П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/21643/23
Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Одеської митниці (відокремленого підрозділу Держмитслужби, без статусу юридичної особи публічного права) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі за позовом приватного підприємства “ГЕЛІОС-ВАН” до Одеської митниці (відокремленого підрозділу Держмитслужби, без статусу юридичної особи публічного права) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000415/2 від 06.06.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000845 від 06.06.2023,
Позивач, приватне підприємство “ГЕЛІОС-ВАН” звернулось з позовом до Одеської митниці (відокремленого підрозділу Держмитслужби, без статусу юридичної особи публічного права), в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000415/2 від 06.06.2023;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000845 від 06.06.2023.
В обґрунтування позову вказував, що в ході здійснення господарської діяльності 24.11.2015 між ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC та ПП “ГЕЛІОС-ВАН” укладений контракт №AIME/01-2016, відповідно до якого продавець - ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC зобов'язується продати, а покупець - ПП “ГЕЛІОС-ВАН” оплатити та прийняти товар виробництва ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC згідно номенклатури, у кількості та за цінами, вказаними в інвойсі та/або в специфікаціях.
06.06.2023 року позивачем до Одеської митниці подано електронну митну декларацію № 23UA500500019312U2, документи, що підтверджують митну вартість товару за договором. Позивачем митну вартість визначено за основним методом - за ціною договору (контракту). Відповідачу надано усі документи, передбачені МК України, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів за першим методом.
За результатами митного оформлення ЕМД відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000845 від 06.06.2023 року та рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000415/2 від 06.06.2023 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року адміністративний позов Приватного підприємства “ГЕЛІОС-ВАН” до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задоволений.
Визнане протиправним та скасоване рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000415/2 від 06.06.2023 року.
Визнана протиправною та скасована картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/000845 від 06.06.2023 року.
Стягнуто з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства “ГЕЛІОС-ВАН” витрати зі сплати судового збору в розмірі 2147,20 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень, 20 копійок).
Стягнуто з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства “ГЕЛІОС-ВАН” судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень, 00 копійок) та витрати, пов'язані із залученням перекладача в розмірі 6974,00 грн. (шість тисяч дев'ятсот сімдесят чотири гривні ,00 копійок).
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Одеська митниця (відокремлений підрозділ Держмитслужби, без статусу юридичної особи публічного права) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності.
Крім того апелянт зазначає, що надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів.
Таким чином, на думку Одеської митниці, оскільки в документах, які надані позивачем разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст.54 Митного кодексу України були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
У відзиві на апеляційну скаргу зазначається, що апеляційна скарга фактично дублює оскаржуване рішення апелянта та не містить обґрунтувань у чому полягає незаконність, необґрунтованість, неправильність застосування до спірних правовідносин норм матеріального, незастосування закону, який підлягав застосуванню чи неповнота дослідження судом першої інстанції обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а тому позивач просить у задоволенні позову відмовити.
Також, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з Одеської митниці на їх користь судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10000 грн.
12.02.2024 приватне підприємство "Геліос-Ван" надало до суду клопотання про долучення доказів реальності понесення судових витрат та просить вирішити зазначене питання при винесенні рішення по суті спору.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що в ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 24.11.2015 між ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC та ПП “ГЕЛІОС-ВАН” укладений контракт №AIME/01-2016, відповідно до умов якого продавець - ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC зобов'язується продати, а покупець - ПП “ГЕЛІОС-ВАН” оплатити та прийняти товар виробництва ARC INTERNATIONAL MIDDLE EAST LLC згідно номенклатури, у кількості та за цінами, вказаними в інвойсі та/або в специфікаціях.
Контрактом №AIME/01-2016 від 24.11.2015 та інвойсом №29048467 від 27.04.2023 встановлено, що поставка товару здійснювалась на умовах FOB.
Пунктом 3.1. контракту №AIME/01-2016 від 24.11.2015 визначено, що відгрузка товару здійснюється на умовах FОВ. Умови поставки FОВ Дубаї.
Пунктом 2.2 вказаного контракту встановлено, що якість товару та упаковки повинна відповідати стандартам якості продавця.
Відповідно до п. 4.1. контракту №AIME/01-2016 від 24.11.2015 року, на підставі якого здійснювалась поставка, визначено, що ціни на товар, які постачаються на виконання умов вказаного контракту, встановлюються у доларах США та включають вартість упаковки, маркування, тари та навантаження.
Позивач 06.06.2023 року здійснив декларування поставленого в Україну товару за митною декларацією, в якій митну вартість товару визначено за першим методом - за ціною договору (контракту).
Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з Митним кодексом України, а саме: Інвойс №29048467 від 27.04.2023 року; пакувальний лист від 27.04.2023 року; проформа №20048276 від 19.04.2023 року; коносамент №227249878 від 11.05.2023 року; автотранспортна накладна №0581 від 02.06.2023 року; сертифікат про походження товару №3092722 від 11.05.2023 року, акт про проведення огляду UA500000/2023/912726 від 05.06.2023 року; платіжна інструкція в іноземній валюті №30 від 20.04.2023 року; платіжна інструкція в іноземній валюті №35 від 05.05.2023 року; рахунок на оплату №017930 від 25.05.2023 року, рахунок на оплату №017931 від 25.05.2023 року; довідка про транспортні витрати №36 від 25.05.2023 року; контракт №AIME/01-2016 від 24.11.2015 року; додаткова угода до контракту №4 від 26.12.2017 року; додаткова угода до контракту №5 від 20.10.2018 року; додаткова угода до контракту №6 від 01.12.2018 року; додаткова угода до контракту №7 від 01.09.2019 року; додаткова угода до контракту №9 від 25.01.2020 року; додаткова угода до контракту №15 від 15.11.2022; договір про надання транспортно-експедиційних послуг №0905-Т/20 від 11.12.2020 року; експортна митна декларація № 201-06858500-23 від 01.05.2023 року; митна декларація №23UA500500019312U2 від 06.06.2023. року.
Для підтвердження заявленої митної вартості позивач додатково надав відповідачу наступні документи: - повідомлення №101 від 06.06.2023, у якому ПП “ГЕЛІОС-ВАН” надало відповідачу пояснення з обґрунтуванням відсутності розбіжностей у поданих до митного оформлення документах; - прайс-лист від 15.03.2023; - виписку по рахунку від 20.04.2023; - виписку по рахунку від 05.05.2023; - оборотно-сальдову відомість по рахунку №632 за період з 01.01.2023 до 06.06.2023; - переклад ст.3 інвойсу №29048467 від 27.04.2023.
Проте, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості митним органом встановлено, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
06.06.2023 року Одеською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/000845 та рішення про коригування митної вартості №UA500500/2023/000415/2.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000415/2 від 06.06.2023 року зазначено, що в поданих документах містяться розбіжності. Надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме:
1) відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;
2) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Проте до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати, в якій відсутнє посилання на договір про перевезення та рахунок на оплату, в якому не зазначені витрати на завантажування та розвантажування вантажу.
Враховуючи спрацювання профілів ризику автоматизованої системи аналізу та управління ризиками відповідних форм митного контрою щодо вжиття заходів з метою перевірки числових значень складових митної вартості товарів, декларанту запропоновано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: -виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; - каталоги, специфікації фірми - виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову.
Одеська митниця, приймаючи Рішення про коригування митної вартості товарів, визначила їх митну вартість резервним методом, із застосуванням рівня митної вартості оформлених товарів, митне оформлення яких вже здійснено, на підставі баз даних АСМО “Інспектор-2006” та ЄАІС Держмитслужби ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, яка є більшою ніж заявлено декларантом.
Позивачу, як декларанту, роз'яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням, останній має право на його оскарження, а також право на випуск товарів у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено, що заявлений позивачем метод визначення митної вартості товарів документально не підтверджено або надані позивачем документи містять розбіжності, які впливають на правильність визначення митної вартості.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначено ч.2 ст.53 МК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, серед іншого, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З наведеного вбачається, що митний орган, лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Під час апеляційного розгляду справи колегією суддів встановлено, що надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, що була сплачена за цей товар.
Разом з тим в апеляційній скарзі Одеська митниця зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що у наданих до митного оформлення документах відсутні відомості щодо вартості упаковки, пакувальних матеріалів та робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу був поставлений товар - посуд столовий скляний в асортименті. Товар - посуд столовий із зміцненого скла в асортименті може транспортуватись виключно у тарі та упаковці, яка забезпечує його збереження при транспортуванні.
Тобто вказаний вид товару не може транспортуватись навалом, без тари і упаковки, що само по собі виключає необхідність у контрактах купівлі-продажу подібного товару виокремлювати умови щодо тари і упаковки, а тому такий товар може поставлятись виключно у звичайній для нього тарі та упаковці, її вартість за замовчуванням є складовою вартості товару.
Судом з контракту №AIME/01-2016 від 24.11.2015 та інвойсом №29048467 від 27.04.2023 встановлено, що поставка товару здійснювалась на умовах FOB.
Пунктом 3.1. контракту №AIME/01-2016 від 24.11.2015 визначено, що відгрузка товару здійснюється на умовах FОВ. Умови поставки FОВ Дубаї.
Пунктом 2.2 вказаного контракту встановлено, що якість товару та упаковки повинна відповідати стандартам якості продавця.
Відповідно до п. 4.1. контракту №AIME/01-2016 від 24.11.2015 року, на підставі якого здійснювалась поставка, визначено, що ціни на товар, які постачаються на виконання умов вказаного контракту, встановлюються у доларах США та включають вартість упаковки, маркування, тари та навантаження.
З наведеного слідує, що обов'язок поставити товар у придатному для безпечного транспортування стані, з відповідною упаковкою, покладається на продавця, а ціна товару, визначена з урахуванням вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням.
Оскільки за умовами контракту ціна товару включає в себе вартість пакування, то згідно з положеннями підп. «в» п. 1 ч. 10 ст. 58 МК України вказані витрати не потребують окремого документального підтвердження.
Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №160/8775/18 та від 06.02.2020 у справі №520/10709/18.
Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з Митним кодексом України, а саме: : Інвойс №29048467 від 27.04.2023 року; пакувальний лист від 27.04.2023 року; проформа №20048276 від 19.04.2023 року; коносамент №227249878 від 11.05.2023 року; автотранспортна накладна №0581 від 02.06.2023 року; сертифікат про походження товару №3092722 від 11.05.2023 року, акт про проведення огляду UA500000/2023/912726 від 05.06.2023 року; платіжна інструкція в іноземній валюті №30 від 20.04.2023 року; платіжна інструкція в іноземній валюті №35 від 05.05.2023 року; рахунок на оплату №017930 від 25.05.2023 року, рахунок на оплату №017931 від 25.05.2023 року; довідка про транспортні витрати №36 від 25.05.2023 року; контракт №AIME/01-2016 від 24.11.2015 року; додаткова угода до контракту №4 від 26.12.2017 року; додаткова угода до контракту №5 від 20.10.2018 року; додаткова угода до контракту №6 від 01.12.2018 року; додаткова угода до контракту №7 від 01.09.2019 року; додаткова угода до контракту №9 від 25.01.2020 року; додаткова угода до контракту №15 від 15.11.2022; договір про надання транспортно-експедиційних послуг №0905-Т/20 від 11.12.2020 року; експортна митна декларація № 201-06858500-23 від 01.05.2023 року; митна декларація №23UA500500019312U2 від 06.06.2023. року.
Для підтвердження заявленої митної вартості позивач додатково надав відповідачу наступні документи: - повідомлення №101 від 06.06.2023, у якому ПП “ГЕЛІОС-ВАН” надало відповідачу пояснення, обґрунтувавши відсутність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах; - прайс-лист від 15.03.2023; - виписку по рахунку від 20.04.2023; - виписку по рахунку від 05.05.2023; - оборотно-сальдову відомість по рахунку №632 за період з 01.01.2023 до 06.06.2023; - переклад ст.3 інвойсу №29048467 від 27.04.2023 року.
Позивачем на підтвердження такої складової митної вартості, як витрати на транспортування, були надані: - договір про надання транспортно-експедиційних послуг №0905-Т/20 від 11.12.2020; - рахунок на оплату №017930 від 25.05.2023; - рахунок на оплату №017931 від 25.05.2023; - довідка про транспортні витрати №36 від 25.05.2023.
Позивачем понесені транспортні витрати на загальну суму 190 778, 38 грн, з яких, 115 629,91 грн - транспортні витрати, пов'язані з морським перевезенням та 75 148,47 грн - транспортні витрати, пов'язані з перевезенням.
Відповідно до відомостей ЕМД вказана сума додана до вартості товару та задекларована позивачем.
Крім того, пунктом 4.1. визначено, що ціни на товар, які постачаються по вказаному контракту, встановлюються у доларах США та включають вартість упаковки, маркування, тари та навантаження.
Декларантом до митного оформлення рахунок на оплату № 017930 від 25.05.2023, містить відомості про вартість вантажувально-розвантажувальних робіт на суму 16 455,87 грн. Крім того, у наданій до митного оформлення довідці про транспортні витрати №36 від зазначені вартість послуг з морського перевезення і експедиторського обслуговування, номер контейнеру, який перевозиться - MSKU0350581 та номер коносаменту 227249878.
Таким чином апеляційний суд встановив, що позивачем надані документи, які містять відомості про транспортні витрати, а вказані документи містять інформацію щодо умов поставки (FОВ) та не містять жодних розбіжностей, що спростовує висновки викладені в апеляційній скарзі.
Щодо доводів апелянта про наявності у базах даних митних органів інформації про те, що подібний товар був оформлений за вищою митною вартістю, слід зазначити наступне.
Апеляційний суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.
Наявність у базі даних інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), що само по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.05.2022 р. справа № 2040/6019/18.
Крім того, застосовані відповідачем для порівняльного аналізу митні декларації щодо подібних товарів також є скоригованими за резервним методом та містять митну вартість в іншій валюті. Тобто, відповідач посилається на митниці декларації, за якими вартість була скорегована та підвищена митними органами.
Слід урахувати, що в ЄАІС та АСМО «Інспектор-2006» відсутня інформація щодо оскарження рішень про корегування митної вартості товарів, методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Крім того, застосовані відповідачем для порівняльного аналізу митні декларації щодо подібних товарів також є скоригованими за резервним методом та містять митну вартість в іншій валюті. Тобто, відповідач посилається на митниці декларації, за якими вартість була скорегована та підвищена митними органами.
Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого позивачем та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що могли розмитнюватися у попередніх періодах, та за інших умов поставки, інших постачальників, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.
За таких обставин, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.
Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані апелянтом.
З огляду на викладене, колегія суддів наголошує, що рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлене митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відповідно до частини 7 статті 54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Отже, для митного оформлення з метою підтвердження митної вартості товару позивачем були надані всі необхідні документи, які містять необхідну інформацію про товар, та його ціну.
Натомість, апелянтом не доведено, що подані декларантом документи для визначення митної вартості товару свідчать, що митна вартість товару занижена, як і не доведено неможливість визначення митної вартості за ціною договору, та необхідність застосування додаткового методу визначення митної вартості товару.
Згідно з ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товару. В поданих при митному оформленні товару документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті та була сплачена за цей товар.
Апеляційний суд вважає, що рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах, однак апелянт в апеляційній скарзі та під час розгляду справи не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Таким чином, митним органом безпідставно застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів, оскільки надані декларантом документи підтверджували числове значення митної вартості товарів за ціною договору, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню.
Також, позивач ПП «Геліос-Ван» просить за наслідками розгляду апеляційної скарги Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду вирішити питання понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу та стягнути з Одеської митниці такі витрати у розмірі 10000 грн.
Позивачем до суду апеляційної інстанції надано Акт прийому-передачі наданих послуг до додаткової угоди №31 до Договору №24 про надання правової допомоги від 21.10.2021, згідно якого АО «Едвайзерс» надано послугу, а саме ознайомлення з апеляційною скаргою 12.01.2024, підготовка та подача до П'ятого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу 22.01.2024, підготовка та подача до П'ятого апеляційного адміністративного суду клопотання про долучення доказів 09.02.2024.
Розглянувши заяву позивача ПП «Геліос-Ван» апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підставі частин 4-7 цієї статті КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.
Дослідивши вищезазначену заяву, колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду по справі № 520/7431/19.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, відповідач, як особа, що заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 813/1966/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Згідно правового висновку викладеного Верховним Судом у постанові від 14.03.2023 у справі № 640/12206/19 вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Отже, надаючи оцінку доводам заявника щодо стягнення витрат на правову допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, в даному випадку, на підтвердження витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, було надано до суду апеляційної інстанції такі документи:
- ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1045524;
- акт виконаних робіт від 09.02.2024;
- рахунок на оплату № 15 від 22.01.2024;
- платіжна інструкція №22 від 22.01.2024.
Тобто позивачем вказано на понесення витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. витрати на правову допомогу за результатами розгляду апеляційної скарги.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. не є співмірними та є явно завищеними.
Апеляційний суд зазначає, що правовий аналіз апеляційної скарги, формування правової позиції з урахуванням практики Верховного Суду є частиною написання відзиву на апеляційну скаргу.
Щодо безпосередньо написання відзиву на апеляційну скаргу, суд зауважує, що під час апеляційного провадження обставини справи, а також правові підстави позову, не змінювались, відзив на апеляційну скаргу фактично обґрунтований доводами адміністративного позову, текстова редакція відзиву містить значну кількість відсилань до рішення суду першої інстанції, тобто написання документу не потребувало витрат значних зусиль та часу адвоката.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку підлягає зменшенню до 2000,00 грн.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 134, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,
Апеляційну скаргу Одеської митниці (відокремленого підрозділу Держмитслужби, без статусу юридичної особи публічного права) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі №420/21643/23 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (відокремленого підрозділу Держмитслужби, без статусу юридичної особи публічного права) (код ЄДРПОУ 44005631) на користь Приватного підприємства “ГЕЛІОС-ВАН” (код ЄДРПОУ 37439444) судові витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в сумі 2000,00 /дві тисячі/ грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 27.02.2024
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький