26 лютого 2024 року Чернігів Справа № 620/17294/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування з 09 жовтня 2023 року та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зробити перерахунок пенсії з 09 жовтня 2023 року та виплачувати щомісячну доплату ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що він перебуває на обліку у відповідача як непрацюючий пенсіонер за віком та постійно проживає в с. Центральне Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому вважає, що відповідно до ст. 39 Закону України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому повинна виплачуватись щомісячна доплата до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Ухвалою судді Зайця О.В. від 24.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 28.12.2023 прийнято справу до провадження судді Поліщук Л.О.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає про відсутність правових підстав для виплати останньому щомісячної доплати до пенсії, зважаючи що позивач статусу «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» позивач немає.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком, що не заперечується відповідачем, та підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.02.2010 та копією довідки відповідача від 19.10.2023 №7915/04-16 /а. с. 13-15, 23/.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_1 з 04 лютого 2004 року по даний час зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1 , яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української від 23.07.1991 №106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення /а. с. 16/.
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 18.09.2023 є непрацюючим пенсіонером /а. с. 17-22/.
Листом від 02.11.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати останньому підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення /а. с. 12/.
Позивач, у зв'язку з не нарахуванням та невиплатою відповідачем щомісячного підвищення до пенсії позивача, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, звернувся до суду з позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №796-XII вказаний закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Частиною першою статті 11 Закону №796-XII передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Частинами першою, третьою статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Аналогічна правова норма закріплена і в пункті 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501), а саме визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 501 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, статусу «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» позивач немає.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази на спростування даного факту.
Таким чином, вказане свідчить, що правові положення статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на позивача не поширюються та відповідно права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796- XII, позивач не має.
У позовній заяві позивач посилається на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 від 18.03.2020.
Щодо правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 від 18.03.2020, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 (постанова від 18.03.2020) зазначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Провадження у зразковій справі №240/4937/18 відкрите ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2018 року.
Відкриваючи провадження у зразковій справі №240/4937/18, Верховний Суд зазначив:
«Розглянувши матеріали типових справ у поєднанні зі справою, за якою надійшло подання про її розгляд як зразкової, Верховний Суд дійшов висновку, що ці справи відповідають ознакам типових, визначених пунктом 21 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), оскільки:
-позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
-відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальний орган Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку якого перебувають позивачі;
-спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з невиплатою територіальним органом Пенсійного фонду України підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого частиною другою статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);
-позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам)».
Тобто однією з ознак типових справ є «позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи», що повністю відповідає меті Закону №796-ХІІ («Стаття 1. Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру»), кореспондується з нормами статті 19 Закону №796-ХІІ «Компенсації та пільги, встановлені в даному розділі, стосуються всіх громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій», та нормами статті 65 Закону №796-ХІІ «Учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):
-підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»;
-частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30 Закону №796-XII зі змінами;
-статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону № 796-XII у редакції Закону №76-VIII;
Підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII; частина третя статті22, частина друга статті24, частина сьома статті30 Закону №796-XIIзі змінами; стаття 53 (крім її назви), стаття 60 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
Установлено порядок виконання цього Рішення: 3.1.Стаття 53 (крім її назви) Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; застосуванню підлягає стаття 53 Закону №796-XII у редакції до внесення змін Законом №76-VIII, а саме: «Стаття 53. Виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячна компенсація сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу»;
Стаття 60 Закону № 796-XIIу редакції Закону №76-VIII втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; застосуванню підлягає стаття 60 Закону № 796-XII у редакції до внесення змін Законом №76-VIII, а саме: «Стаття 60. Інші пільги та компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України».
Вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з такого:
«Виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України Конституційний Суд України зазначає, що обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;
«Конституційний Суд України підкреслює, що необхідність збереження генофонду Українського народу викликана, перш за все, незадовільною екологічною ситуацією, спричиненою, зокрема, Чорнобильською катастрофою, наслідком якої стало погіршення стану здоров'я населення, демографічний занепад, зростання смертності потерпілого від Чорнобильської катастрофи населення, захворюваності дітей, підвищення рівня інвалідизації населення. Вкрай серйозними наслідками, породженими цією катастрофою, є також проблеми соціально-психологічного характеру у постраждалих від Чорнобильської катастрофи громадян»;
«Зважаючи на сутність статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що закріплення передбаченого у ній обов'язку держави у розділі I «Загальні засади» Конституції України вказує на засадничий характер цього обов'язку та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків»;
«Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку»;
«Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2002 року№5-рп/2002у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави» (пункт 4 мотивувальної частини)»;
«У Рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11 жовтня 2005 року№8-рп/2005 Конституційний Суд України, зокрема, встановив, що Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; Конституційний Суд України неодноразово констатував, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини)»;
«Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України.
«У преамбулі Закону №796 закріплено, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Крім того у ній наголошено, що Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей; у багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови; Україну оголошено зоною екологічного лиха; створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів»;
«Відповідно до статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
«Згідно зі статтею 13 Закону №796-XII на державу покладаються зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи; держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за: 1) пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою; 3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону №796-XII та інших актів законодавства України»;
«Зі змісту статті 19 Закону №796 вбачається, що соціальний захист громадян полягає у відшкодуванні шкоди, завданої їх життю, здоров'ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізується шляхом надання відповідних компенсацій та пільг усім громадянам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених Законом №796-XII категорій»;
«Законодавчо встановлений перелік пільг і компенсацій є різним для кожної визначеної у статті 14 Закону №796-XII категорії осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;
«Конституційний Суд України вважає, що передбачені оспорюваними положеннями зміни до Закону №796-XII, які стосуються обмеження чи скасування пільг, компенсацій і гарантій, призвели до звуження прав осіб, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, зниження рівня їх соціального забезпечення».
Суд звертає особливу увагу на те, що Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 стосувалося відновлення прав саме осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, статус яких підтверджується виключно посвідченням відповідної категорії, яке, у свою чергу, надає право на користування пільгами та компенсаціями, установленими Законом №796-ХІІ.
Наявність у позивача посвідчення особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи, відповідної категорії має визначальне значення, оскільки саме посвідчення дає право на користування пільгами та компенсаціями, визначеними Законом №796-ХІІ.
Проте посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідної категорії позивач не надав, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для можливості отримання пільг та компенсацій, визначених Законом №796-ХІІ.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Підстави для розподілу між сторонами судових витрат згідно з Кодексом адміністративного судочинства України відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П'ятницька, 83А,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14005, код ЄДРПОУ: 21390940.
Повний текст рішення суду складений 26 лютого 2024 року.
Суддя Л.О. Поліщук