27 лютого 2024 рокуСправа №160/23970/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Соборно відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління ДПС у Дніпропетровськ області про визнання неправомірними дій та стягнення моральної шкоди, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом до Соборно відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління ДПС у Дніпропетровськ області, в якому просить суд:
- визнати неправомірною та скасувати постанову від 29.08.2023 року державно виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Попруженка М.О. про відкриття виконавчого провадження ВП 72611638 на виконання вимоги № Ф-11466-52/04-63 від 05.09.2022 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118659) про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 508 грн. 36 коп., як заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску;
- стягнути з Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 34984523) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних призначень на утримання - 10 000,00 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду - задоволено.
Визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Поновлено позивачу строк звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 03.10.2023 р. зупинено провадження в адміністративній справі № 160/23970/23 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління ДПС у Дніпропетровськ області про визнання неправомірними дій та стягнення моральної шкоди, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/23603/23, оскільки дані справи є пов'язаними та встановлені обставини у зазначеній справі мають визначальний характер для вирішення справи №160/23970/23 по суті заявлених позовних вимог.
Ухвалою суду від 12.02.2024 р. клопотання позивача про поновлення провадження в адміністративній справі №160/23970/23 - задоволено.
Поновлено провадження в адміністративній справі №160/23970/23 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління ДПС у Дніпропетровськ області про визнання неправомірними дій та стягнення моральної шкоди, у зв'язку з тим, що відпали підстави які були підставою для зупинення провадження
Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 16.02.2024 року, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Повторно витребувано у Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) належним чином завірені копії виконавчого провадження № 972611638, у тому числі спірну постанову від 29.08.2023 року державно виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Попруженка М.О. про відкриття виконавчого провадження ВП 72611638 на виконання вимоги № Ф-11466-52/04-63 від 05.09.2022 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПО 44118659) про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 508 грн. 36 коп., як заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску.
Попереджено Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про необхідність надання до суду витребуваних судом документів до 16.02.2024 року.
Запропоновано третій особі, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору надати письмові пояснення з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 р. у справі №160/23603/23, яке набрало законної сили 01.02.2024 р., у відповідності до ч.2 ст.255 КАС України, у триденний строк, з моменту отримання цієї ухвали, враховуючи особливості провадження даної справи, визначені ст.287 КАС України, у відповідності до норм ст. ст. 73-77 КАС України, по даній справі.
Ухвалою суду від 21.02.2024 р. заяву представника третьої особи - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про продовження процесуального строку для надання пояснень на позов в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління ДПС у Дніпропетровськ області про визнання неправомірними дій та стягнення моральної шкоди - задоволено.
Продовжено Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області процесуальний строк для надання пояснень на позов в адміністративній справі№ 160/23970/23, в триденний строк для всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.09.2023 року позивач отримав відомості про надіслання Соборним відділом державної виконавчої служби у м. Дніпрі відомості про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 72611638. З метою з'ясування підстав вчинення відповідачем вказаних дій, позивач 11.09.2023 року звернувся із заявою про ознайомлення з матеріалами відповідного виконавчого провадження ВП 72611638.
Позивач зазначає, що 12.09.2023 року останнім було виявлено, що 23.08.2023 р. за вх.№1387 відповідачем було отримано заяву №9/31661/5/04-36-13-05-10 від 18.08.2023 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про відкриття виконавчого провадження, в якій просило накласти арешт на майно (кошти) позивача, здійснити реєстрацію обтяжень його майна, у разі ухилення від виконання рішення, вжити заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду позивача за межі України. При цьому, третя особа послалася на вимогу №Ф-11466-52/04-63 від 05.09.2022р., долучила її як виконавчий документ. За вказаною заявою посадовою особою відповідача - державним виконавцем Попруженко М.О. 29.08.2023 р. було винесено постанову про відкриття ВП 72611638 та розміщено її в електронному автоматичному режимі на електронні адреси банківських установ. Разом з тим, перед вчиненням цих дій копія вказаної постанови відповідачем не була направлена на адресу позивача.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №72611638 від 29.08.2023 р. на підставі чого, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідач правом подати відзив не скористався.
Третьою особою було подано до суду пояснення, в тексті яких зазначено, що станом на 23.02.2024 р. за даними ІКС «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 заборгованість по єдиному внеску відсутня, в підтвердження чого надано копію інтегрованої картки платника податків.
При цьому зазначено, що у зв?язку з наявністю боргу (недоїмки) з єдиного внеску, ГУ ДПС у Дніпропетровській області платнику було направлено вимогу про сплату боргу від 05.09.2022 р. № Ф-11466-52/04-63р у сумі 5508,36 грн. та надіслано на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У зв?язку з несплатою заборгованості та на виконання пункту 5 розділу VI Інструкції №449, після процедури узгодження для примусового стягнення боргу, ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано та заявлено до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.09.2022 р. № Ф-11466-52/04-63р У на суму 5508,36 грн.
07.11.2023 р. Соборним ВДВС стягнуто та перераховано борг (недоїмку) на рахунки ГУ ДПС у Дніпропетровській області в сумі 5508,36 грн.
Станом на 23.02.2024 року за даними ІКС «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 заборгованість по єдиному внеску відсутня.
Як передбачено частиною першою статті 269 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених, зокрема, статтею 287 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було направлено на адресу начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) заяву про примусове виконання від 18.08.2023 р. в тексті якої зазначено щодо прийняття Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) виконавчого документа, виданого ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 05.09.2022 р. з ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області кошти у розмірі 5508,36 грн., та винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавчого документа; під час відкриття виконавчого провадження винести постанову про арешт майна (коштів) боржника; здійснити реєстрацію обтяжень майна боржника; у разі ухилення сторони боржника від виконання рішень, вжити заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Попруженко Максимом Олександровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.08.2023 р. ВП №72611368 на підставі вимоги № ф-11466-52/04-63 виданої 05.09.2022 р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області кошти у розмірі 5508,36 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Межі повноважень, підстави та способи їх реалізації державними виконавцями та приватними виконавцями встановлені, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження» (надалі також - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 року (далі також - Закон №1404-VІІІ, у чинній редакції) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 6 частини першої статті 3 названого Закону, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
У силу пункту 7 частини першої статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначається строк пред'явлення рішення до виконання.
А відповідно до пункту 2 частини четвертої цієї статті, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
За змістом пункту 6 частини першої статті 3 названого Закону, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
При цьому, строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
При цьому, строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1404- VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно зі статтею 40 Закону N 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до Закону № 1404-VIII та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства прийнято наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" від 02 квітня 2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію № 512/5.
Пунктом 8 розділу III Інструкції № 512/5 визначено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону №1404-VIII.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Після повернення виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, у якому наводить суму стягнутого та залишок нестягненої суми виконавчого збору задля того, щоб відкоригувати послідуюче стягнення виконавчого збору, у разі повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання. Водночас, така сума стягнення аж ніяк не впливає на розмір виконавчого збору, який після внесення змін до статті 27 Закону № 1404-VIII стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Отже, саме тому у випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов'язком, а не правом державного виконавця.
Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
За змістом розділу ІІІ (п.1-5) Інструкції примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону.
Виконавчий документ у паперовій формі повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.
Заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.
Відповідно до ст.12 Закону (ч.ч.1,2) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно ст.25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі несплати або несвоєчасної сплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", положення цієї статті застосовуються виключно щодо суми страхових внесків, що має сплачуватися платником єдиного внеску. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, інформує про це платників єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником. Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків. Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі. Порядок обміну інформацією між податковими органами та органами державної виконавчої служби визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику. У випадках, зазначених в абзаці одинадцятому цієї частини, податковий орган також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.
Вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. За рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. Сума недоїмки не підлягає списанню, зокрема в разі укладення з платником єдиного внеску мирової угоди відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", крім випадків повної ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, недієздатною, оголошення померлою та відсутності осіб, які відповідно до цього Закону несуть зобов'язання із сплати єдиного внеску. У разі ліквідації юридичної особи - платника єдиного внеску або втрати платником з інших причин статусу платника єдиного внеску сума недоїмки сплачується за рахунок коштів та іншого майна платника. У такому разі відповідальними за погашення недоїмки є: ліквідаційна комісія - щодо юридичної особи - платника єдиного внеску, що ліквідується; юридична особа - щодо утворених нею філії, представництва або іншого відокремленого підрозділу - платника єдиного внеску, що ліквідується. У разі недостатності у платника єдиного внеску коштів та іншого майна для сплати недоїмки відповідальними за її сплату є: засновники або учасники юридичної особи - платника єдиного внеску, що ліквідується, якщо згідно із законом вони несуть повну чи додаткову відповідальність за її зобов'язаннями; юридична особа - щодо утворених нею філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу - платника єдиного внеску, що ліквідується; правонаступники юридичної особи - платника єдиного внеску, що ліквідується. У разі злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення платника єдиного внеску зобов'язання із сплати недоїмки покладаються на осіб, до яких відповідно до законодавства перейшли його права та обов'язки. Передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків сплати головою сімейного фермерського господарства внесків за себе і членів такого господарства. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: 1) у разі ухилення від взяття на облік або несвоєчасного подання заяви про взяття на облік платниками єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум; 3) за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску; 5) за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, накладається штраф у розмірі від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 6) за несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), накладається штраф у розмірі 10 відсотків таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум. за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) накладаються штрафи, передбачені за порушення порядку подання інформації про фізичних осіб - платників податків у розмірах та порядку, встановлених статтею 119 Податкового кодексу України. Податкові органи застосовують до банків такі фінансові санкції: 1) за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на рахунки податкових органів або на єдиний рахунок сум єдиного внеску, фінансових санкцій, зазначених у частині одинадцятій цієї статті, нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування (зарахування), та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (неперерахованих) сум; 2) за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 цього Закону, накладають на банки штраф у розмірі 100 відсотків суми єдиного внеску, яка підлягає сплаті платниками. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно. У разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до податкового органу або позову до суду. Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення. Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки. Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів. Рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом. У разі якщо платник єдиного внеску не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти календарних днів, а також не повідомив у цей строк податковий орган про оскарження рішення, таке рішення передається державній виконавчій службі в порядку, встановленому законом. Суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати єдиного внеску. Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов'язано з виникненням та сплатою недоїмки. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Позивачу нараховано зобов'язання зі сплати ЄСВ, яке станом на 05.09.2022 року становило 5508,36 грн. При цьому, винесення окремих рішень не вимагається, а борг обліковується в електронному кабінету платника податку.
Перевіряючи спірну постанову в контексті доводів позивача щодо визначення того факту, що позивач інвалід ІІ групи внаслідок війни, тому звільнений від сплати єдиного соціального внеску суд зазначає, що при відкритті виконавчого провадження та вирішення питання щодо прийняття виконавчого документа до виконання державний виконавець самостійно не здійснює встановлення означеного факту, а визначення того факту, що позивач звільнений від сплати єдиного соціального внеску у зв'язку з тим, що є інвалідом ІІ групи внаслідок війни, є повноваженням органу, який видає виконавчий документ - в даному випадку - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
Питання обґрунтованості податкової вимоги та/або суми боргу не порушується в позовній заяві.
Водночас, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 р. у справі №160/23603/23 позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-11466-52/04-63рУ від 05.09.2022р.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024 р. у справі №160/23603/23 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року в адміністративній справі № 160/23603/23.
У відповідності до ч.2 ст.255 КАС України, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 р. у справі №160/23603/23 набрало законної сили - 01.02.2024 р.
Відтак, оскільки податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-11466-52/04-63рУ від 05.09.2022р. рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 р. у справі №160/23603/23 визнано протиправною та скасовано, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправної та скасування постанови від 29.08.2023 року державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Попруженка М.О. про відкриття виконавчого провадження ВП 72611638 на виконання вимоги №Ф-11466-52/04-63 від 05.09.2022 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118659) про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 508 грн. 36 коп., як заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску, оскільки підставою для відкриття провадження була саме скасована податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-11466-52/04-63рУ від 05.09.2022р.
Щодо позовної вимоги щодо стягнення з Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 34984523) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетні призначень на утримання - 10 000,00 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, має бути надана належна оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
У розвиток цих положень, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Однак, позивачем таких доказів суду не надано. При тому, що наведенні у якості доказів твердження, а саме: понесенні душевні стражданні, які позивач зазнавав у зв'язку із протиправною поведінкою відповідача внаслідок ігнорування ним вимог законів, неможливість проведення розрахункових операцій за своїми банківськими картками, що суттєво змінило його звичний стан життя і негативно позначилось на стані його морального і фізичного здоров'я, пережите тривале нервове потрясіння через неможливість виконання рішення від 14.06.2023 р., комісії ДМР щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців та осіб з інвалідністю І-ІІ групи про виплату грошової компенсації на придбання житла, не доводять як причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та означеними твердженнями позивача, так і обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди у визначеному розмірі, а лише свідчать про наявність у позивача, настанням будь-яких негативних наслідків для нього, водночас, в контексті наданих доказів та обставин справи, що розглядаються, позивач не довів, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою, а тому підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн відсутні.
Виходячи з доводів позивача, суд вважає їх недостатніми та позивачем не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
Означеної позиції дотримується ВС, викладеної в постановах, зокрема, від 28 грудня 2023 року у справі №420/5802/20, від 17 січня 2024 року у справі №580/1015/21.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 262, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Соборно відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління ДПС у Дніпропетровськ області про визнання неправомірними дій та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 29.08.2023 року державно виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Попруженка М.О. про відкриття виконавчого провадження ВП 72611638 на виконання вимоги № Ф-11466-52/04-63 від 05.09.2022 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118659) про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 508 грн. 36 коп., як заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску.
У іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілялись.
Відповідно до ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Відповідно до ч.3 ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя І.О. Лозицька