26 лютого 2024 року Справа № 280/7976/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
27 вересня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ГУНП в Запорізькій області, які полягають у відмові у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 01.09.2023 про її звільнення зі служби в поліції з 11 вересня 2023 року;
- зобов'язати ГУНП в Запорізькій області звільнити ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», з 11 вересня 2023 року, видавши про це наказ;
- стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вона звернулась до відповідача з рапортом про звільнення за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію» з 11.09.2023. Відповідачем, за результатами розгляду наданого рапорту, відмовлено в його задоволенні, у зв'язку з відсутністю можливості ідентифікувати особу. Позивач не погоджується з відмовою у задоволені її рапорту. З таких підстав вважає, що такими діями та прийнятим рішенням відповідач порушив її законні права та інтереси, оскільки вони ґрунтуються на безпідставних мотивах і не відповідають критеріям правомірності, а тому є протиправними. Таким чином, позивач змушений звернутись до суду з позовною заявою про захист своїх прав.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/7976/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
Ухвалою суду від 02 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 , поданої до суду представником - адвокатом Ганчевою Марією Андріївною до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишено без руху.
04 жовтня 2023 року за вх. № 43817 від представника позивача до суду надійшло клопотання про усунення недоліків шляхом направлення до суду завірену копію договору про надання правничої допомоги від 13.09.2023 № 73, укладеного з позивачкою.
Ухвалою суду від 09.10.2023 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідачем через «електронний суд» 26.10.2023 за вх. № 47515, поданий до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що прийняте ним рішення не порушує норм чинного законодавства, так як для прийняття законного обґрунтованого та правильного рішення відповідачу необхідно було ідентифікувати особу з достатнім ступенем вірогідності як дійсного автора рапортів, що зробити було не можливо. Рапорти надіслані позивачем та в подальшому, отримані відповідачем, за допомогою «Нової пошти», однак відправником документів є не позивач, а стороння особа, яка не надала будь - яких підтверджень уповноважуючих її надсилати рапорти позивача. Крім того, зауважено, що на офіційну електронну адресу відповідача, позивачем надіслані файли іменовані «Рапортами» які містили в собі, лише протоколи створення та перевірки кваліфікаційного та удосконаленого підпису, однак сам файл, що містив документи - Рапорти відсутній. Тому, з підстав вище зазначених, відповідачем прийняте законне рішення. Обґрунтування позовних вимог є безпідставним та не містить в собі належних доказів, тому з таких підстав, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується ІD паспортом НОМЕР_1 виданого органом 2337 від 25.08.2021.
Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 народилась в с. Інзівка Приморського району, Запорізької області, проживає: АДРЕСА_1 . Копії документів додані позивачем до матеріалів справи.
ОСОБА_1 є матір'ю - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом по народження Серія НОМЕР_2 від 16.11.2021. Дитина зареєстрована та проживає разом з матір'ю, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 896 від 18.1.2021. Копії документів містяться в матеріалах справи.
ОСОБА_1 займає посаду начальника сектору дізнання відділення поліції № 2 Бердянського районного відділу поліції ГУНП в Запорізькій області. 29.07.2021 позивачка перебувала на лікарняному по вагітності і пологам, а з 09.01.2022 - у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 01 вересня 2023 р. позивачка, скориставшись послугами кур'єра ТОВ «Нова Пошта» направила до ГУ НП в Запорізькій області власноручно написаний рапорт про звільнення її зі служби в поліції з 11 вересня 2023 р. за власним бажанням у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до іншої держави та самостійним виховуванням малолітньої дитини. На підтвердження цього факту позивачем надано до позовної заяви копії рапорту та квитанції про поштове відправлення.
11.09.2023 позивачка отримала на електронну пошту (зазначену у рапорті) лист № 3956/05/3-23 від 11.09.2023, підписаний заступником начальника Ю.Небеським яким, їй повідомлено: «Враховуючи, що Ви перебуваєте на тимчасово окупованій території Запорізької області, ГУНП в Запорізькій області не може встановити дійсний факт написання надісланих рапортів ОСОБА_1 , крім того що вони були надіслані невідомою особою, яка не надала відповідні документи, якими її уповноважено на надання цих документів, підстави для задоволення рапортів відсутні» Копія листа міститься в матеріалах справи.
15.09.2023 позивачка зі своєї електронної пошти, на яку відповідач надіслав їй лист з відмовою у задоволенні рапорту про звільнення, на електронні пошти відповідача, адреси яких були зазначені на офіційному сайті ГУНП в Запорізькій області, знову надіслала рапорт про звільнення та всі вище перелічені документи, кожний із яких підписала своїм електронним цифровим підписом. Тобто відповідач пересвідчився, що рапорт про звільнення підписаний саме позивачкою. Але станом на дату подання цього позову відповідач жодним чином на нього не відреагував.
Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.
Тому, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України "Про Національну поліцію" № 580-VIII (надалі - Закон № 580 VIII), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 580-VIII, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України № 580-VIII призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
Положеннями частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Частина 3 ст. 59 ЗУ Про Національну поліцію визначає, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Частиною 1 статті 77 Закону № 580-VІІІ передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України: 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Відповідно до частин 2, 3 статті 77 Закону № 580-VІІІ. днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Суд провівши аналіз вищенаведених правових норм приходить до висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Тобто, для звільнення поліцейського на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України № 580-VIII обов'язковою умовою є наявність добровільного волевиявлення поліцейського припинити службу в поліції та звільнитись за власним бажанням.
24.02.2022 о 05:30, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який продовжено указами Президента України.
За повідомленням з сайту Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області з 28 лютого 2022 року Бердянський район окуповано військами російської федерації.
Відповідно до наказу ГУНП в Запорізькій області № 280 від 04.04.2022 «Про тимчасове визначення місця розташування (дислокації) територіальних підрозділів (відділів, відділень), підпорядкованих (окремих) підрозділів ГУНП в Запорізькій області та необхідності прибуття поліцейських, державних службовців і працівників (цивільного персоналу) територіальних підрозділів (відділів, відділень), підпорядкованих (окремих) підрозділів ГУНП в Запорізькій області, територія обслуговування (дислокації) яких захоплена окупаційними військами Російської Федерації, до м. Запоріжжя» відповідно до пункту 3 якого наказано поліцейським, державним службовцям і працівникам (цивільному персоналу) структурних підрозділів апарату ГУНП, територіальних підрозділів (відділів, відділень), підпорядкованих (окремих) підрозділів ГУНП в Запорізькій області визначених у пункті 1, 2 цього наказу прибути безпечним шляхом (в тому числі використовуючи гуманітарні конвої) до м. Запоріжжя до 15.04.2022 (включно).
Щодо процедури прийняття рішень про звільнення, суд зазначає, наступне.
Пунктом 4 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно - правових актів.
Відтак, оскільки Національна поліція входить до структури Міністерства внутрішніх справ, то в питаннях своєї діяльності та проходження служби працівники поліції, керуються в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ.
Отже, є можливим застосування до спірних правовідносин Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
Відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно з пунктом 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.
Тобто, у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення, сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Якщо такої дати у рапорті про звільнення не було, то при звільненні особи за таких обставин, слід враховувати було положення пункту 68 Положення № 114.
Зазначена позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13 листопада 2019 року по справі № 821/3852/15-а.
З наявних в матеріалах справи рапортів вбачається, що позивач просить звільнити її з посади за власним бажанням, останнім днем роботи вважати 11.09.2023, через те, що вона не може особисто прибути до ГУНП в Запорізькій області так як, знаходиться вдома у м. Приморськ, Бердянського району, Запорізької області, на окупованій території, та не може дістатися до м. Запоріжжя безпечним шляхом. Також, зазначено, що позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною, сама займається вихованням дитини, просить копію наказу про звільнення та копію трудової книжки надіслати на її офіційну електронну адресу, яка відома відповідачу, з наступним її визначенням.
Тобто, позивачем, усіма доступними для неї способами, повідомлено керівництво ГУНП в Запорізькій області про намір звільнитись за власним бажанням, та отримати копії документів про прийняте рішення на власну електронну пошту. Таким чином, достроково припинити трудові відносини, не чекаючи для закінчення відпустки по догляду за дитиною та виходу її на роботу, що передбачено нормами чинного законодавства і не суперечить їм.
На твердження відповідача, про неможливість ідентифікувати позивача, та впевнитись, що саме вона написала рапорти від 01.09.2023, суд зазначає, що чинне законодавство України частково не пристосоване до його застосування в умовах воєнного стану, в умовах тимчасової окупації окремих територіальних одиниць, тощо.
Крім цього, суд зазначає, що в умовах запровадження воєнного стану безумовно є необхідність у дотриманні приписів чинного законодавства України, проте їх реалізація повинна відбуватися з певною гнучкістю, щоб досягти оптимального балансу між публічними та приватними інтересами. Адже, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю і гарантує їм законну їх реалізацію.
Як зазначено в позовній заяві позивачем і не заперечується відповідачем, лист № 3956/05/3-23 від 11.09.2023 відповідачем направлено на електронну адресу позивача, який в подальшому нею отримано та прочитано. А також, те що позивачкою, після отримання електронного листа з відмовою, 15.09.2023 зі своєї електронної пошти, на електронну пошту відповідача, вдруге надіслано рапорт про звільнення та інші документи, кожний із яких підписаний її електронним цифровим підписом. Відповідач, отримав електронного листа від ОСОБА_1 , перевірив його, таким чином він пересвідчився, що зв'язок з позивачем наявний, а документи що містяться в електронному листі: протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого підпису назва файлу з підписом «рапорт до ГУНП», час підпису 6:18, підписувач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ; протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого підпису назва файлу з підписом «рапорт до ГУНП», час підпису 6:16, підписувач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ; протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого підпису назва файлу з підписом «рапорт до ГУНП», час підпису 6:20, підписувач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ; протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого підпису назва файлу з підписом «рапорт до ГУНП», час підпису 6:23, підписувач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , є підтвердженням того, що зв'язок між сторонами наявний.
Однак, відповідачем не доведено того, що неповноту або відсутність будь-якої інформації не можливо було б усунути, шляхом здійснення листування з позивачем, що не суперечить сталим нормам законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуг» від 05.10. 2017 № 2155-VIII (зі змінами і доповненнями ) визначено терміни, які використовуються в законі.
Зокрема, електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Ідентифікація особи - процес використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті якого забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або уповноваженого представника юридичної особи та перевірка належності особі таких даних;
В статті 5 Закону України « Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV (надалі - Закон № 851-IV) визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 6 Закону № 851-IV для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Отже з системного та логічного тлумачення наведених норм випливає, що електронний підпис - це спосіб ідентифікації особи, яка підписує документ.
Таким чином, до твердження відповідача, про відсутність можливості ідентифікації позивача, суд відноситься критично, та зауважує, що відповідачем не доведено зворотнього, а тому, суд вважає, що відповідачем безпідставно не прийнято рапорти позивача з мотивів відсутньої її ідентифікації.
Крім того, суд зауважує, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України на території Запорізької області, зокрема місця проживання позивача, відділення оператора поштового зв'язку «Укрпошта» станом на 01.09.2023 не працюють, особиста явка позивача не можлива. Тобто, лише засоби електронного зв'язку є саме тим способом, яким позивач мала можливість скористатись та підтвердити відповідача про свій намір звільнитись, шляхом направлення електронного листа з наявними у ньому документами підписаними власним електронним підписом. Що в подальшому нею й зроблено.
Отже, враховуючи вище викладене суд дійшов висновку, про те, що дії ГУНП в Запорізькій області, які полягають у відмові у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 01.09.2023 про її звільнення зі служби в поліції з 11 вересня 2023 року є протиправними. Крім цього, суд зобов'язує ГУНП в Запорізькій області звільнити ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», з 11 вересня 2023 року, видавши про це наказ.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень частин п'ятої, шостоїстатті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», частини п'ятоїстатті 242 КАС Українивраховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.
Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом Ганчевою М.А. договір № 73 про надання правничої (адвокатської) допомоги від 13.09.2023. Що підтверджується копією документа, який доданий до матеріалів справи.
Згідно Розділу 3 за троботу виконану Виконавцем, Клієнт здійснює оплату згідно умов викладених у Додатку № 1 до цього Договору. Відповідно до Додатку № 1 до договору про надання правничої (адвокатської) допомоги № 73 від 13.09.2023 вартість послуг виконавця загалом становить 22 000 грн. Така ж сума до сплати зазначена в Акті виконаних робіт № 1 від 25.09.2023 та в касовому ордері № 1/2509 від 25.09.2023. Копії документів надані представником позивача до матеріалів справи.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката наведено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Вказана справа не є складною, має невеликий обсяг заявлених позовних вимог, справа не потребували у представника значеного часу на вивчення практики з цього приводу.
Так, суд зазначає, що підготовка позовної заяви до Запорізького окружного адміністративного суду може зайняти 2,0 години робочого часу. При цьому суд враховує об'єм позову.
Таким чином, оцінивши надані докази, суд вказує, що обсяг, види та вартість правничої допомоги є не співмірними з урахуванням складності справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Запорізькій області зі сплати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.
Таким чином, вимоги про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, а саме у зазначеній вище частині.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної діяльності відповідача на відповідність наведеним вище критеріям, суд, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 94, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, вул. Олександра Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, які полягають у відмові у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 01.09.2023 про її звільнення зі служби в поліції з 11 вересня 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області звільнити ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», з 11 вересня 2023 року, видавши про це наказ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 861,60 (вісімсот шістдесят одну) гривень 60 коп. та судові витрати (витрати на правничу допомогу) в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 26 лютого 2024 року.
Суддя Р.В. Сацький