Справа № 456/6196/23
Провадження № 2/456/349/2024
іменем України
08 січня 2024 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Шрамка Р. Т. ,
з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/6196/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 , в особі свого уповноваженого представника - адвоката Мундяка М.М., звернувся у Стрийський міськрайонний суд Львівської області з позовною заявою, в якій просить ухвалити рішення про розірвання шлюбу між ним та відповідачем ОСОБА_2 , а також визначити місце проживання та залишити на вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за пред'явлення цієї позовної заяви до суду позивач залишає за собою.
Позов обґрунтовано тим, що сім'я сторін у справі фактично розпалася та існує тільки формально. Сторони у справі втратили одне до одного почуття поваги і любові, стали чужими людьми, останнім часом проживають окремо. Від спільного проживання сторони у справі мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає також, що він з відповідачем неодноразово пробували примиритися, однак безрезультатно, і він надалі має намір проживати окремо від відповідача. Спору з приводу поділу спільно нажитого майна у сторін у справі на даному етапі немає. Щодо визначення місця проживання дитини та залишення на вихованні після розірвання шлюбу, то сторони у справі, виходячи з наявних психологічних контактів та прив'язаності до дитини, досягли взаємної згоди. Відтак позивач ОСОБА_1 , на підставі статей 19, 104-105, 110, 112, 141, 153, 157, 159-161 СК України, просить свій позов задовольнити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Служба у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради, у запропоновані судом строк та порядку письмових пояснень на позовну заяву, з її участю як третьої особи, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини, не подала.
Поряд з цим, у своєму клопотанні про розгляд цієї справи по суті за відсутності уповноваженого представника, зазначеною третьою особою, з посиланням на положення ч. 4 ст. 19 СК України, також вказується, що хоча й спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та місця проживання дитини й відноситься до перелічених у згаданій нормі підстав обов'язкової участі та надання висновку органами опіки та піклування, однак, з урахуванням положень ч. 1 ст. 161 СК України та пункту 72 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року за № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», така обов'язкова участь та надання висновку можуть мати місце виключно у тому випадку, коли існує спір, а батьки не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина. У зв'язку з тим, що на підставі проведеної перевірки встановлено, що сторони у цій справі дійшли добровільної згоди щодо їх участі після розірвання шлюбу у вихованні та визначенні місця проживання дитини, то відповідний висновок цією третьою особою не готувався. Відтак, враховуючи, що вказані питання між сторонами у цій справі узгоджені добровільно, як і надана згода відповідача на проживання малолітнього сина разом із позивачем то при ухваленні рішення у цій справі зазначена третя особа покладаються на розсуд суду.
Відповідач ОСОБА_2 , у запропоновані судом строк та порядку відзиву на позовну заяву, не подав. Поряд з цим, в судовому засіданні відповідач позовні вимоги визнала, оскільки вона зазначених у названій позовній заяві обставин не оспорює та, розуміючи наслідки названої процесуальної дії, не заперечує проти ухвалення рішення про задоволення позовних вимог у цій справі.
Представник позивача - адвокат Мундяк М.М., в судовому засіданні підтримав пред'явлені позовні вимоги у повному обсязі.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Служба у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради, подала у Стрийський міськрайонний суд Львівської області клопотання, в якому просить проводити розгляд цієї справи по суті за відсутності уповноваженого представника. Одночасно у вказаному клопотанні викладено позицію про покладання при ухваленні рішення у даній справі на розсуд суду.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Оскільки відповідачем у позовній заяві зазначена фізична особа, яка не має статусу підприємця, то суддею, на виконання вимог частин 6, 7 ст. 187 ЦПК України, 08.12.2023 року було вжито заходів для звернення до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідача ОСОБА_2 .
Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Шрамко Р.Т., від 08.12.2023 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2 , яка не має статусу підприємця, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.
Сторони у справі та інші її учасники належно й завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час призначеного судового засідання щодо розгляду цієї справи по суті.
Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для цього законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав позивача за пред'явленими позовними вимогами сімейного характеру, визнання таких позовних вимог відповідачем, вважає, що перешкод для перевірки наявності законних підстав ухвалення рішення, передбаченого ч. 4 ст. 206 ЦПК України, про задоволення позовних вимог, немає, разом з тим, з урахуванням також недопущення порушення прав дітей сторін у справі, встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із зазначенням відповідних доказів.
Так, судом встановлено, що сторони у справі, 07 жовтня 2013 року зареєстрували шлюб у Стрілківській сільські раді Стрийського району Львівської області, актовий запис за №9, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане 26.05.2017 Стрийським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Судом також встановлено, що сімейні стосунки між сторонами протягом останнього року погіршилися, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Такі дії сторін у справі викликані несумісністю характерів, різними поглядами на життя та ведення спільного господарства. Тому позивач ОСОБА_1 , вважає, що примирення між ним та відповідачем неможливе, наполягає на розірванні шлюбу. У свою чергу відповідач ОСОБА_2 , згідна на розірвання шлюбу.
Крім того сторонами у цій справі, самостійно дійшли згоди, щодо місця та способу утримання та виховання дитини. При цьому сторони у справі виходили з наявних психологічних контактів та прив'язаності дитини, одне до одного.
Релевантні норми, джерела права, та роз'яснення, котрі застосовує суд при ухваленні даного рішення.
Встановлені судом сімейні правовідносини щодо права на шлюб, розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, а також щодо визначення місця проживання дітей та участі батьків в їх вихованні й спілкуванні з ними, регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України (надалі - СК України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї та Конвенцією про права дитини 1989 року, котрі є частинами національного законодавства України, а також Законом України «Про охорону дитинства» та постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року за № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини».
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Так, в силу ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки.
В силу ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 24 зазначеного Кодексу, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Згідно із статтями 56, 110 СК України, кожна особа має право припинити свої шлюбні відносини. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересах їхніх дітей, що мають істотне значення, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу.
Як роз'яснюється у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, у тому, що шлюб може бути розірвано у судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховуючи наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, вживати заходів для примирення подружжя.
Зокрема, пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 1989 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (ст. 153 СК України.
Згідно ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У свою чергу у ч. 1 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Так, ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський Суд з прав людини наголосив, що у таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому Європейський Суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Висновок суду за результатами розгляду справи.
Перевіряючи наявність законних підстав ухвалення рішення, передбаченого ч. 4 ст. 206 ЦПК України, про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що визнання відповідачем пред'явлених позовних вимог, виходячи із релевантних норм права та викладеного висновку, заразом встановлених судом обставин справи, належить констатувати, що в даному конкретному випадку визнання відповідачем позовних вимог не суперечить закону. Крім цього таке визнання позовних вимог не порушує також прав, свобод чи інтересів позивача.
Відтак, враховуючи ту обставину, що сторони у справі припинили шлюбні відносини, втратили одне до одного почуття поваги і любові, стали чужими людьми і це підтверджується зібраними у справі доказами, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя сторін у справі і збереження їх шлюбу стало неможливим та недоцільним, подальше спільне проживання цього подружжя суперечить інтересам обох сторін у справі, а тому їх шлюб слід розірвати.
Визначаючи у межах пред'явлених позовних вимог місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд враховує, що і батьком, і матір'ю створено належні умови для виховання та розвитку цієї дитини, однак більш тісний психологічний та емоційний контакт у цієї дитини відбувся саме з батьком, що сторонами у даній справі не заперечується, а тому суд вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , з батьком та залишити його на вихованні останнього.
Відтак визнання відповідачем ОСОБА_2 , пред'явленого до неї позову про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дітини слід прийняти, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Розподіл судових витрат у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ОСОБА_1 , судового збору за пред'явлення позовної заяви з двома вимогами немайнового характеру, у розмірі 2147,20 грн. й підтверджуються квитанцією про сплату, слід здійснити у порядку, визначеному у ч. 1 ст. 141 та ч. 1 ст. 142 ЦПК України, та, в силу ухвалення рішення на користь позивача й його відповідної волі про покладення цих судових витрат у повному обсязі на нього, при ухваленні даного рішення слід залишити за позивачем та покласти на останнього, без необхідності повернення з державного бюджету 50 відсотків названого судового збору.
Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, окрім як сплати судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із двома вимогами немайнового характеру, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268, 279 ЦПК України, ст.ст..105, 110, 112 СК України суд, -
вирішив:
Позов задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 07 жовтня 2013 року у Стрілківській сільській раді Стрийського району Львівської області, актовий запис №9.
Малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишити на самостійному вихованні та проживанні разом із батьком ОСОБА_1 .
Прізвище ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу залишити без змін.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду виготовлений 19.01.2024.
Суддя Р. Т. Шрамко