про відмову у забезпеченні позову
28 лютого 2024 рокум. ПолтаваСправа №
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Алєксєєва Н.Ю., розглянувши заяву Комунального підприємства "3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради" про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
27 лютого 2024 року Комунальне підприємство "3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, шляхом:
- зупинення дії рішення Полтавської міської ради від 23 лютого 2024 року «Про реорганізацію Комунального підприємства « 3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради» шляхом приєднання до Комунального підприємства «3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» до набрання законної сили відповідним судовим рішенням;
- заборони Полтавській міській раді, комісії з реорганізації (Людмилі СКРИПНИК), секретарю Полтавської міської ради, Департаменту земельних і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради, Управлінню майном комунальної власності міста, Департаменту охорони здоров'я Полтавської міської ради, Бюджетно-фінансовому управлінню виконавчого комітету Полтавської міської ради, а також третім особам, здійснювати дії щодо реорганізації юридичної особи - Комунального підприємства « 3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради» (місцезнаходження: провулок Рибальський, будинок 10-В, місто Полтава, 36004, код ЄДРПОУ 01999595) шляхом приєднання до Комунального підприємства « 3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» (місцезнаходження: площа Слави, будинок 2, місто Полтава, 36005, код ЄДРПОУ 01111581) до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
В обгрунтування заяви зазначило, що рішення Полтавської міської ради від 23.02.2024 року «Про реорганізацію Комунального підприємства «3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради» шляхом приєднання до Комунального підприємства «3- я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» є вочевидь протиправним та таким, що суперечить Конституції України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2023 року № 174 «Деякі питання організації спроможної мережі закладів охорони здоров'я», Розпорядженню Полтавської обласної військової адміністрації від 01.08.2023 р. № 518 «Про затвердження спроможної мережі закладів охорони здоров'я Полтавського госпітального округу та Плану розвитку Полтавського госпітального округу та Плану розвитку Полтавського госпітального округу на 2023-2025 роки», порушує права та інтереси Комунального підприємства «3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради», трудові права його працівників, а також гарантоване Конституцією право пацієнтів на отримання безоплатної медичної допомоги.
Представник заявника зазначив про те, що у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог після закінчення процесу реорганізації буде відсутній ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки юридична особа Комунальне підприємство « 3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради» перестане існувати як така.
Вказував на те, що у розпорядженні Полтавської ОВА №518 від 1.08.2023 "Про затвердження спроможної мережі закладів охорони здоров'я Полтавського госпітального округу та Плана розвитку Полтавського госпітального округу на 2023-2025 роки", на яке є посилання в оскаржуваному рішенні, в переліку спроможної мережі закладів охорони здоров'я Полтавського госпітального округу взагалі відсутнє зазначення того, що Комунальне підприємство « 3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради» буде реорганізовано шляхом приєднання до Комунального підприємства « 3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради». Саме це є очевидною ознакою протиправності оспорюваного рішення Полтавської міської ради.
Згідно статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, приписи частини четвертої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта та заборони вчинення дій. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь - яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року Європейський суд з прав людини у справі "Інтерсплав проти України" наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник лише допускає, що невжиття заходів забезпечення позову може значно ускладнити виконання рішення за результатами розгляду справи і ефективному захисту прав позивача та припускає можливу протиправність рішення Полтавської міської ради від 23 лютого 2024 року «Про реорганізацію Комунального підприємства « 3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради» шляхом приєднання до Комунального підприємства « 3-я міська клінічна лікарня Полтавської міської ради».
При цьому, заявником не наведено жодних доказів на підтвердження того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останнього до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, або захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення потрібно буде докласти значних зусиль та витрат.
Також не вбачається очевидних ознак протиправності рішення Полтавської міської ради від 23 лютого 2024 року без перевірки його при розгляді справи по суті.
Крім того, заявник в обгрунтування заяви не додає доказів щодо очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав, свобод або інтересів таким рішенням на даному етапі розгляду справи.
З матеріалів поданих Комунальним підприємством « 3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради» не слідує однозначного висновку про протиправність оскаржуваного рішення.
Зупинення дії рішення фактично буде вирішенням справи по суті до постановлення рішення у справі.
Також не є обґрунтованим і доведеним аргумент про неможливість (ускладненість) поновлення порушених прав позивача у разі вирішення спору на його користь.
Враховуючи викладене, суд вважає подану заяву про забезпечення позову необґрунтованою, що свідчить про наявність підстав для постановлення ухвали про відмову у її задоволенні.
Керуючись статтями 151, 154, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити Комунальному підприємству "3-я міська клінічна поліклініка Полтавської міської ради" в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва