27 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 260/5546/23 пров. № А/857/18978/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Курильця А.Р., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 260/5546/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Скраль Т.В. у м. Ужгороді в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін)), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі також - ГУ ПФУ у Закарпатській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі також - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 2), у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 08.05.2023 № 072350008703 (від 09.05.2023 № 2000-0302-9/59413) про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності (ІІ група) та незарахування в повному обсязі до трудового та страхового стажу періоду роботи в ВАТ «Тересвянський ДОК» з 16.03.1994 по 31.03.1997;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати позивачу до загального трудового та страхового стажу періоди його роботи в ВАТ «Тересвянський ДОК» з 16.03.1994 по 31.03.1997 та призначити пенсію по інвалідності згідно Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-IV) з 18.04.2023 року з дати настання інвалідності.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 від 08 травня 2023 року № 072350008703.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача для обчислення розміру пенсії, періоди роботи у ВАТ «Тересвянський ДОК» з 16 березня 1994року по 31 березня 1997 року, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 31 березня 1997 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 01 травня 2023 року з врахуванням висновків суду, зроблених за результатами розгляду даної адміністративної справи.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, покликаючись на недотримання судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права вказує, що при обчисленні загального стажу роботи позивача не зараховано період роботи з 16.03.1994 по 31.03.1997 згідно трудової книжки від 31.03.1997 НОМЕР_1 , оскільки запис про роботу зроблений раніше ніж дата заповнення трудової книжки та в архівній довідці від 01.05.2023 № 07-04/252 відсутнє підтвердження факту роботи в зазначений період. Таким чином, відповідач 2 вважає оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу правомірним, оскільки таке прийнято у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Тобто вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тими ж доводами, що й відзив на позовну заяву.
Позивач та відповідач 1 не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою № 2097 про призначення пенсії по інвалідності.
08 травня 2023 року ГУ ПФУ в Харківській області рішенням № 072350008703 відмовило в призначенні пенсії ОСОБА_1 по інвалідності у відповідності до статті 32 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу не менше 12 років.
Зазначило, що страховий стаж особи становить 8 років 11 місяців 11 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 16.03.1994 по 31.03.1997 згідно трудової книжки від 31.03.1997 НОМЕР_1 , оскільки запис про роботу зроблений раніше ніж дата заповнення трудової книжки та в архівній довідці № 07-04/252 від 01.05.2023 відсутнє підтвердження факту роботи в зазначений період.
Не погодившись із рішенням ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянином України, на час звернення за призначенням пенсії його вік склав 49 років.
У цій справі спірним є питання зарахування до страхового стажу позивача період роботи у ВАТ «Тересвянський ДОК» з 16 березня 1994 року по 31 березня 1997 року.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, в редакції на час заповнення трудової книжки позивача у спірний період, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон № 1788-ХІІ).
Приписами статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.
Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі також - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
До прийняття наведеної вище Інструкції № 58 порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців, а усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Отже, аналіз наведених норм та релевантної судової практики правозастосування свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
В даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі № 220/989/17.
При цьому, відповідач не був позбавлений права, в разі наявності певних розбіжностей у документах, чи відсутності окремих документів в архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, тривалість трудоднів тощо. У спірному випадку орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для вжиття необхідних заходів щодо встановлення наявності чи відсутності у позивача трудового стажу за спірні періоди роботи позивача. Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Водночас, суд першої інстанцій встановив та це видно з матеріалів справи, що в трудовій книжці позивача є посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, а відтак колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта про відсутність у позивача права на призначення пенсії по інвалідності через те, що запис про роботу зроблений раніше ніж дата заповнення трудової книжки, оскільки такий недолік трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Покликання апелянта на непідтвердження спірного трудового стажу позивача архівною довідкою від 01.05.2023 року № 07-04/252 безпідставні, оскільки дана довідка містить відомості про те, що від ВАТ «Тересвянський ДОК» в архів документи надійшли в незадовільному стані, а за спірні періоди накази з кадрових питань не надходили взагалі.
Відтак, дана довідка не спростовує фактів трудової діяльності позивача у спірний період та неправильності записів в його трудовій книжці, а лише зазначає про відсутність відповідної інформації, яка могла б додатково підтвердити трудовий стаж позивача.
В силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у вищенаведених постановах Верховного Суду під час вирішення наведеного спору.
Дослідивши копію трудової книжки позивача та інші матеріали справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у сукупності встановлених у справі обставин оскаржуване в даній справі рішення про відмову у призначенні пенсії з врахуванням частини другої статті 2 КАС України, прийняте необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає до скасування.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 260/5546/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш