товариства “Акцент-Банк” (вх. №4210/23/Д2), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.
Зокрема, за доводами відзиву позивач, посилаючись на те, що спірний кредитний договір відповідачкою було укладено в той час, коли остання здійснювала підприємницьку діяльність та мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, здійснила заявку на отримання кредитних коштів саме для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, а відтак, спір з приводу стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором має розглядатися саме в порядку господарського судочинства.
Щодо питання черговості погашення кредитних коштів позивач вказав, що у даному випадку сторонами під час укладення кредитного договору було погоджено порядок погашення заборгованості у відповідності до вимог п. 4.9. договору.
Також Банк вказав, що сторони під час укладення договору погодили і умови щодо винагороди кредитодавця, а тому нарахування позивачем відповідної суми до стягнення з відповідача в цій частині також є правомірним.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 268400 грн. 00 коп.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №915/1526/23 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 266049 грн. 38 коп.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Миколаїв потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 потребує часткового скасування з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК” м. Дніпро, враховуючи таке.
Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
01.12.2021 року між Акціонерним товариством “АКЦЕНТ-БАНК” та Фізичною особою - підприємцем Тарасюк Іриною Володимирівною було укладено кредитний договір №20.00.0001026036, відповідно до п.1.1. якого Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни. Строковий кредит надається банком в безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
За істотними умовами кредитування, передбаченими п. 1.3. договору, сторони домовилися про наступне:
- вид кредиту - строковий кредит (п. А1);
- ліміт цього договору - 200 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності (п. А.2);
- термін повернення кредиту 02 червня 2024 року. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежів (Додаток №1 цього договору).
Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування.
Згідно ст. 212, 651 Цивільного кодексу України, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін погашення кредиту. При цьому Банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня від дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 27 листопада 2023 року (п. А3);
- за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 19,90% річних (п. А.6);
- нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи із фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів “факт/360”). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з Графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день. Розподіл внесених коштів на погашення кредиту проводиться з відповідну дату згідно з Графіком платежів (п. А8);
- Позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п.А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Сплата винагороди здійснюється згідно з Графіком платежу та, в разі дострокового погашення кредиту, згідно з фактичним періодом користування кредитними коштами від дати погашення згідно з Графіком платежу до дати дострокового погашення кредиту (п. А10).
- відповідно до п. А.11 договору, позичальник сплачує Банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,000001% від суми встановленого у п. 2 А.2 цього договору.
Відповідно до умов п. 2.1.2. договору Банк зобов'язується, зокрема: надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів позичальнику на цілі, відмінні від платежів на сплату судових витрат, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.12 цього договору. Зобов'язання з видачі кредиту на сплату судових витрат та/або інших платежів виникають у Банку у випадку непред'явлення Позичальником документів, підтверджуючих сплату судових витрат, та/або інших платежів за рахунок інших джерел.
Згідно із п. 2.2.2 договору, позичальник зобов'язується: використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому п. 1.1 цього договору (п. 2.2.1); сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору (п. 2.2.2); повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору; сплатити Банку винагороду відповідно до п.п.2.3.5., 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.
При настанні будь-якої з наступних подій: - порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право: а) змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. 212. 611, 651 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначено в повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути Банку суду кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором. (п. 2.3.2 договору).
За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п.1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі, передбаченому п.А.6 цього договору (п. 4.1 договору).
Позичальник сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього договору (п. 4.5 договору).
Згідно п. 4.9. договору визначено, що зобов'язання за цим договором, у тому числі строк виконання яких не наступив, виконуються у такій послідовності: кошти отримані від позичальника, а також від інших уповноважених органів/осіб для погашення заборгованості за цим договором, перш за все спрямовуються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно із п.п. 2.2.13, 2.3.13 цього договору, далі для погашення неустойки згідно із розділом 5 цього договору, далі простроченої винагороди, далі - винагороди, далі - прострочених процентів, далі - процентів, далі - простроченого кредиту, далі - кредиту.
Відповідно до п. 4.10. договору розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який розпочинається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту.
У випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1 000,00 гривень +5% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (п.5.8 договору).
Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (п. 6.1 договору).
Зазначений договір підписано сторонами та скріплено печаткою Банку.
Додатком №1 від 01.12.2021 року до Кредитного договору сторони погодили графік погашення у період з 01.01.2022 року по 27.11.2023 року, що складається з графіків погашення: кредиту, процентів, комісійних винагород у сумі 11774 грн. 47 коп. щомісячно.
Зазначений додаток також підписано сторонами без заперечень та зауважень, скріплено печаткою Банку.
На виконання умов кредитного договору Банком 01.12.2021 року на рахунок позичальника перераховано кошти в сумі 200000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером від 01.12.2021 року № TR.20149611.245430.70198.
22.08.2023 року на адресу позичальника Банком скеровано вимогу, в якій Банк просив погасити всю поточну заборгованість за наявним кредитним договором у розмірі 252175 грн. 10 коп. до 29.08.2023 року, про направлення якої позивачем підтверджено описом вкладення та квитанцією, списком згрупованих відправлень відділення поштового зв'язку від 23.08.2023 року.
Також, як вбачається судами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 28.08.2022 року Фізична особа-підприємець Тарасюк І.В. припинила підприємницьку діяльність (підстава: власне рішення, номер запису: 205220060001084933).
За розрахунками позивача станом на 08.09.2023 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 266049 грн. 38 коп., з яких:
183148 грн. 75 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту);
43462 грн. 82 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами;
3159 грн. 91 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою;
28437 грн. 81 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою;
1000 грн. 00 коп. - штраф (фіксована складова);
10000 грн. 00 коп. штраф (змінна складова).
Окрім зазначеного, в матеріалах справи наявні письмові документи, що підтверджують присвоєння відповідачці податкового номера особи в Республіці Польща.
Крім того, з довідки переселенця №4822-7501657570 вбачається, що з 24.06.2023 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з місцем фактичного проживання: АДРЕСА_1 .
Інших належних та допустимих письмових доказів на підтвердження спірних правовідносин між сторонами матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у цій справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь Банку нарахованої останнім суми грошових коштів у загальному розмірі 266049 грн. 38коп., із яких: 183148 грн. 75 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 43462 грн. 82 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами; 28437 грн. 81 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою; 1000 грн. - штраф (фіксована складова); 10000 - штраф (змінна складова).
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.
Перед тим як здійснювати апеляційний перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі, у зв'язку із доводами апелянта, викладеними в апеляційній скарзі про те, що обрана Банком юрисдикція суду на час подання ним позову до ОСОБА_1 не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки станом на момент подання позову ОСОБА_1 припинила ведення підприємницької діяльності як фізична особа - підприємець та позов подано до неї як до фізичної особи, що унеможливлює його розгляд за правилами господарського судочинства, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити таке.
У ст. 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі ст. 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Розділом I "Загальні положення" Господарського процесуального кодексу України, зокрема, передбачено основні положення (гл. 1, ст. 1-19), врегульовано питання щодо юрисдикції господарських судів (гл. 2, ст. 20-31) та визначено коло учасників судового процесу (гл. 4, ст. 41-72).
Так, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом ч. 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 25.06.2019 року у справі № 904/1083/18 ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Склад учасників справи в господарському процесі визначено ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, а саме, відповідно до частини першої цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначається процесуальна правоздатність та процесуальна дієздатність. Зокрема, усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). Юридична особа набуває процесуальних прав та обов'язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника (ч. 1, 5 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту вказаних норм убачається, що сторонами в господарському процесі можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Водночас, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатись також особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересам інших осіб (ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 року у справі №910/8729/18 сформувала такі висновки.
З дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін (пункт 4.10.).
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (пункт 4.11.).
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12.).
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 року у справі №127/23144/18 дійшла висновку, що за змістом ст. 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, ст. 202 - 208 Господарського кодексу України, ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для Фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності), її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею, як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
У вказаній правовій позиції Верховний Суд також виснував, що з 15.12.2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (постанови Верховного Суду від 02.08.2023 року у справі № 342/1333/17, від 14.02.2023 року у справі № 591/1068/22, від 16.01.2024 року у справі №914/1362/23).
Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, а саме, ч. 8 ст. 4 передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Судовою колегією встановлено, що правовідносини, у справі, що переглядається апеляційним господарським судом наразі, виникли між Банком та відповідачкою з господарського договору у сфері кредитування в той час, коли остання мала статус Фізичної особи-підприємця та, відповідно, потребувала кредитних коштів саме на розвиток своєї підприємницької діяльності, що Тарасюк І.В. не заперечується, виходячи із доводів відзиву на позовну заяву.
Відтак, спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням сторонами господарської діяльності (укладено господарський договір), суб'єктний склад сторін правочину - Акціонерне товариство «Акцент - Банк» та Фізична особа - підприємець, а тому, за своїм змістом (предметною юрисдикцією) правовідносини мають господарський характер та спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а не цивільного судочинства, як зазначено скаржником за доводами апеляційної скарги, бо в даному випадку визначальним є саме сутність правовідносин, а не суб'єктний склад сторін у справі.
Отже, вимоги ОСОБА_1 , зазначені нею в прохальній частині апеляційної скарги, яка просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 скасувати та закрити провадження у справі через порушення правил юрисдикції господарських судів не потребують задоволення, та не є підставами для скасування з таких підстав оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Окремо суд апеляційної інстанції наголошує, що посилання апелянта в апеляційній скарзі на низку правових позицій Верховного Суду з приводу встановлення відповідної юрисдикції суду під час розгляду подібних справ не приймається судовою колегією до уваги, оскільки у даній справі судом апеляційної інстанції встановлено факт припинення відповідачем підприємницької діяльності 29.08.2022 року, водночас у справах, які переглядалися судом касаційної інстанції та на які посилається скаржника як на підтвердження своєї правової позиції, судами було встановлено факти припинення господарської діяльності фізичних осіб - підприємців до набрання нової редакції Господарського процесуального кодексу чинності у 2017 році.
Щодо перегляду оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 по суті справи, судова колегія зазначає таке.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 1, ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Судами у даній справі встановлено, що 01.12.2021 року між Акціонерним товариством “АКЦЕНТ-БАНК” та Фізичною особою - підприємцем Тарасюк Іриною Володимирівною було укладено кредитний договір №20.00.0001026036, відповідно до якого Банк надав Фізичній особі - підприємцю Тарасюк І.В. в безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням строковий кредит у розмірі 200 000 грн. на фінансування поточної діяльності з терміном повернення кредиту 02 червня 2024 року.
Додатком №1 від 01.12.2021 року до Кредитного договору Банк і позичальниця погодили графік погашення кредиту у період з 01.01.2022 року по 27.11.2023 року, що складається з графіків погашення: кредиту, процентів, комісійних винагород у сумі 11774 грн. 47 коп. щомісячно.
На виконання умов кредитного договору Банком 01.12.2021 року на рахунок позичальниці перераховано кошти в сумі 200000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером від 01.12.2021 року №TR.20149611.245430.70198.
Отже, між Банком та ОСОБА_1 виникли правовідносини у сфері кредитування.
Судами також у даній справі встановлено, що ОСОБА_1 частково виконала свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів, що підтверджується наявною у матеріалах господарської справи випискою по особовому рахунку станом на 08.09.2023 року, та сплатила Банку 28.12.2021 року 9000 грн., 28.12.2021 року - 3000 грн., 27.01.2022 року - 3200 грн., 30.01.2022 року - 9000 грн., 07.02.2022 року - 7000 грн., 02.07.2022 року - 1, 81 грн., 02.07.2022 року - 0, 38 грн. Всього відповідачкою на виконання своїх кредитних зобов'язань Банку було сплачено коштів у загальному розмірі 31202 грн. 19 коп.
Доказів виконання зобов'язань за кредитними правовідносинами позичальницею перед Банком у повному обсязі матеріали господарської справи не містять.
З огляду на неналежне виконання позичальником зобов'язань по поверненню кредитних коштів позикодавцю, Банк 22.08.2023 року на адресу позичальника скерував вимогу, в якій просив погасити всю поточну заборгованість за наявним кредитним договором у розмірі 252175 грн. 10 коп., з яких, загальний залишок заборгованості за тілом кредиту складає 183148 грн. 75 коп., залишок заборгованості за поточними процентами складає 88 грн. 85 коп., залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом складає 42079 грн. 69 коп., залишок заборгованості по комісії - 26857 грн. 81 коп.
У зв'язку із несплатою позичальницею суми заборгованості за кредитним договором Банк звернувся до господарського суду з відповідним позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у загальному розмірі 266049 грн. 38коп., із яких: 183148 грн. 75 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 43462 грн. 82 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами; 28437 грн. 81 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою; 1000 грн. - штраф (фіксована складова); 10000 - штраф (змінна складова).
Щодо позовних вимог Банку про стягнення з ОСОБА_1 загального залишку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 183148 грн. 75 коп. судова колегія наголошує таке.
Так, відповідно до умов п. 4.9. договору визначено, що зобов'язання за цим договором, у тому числі строк виконання яких не наступив виконуються у такій послідовності: кошти отримані від позичальника, а також від інших уповноважених органів/осіб для погашення заборгованості за цим договором, перш за все спрямовуються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно із пп. 2.2.13, 2.3.13 цього договору, далі для погашення неустойки згідно із розділом 5 цього договору, далі простроченої винагороди, далі - винагороди, далі - прострочених процентів, далі - процентів, далі - простроченого кредиту, далі - кредиту.
Статтями 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов'язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб'єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов'язань.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги чинного законодавства та те, що між Банком та позичальницею узгоджено порядок черговості зарахування сплачених позичальницею коштів в рахунок повернення кредитних коштів позичальнику умовами укладеного між ними в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договору, сума заборгованості позичальниці за основним тілом кредиту у розмірі 183148 грн. 75 коп., заявлена Банком до стягнення, у відповідності до принципу «свободи договору», яким визначено, що такі загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, є правомірною, з огляду на що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині скасування або зміни не потребує.
При цьому, доводи скаржника, зазначені нею в апеляційній скарзі, з приводу викладеного вище, висновків суду не спростовують, а тому колегією суддів до уваги не приймаються.
Щодо позовних вимог Банку про стягнення з ОСОБА_1 43462 грн. 82 коп. загального залишку заборгованості за процентами відповідно до умов укладеного кредитного договору, судова колегія зазначає таке.
Як раніше зазначалося судовою колегією за текстом постанови, за ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 1, ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, судовою колегією з матеріалів справи, а саме з умов спірного договору встановлено, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 19,90% річних (п. А.6) та нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи із фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором (п. А8).
Банк, звертаючись до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з відповідачки грошових коштів надав суду розрахунок загального залишку заборгованості за процентами, здійснений Банком станом на 08.09.2023 року в розмірі 43462 грн. 82 коп. у зв'язку із невиконанням позичальницею свого обов'язку по поверненню кредитних коштів.
Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, Банк 22.08.2023 року на адресу позичальника скерував вимогу, в якій просив погасити всю поточну заборгованість за наявним кредитним договором у розмірі 252175 грн. 10 коп., з яких, загальний залишок заборгованості за тілом кредиту складає 183148 грн. 75 коп., залишок заборгованості за поточними процентами складає 88 грн. 85 коп., залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом складає 42079 грн. 69 коп., залишок заборгованості по комісії - 26857 грн. 81 коп.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 року у справі № 916/4693/15 зазначила, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.
Отже, зважаючи на те, що відповідно до вимоги про дострокове повернення кредиту від 22.08.2023 року Банком встановлено строк для сплати заборгованості до 29.08.2023 року, судова колегія вважає необґрунтованим розрахунок позивача про заборгованість відповідачки в частині нарахованих Банком процентів за користування кредитними коштами станом на 08.09.2023 року, згідно з яким прострочена заборгованість за процентами складає 43462 грн. 82 коп., та вважає належною обґрунтованою сумою до стягнення з позичальниці у розмірі 42168 грн. 54 коп., підтвердженою арифметично вірним розрахунком Банку в цій частині станом на 22.08.2023 року.
З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь Банку процентів у загальній сумі 43462 грн. 82 коп. є помилковим, оскільки у даному разі до стягнення належить сума у розмірі 42168 грн. 54 коп. з відмовою в іншій частині.
При цьому, судова колегія вказує, що доводи скаржника, зазначені нею в апеляційній скарзі про те, що в силу вимог п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 9-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» остання звільняється від сплати процентів по кредиту не приймаються апеляційним господарським судом до уваги, оскільки зазначеними вище нормами внутрішньо переміщені особи звільняються від господарської відповідальності за невиконання ними господарських зобов'язань, якою є визначені законодавцем пеня та штраф, проте не проценти, які є сумою, зазначеною в процентному вираженні до суми кредиту, яку платить одержувач кредиту за користування ним в розрахунку на певний період (місяць, квартал, рік) та розмір яких визначається умовами кредитного договору, укладеного сторонами в добровільному порядку, без заперечень та зауважень в цій частині.
Щодо позовних вимог Банку про стягнення з ОСОБА_1 загального залишку заборгованості за винагородою у розмірі 28437 грн. 81 коп. судова колегія зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що згідно умов укладеного між Банком та ОСОБА_1 договору, позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п.А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Сплата винагороди здійснюється згідно з Графіком платежу та, в разі дострокового погашення кредиту, згідно з фактичним періодом користування кредитними коштами від дати погашення згідно з Графіком платежу до дати дострокового погашення кредиту (п. А10).
Також, відповідно до п. А.11 договору, позичальник сплачує Банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,000001% від суми встановленої у п. 2 А.2 цього договору.
Позичальник сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього договору (п. 4.5 договору).
Колегією суддів встановлено, що заперечень щодо викладених у п. А. 10, А.11, 4.5. кредитного договору умов оплати винагороди Банку у визначеному відсотковому розмірі ані під час укладення договору, ані під час дії договору відповідачка не висловлювала, питання про зміну умов такого договору не ініціювала, що свідчить про те, що на час укладення договору позичальниці була зрозуміла формула розрахунку винагороди Банку.
Більш того, як встановлено судами у даній справі, кредитний договір від 01.12.2021 року №20.00.0001026036 на час подання Банком позову був чинним і недійсними у встановленому законом порядку його умови в цілому або в частині не визнавалися.
Банком було надано деталізований розрахунок винагороди, здійснений кредитором відповідно до умов кредитного договору станом і на 08.09.2023 року, і на 22.08.2023 року.
Проте, оскаржуючи рішення місцевого господарського суду в цій частині скаржниця послалася на те, що нарахуванням, окрім процентів за користування кредитом, винагороди на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» у даному разі порушується принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, що передбачено ст. 3 Цивільного кодексу України.
Проте, судова колегія не погоджується з такою позицією скаржниці, оскільки, виходячи з поняття «банківська комісія», узгоджена у спірному договорі між його контрагентами «винагорода» - це винагорода за здійснення банком банківських операцій.
Правова основа комісійної винагороди за банківські послуги - це договір, за яким одна сторона - банк - зобов'язується здійснювати банківські операції від свого імені в інтересах клієнтів, які, у свою чергу, беруть на себе зобов'язання за здійснення цих операцій сплачувати на користь банку комісійну винагороду за банківські послуги згідно з банківськими тарифами.
Банк зобов'язаний надавати ці послуги на найвигідніших для клієнта умовах, відповідає за якість і оперативність здійснених операцій.
Комісійну винагороду за банківські послуги визначають згідно з тарифами у відсотках до суми операції. Банки залишають за собою право доповнювати тарифи без попереднього повідомлення клієнтів, а також змінювати їх з наступним повідомленням. Тарифи використовують тільки щодо операцій, які здійснюються у звичайному порядку. Банк залишає за собою право брати спеціальну комісійну винагороду за банківські послуги, якщо виконання операцій потребує додаткових робіт або в разі виникнення надзвичайних ситуацій. Комісійну винагороду за банківські послуги стягують у будь-якій вільно конвертованій валюті за курсом американського долара або в національній валюті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 року у справі № 904/7260/21 виснував, що Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи (за доведеності порушеного права такої особи), якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 25.05.2022 року у справі № 904/5314/20).
Відтак, зважаючи на те, що під час розгляду судом даної справи відповідачка не заперечувала проти факту невиконання нею зобов'язань по поверненню кредитних коштів, питання щодо недійсності окремих пунктів договору кредитування не ставилося перед судом першої інстанції з її боку шляхом звернення до суду або з зустрічним позовом, або з окремим позовом, з урахуванням тих обставин, що кредитний договір від 01.12.2021 року №20.00.0001026036 є чинним і недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позичальниця погодила з Банком умови договору щодо сплати винагороди, які встановили для неї відповідні зобов'язання щодо сплати такої винагороди з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання змін до нього, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню (нікчемними) під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі розгляду заяв про грошові вимоги до боржника, оскільки таке суперечить принципам цивільного законодавства.
В той же час, як визначено судом касаційної інстанції у низці постанов, ухвалених у подібних правовідносинах, нерозуміння природи договору, складність розрахунку не звільняє сторони від обов'язку його виконання та підписавши кредитний договір, позичальник надав свою згоду на оплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані.
Також, зважаючи на те, що у справі, що переглядається, відповідач в обґрунтування відзиву на позовну заяву на нікчемність відповідних умов договору не посилалася і відповідні обставини та умови договору не були предметом оцінки суду першої інстанції, а висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними з правовідносинами у даній справі, що розглядається (кредитні правовідносини фізичних осіб, які кореспондуються з нормами Закону України «Про захист прав споживачів», справи про банкрутство), судова колегія відхиляє доводи скаржника, викладені нею в апеляційній скарзі про відсутність у позичальниці зобов'язання по оплаті Банку комісійної винагороди за користування нею кредитними коштами та тверджень про нікчемність пунктів спірного договору про нарахування кредитною установою комісійної винагороди.
Водночас, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь Банку винагороди у розмірі 28437 грн. 81 коп., оскільки, знову ж таки, відповідно до вимоги про дострокове повернення кредиту від 22.08.2023 року Банком встановлено строк для сплати заборгованості до 29.08.2023 року, з огляду на що строк зобов'язань позичальниці є таким, що настав саме на дату - 22.08.2023 року.
Отже, судова колегія вважає необґрунтованим розрахунок позивача про заборгованість відповідачки в частині нарахованої Банком винагороди за користування кредитними коштами станом на 08.09.2023 року, згідно з яким така винагорода складає 28437 грн. 81 коп., та зазначає, що належною сумою винагороди до стягнення з позичальниці є 26857 грн. 81 коп., визнає її доведеною та обґрунтованою, а розрахунок заборгованості в цій частині станом на 22.08.2023 року арифметично вірним.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь Банку винагороди у загальній сумі 28437 грн. 81 коп. є помилковим, оскільки у даному разі до стягнення належить сума у розмірі 26857 грн. 81 коп. з відмовою в іншій частині.
Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку штрафів у нарахованій позичальником сумі колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 5.8 кредитного договору, у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Так, позивачем у відповідності до п. 5.8 кредитного договору нараховано штрафи у розмірі 11000 грн., а саме:1000,00 грн. - штраф (фіксована складова), 10000 грн. - штраф (змінна складова), зазначена позовна вимога була задоволена судом першої інстанції з посиланням на правомірність такого нарахування, з чим не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
17.03.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року. Його положення переважно регулюють питання оподаткування, але низка його норм стосується питань кредитування та іпотеки, встановлюючи нові правила, що підлягають застосуванню під час дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Цим законом було змінено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов'язань.
Так, у відповідності до п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
При цьому, колегія суддів вважає слушними застосування положення п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України в частині стягнення штрафних санкцій з огляду на те, що зазначені штрафи Банком фактично були нараховані в період дії воєнного стану.
Відтак, враховуючи приписи п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, який є чинним, та обов'язковим для суб'єктів спірних правовідносин, відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафів у визначеному Банком розмірі.
За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача штрафів у розмірі 11 000 грн., а саме: 1000,00 грн. - штрафу (фіксована складова), 10000 грн. - штрафу (змінна складова) є безпідставною та такою, що не потребує задоволення в силу вимог закону.
Крім того, судова колегія наголошує, що за нормою прямої дії ст. 61 Конституції України в Україні заборонена подвійна цивільно-правова відповідальність особи за одне й те саме порушення. Відтак, у даному разі стягнення з відповідача на користь позивача сум останнім нарахованих штрафів, позиційованих Банком як штраф (фіксована складова) та як штраф (змінна складова) розцінюється судом апеляційної інстанції як подвійна цивільно - правова відповідальність, що є недопустимим у відповідності до вимог чинного законодавства.
Отже, за наслідками апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку про те, що обґрунтованими позовними вимогами Банку про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором є: 183148 грн. 75 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 42168 грн. 54 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами; 26857 грн. 81 коп. - загальний залишок заборгованості за комісійною винагородою; в іншій частині позовних вимог Банку належить відмовити.
З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає про те, що доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи №9151526/23 апеляційним господарським судом, в той же час рішення місцевого господарського суду у даній справі потребує часткового скасування з ухваленням нового судового рішення судом апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк».
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції встановлено обставини, які є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Миколаїв потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі № 915/1526/23 потребує часткового скасування з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за кредитним договором.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 скасувати частково.
Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 наступним чином:
«Позовні вимоги Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК", м. Дніпро до ОСОБА_1 , м. Миколаїв про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 266049 грн. 38 коп. задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства “Акцент-Банк” (код ЄРПОУ 14360080; 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) 183148 грн. 75 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 42168 грн. 54 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами; 26857 грн. 81 коп. - загальний залишок заборгованості за винагородою; судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3782 грн. 63 коп.
Відмовити Акціонерному товариству “Акцент-Банк”, м. Дніпро у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , м. Миколаїв 1299 грн. 28 коп. залишку заборгованості за процентами; 1580 грн. залишку заборгованості за винагородою; 1000 грн. - штрафу (фіксована складова); 10000 - штрафу (змінна складова)».
В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 року у справі №915/1526/23 залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства “Акцент-Банк” (код ЄРПОУ 14360080; 49074, м.Дніпро, вул. Батумська, буд. 11) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 312 грн. 24 коп.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати накази.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
С.І. Колоколов