. 28 лютого 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/17332/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Диканської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Диканської селищної ради про:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2022 року по 24 жовтня 2023 року, але не більше як за шість місяців;
зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2022 року по 24 жовтня 2023 року, але не більше як за шість місяців у сумі 291649,54 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Представником відповідача 28 грудня 2023 року через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує. Водночас, представником відповідача наголошено на тому, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначена позивачем у сумі 291649,54 грн. є значно завищена та вказує на наявність обставин, які, на переконання відповідача, вказують на необхідність зменшення суми стягнення. Також відповідач посилається на те, що вимога позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2022 року по 04 травня 2023 року фактично спрямована на невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року в справі 440/1778/23, яке набрало законної сили, та ініціювання додаткового судового спору, який вже вирішено шляхом відмови вказаним судовим рішенням в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
29 грудня 2023 року представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з викладеними відповідачем поясненнями, міркуваннями та аргументами та просить задовольнити позовні вимоги.
Представником відповідача 08 січня 2024 року було подано заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та підтримує правову позицію, викладену у відзиві.
Під час здійснення підготовчого провадження ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року було витребувано додаткові докази у справі, на виконання якої 20 лютого 2024 року відповідачем подано додаткові документи.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.
26 листопада 2020 року позивача обрано на посаду секретаря Диканської селищної ради (рішення першої сесії Диканської селищної ради № 4 від 26 листопада 2020 року).
З 01 березня 2022 року позивача увільнено від роботи у зв'язку з призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (розпорядження голови Диканської селищної ради № 41-ос від 01 березня 2022 року).
Рішенням Диканської селищної ради № 4 від 30 листопада 2022 року достроково припинено повноваження секретаря Диканської селищної ради ОСОБА_1 .
Розпорядженням Виконавчого комітету Диканської селищної ради № 340-ос від 02 грудня 2022 року наказано відділу бухгалтерського обліку, звітності та адміністративно-господарського забезпечення здійснити повний розрахунок зі звільненим працівником ОСОБА_1 шляхом виплати йому компенсації за невикористані дні основної щорічної оплачуваної відпустки (24 дні).
06 грудня 2022 року позивач звернувся до Диканської селищної ради із заявою, в якій просив виплатити йому вихідну допомогу при звільненні на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП).
Виконавчим комітетом Диканської селищної ради на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням направлено лист - відмова (вих.№О-02.4-02/193 від 09 грудня 2022 року), в якому наведено обґрунтування щодо безпідставності вимог щодо сплати вихідної допомоги на підставі ст.44 КЗпП.
Не погоджуючись з відмовою виконавчого комітету Диканської селищної ради у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року в справі №440/1778/23 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Диканської селищної ради щодо невиплати вихідної допомоги позивачу в розмірі, передбаченому ст.44 КЗпП; зобов'язано виконавчий комітет Диканської селищної ради здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги в розмірі 206 718,63 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року в справі №440/1778/20 апеляційну скаргу виконавчого комітету Диканської селищної ради залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року без змін.
26 жовтня 2023 року виконавчим комітетом Диканської селищної ради на підставі платіжної інструкції №747 від 24 жовтня 2023 року на картковий рахунок позивача сплачені кошти в сумі 166 408, 50 грн. (з відрахуванням обов'язкових платежів).
14 листопада 2023 року адвокат Олійник Т.В. в інтересах позивача звернулась до виконавчого комітету Диканської селищної ради з заявою про виплату середнього заробітку і час затримки розрахунку при звільненні.
Листом вих.№4510/02.1 - 25 від 22 листопада 2023 року виконавчий комітет Диканської cелищної ради відмовив позивачу за безпідставністю у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2022 року по 04 травня 2023 року, а щодо виплати за період з 05 травня 2023 року по 24 жовтня 2023 року висловив намір її сплатити після вирішення спору в судовому порядку.
Позивач, вважаючи, що вихідна допомога при звільнені була проведена відповідачем невчасно, звернувся до суду з цим позовом, в якому просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01 грудня 2022 року по 24 жовтня 2023 року, але не більше як за шість місяців у сумі розмір 291649,54 грн.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 07 червня 2006 року № 2493-ІІІ "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі - Закон № 2493-ІІІ) посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно з частиною першою статті 3 цього Закону посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону № 2493-ІІІ на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України (стаття 20 Закону № 2493-ІІІ).
Судом встановлено що позивач до дня звільнення, мав статус посадової особи місцевого самоврядування в розумінні статті 2, 3 Закону № 2493-ІІІ і його повноваження місцева рада припинила на підставі рішення Диканської селищної ради № 4 від 30 листопада 2022 року "Про дострокове припинення повноважень секретаря Диканської селищної ради ОСОБА_1 ".
Водночас посада, на якій перебував позивач, передбачає обмеження щодо сумісництва і перебування на ній обмежено строком, не лише тим, на який обирається посадова особа та/або орган місцевого самоврядування, але й настанням інших обставин, з якими закон пов'язує припинення повноважень органу місцевого самоврядування та/або посадової особи місцевого самоврядування.
Відтак, проходження служби в органах місцевого самоврядування має свої особливості, а засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є предметом спеціального законодавчого регулювання.
Отже до правовідносин, пов'язаних з проходженням служби в органах місцевого самоврядування, можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано.
Відтак, приписами частини 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 117 викладено в наступній редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Під час розгляду справи встановлено, що рішенням Диканської селищної ради № 4 від 30 листопада 2022 року достроково припинено повноваження секретаря Диканської селищної ради Олійника О.О., фактичний розрахунок щодо вихідної допомоги проведено лише 24.10.2023 року на виконання Рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі 440/1778/23, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відтак, враховуючи вищевикладені норми, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідачем не було проведено із позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вихідну допомогу при звільненні, протиправність чого встановлено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі №440/1778/23, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців відповідно до вимог ст.117 КзПП України у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
У відповідності до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідно до довідки Виконавчого комітету Диканської селищної ради від 21 березня 2023 року року №04-39/8 середньоденний розмір заробітку позивача становить 1602,47 грн.
Таким чином, зважаючи на положення статті 117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 01 грудня 2022 року (наступний день після звільнення) по 01 червня 2023 року (перші шість місяців після звільнення).
Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування становить 291649,54 грн. (1602,47 х 182 календарні дні).
Суд відхиляє посилання відповідача про те, що предметом розгляду справи №440/1778/23 вже була вимога про стягнення з виконавчого комітету Диканської селищної ради середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 01 грудня 2022 року по день прийняття рішення суду, яку вже вирішено судовим рішенням у вказаній справі шляхом відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 440/1778/23 вказано, що «передбачений КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як факт виплати належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Оскільки виплата позивачу вихідної допомоги при звільненні наразі Виконавчим комітетом Диканської селищної ради не здійснена, вирішення питання про його зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є передчасним».
Таким чином, передчасність позовних вимог означає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, які будуть порушені у майбутньому. Отже, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 440/1778/23 було відмовлено у задоволенні позовної вимоги щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за передчасністю та не надавалась правова оцінка даним обставинам.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Олійник Т.В. укладений договір про надання правової допомоги № 21 від 30 жовтня 2023 року. Проте адвокатом подана заява про надання можливості надати розрахунок понесених витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Позивач при поданні позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 2916,50 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.3317185606.1 від 20 листопада 2023 на суму 2916,50 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2916,50 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 132, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297, 371 КАС України,
.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Диканської селищної ради (вул. Незалежності, 133, смт.Диканька, Полтавський район, Полтавська область, 38500, ЄДРПОУ 04383133) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Диканської селищної ради щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2022 року по 01 червня 2023 року.
Зобов'язати Виконавчий комітет Диканської селищної ради здайснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2022 року по 01 червня 2023 року у розмірі 291 649 (двісті дев'яносто одна тисяча шістсот сорок дев'ять) гривень 54 (п'ятдесят чотири) копійки.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Диканської селищної ради (вул. Незалежності, 133, смт. Диканька, Полтавський район, Полтавська область, 38500, ЄДРПОУ 04383133) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2916 (дві тисячі дев'ятсот шістнадцять) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова