ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 лютого 2024 року м. ОдесаСправа № 916/4655/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Приватного підприємства “БАУТЕХ”: Сафронкова Н.О.
від Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ”: не з'явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО”: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО”
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 про забезпечення позову, суддя в І інстанції Погребна К.Ф., в м. Одесі
у справі №916/4655/23
за позовом: Приватного підприємства “БАУТЕХ”
до відповідачів:
1)Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ”;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО”
про стягнення 48 269 443 грн
У жовтні 2023 року Приватне підприємство «БАУТЕХ» звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» про стягнення 48 269 443 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на нелажне виконання умов договору Генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018 та додаткових угод до нього, укладеного між позивачем та відповідачем-1, а також договору поруки №10/08/20-01 від 10.08.2020, укладеного між позивачем та відповідачем-2 в частині оплати вартості виконаних позивачем робіт.
29.11.2023 до місцевого господарського суду від Приватного підприємства «БАУТЕХ» надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд постановити ухвалу, якою вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банках (фінансових установах) та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження; накладання арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банках (фінансових установах) та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ» та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження; накладання арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ГОТЕЛЬ МІЛАНО», в межах ціни позову у розмірі 48 269 443 грн.
В обґрунтування відповідної заяви, заявник зазначив, що борг за виконані позивачем роботи виник ще 10.08.2020, що підтверджується актом звірки розрахунків, що потягнуло укладання додаткової угоди №1 від 10.08.2020р., яка підтверджує, що будівельні роботи виконані Генеральним підрядчиком у повному обсязі; Замовник визнає роботи такими, що відповідають вимогам договору за якістю, повноті та своєчасності виконання; Замовник не сплатив вартість робіт; сума боргу Замовника перед Генеральним підрядчиком становить 33 178 320грн., що еквівалентно 1 200 000 доларів США. Згідно вказаної додаткової угоди №1 від 10.08.2020р сторони узгодили новий план розрахунків. За вказаним планом розрахунків першій платіж повинен був бути зроблений 01.06.2021р., а останній платіж - 01.12.2021р. Проте, як вказує заявник, після узгодження розрахунків ніяких платежів з боку відповідачів зроблено не було.
Оскільки відповідач з серпня 2020 року не вчиняє жодних дій щодо оплати грошових коштів позивачу за виконану роботу, вказані дії відповідачів свідчать про потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення, а отже, обґрунтованим є припущення, що майно (в тому числі грошові суми, рухоме майно), яке є у відповідачів, можуть зникнути.
Заявник зауважує, що згідно витягів з реєстру речових прав, ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ» не має у власності ніяких об'єктів нерухомого майна, а ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» має у власності об'єкти нерухомого майна, на які може бути накладено арешт та згодом звернено стягнення у випадку постановлення рішення на користь позивача.
При цьому, як вказує заявник, враховуючи той факт, що відповідальність відповідачів перед позивачем носить солідарний характер, з огляду на інформацію, яка міститься у витягах з реєстру речових прав, заходи забезпечення позову мають бути накладені на грошові кошти обох відповідачів, та майно ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО».
Отже, на переконання заявника невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, а саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача у разу задоволення позову та виконанню постановленого судового рішення, що повністю відповідає принципам Європейського суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 у справі №916/4655/23 заяву Приватного підприємства “БАУТЕХ” про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банках (фінансових установах) та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження; накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банках (фінансових установах) та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ” та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження; накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО”, в межах ціни позову у розмірі 48 269 443 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами існує спір щодо сплати заборгованості за виконані роботи, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у відповідачів, присудженої до стягнення суми заборгованості, ігнорування відповідачами з серпня 2020 свого обов'язку щодо сплати наявної заборгованості, існують обґрунтовані сумніви щодо можливості реального виконання судового рішення у випадку стягнення з відповідачів заборгованості у сумі 48 269 443грн.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами Відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для Позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Здійснивши на основі співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду, встановивши існування обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення у разі задоволення позову, суд дійшов висновку, що обраний позивачем захід забезпечення позову в вигляді накладання арешту на грошові кошти та майно відповідача 2 є обґрунтованим та співмірним.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків будь-яких осіб у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, вказана особа не позбавлена права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
21.12.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 у справі №916/4655/23 в частині накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банках (фінансових установах) та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження та накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви в цій частині відмовити повністю.
Зокрема, скаржник зазначає, що накладаючи арешт на все нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО», суд взагалі не спирався на будь-яку вартість нерухомого майна, на яке був накладений арешт, та на наявність конкретних об?єктів нерухомого майна у власності ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО». У власності ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» є об'єкти нерухомого майна загальною площею 5 775,3 кв.м, вартість яких значно перевищує розмір заявлених Позивачем позовних вимог.
Апелянт стверджує, що Позивач при заявлені клопотання про забезпечення позову взагалі не доказував наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття заходів забезпечення позову щодо ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. В тому числі до господарського суду Одеської області не було надано доказів вчинення ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов?язання після пред?явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов?язання тощо).
Вказує, що відповідно до наданого позову ПП «БАУТЕХ», ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» не є безпосереднім комерційним контрагентом ПП «БАУТЕХ», яке прострочило виконання своїх зобов?язань, а є лише поручителем відповідно до договору поруки.
Додатково зазначає, що в позовній заяві Позивач зазначає, що в забезпечення виконання зобов?язань ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ» за договором генерального підряду №14/12/18-01 від 14.12.2018р., ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» як майновий поручитель передав в іпотеку другої черги ПП «БАУТЕХ» приміщення трансформаторної. При постановленні ухвали від 11.12.2023р. по справі №916/4655/23 господарський суд Одеської області на цю обставину уваги взагалі не звернув.
Зауважує, що при винесені ухвали від 11.12.2023р. господарський суд Одеської області відмовився від визначення зустрічного забезпечення. В той час, накладення арешту на всі на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банках (фінансових установах), повністю блокує будь-яку господарську діяльність ТОВ «ОТЕЛЬ МІЛАНО», в тому числі в частині своєчасної сплати податків. Тільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки повинен бути сплачений в сумі 368 698,64 грн., крім того, за ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» рахується зобов?язання перед Державним бюджетом в сфері ВЕД у розмірі 1 365 263,88 грн. Неможливість використання грошових коштів на банківських рахунках може спричинити додаткові збитки ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» через неможливість виконання ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» всіх зобов?язань.
У відзиві на апеляційну Приватне підприємство “БАУТЕХ” просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Зокрема, позивач зазначає, що у цій справі обгрунтованою обставиною є сума боргу, яка існує з 2020 року та яку відповідачі не сплачують позивачеві та не мають наміру навіть вийти на певні мирні переговори. У справі, що розглядається судом, позовні вимоги становлять стягнення грошових коштів. Тому забезпечення позову у вигляді арешту нерухомості та грошових коштів є реально адекватним заходом. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Враховуючи те, що господарський суд арештував майно та грошові кошти в межах суми позовних вимог, принцип співмірності порушено не було. При цьому абсолютно ясно, що відповідач пропонує залишити арешт саме на нерухомому майні ТОВ «Готель Мілано». Адже, як вбачається з витягів з реєстру речових прав, нерухоме майно ТОВ «Готель Мілано» повністю знаходиться в іпотеці третіх осіб, що буде заважати реалізації цього майна у випадку прийняття рішення судом на користь позивача та не виконання такого рішення в добровільному порядку з боку відповідачів. Щодо іпотеки нерухомого майна, площею 26, 3 кв.м, то ця іпотека є іпотекою другої черги, про що відомо представникам відповідача. Така іпотека ніяк не захистить порушених прав та законних інтересів позивача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №916/4655/23 до розгляду на 27.02.2024 об 11:00.
26.02.2024 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, мотивоване тим, що співробітник адвокатського об?єднання «Партнерство» захворів та є обгрунтована вірогідність вважати, що захворювання спричинене гострою респіраторною вірусною інфекцію, коронавірусом SARS-CoV-2 (COVID-19). Представники ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» - адвокат Бурдейний Віктор Олександрович та адвокат Медвєдєва Олена Геннадіївна перебували/працювали весь робочий день в одному приміщенні із співробітником, який захворів, оскільки представники апелянта ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» працюють в одному адвокатському об?єднанні, а тому є вірогідність того, що представники апелянта - адвокат Бурдейний В.О. та адвокат Медведева О.Г. можуть бути інфіковані на гостру респіраторну вірусну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, оскільки у представників погіршилося самопочуття (стан здоров?я), що може слугувати симптомами захворювання на гостру респіраторну вірусну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, а отже повинні дотримуватися самоізоляції до проходження аналізів. Вказані обставини унеможливлюють участь представників ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» - адвоката Медведевої О.Г. та адвоката Бурдейного В.О. в судовому засіданні призначеному на 27.02.2024 року о 11:00 год.
В судовому засіданні 27.02.2024 прийняв участь представник позивача, інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого представником Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” клопотання про відкладення розгляду даної справи, з огляду на наступне.
За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що заявником не надано жодного доказу на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про відкладення розгляду справи, також не надано жодних доказів щодо неможливості прийняття участі у судовому засіданні іншого представника, оскільки закон не забороняє мати декількох представників.
Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 повідомлено учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Отже, останній не був позбавлений правом можливості забезпечити свою участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, чим не скористався.
Судова колегія зазначає, що правова позиція Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” викладена безпосередньо в апеляційній скарзі, а вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого заявника.
Явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась.
Відсутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Також Суд у вирішенні клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги зі справи врахував необхідність розумних строків розгляду справи та дотримання балансу інтересів учасників справи.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
Відтак, колегія суддів не визнає поважними причини неявки у судове засідання 27.02.2024 у даній справі, які викладені у вищезазначеному клопотанні про відкладення Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО”, у зв'язку з необгрунтованістю та відсутністю належного підтвердження зазначених обставин відповідними доказами на підставі приписів ст.73, 74ГПК України.
З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для розгляду апеляційної скарги, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду заяви, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов'язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, а також те, що його правова позиція викладена останнім в апеляційній скарзі, беручи до уваги строк розгляду даної справи, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду даної справи та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 27.02.2024 за відсутності уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО”.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).
Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідачів 48 269 443 грн у зв'язку з неналежним виконання умов договору Генерального підряду №14/12/19-01 від 14.12.2018 та додаткових угод до нього, укладеного між позивачем та відповідачем-1, а також договору поруки №10/08/20-01 від 10.08.2020, укладеного між позивачем та відповідачем-2 в частині оплати вартості виконаних позивачем робіт.
За твердженням позивача, борг за виконані позивачем роботи виник ще 10.08.2020, що підтверджується актом звірки розрахунків, що потягнуло укладання додаткової угоди №1 від 10.08.2020р., згідно якої сторони узгодили новий план розрахунків. За вказаним планом розрахунків першій платіж повинен був буди зроблений 01.06.2021р., а останній платіж - 01.12.2021р. Проте, як вказує заявник після узгодження розрахунків ніяких платежів з боку відповідачів зроблено не було.
Оскільки відповідач з серпня 2020 року не вчиняє жодних дій щодо оплати грошових коштів позивачу за виконану роботу, вказані дії відповідачів свідчать про потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення, а отже, обґрунтованим є припущення, що майно (в тому числі грошові суми, рухоме майно), яке є у відповідачів, можуть зникнути.
Заявник зауважує, що згідно з наявних в матеріалах справи витягів з реєстру речових прав, ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ» не має у власності ніяких об'єктів нерухомого майна, а ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» має у власності об'єкти нерухомого майна, на які може бути накладено арешт та згодом звернено стягнення у випадку постановлення рішення на користь позивача.
При цьому, як вказує заявник, враховуючи той факт що відповідальність відповідачів перед позивачем носить солідарний характер, з огляду на інформацію, яка міститься у витягах з реєстру речових прав, заходи забезпечення позову мають бути накладені на грошові кошти обох відповідачів, та майно ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО».
Отже, на переконання заявника невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, а саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача у разу задоволення позову та виконанню постановленого судового рішення, що повністю відповідає принципам Європейського суду.
Колегія суддів зазначає, що можливість накладення арешту одночасно на грошові кошти і на майно відповідачів в межах ціни позову узгоджується з правовою позицією, викладеною в п. 24 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, згідно з якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
До вжиття заходів забезпечення позову у відповідача було нічим не обмежене право розпоряджатись належним йому майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами.
Можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення позову про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно боржників.
Так, у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:
«Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)».
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
У свою чергу Відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, у разі пред'явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.
Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.
Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.
У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив:
«Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення».
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено:
«Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача 1 та Відповідача 2, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.»
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.
Бездіяльність відповідачів, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов'язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов'язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останніх від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.
Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що існують обґрунтовані сумніви щодо можливості реального виконання судового рішення у випадку стягнення з відповідачів заборгованості у сумі 48 269 443 грн у зв'язку з ігноруванням відповідачами з серпня 2020 свого обов'язку щодо сплати наявної заборгованості та беручи до уваги те, що між сторонами існує спір щодо сплати заборгованості за виконані роботи, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у відповідачів вказаної суми.
Також судова колегія зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
Позивач просить накласти арешт на грошові кошти та майно відповідачів в межах ціни позову 48 269 443 грн, що є співмірним заявленим позовним вимогам.
Накладення арешту на майно відповідачів 1,2 в межах ціни позову не суперечить законодавству та не обмежує відповідачів у праві володіння та користування даним майном, використання його у господарський діяльності.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що вартість майна відповідача значно перевищує суму забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Стверджуючи про перевищення суми забезпечення арештованого майна заявленим позовним вимогам, апелянтом не надано жодних доказів вартості належного йому майна, що позбавляє можливості встановити перевищення вартості арештованого майна в межах заявлених позовних вимог у сумі 48 269 443грн.
При цьому, судова колегія звертає увагу, що борг відповідача існує з 2020 року, при цьгому, як вбачається з витягів з реєстру речових прав, нерухоме майно ТОВ «Готель Мілано» знаходиться в іпотеці третіх осіб, що може заважати реалізації цього майна у випадку прийняття рішення судом на користь позивача та невиконання такого рішення в добровільному порядку з боку відповідачів у разі задоволення позовних вимог.
Посилання в апеляційній скарзі апелянта, що ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» як майновий поручитель передав в іпотеку другої черги ПП «БАУТЕХ» приміщення трансформаторної колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржником не зазначено яка вартість вказаного майна та чи є це співмірним з заявленими вимогами, отже, вказана обставина не впливає на невірність висновків суду першої інстанції.
Стосовно посилань скаржника на відсутність зустрічного забезпечення в порядку ст.141 ГПК України, колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову - забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Розгляд судом першої інстанції заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення не є порушенням вимог ст.141 ГПК України та не свідчить про допущення судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування судового рішення, яким вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав Відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення.
Наведена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у поста-новах від 18.07.2018 у справі №916/2851/17, від 26.11.2018 у справі №904/2925/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 18.06.2019 у справі №904/661/19, від 24.06.2019 у справі №916/2933/18, від 10.10.2019 у справі №916/1572/19, від 16.12.2021 у справі №911/1658/21, від 23.12.2021 у справі №927/762/21.
Аргументи скаржника, що ТОВ «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» не є безпосереднім комерційним контрагентом ПП «БАУТЕХ», яке прострочило виконання своїх зобов?язань, а є лише поручителем відповідно до договору поруки судова колегія не приймає до уваги, оскільки приписами статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (48 269 443 грн), встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для задоволення клопотання позивача та накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банках (фінансових установах) та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ГОТЕЛЬ МІЛАНО» та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження; накладання арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких банках (фінансових установах) та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ГОТЕЛЬ МІЛАНО АПАРТАМЕНТИ» та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження; накладання арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ГОТЕЛЬ МІЛАНО», в межах ціни позову у розмірі 48 269 443грн.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 275 та ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав вірну оцінку доводам сторін, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення питання щодо відмови у забезпеченні позову.
Посилання скаржника на неправильне застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ГОТЕЛЬ МІЛАНО” на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 про забезпечення позову у справі №916/4655/23 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 у справі №916/4655/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.02.2024.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Г.П. Разюк