Провадження № 22-ц/803/2207/24 Справа № 203/5485/23 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
29 лютого 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
У вересні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим 15 травня 2013 року підписав заяву. Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує, в зв'язку з чим, станом на 28 травня 2023 року має заборгованість 46034,13 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 37108,84 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 8 925,29 грн..
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року задоволено частково позовні вимоги Банку, а саме стягнуто з відповідача заборгованість за простроченим тілом кредиту. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягуючи заборгованість за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому, відмовляючи у стягненні заборгованості за простроченими відсотками, суд виходив з їх недоведеності.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторонами було погоджено оплату відсотків за користування кредитними коштами та розмір відсоткової ставки. Крім того, апелянт вказує, що відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та розмір наявної заборгованості.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині без змін, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, матеріалами справи встановлено, що АТ КБ “ПриватБанк” на підтвердження своїх позовних вимог надало копію Анкети-Заяви від 15 травня 2013 року.
Вбачається, що вказана заява позичальника не містить умов щодо сплати прострочених відсотків.
Долучені до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, якими передбачено, зокрема, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, - відповідачем не підписані.
Заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано, яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
На підтвердження своїх позовних вимог Банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, за яким станом на 28 травня 2023 року відповідач має заборгованість 46 034,13 грн., з яких: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 37 108,84 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 8 925,29 грн.
Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Колегією суддів встановлено, що у Анкеті-Заяві позичальника від 15 травня 2013 року положення щодо прострочених відсотків не зазначені.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги цій частині, крім розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками.
Доводи апелянта в скарзі про те, що сторонами було погоджено оплату відсотків за користування кредитними коштами та розмір відсоткової ставки, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність банком вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, так як вказані вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Зважаючи, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, - зазначене вказує лише на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками.
Рішення в оскаржуваній частині як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Законність рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, колегією суддів не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” - залишити без задоволення.
Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
Е.Л. Демченко